Відкрити головне меню

Китай — східноазійська країна, що знаходиться на сході континенту Євразія . Загальна площа країни 9 596 960 км² (4-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 9 326 410 км², а на поверхню внутрішніх вод — 270 550 км²[1]. Площа країни трохи менша ніж площа США.

Географія Китаю Picto infobox map.png
Географічне положення Китаю
Географічне положення Китаю
Континент Азія
Регіон Східна Азія
Координати 35°00′ пн. ш. 105°00′ сх. д. / 35.000° пн. ш. 105.000° сх. д. / 35.000; 105.000
Площа 9 596 960 км² (4-те)
 • суходіл 97,2 %
 • води 2,8 %
Морське узбережжя 14,50 тис. км
Державний кордон 22 457 км
Тип гористий на півдні й заході,
рівнинний на півночі й сході
Найвища точка гора Джомолунгма (8850 м)
Найнижча точка Турфанська западина (-154 м)
Тип від помірного
до субекваторіального
Найдовша річка Янцзи ( км)
Найбільше озеро Дунтінху (6000 км²)
Природні ресурси кам'яне вугілля, залізні руди, вуглеводні, ртуть, руди кольорових металів, рідкісноземельні елементи, уранові руди, гідроенергія, родючі ґрунти
Стихійні лиха тропічні циклони, повіді, цунамі, землетруси, посухи, провали ґрунту
Екологічні проблеми забруднення повітря, кислотні дощі, забруднення вод

НазваРедагувати

Офіційна назва — Китайська Народна Республіка, Китай, КНР (кит. 中華人民共和國, 中國)[2]. Китайська назва країни Чжун-го складається з двох ієрогліфів, що позначають 国 — центр, середину[джерело?] і 中 — люди, народ[джерело?], тобто Центральний народ[джерело?], Серединна держава. Назва країни Китай походить від назви монгольського племені киданів (кит. 契丹 — цідань), які заснували державу Ляо в північному Китаї у X-XI століттях[3]. Термін Катай на позначення цього регіону ввів Марко Поло на противагу південному Китаю — Манджі (кит. 蠻子 - південні варвари). Стародавні греки та римляни називали країну Серес (дав.-гр. Σηρες). Цей термін походить від китайського слова «сі» кит. , що означало шовк. Власне, лат. sērĭcă теж означає шовк. Топонім європейськими мовами Хіна, Чина, Чайна, Сіна (англ. China, фр. China, нім. China, італ. Cina, фін. Kiina) походить від перської назви країни — Цин (перс. چین‎). Цю назву у Європі з 1555 року популяризувала книга подорожей Марко Поло. Слово запозичено з санскриту (санскр. चीन) і походить, імовірно, від назви китайської династії Цінь, що правила у 221-206 роках до н. е.), хоча сам термін використовувався і до того часу[3].

Історія дослідження територіїРедагувати

Географічне положенняРедагувати

Китай — східноазійська країна, що межує з 14 іншими країнами: на сході — з Таджикистаном (спільний кордон — 477 км), Киргизстаном (1063 км) і Афганістаном (91 км), на південному заході — з Бутаном (477 км), Індією (2659 км) і Непалом (1389 км), на північному заході — з Казахстаном (1765 км), на півдні — з М'янмою (2129 км), Лаосом (475 км) і В'єтнамом (1297 км), на півночі — з Монголією (4630 км), Пакистаном (438 км), на північному сході — з Російською Федерацією (4133 км на сході + 46 км на північному заході) і КНДР (1352 км). Загальна довжина державного кордону — 22 457 км. Внутрішні кордони з Гонконгом — 33 км і Макао — 3 км[1]. Китай на сході омивається водами Жовтого, Східно- і Південнокитайського морів Тихого океану[4]. Загальна довжина морського узбережжя 14,50 тис. км[1].

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[5]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль, необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів, простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя, або до континентальної брівки (стаття 76)[6][1].

Крайні пунктиРедагувати

ЧасРедагувати

Докладніше: Час у Китаї

Час у Китаї: UTC+6 (+4 години різниці часу з Києвом)[7].

ГеологіяРедагувати

РельєфРедагувати

Докладніше: Рельєф Китаю

Середні висоти — 1840 м; найнижча точка — Турфанська западина (-154 м); найвища точка — гора Джомолунгма (8850 м), найвища гора Євразії і світу. Територія Китаю характеризується складною орографією і значними амплітудами висот. Дві третини займають гори і пустелі (на півночі і заході), включаючи пустелю Гобі на півночі, на сході рівнина зрошується з річок Хуанхе (Жовта річка), Янцзи і Сіцзян.

  • Тибетське плато — комплекс великих рівнин Джангтанг, плоскогір'я Центр. Тибету, ряд внутрішніх хребтів. Нагір'я оточене високими гірськими системами: Гімалаями і Каракорумом, Куньлунем, Наньшанем і Сино-Тибетськими горами. Між Кунь-Лунем і Наньшанем — велика тектонічна Цайдамська западина.
  • Лесове плато — плато в Центральному Китаї. Площа — від 400 до 640 тисяч км². Розташоване у верхній та середній течії річки Хуанхе, між Тибетським плато та монгольськими степами. Займає територію провінцій Ганьсу, Шеньсі, Шаньсі, а також Нінся-Хуейського автономного району.
  • Велика китайська рівнина — простягається з півночі на південь вздовж узбережжя Жовтого моря і включає низовини Саньцзян, Півн.-Ханкайську, Сунляо, Велику Китайську рівнину, рівнину басейнів ниж. і сер. течії річки Янцзи та ділянки вздовж мор. узбережжя і по долинах річок. Рівнини обрамовані горами: Жехе, Яньшань, Тайханшань, Наньлін, Юньнань, частково Хінганом і Маньчжуро-Корейськими горами. Річки Янцзи, Хуанхе, Сіцзян належать до числа найбільших у світі. Вони мають мусонний режим з літніми паводками. Численні невеликі озера.
  • Центральноазійські рівнини і плоскогір'я — включає Таримську і Джунгарську рівнини, розділені хребтами Сх. Тянь-Шаню, Турфанську западину, рівнини і плато Гашунської Гобі, Алашань і Ордос, відокремлені один від одного горами Бейшань, Алашань та Іньшань, рівнини Гобі і Баргі. Тут переважають висоти бл. 1200 м. Дно Турфанської западини лежить нижче рівня моря (-154 м).

УзбережжяРедагувати

ОстровиРедагувати

Докладніше: Острови Китаю

КліматРедагувати

Докладніше: Клімат Китаю

Територія Китаю лежить у трьох кліматичних поясах, з півночі на південь: помірному, субтропічному мусонного типу, субекваторіальному[9].

На півночі, в Манчжурії цілий рік превалюють помірні повітряні маси, західний масоперенос[10]. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Вологе дощове літо, холодна посушлива зима. Зволоження достатнє, сніговий покрив[10]. На півночі у Внутрішній Монголії та Джунгарії суворий континентальний тип помірного клімату[9]. Дуже значні сезонні амплітуди температури повітря. Спекотне посушливе літо, морозна зима. Зволоження недостатнє[10].

Центральна частина країни у межиріччі Хуанхе й Янцзи лежить у субтропічному мусонному кліматі[9]. Влітку спекотно й волого, сезон дощів, взимку — відносно прохолодно й посушливо. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу[10].

Далі на південь субтропічний клімат переходить у субекваторіальний, минаючи тропічний[9]. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні[10]. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період ненабагато прохолодніший за літній. У літнє-осінній період з морів та океанів часто надходять руйнівні тропічні тайфуни, вдалині від моря взимку бути помітним сухий сезон[10].

Западини Цайдам і Таримська лежать у посушливому субтропічному кліматі різко континентального типу[9]. Влітку переважають тропічні повітряні маси зі спекотною посушливою погодою, взимку — помірні, що приносять прохолоду. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу[10].

Високогір'я Тибету лежать у субтропічному кліматичному поясі високогірного типу[9]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, значне накопичення снігу, утворюються льодовики[10].

Китай є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[11].

Внутрішні водиРедагувати

Докладніше: Гідрографія Китаю

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 2840 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 690070 км² зрошуваних земель[1].

РічкиРедагувати

Докладніше: Річки Китаю

Річки країни належать басейну Тихого океану; на заході великі масиви безстічних областей пустель.

ОзераРедагувати

Докладніше: Озера Китаю

БолотаРедагувати

Докладніше: Болота Китаю

ЛьодовикиРедагувати

Докладніше: Льодовики Китаю

Ґрунтові водиРедагувати

ҐрунтиРедагувати

Докладніше: Ґрунти Китаю

РослинністьРедагувати

Докладніше: Флора Китаю

Земельні ресурси Китаю (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 54,7 %,
    • орні землі — 11,3 %,
    • багаторічні насадження — 1,6 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 41,8 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 22,3 %;
  • інше — 23 %[1].
Див. також: Ліси Китаю

Тваринний світРедагувати

Докладніше: Фауна Китаю

У зоогеографічному відношенні більша частина територія країни відноситься до

Охорона природиРедагувати

Китай є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:

Стихійні лиха та екологічні проблемиРедагувати

Докладніше: Екологія Китаю

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:

  • часті тайфуни на південному та східному узбережжях;
  • руйнівні повіді;
  • цунамі; землетруси;
  • посухи;
  • провали ґрунту;
  • активний вулканізм в історичні часи, вулкан Чангбайшань (Пектусан) на кордоні з Кореєю, вулкани острова Хайнань на півдні, та гірського хребта Кунь-Лунь на сході[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

Фізико-географічне районуванняРедагувати

У фізико-географічному відношенні територію Китаю можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л China, Geography. Factbook
  2. Котляков В. М., 2006
  3. а б Поспелов Е. М., 2005
  4. Атлас світу, 2005
  5. а б Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  6. Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  7. Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 20 October. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
  8. Китай // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  9. а б в г д е Атлас. Географія материків і океанів, 2014
  10. а б в г д е ж и к л ФГАМ, 1964
  11. Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
  12. Ramsar Sites Information Service : [арх. 8 березня 2019 року] : [англ.] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.

ЛітератураРедагувати

УкраїнськоюРедагувати

АнглійськоюРедагувати

РосійськоюРедагувати

ПосиланняРедагувати