Відкрити головне меню

Азбуко́вники (алфавитники) — пам'ятки лексикографії Московської держави XVI–XVII ст., рукописні довідники, в яких давалося пояснення незрозумілих слів. За змістом були різноманітними: енциклопедичного характеру, навчальні, настановочно-виховні, мішані. Використовувалися як словники іноземних слів, тлумачні словники, навчальні посібники, книги для розважального читання.


Східнослов'янські попередники АзбуковниківРедагувати

Праці лексикографічного характеру відомі з XIII ст. Найстаріший список складав частину «Новгородської кормчої книги» (1282), написаної для новгородського єпископа Климента і був названий так: «РЂчь Жидовьскаго языка преложена на Роускоую, неразоумно на разоумъ, и въ Євангелияхъ, и въ Апостолахъ, и въ Псалтыри, и в ПаремиЂ и въ прочихъ книгахъ». За суттю своєю це був перший східнослов'янський словник: автор його дав тлумачення 174 єврейським словам, які зустрічались в релігійних книгах.

Другий відомий словник мав назву «Тлъкованїе неудобь познаваемомъ въ писаныхъ» (1431) та тлумачив 61 іноземне слово перекладене на церковнослов'янську мову.

Різновиди азбуковниківРедагувати

Аналіз списків Азбуковників дозволив виявити сім великих словникових пам'яток, три з яких були завершені у XVI ст. (в найстаршому з них — понад 2000 статей, в другому — понад 5000, в третьому — понад 6000). Перший був створений в 50–60-і рр. в Троїце-Сергієвій лаврі. Ймовірно, завдячує філологічній діяльності Максима Грека (який помер в цьому монастирі 1556 р.) і орієнтується на його погляди з питань перекладу й правки церковних книг. Другий та третій Азбуковники були укладені, один за одним, в 1596 р. (слідом за виданим того ж року у Вільні Лексисом Лаврентія Зизанія). Четвертий, п'ятий та шостий Азбуковники тісно зв'язані з українською лексикографічною традицією, але кожен своїм чином. Четвертий та п'ятий Азбуковники порівняно невеликого обсягу (коротші за перший Азбуковник в його першій редакції), відрізняються високою культурою лексикографічної праці, останній з них — і увагою укладача до високої книжності і до віршування. У шостому Азбуковнику, більшому за обсягом, вміщено значну кількість словникових статей, позичених з розмовної мови. За своїм словником і розробці статей він досить далекий від традиції трьох попередніх Азбуковників. Сьомий Азбуковник вважається складений книжниками Соловецького монастиря в 60-і роки XVII ст. — монументальна праця, в основу якої був покладений третій Азбуковник.

Азбуковники були переважно анонімні. Судячи з текстів, перші з них виникли в середовищі переписувачів книжок, перекладачів і справщиків перекладів, майже винятково монахів. Записи в списках азбуковників свідчать, як змінювалося протягом XVII ст. коло їх копіїстів та читачі; все рішде це монастирські книжники, все частіше —городяни з середнього та нижнього стану. З кінця XVII ст. азбуковники з'являються в збірнях старообрядців, починають укладатися короткі словники вибіркового типу, що відповідали особистим запитам укладачів або замовників.

СловникиРедагувати

Цей різновид Азбуковників схожий на сучасні словники. Поняття в них розташовані в алфавітному порядку, кожне іноземне слово супроводжується більш-менш розлогим роз'ясненням (від одного-двох рядків до сторінки), іноді дається переклад декількома мовами. Підбір термінів хаотичний та випадковий. Пізніше, в XVII–XVIII ст. цей різновид Азбуковників перетворився в словники практично сучасного типу.

НавчальніРедагувати

Навчальні Азбуковники складались, як правило, з двох частин: лексикографічної та пізнавальної.

У пізнавальній частині друкувались статті з філософії, загальної та вітчизняної історії. Особливо цікавими були короткі відомості з природничих наук — географії, метеорології, мінералогії та ботаніки. В описах тварин, що нібито живуть на території Азії та Африки, Америки та Європи, Азбуковники містили масу фантастичних відомостей, але, поряд із тим, друкували і реальні спостереження.

Навчальні Азбуковники користувались найбільшою популярністю і сприймались як розважальна література.

НаставніРедагувати

Наставні Азбуковники були поширені на межі XVII–XVIII ст. Їхня поява була наслідком зародження «науки виховання», формування етичних норм. Наставні та дидактичні тексти Азбуковників існували переважно у віршованій формі. Це полегшувало вивчення відповідних норм поведінки.

У XVII ст. з'явились Азбуковники, які мали характер навчальних посібників. Вони містили в собі азбуку, склади, граматику, відомості з різних наук. Іноді у шкільні Азбуковники вміщувались правила поведінки учнів, а також поради вчителям.

Шкільні Азбуковники розширили обсяг знань у школах XVII ст., увівши до навчання елемент «світської освіти». Всі вони були анонімними, до наших часів їх зберіглося близько 200 списків.

Українські словники часів російських АзбуковниківРедагувати

У 1596 році у Вільні вийшов друком перший церковнослов'янсько-український словник Лаврентія Зизанія. Реєстр «Лексиса» налічує 1061 слово церковнослов'янської мови. Це в абсолютній більшості загальні назви. На відміну від попередніх словників Л. Зизаній вводить в реєстр лише невелике число іншомовних слів, засвоєних церковнослов'янською мовою до кінця XVI ст.

1627 в Києві письменник і друкар Памво Беринда видав друком «Лексиконъ славеноросскій и именъ тлъкованіе». «Лексикон» Беринди налічує близько 7000 словникових статей, у тому числі близько 1400 онімів. Ряд слів і тлумачень у «Лексиконі» вказують на зв'язок його з новгородськими словничками 1281 і 1431 рр. Якщо Беринда не використав безпосередньо ці матеріали, то, очевидно, мав у своєму розпорядженні якесь інше джерело, так чи інакше пов'язане з ними.

Значним явищем в українській лексикографії була анонімна рукописна праця серед. XVII ст. «Синоніма славеноросская» — перший український словник активного типу (тобто з українським реєстром), укладений на Наддніпрянщині. Це зворотна переробка «Лексикона…» Памва Беринди.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати