Орфогра́ма,[1] або ортогра́ма[2] (від давн.-грец. ὀρθός — правильний, γράμμα — літера), — це орфографічно правильне написання (літери, дефіса, апострофа тощо), яке обирається з кількох можливих[3]. Орфограма є однією з основних одиниць орфографії, що забезпечують її теоретичне та практичне вивчення. Кіль­кість орфограм визначається кількістю орфографічних пра­вил[4].

Типи орфограмРедагувати

Розрізняють літерну і нелітерну орфограми за ознакою вибору з кількох варіантів однієї літери чи вибору з кількох варіантів правильного написання слова — разом, окремо, через дефіс, чи з'ясування місця перенесення слова з одного рядка в інший.

  1. Орфограма-буква;
  2. орфограма-дефіс;
  3. орфограма-риска (знак переносу);
  4. орфограма-пропуск (написання слів окремо);
  5. орфограма-з'єднання (написання слів разом);
  6. орфограма-апостроф.

Найважливіші орфограмиРедагувати

Позаяк вивчення орфографії будується на основі граматики, більшість літерних орфограм — це вибір варіанта написання закінчення, суфікса, префікса, сполучного голосного в складному слові (вибір префіксу з—с; закінчення прикметника -ий, -ій; сполучного о—е(є) між коренями складного слова та ін.).

Визначення орфограми «велика літера» ґрунтується на правилах розрізнення власних і загальних назв (семантичний критерій).столичний

У сучасних шкільних підручниках прийнято виділяти орфограми та позначати її як: «ненаголошені е—и, е—є в словах іншомовного походження», «велика літера у власних назвах», «частки не і ні» та ін.

ПриміткиРедагувати

  1. Орфограма // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  2. Ортограма // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  3. Орфограма // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  4. Бурячок А. А. Орфографія // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін. – 2-е вид. випр. і доп. — К.: Українська енциклопедія, 2004. — С. 443—444. — ISBN 966-7492-19-2.

ЛітератураРедагувати