Попович Мирослав Володимирович

український філософ

Миросла́в Володи́мирович Попо́вич (12 квітня 1930, Житомир — 10 лютого 2018[1]) — український філософ, академік НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук, професор, педагог, фахівець у галузі культурології, логіки та методології науки, історії української культури, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (2001—2018), завідувач відділом логіки та методології науки Інституту філософії.

Попович Мирослав Володимирович
Українська філософія
Мирослав Попович.jpg
Народження 12 квітня 1930(1930-04-12)
Житомир, Волинська округа, УСРР
Смерть 10 лютого 2018(2018-02-10) (87 років)
Київ, Україна
Громадянство (підданство) Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українці
Знання мов

принаймні:

Діяльність
Член Національна академія наук України
Науковий ступінь доктор філософських наук
Школа / Традиція Київська філософська школа
Основні інтереси - логіка, методологія та філософія науки
- філософія і історія культури
- історія української культури
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Зазнав впливу
Історичний період Філософія XX століття
Нагороди
Орден Свободи
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Кавалер ордена Почесного легіону
Національна премія України імені Тараса Шевченка
Золота медаль імені В. І. Вернадського НАН України

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 12 квітня 1930 року в Житомирі.

Початкову освіту здобув в Ізяславській СШ № 1. 1948 — закінчив Народицьку середню школу № 1. 1948—1953 — студент філософського факультету Київського університету ім. Шевченка.

  • 1953—1956 — директор і вчитель історії середньої школи у селищі Золотий Потік Золотопотіцького району Тернопільської області.
  • 1956, серпень — звільнений з посади директора, переведений вчителем до школи у селі Порхова того ж району[2]
  • 1956—1959 — аспірант Інституту філософії АН України.
    1959 — молодший науковий співробітник реферативної групи Інституту філософії АН України.
  • 1960 — захист кандидатської дисертації «Ірраціоналізм у сучасній французькій філософії» (рос. “Иррационализм в современной французской буржуазной философии”).
  • 1960 — присуджено науковий ступінь кандидата філософських наук.
  • 1961 — в. о. вченого секретаря Інституту філософії АН України.
  • 1962 — старший науковий співробітник відділу діалектичного матеріалізму.
  • 1965 — присуджено вчене звання старшого наукового співробітника.
  • 1966 — захист докторської дисертації на тему: «Філософський аналіз мови науки» (рос. “О философском анализе языка науки”).
  • 1967 — в.о. завідувача відділом методології, методики і техніки соціальних досліджень Інституту філософії АН України.
  • 1967 — присуджено науковий ступінь доктора філософських наук.
  • 1969 — завідувач відділом логіки наукового пізнання Інституту філософії АН України.
  • 1970 — нагороджений медаллю рос. “За доблестный труд. В ознаменование 100-летия со дня рождения В.И.Ленина”.
  • 1974 — присуджено вчене звання професора.
  • 1982 — нагороджений медаллю рос. “В память 1500-летия Киева”.
  • 1984 — завідувач відділом логіки наукового пізнання та філософських основ природознавства Інституту філософії.
  • 1986 — завідувач відділу філософії, логіки та методології науки Інституту філософії АН України.
  • 1989 — голова першого осередку Руху.
     — член Капітули україно-польського порозуміння.
     — член Комітету з Державних премій України (гуманітарна секція).
     — член Комітету з Національних премій України ім. Тараса Шевченка.
  • 1992 — обраний членом-кореспондентом НАН України.
     — Президент Філософського товариства України.
     — Президент товариства «Україна-Франція».
  • 1996 — завідувач відділу логіки та методології науки Інституту філософії АН України.
  • 1996 — нагороджений відзнакою Президента України — орденом «За заслуги» III ступеня.
  • 2000 — присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
  • 2001 — присуджена національна премія України ім. Тараса Шевченка.
  • 2001 — виконувач обов'язків директора Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.
  • 2001 — нагороджений премією ім. В. І. Вернадського Фонду інтелектуальної співпраці «Україна — XXI століття».
  • 2002 — лауреат шостої загальнонаціональної програми «Людина року-2001» в номінації «Вчений року».
  • 2002 — директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.
  • 2003 — академік НАН України.
  • 2003 — премія «Людина року-2003» в номінації «Вчений року».
  • 2005 — кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня.
  • 2005 — французький орден Почесного легіону.
  • 2006 — відзнака НАН України «За наукові досягнення».
  • 2008 — «Золота медаль ім. В. І. Вернадського НАН України».
  • 2009 — Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

2015 — Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».[3]

Головний редактор наукового журналу «Філософська думка», член редколегій часописів «Вища школа», «Людина і Політика», «Наукові записки Національного університету „Києво-Могилянська академія“. Серія Філософія».

СмертьРедагувати

Помер 10 лютого 2018 року у Києві на 88 році життя.[4][5]

Прощальна церемоніяРедагувати

Прощальна церемонія відбулася 13 лютого 2018 року у Великому конференц-залі Національної академії наук України. У церемонії взяв участь Президент України Петро Порошенко.[6]

ПохованняРедагувати

Похований 13 лютого на Байковому кладовищі (ділянка — 33)[7]

Посмертна державна нагородаРедагувати

Указом Президента України №- 32/2018 від 14 лютого 2018 року, Поповича за визначні заслуги перед Україною посмертно нагороджено Орденом Свободи.[8]

Вшанування пам'ятіРедагувати

Через декілька днів після смерті Поповича, на сайті Київради була подана електронна петиція з пропозицією перейменувати на його честь вулицю Семашка, в Святошинському районі Києва, де він провів останні роки життя.

Сутнісні публікаціїРедагувати

  • «Похід проти розуму: Ірраціоналізм у сучасній французькій буржуазній філософії» (1960)
  • «О философском анализе языка науки» (1966)
  • «Логіка і наукове пізнання» (1971)
  • «Философские вопросы семантики» (1975)
  • «Очерк истории логических идей в культурно-историческом контексте» (1979)
  • «Григорій Сковорода» (1984, співав)
  • «Мировоззрение древних славян». Київ, Наукова думка, 1985. — 168 с. (EBook 2016, pdf)
  • «Микола Гоголь» (1989)
  • «Україна і Європа: праві і ліві» (1996)
  • «Раціональність і виміри людського буття» (1997)
  • «Нарис історії культури України» (1998) ISBN 966-505-205-5
  • «Універсальний словник-енциклопедія» (1999, головний редактор)
  • «Червоне століття» (2005)
  • «Бути людиною» (К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2011)

ПоглядиРедагувати

Із книжки Ігоря Шарова «Вчені України: 100 видатних імен»:[9]

Основна проблема, що постала перед суспільством України на початку 1991 р. в епоху трансформації полягала в переході від суспільства тоталітарного контролю та патронажу до суспільства, побудованого на європейських цінностях і принципах — політичній демократії, ринковій економіці та національній державності. Системі контролю та покровительства має бути протиставлена розвинута система самодіяльного громадянського суспільства. При цьому основна проблема полягає не стільки в створенні нових інституцій, скільки в переосмисленні функцій старих і новоутворюваних елементів суспільства за умов демократії, незалежності і ринку.

ВідзнакиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Пішов з життя філософ Мирослав Попович /Громадське радіо, 10.02.2018/
  2. Наливайко О. Колишній директор Золотопотіцької школи Мирослав Попович — лауреат Шевченківської премії // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 184—185. — ISBN 978-966-528-289-1.
  3. Ініціатива «Першого грудня». Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-12-16. 
  4. Помер Мирослав Попович /УНН, 10.02.2018/
  5. Помер філософ Мирослав Попович /Радіо Свобода, 10.02.2018/
  6. Президент попрощався з видатним українським філософом Мирославом Поповичем /Сайт Президента України, 13.02.2018/
  7. Сайт НАНУ
  8. Указ №- 32/2018 від 14.02.2018 на сайті Президента України
  9. «Вчені України: 100 видатних імен».
  10. Президент України; Указ від 19.11.1996 № 1101/96 — Про нагородження відзнакою Президента України — орденом «За заслуги»
  11. Президент України; Указ від 16.05.2000 № 686/2000 — Про відзначення державними нагородами України
  12. Президент України; Указ від 05.03.2001 № 147/2001 — Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка
  13. Кавалери Ордену НКЖ «Ї» «За інтелектуальну відвагу» 2002 р.
  14. Президент України; Указ від 12.04.2005 № 632/2005 — Про нагородження М. Поповича орденом князя Ярослава Мудрого
  15. Рішення Вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 07.09.2009
  16. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»
  17. Указ №- 32/2018 від 14.02.2018 на сайті Президента України

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Зовнішні відеофайли
    Мирослав Попович - 05.01.2015 - Час. Підсумки дня // 5 канал, 5 січня 2015.