Вікіпедія

Короленко Володимир Галактіонович

російський письменник, публіцист, громадський діяч
(Перенаправлено з Володимир Галактіонович Короленко)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Короленко.

Короленко Володимир Галактіонович
рос. Короленко Владимир Галактионович
Народився27 липня 1853(1853-07-27)
Житомир
Помер25 грудня 1921(1921-12-25) (68 років)
Полтава
ПохованняПолтава
ГромадянствоРосійська імперія
УНР
УРСР
Національністьукраїнець/поляк
Діяльністьписьменник, публіцист
Alma materСанкт-Петербурзький державний технологічний інститут
Мова творівросійська
Роки активності1879—1921
Жанроповідання, повість, нарис
ЧленствоПетербурзька академія наук
Брати, сестриКороленко, Юліан Галактіоновичd
У шлюбі зІвановська Євдокія Семенівна
ДітиКороленко Софія Володимирівна
Автограф
CMNS: Короленко Володимир Галактіонович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Володи́мир Галактіо́нович Короле́нко (рос. Владимир Галактионович Короленко, пол. Władimir Korolenko; (15 (27) липня 1853, Житомир — 25 грудня 1921(1921-12-25), Полтава)[2] — російський[3][4][5] письменник, публіцист, журналіст, літературний редактор та громадський діяч українсько-польського походження[6]. Почесний академік Імператорської Академії наук у Петербурзі (1900—1902, з 1918).

Серед найвідоміших творів: повісті «Сліпий музикант» (1886), «Діти підземелля» (скорочена версія повісті «В поганому товаристві»; 1886), «Хапун (Іом-кіпур)» (1890),[7] та «Без язика» (1895).

Життєпис

ред.

Ранні роки

ред.
 
Короленко В. Г. Фотографія початку 1870-х років

Народився у Житомирі, нині Україна (тоді Волинська губернія Російської імперії).

Батько письменника, суворий і замкнений Галактіон Опанасович Короленко (1810—1868) мав на 1858 рік чин колезького асесора й служив житомирським повітовим суддею[8], вплинув на формування світогляду Володимира. На 23 роки молодша од чоловіка матір письменника, Евеліна Йосипівна (до шлюбу Скуревич; 1833—1903[9]), була полькою. Через це саме польська мова була в дитинстві для Володимира рідною[10].

У підлітковому віці Короленка дуже приваблювали музика, мистецтво, історія, філософія, але ніщо не захоплювало його так, як література. Він був вражений, відкривши для себе твори відомих тогочасних російських письменників Олександра Островського, Миколи Некрасова, Івана Тургенєва.

Навчання

ред.

Володимир Короленко розпочав своє навчання у польському пансіоні Рихлінського. Потім вчився у Першій житомирській гімназії, після переведення батька до Рівного — у Рівненській гімназії[11].

Після її закінчення Короленко вступив до Санкт-Петербурзького технологічного інституту (1871), але через матеріальні нестатки мусив залишити навчання. Пішов працювати коректором та намагався знайти собі роботу у видавництві географічних карт. 1874 перейшов до Петровської хліборобської та лісової академії у Москві (нині Тімірязєвська академія). Його вчителем був Клемент Тімірязєв. Під прізвищем Ізборського К. Тімірязєв виведений в повісті рос. «С двух сторон», також йому присвячені сторінки в рос. «Истории моего современника». Через багато років Короленко писав Тімірязєву про навчання в академії[11]:

Ви вчили нас цінити розум, як святиню
Оригінальний текст (рос.)
Вы нас учили ценить разум, как святыню

Не дослуживши кілька місяців до пенсії, помер батько. Мати й п'ятеро дітей залишилися без будь-яких засобів до існування. У 1876 році за участь в народних студентських гуртках був виключений з академії та висланий до Кронштадту під нагляд поліції. Він працював коректором у друкарнях і репетитором у багатих сім'ях; якийсь час був чоботарем і чорноробом.

Через рік Короленка звільнили від нагляду поліції й він, у 1877 році, намагаючись продовжити освіту, вступив до Санкт-Петербурзького гірничого інституту. Однак й цей навчальний заклад закінчити не вдалося, оскільки навесні 1879 року, за підозрою у революційній діяльності, Короленка відрахували з університету та відправили на заслання до міста Глазов, Вятської губернії. У період з 1879 по 1881 рік, Короленко як політичний засланець, проживав у різних містах Росії, зокрема у Глазові, Вишніх Волочках, та Пермі.

Заслання до Якутії

ред.

За відмову присягнути цареві російському Олександру III у березні 1881 році Короленка на 3 роки знову вислано, цього разу в Якутію, Сибір.[4]

Загалом, через свої політичні погляди, Короленко майже шість років провів у тюрмах та на засланні. Проте такі випробування не зламали його духу. Володимир Короленко вивчав побут і життя мешканців віддаленої області, записував якутські пісні та легенди, працював над художніми творами. Враження й спостереження тих років лягли в основу цілої низки оповідань і нарисів, які складають значну частину доробку письменника.

Початок літературної діяльності

ред.

Початок літературної діяльності В. Г. Короленка датується 1879 роком, коли на сторінках петербурзького журналу «Слово» з'явились «Епізоди з життя шукача». Наступні твори вийшли друком лише через шість років. Володимиру Галактіоновичу було дозволено оселитися у Нижньому Новгороді. Співчуттям до знедолених і покривджених сповнені його роздуми. Пронизливий вітер свободи пробуджує соціальну свідомість героїв оповідань «Яшко», «Убивець», «Сон Макара», «Соколинець» та ін. На папір лягають рядки про наболіле, пережите й вистраждане.

Розквіт літературної діяльності, «Епоха Короленка»

ред.
 
Володимир Короленко

Нижньогородське десятиліття (1885—1895) — час найактивнішої літературної та громадської діяльності письменника — справедливо назване сучасниками «епохою Короленка». У 1886 р. вийшла його перша книга «Нариси та оповідання», яка дістала захоплений відгук А. Чехова. Справжнім тріумфом став наступний твір — повість «Сліпий музикант» (1886). У ньому В.Короленко з великим знанням людської психології, по-філософськи підходить до розв'язання вічної проблеми людини і суспільства. Простежуючи долю сліпонародженого хлопчика, він підводить читача до думки про те, що природним покликанням людини є не тільки боротьба за власне щастя. Повноту й гармонію життя можна відчути лише усвідомивши себе кровною часточкою народу, подолавши почуття егоїзму. Оповідання цього періоду: «Ліс шумить» (1886), «На затемненні» (1882—1892), «Річка виграє», «Ат-Даван» (1892), «Парадокс» (1894), «Марусина заїмка» (1899 — 2-га ред. 1903). У них читач зустрівся зі зрілим майстром, самобутнім художником, про талант якого вже заговорила вся Росія.

 
Портрет В. Короленка роботи М. Ярошенка
 
Володимир Короленко та його родина: дружина Явдоха Семенівна та дочки — Наталья та Софія

У 90-х роках XIX ст. Короленко багато подорожує. Він відвідує Крим, Поволжя, Кавказ, Південний Урал. Закономірним наслідком мандрівок завжди ставали художні твори. Значне місце у творчості В.Короленка займає повість «Без язика» (1895), написана під враженням поїздки до Америки. У ній оповідається про гіркі поневіряння українського селянина Матвія Лозинського, який у пошуках кращої долі потрапляє на чужину, але не знаходить щастя і там. Усі герої творів В.Короленка заслуговують на краще життя. І в прийдешність його письменник свято вірив і попри всілякі труднощі закликав боротися за нього.

Членство в Імператорській академії наук

ред.

У 1900 року Короленка, разом з іншими російськими письменниками: Львом Толстим, Антоном Чеховим, Володимиром Соловйовим та Петром Боборикіним, було обрано почесним академіком Петербурзької академії наук в категорії красного письменства, але у 1902 він склав з себе звання академіка на знак протесту проти виключення Максима Горького. Після повалення монархії Російська академія наук у 1918 повторно обрала Короленка почесним академіком.

Пізній етап життя

ред.

Понад двадцять років письменник мешкав у Полтаві. Як прибічник селян, він брав участь в організації їх захисту під час судових процесів на Харківщині й Полтавщині, влаштованих у зв'язку з так званими аграрними заворушеннями в Україні. 1905 року було завершене будівництво дачного будинку у Хатках (Миргородського повіту), поблизу Великих Сорочинців, де В. Короленко отримував пошту.

1906 р. ознаменувався небезпечною для В. Короленка боротьбою в пресі з радником Філоновим — керівником каральної експедиції в містечку Великі Сорочинці та в інших населених пунктах Миргородського повіту. Філонова убили незабаром після того як Короленко опублікував відкритого листа проти нього. Через це Короленка звинувачували у підбурюванні до вбивства.

1913 року Володимир Короленко брав участь у так званій «Справі Бейліса», аби допомогти виправдати громадянина Бейліса у київському імперському процесі проти нього. Короленко опублікував півтора десятка статей проти чорносотенної брехні на єврейський народ, що сприяло виправдувальному вироку.

Тривалий час (1906—1921) письменник працював над автобіографічною книгою «Історія мого сучасника». Він задумав цей твір як широке художнє узагальнення всього, що пережив і здійснив. Книга лишилася незакінченою. Він помер, працюючи над четвертим томом свого найбільшого твору.

Смерть

ред.

Помер Короленко у голоді і злиднях, принципово відмовившись від призначеного окупаційною радянською владою Полтави продовольчого забезпечення[12][13].

Громадська діяльність та погляди

ред.

Погляди на російську монархію

ред.

Упродовж 1896—1900 рр. родина Короленків мешкала в Петербурзі. Володимир Галактіонович працював редактором журналу «Русское богатство». Його публіцистична діяльність набула такого розмаху, що з письменником мусив рахуватися царський уряд. Виступи Володимира Короленка в пресі стали значним явищем у суспільному житті й одночасно яскравими віхами його творчої біографії. Саме він і Лев Толстой привернули увагу громадськості до голодомору 1891—1892 рр. (цикл нарисів «У голодний рік»). Володимир Галактіонович виступив на захист народу вотяків від огульного й наклепницького звинувачення у вбивстві людини (під час ритуалу), опублікувавши серію статей під рубрикою «Мултанська справа». Його викривальна промова в суді приголомшила всіх. Після чотирьох років бюрократичної тяганини несправедливий вирок було скасовано.

У роки реакції, Короленко не послабив своєї літературної й громадської діяльності й 1910 року була опублікована стаття «Побутове явище». Матеріалом для неї послугували реальні факти «урядової оргії царської влади Росії»: страт, розстрілів і поліцейських знущань після поразки революції 1905—1907 рр. Її негайно заборонила влада. Лев Толстой, зокрема, писав у листі до Короленка:

«Її треба передрукувати й розповсюджувати в мільйонах екземплярів. Ніякі думські промови, трактати, ніякі драми, роками не зроблять одної тисячної того благородного впливу, який зробила ця стаття» [14][15].

Ставлення до більшовицької влади

ред.

В. Короленко негативно сприйняв жовтневий переворот 1917 року й засуджував методи, що їх використовували більшовики для побудови соціалізму. Великий громадський резонанс мали його клопотання на захист діячів російської культури. Його позиція була викладена у публіцистичних працях «Листи до Луначарського» (1920, опубл. 1922 р.) та «Листи з Полтави» (1921). У них він критикував методи більшовицької влади, зокрема масові розстріли та намагався запобігти можливим помилкам. Проте критикував він також і білий терор. Зокрема, у 1919 році він писав: «Ні, не вихваляти треба терор, а застерігати від нього, звідки б він не виходив. І благо тій стороні, яка першою зуміє відокремитись від кривавого туману й першою згадає, що мужність у відкритім бою може йти поряд із людяністю й великодушністю до переможеного… Історія нас розсудить…».

Ставлення до України

ред.
 

Ще в гімназійні роки Короленко вирішив присвятити себе розвиткові російської літератури, зазначивши у першій редакції «Історії мого сучасника»:

 
і якщо пізніше я вже свідомо знайшов свою батьківщину, то це була… велика царина російської думки й російської літератури, царина, де панували Пушкіни, Лермонтови, Бєлінські, Добролюбови, Гоголі, Тургенєви, Некрасови, Салтикови… Ця царина цілковито взяла мою „різноплемінну душу“ саме тому, що вона примиряла й розв'язувала душевні конфлікти, не вимагаючи ані ворожнечі, ані посягань, ані зречень, а все охоплювала широкими формулами людської терпимості й свободи…».[16][17]
 

Проте національне самоусвідомлення Короленка у бік Росії не спричинило до появи у нього російських імперсько-українофобських поглядів, що було поширеним тоді в Російській імперії серед російських письменників.[16][17]

Володимир Короленко виступав проти переслідувань української мови в Російській імперії[18]; виступав проти шовінізму, антисемітизму, терору та насильства, засуджував міжнаціональну ворожнечу[19].

Короленко мав контакти з Панасом Мирним, П. Грабовським, М. Коцюбинським. Тема України посідає значне місце в оповіданнях «Ліс шумить», «У поганому товаристві», «Без язика», повісті «Сліпий музикант» та ін.[20]

Ось як в оповіданні «Без язика» Короленко змальовує постать старого запорожця:

  Люди ще пам'ятали, як він розповідав про минулі роки, про Запоріжжя, про гайдамаків, про те, як і він пішов на Дніпро і потім з ватажками нападав на Хлібно і на Клевань, і як обложені в палаючій хаті гайдамаки стріляли з вікон, поки від спеки не лопалися у них очі й не вибухали самі собою порохівниці. І старий виблискував дикими, майже згаслими очима і казав: «Гей-гей! Був колись наш час... Була в нас воля!..»  
Оригінальний текст (рос.)
Люди еще помнили, как он рассказывал о прежних годах, о Запорожье, о гайдамаках, о том, как и он уходил на Днепр и потом с ватажками нападал на Хлебно и на Клевань, и как осажденные в горящей избе гайдамаки стреляли из окон, пока от жара не лопались у них глаза и не взрывались сами собой пороховницы. И старик сверкал дикими потухающими глазами и говорил: «Гей-гей! Было когда-то наше время... Была у нас свобода!..»[21]

Під час подій Української революції підтримував Центральну Раду[22], й категорично не сприймав Українську Державу.

Оцінки та критика

ред.

У 1917 році Анатолій Луначарський казав, що на посаду першого президента Російської Республіки підходить саме Короленко[23].

Лідер більшовиків Володимир Ленін неодноразово приязно відгукувався про Короленка, називав його «прогресивним письменником»[24]. Існує версія, що свій псевдонім «Ленін» ватажок більшовиків обрав під враженням від сибірських оповідань Володимира Короленка.[25].

Журналіст Юрій Поташній називає ставлення Короленка до українців «неоднозначним». Критик зауважує, що відома повість «Сліпий музикант» рясніє обра́зами на адресу українців. Причому зневага притаманна не лише героям твору, а й самому Короленку. На українське село автор накладає російську кальку, вважає журналіст[26].

Увічнення пам'яті

ред.

Сучасники назвали Короленка «совістю Росії», пам'ять про нього високо шанується у Росії.

Портрет письменника при житті в подяку за літературну і громадську діяльність намалював відомий художник Ілля Рєпін.

Ім'я Короленка надано Глазовському державному педагогічному інституту (Удмуртія), школам у Нижньому Новгороді. Низка бібліотек носить ім'я Короленка.

У 1956 році йому було присвячено документальну стрічку «Пам'яті Володимира Короленка».

3835 Короленко — астероїд, названий на честь письменника.

  •  
    Дім-музей «Дача Короленка», селище Джанхот, 20 км від Геленджика.
  •  
    Марка пошти СРСР на честь 100-річчя від дня народження В. Короленка

В Україні

ред.

Бібліографія

ред.

Екранізації творів

ред.

У СРСР було знято цілу низку фільмів за сюжетом творів Короленка. Так, за повістю «Довгий шлях» створено однойменний фільм (СРСР, 1956, режисер: Леонід Гайдай), за повістю «Поліська легенда» створено однойменний фільм (СРСР, 1957, режисери: Петро Василевський, Микола Фігоровський), за повістю «Сліпий музикант» знято однойменний фільм (СРСР, 1960, режисер: Тетяна Лукавневич), а за повістю «В поганому товаристві» створено фільм «Серед сірих каменів» (1983, режисер: Кіра Муратова).

В Україні у січні 2018 в широкий прокат вийшов повнометражний фільм «Казка про гроші», сценарій якого базується на повісті Короленка «Хапун (Іом-кіпур)».[7]

Переклади українською

ред.

Твори Короленка перекладалися українською, як наприкінці 1890-х на початку 1900-х у підавстрійській Україні у львівських часописах та окремими книгами, так і в Україні під комуністичною владою. Українською перекладено майже всі твори Короленка, зокрема:[32][33][34]

  • Володимир Короленко. Буря: оповіданнє. Переклад з російської: Адам Бачинський. Львів: журнал Діло № 180, 181. 1893
  • Володимир Короленко. Дивна: очерк. Переклад з російської: Др. Василь Щурат. Львів: журнал Діло № 215-218. 1893
  • Володимир Короленко. Ліс шумить: оповіданнє, поліська леґенда. Переклад з російської: В. Маслов-Стокіз. «Зоря» (Львів) № 22 і 23 від 1886.
    • (передрук) Володимир Короленко. Ліс шумить: оповіданнє, поліська леґенда. Переклад з російської: В. Маслов-Стокіз. Львів: Українсько-руська видавнича спілка. (Літературно-наукова бібліотека № 18) 1901. 40 стор.
  • Володимир Короленко. Маруся: оповіданє. Переклад з російської: Григорій Коваленко. Львів: ЛНВ т. 13, ч. І: 197—230, 324—351. II за 1901 рік (Chtyvo [Архівовано 9 лютого 2018 у Wayback Machine.])
  • Володимир Короленко. Оповіданнє про Фльора-Римлянина і про Аґріппу-царя. Переклад з російської: Ст. Закубанський [С. Ерастов]. Львів: ЛНВ. т. 21, ч. І: 54 — 64, 162—172. II. за 1903 рік (Chtyvo.org [Архівовано 9 лютого 2018 у Wayback Machine.])
  • Володимир Короленко. Дивачка. З рос. пер. К. Лозенко [Голіцинська]. Львів: ЛНВ. т. 32, ч. І: 73 — 86. II за 1905 рік (Chtyvo [Архівовано 9 лютого 2018 у Wayback Machine.])
  • Володимир Короленко. Ліс гомонить: поліська легенда. Переклад з російської: М. І. Вдовиченко. «Зоря» (Москва) № 5-6, 7-8 від 1906.
  • Володимир Короленко. Ліс шумить; Химерна. Переклади з російської: С. Єфремов. Берлін: Українська накладня. 191? 48 стор.
  • Володимир Короленко. Черкес; Макарів сон. Переклади з російської: C. Єфремов. Київ-Берлін: Українська накладня. 192? 55 стор. [Архівовано 30 листопада 2020 у Wayback Machine.]
  • Володимир Короленко. Огниги. Переклади з російської: Д. Казармів. Львів: «Неділя» літературний додаток до Діла № 35. 1912 48 стор.
  • Володимир Короленко. Огниги. Переклади з російської: Іван Калинович. Львів: Ілюстрована Україна № 16. 1913
  • Володимир Короленко. Приймак. Переклади з російської: Василь Щурат. Львів: Діло № 23-25 за 1895 рік
    • (передрук) Володимир Короленко. Приймак. Переклади з російської: Василь Щурат. Чернівці: Буковина № 105-106 за 1899 рік
  • Володимир Короленко. Сон Макара: святоточне оповіданнє. Переклад з російської: Нестор Яворовський. Коломия: Хлібороб. Письмо політчно-літературне № 8-12 за 1891 і № 1-5 за 1892. (також окремою відбиткою в серії «Бібліотека Хлібороба» ч I Коломия, 1892, 4+56 стор.
  • Володимир Короленко. Старий дзвонар: весняна іділля. Переклади з російської: Сергій Павленко. Львів: Зоря № 8 за 1888 рік
  • Володимир Короленко. Старий дзвонар: весняна іділля. Переклади з російської: Лєон. Львів: Діло № 247 за 1883 рік
  • Володимир Короленко. Старий дзвонар: весняна іділля. Переклади з російської: К. Безкровний. Львів: Руслан № 181-188 за 1889 рік
  • Володимир Короленко. Тіни: фантазія. Переклади з російської: С. Юрковиця. Львів: Правда том XVI—XIX за 1893 рік, стор. 64-129-185
  • Володимир Короленко. У великодню ніч: розповідь. Переклади з російської: Михайло Обачний (Косач). Львів: Зоря № 5 за 1889
  • Володимир Короленко. Ночь перед Великоднем. Переклади з російської: Павло Кудрик. Львів: Діло № 67 за 1892
  • Володимир Короленко. У великодню ніч. Переклади з російської: К. Безкровний. Львів: Руслан № 290, 291 за 1899
  • Володимир Короленко. У Великодню ніч. Переклади з російської: П. Дятлова. Відень: Вісник політики, культури й життя. № 18 (201) стор. 267—268 1918.
  • Володимир Короленко. Хвилина: нарис. Переклад з російської: Іван Калинович. Львів: Діло, № 8459-8461 від 1913 року.
    • (передук) Володимир Короленко. Хвилина: нарис. Переклад з російської: Іван Калинович. Львів: Українське слово, № 85-89. 1915 (без підпису)
  • Володимир Короленко. Черкес: нарис. Переклад з російської: Ст. Гречинський. Львів: Прадва, том XXI, стор 217- від 1894 року.
  • Володимир Короленко. Кінець царської власті (слово до простих людей). Переклад з російської: О. Волошинов. Київ: Видання Інформаційного Бюра Київської Губер Земства. 1917. 20 стор.
  • Володимир Короленко. Як упала царська влада (оповіданннє простим людям про події в Росії). Переклад з російської: Петро Дятлів. Відень: Накладом Союза Визволення України. 1917. (HathiTrust [Архівовано 23 січня 2018 у Wayback Machine.])
  • Володимир Короленко. На затемненні. Переклад з російської: ?. 1925. 11 с.
  • Володимир Короленко. Пам'ятка по речнікові покривджених. (про важненного Митрополита Шептицького). На титульній сторінці: Василь Шурат. Львів: 1929. 15 стор.
  • Володимир Короленко. Річка грає. Переклад з російської: не вказаний. — 1928 . — 62 с.
  • Володимир Короленко. Ліс шумить (поліська легенда). Переклад з російської: ?. Харків, 1929.
  • Володимир Короленко. Серед лихих людей: з дитячих згадок мого приятеля. Переклад з російської: ?. Харків: Український робітник, 1929. 127 с. [Архівовано 30 листопада 2020 у Wayback Machine.]
  • Володимир Короленко. Мить: нарис. Переклад з російської: ?. Харків: Держвидав України, 1930 . 24 с.
  • Володимир Короленко. Серед лихих людей: з дитячих згадок мого приятеля. Переклад з російської: Роман Вінницький. Львів: Родина (бібліотека Родини), 1933. 96 с.
  • Володимир Короленко. Сон Макара. Переклад з російської: ?. Харків: Художожня література. 1935. 43 с. (Масова бібліотека художньої літератури)
  • Володимир Короленко. Оповідання.[35] Переклад з російської: ?; редактор: І. Майстренко. Київ: Держлітвидав України, 1946 . 72 с. (Бібліотека художньої літератури)
  • Володимир Короленко. Сон Макара. Святкове оповідання. Переклад з російської: не вказаний; редактор: Д. Цмокаленко. К.: Держхудліт, 1949.
  • Володимир Короленко. Чудна. Переклад з російської: А. Хуторян. Київ: Держлітвидав УРСР, 1952.—119 с.
  • Володимир Короленко. Річка грає[36] (ескізи з дорожнього альбома). Переклад з російсьскої: за ред. А. Хуторяна; худож. А. Базилевич — Київ: Держлітвидав України, 1953. 28 с.
  • Володимир Короленко. Сон Макара. Історія мого сучасника. Переклад з російської: І. Бахмута. К.: Держлітвидав України, 1954. 710 стор.
  • Володимир Короленко. На затемненні: Нарис з натури. Переклад з російської: Ф.Гавриш. Київ: Держлітвидав України, 1957. 25 с.
  • Володимир Короленко. За іконою. Переклад з російської: ? Київ: Держлітвидав України. 1958. 62 стор.
  • Володимир Короленко. Оповідання. Переклад з російської: ?. Передмова: Ф. Гавриш. Київ: Дніпро, 1976 . 336 с.
  • Володимир Короленко. Парадокс. Переклад з російської: Леонід Бразов і Наталія Безобразова // твір оприлюднено на полтавському радіо (4 передачі) 1990-их роках
  • Короленко В. Г. Оповідання / В. Г. Короленко ; пер. з рос. Ф. Гавриша і І. Маненка. — Харків: Держ. літ. вид-во, 1936. — 680, 3 с. — (Бібліотека класиків). [Архівовано 30 листопада 2020 у Wayback Machine.]
Сліпий музика / Сліпий музикант
  • Владімір Короленко. Сліпий музика: повєсть. Переклад з велико-руського: В. О. Р. Львів: Літературний додаток до журналу «Діло». 142 стор. 1890 (бібліотека найзнаменитіших повєстєй под редакцією І. Белея) Том XXXVII
  • Володимир Короленко. Сліпий музика. Переклади з російської: С. Буда. Київ-Берлін: Українська накладня. 191? 134 стор.
  • Володимир Короленко. Сліпий музикант: етюд. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав УРСР. 1956. 121 стор.
  • Володимир Короленко. Сліпий музикант: повісті та оповідання.[37] Переклад з російської: М. Шумил, Ф. Гавриш, Оксана Ільченко; післямова: О. Логвиненко. Київ: Молодь, 1979. 204 стор. (Бібліотечка художніх творів для підлітків та юнацтва).
    • (передрук) Володимир Короленко. Сліпий музикант: повість. Переклад з російської: Ф. Гавриш. Тернопіль: НК-Богдан, 2016. 160 стор. (Світовид) ISBN 978-966-10-4571-1
  • Володимир Короленко. Сліпий музикант: повість. Переклад з російської: Тетяна Шкарупа. Київ: Форс Україна / Book Chef, 2017. 208 стор. (Читака) ISBN 978-617-7347-51-3
Хапун / Йом-Кіпур / Судний день
  • Володимир Короленко. Хапун (Іом-Кіпур): волинська казка. Переложив з російської: Б. Журман. Львів: Правда, том I—II стор. 219, 304, 345 та том III—IV стор 1-. за 1891 рік.
  • Володимир Короленко. Судний день (Йом-кіпур). Переклад з російської: Олекса Журбенко. Львів: Українсько-руська Видавнича Спілка, З друкарні В. А. Шийковського. 1900. 104 стор. (archive.org)
  • Володимир Короленко. Хапун «Іом-Кипур» (судний день). Переклад з російської: Ол. Кониського та Сергія Єфремова. // Володимир Короленко. Твори у 3 томах: Т.2.[38] Переклад з російської: Сергій Єфремов та інші. Харків: Держвидав України. 1923 . 406 с. (E-library «Культура України» [Архівовано 26 січня 2018 у Wayback Machine.])
  • Володимир Короленко. Хапун. Переклад з російської: ? // Володимир Короленко. Вибрані твори для дітей, Том 1.[39] Загальна редакція: В. Арнаутов; переклад з російської: ?. 1930. 271 с.
  • Володимир Короленко. Судний день, або Йом-Кіпур. Переклад з російської: Юрій Винничук. // Нічний привід: українська готична проза ХІХ ст. Укладання та переклад іншомовних текстів: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2007. 412 стор. (Серія «Готика»). ISBN 978-966-441-038-7
Без язика
  • Володимир Короленко. Без язика. Авторизований переклад з російськох мови Петра Дятлова; під редакцією Володимира Дорошенка. Львів: Видання «Всесвітньої Бібліотеки», № 14. 1918. 176 стор. (Hathitrust [Архівовано 23 січня 2018 у Wayback Machine.])
    • (передрук) Володимир Короленко. Без язика. Авторизований переклад з російськох мови Петра Дятлова; під редакцією Володимира Дорошенка. Ню Йорк: Робітник. 1920. 174 стор. (Hathitrust [Архівовано 23 січня 2018 у Wayback Machine.])
    • (передрук) Володимир Короленко. Без язика: оповідання. Переклад з російської (авторизований): Петро Дятлов. Харків: Книгоспілка, 1925. 244 с. (4-е вид)
    • (передрук) Володимир Короленко. Без язика: оповідання. Переклад з російської (авторизований): Петро Дятлов. Київ-Харків: Книгоспілка, 1927. 234 с. (5-е вид)
    • (передрук) Володимир Короленко. Без язика: оповідання. Переклад з російської (авторизований): Петро Дятлов. Київ-Харків: Книгоспілка, 1930. 233 с. (6-е, оброблене вид)
  • Володимир Короленко. Без язика. Переклад з російської: В. Давиденко. Київ: ДВОУ; Література і мистецтво, 1934 . 163 с. (Дешева бібліотека художньої літератури).
Діти підземелля
  • Володимир Короленко. Діти підземелля. Оповідання. Переклад Є. Зілинського. Харків: ?, 1922.
  • Володимир Короленко. Діти підземелля (із повісті «В поганому товаристві»). Перекладач з російської: не вказаний. Київ:, 1946.
  • Володимир Короленко. Діти підземелля (з повісті «У поганому товаристві»). Переклад з російської: Оксана Іванченко. Київ: Дитвидав УРСР, 1964. 52 с
    • (передрук) Володимир Короленко. Діти підземелля. Переклад з російської: Оксана Іваненко. Київ: Веселка, 1971.
    • (передрук) Володимир Короленко. Діти підземелля: повість. Переклад з російської: Оксана Іваненко; художник: М. Г. Богданець. Київ: Веселка, 1983. 66 с.
  • Володимир Короленко. Діти підземелля: повість. Переклад з російської: Оксана Кобелецька. Київ: Форс Україна / Book Chef, 2017. 96 стор. (Читака) ISBN 978-617-7347-76-6
Видання творів
  • Володимир Короленко. Твори: у 3 томах. Пер з рос: С. Буда, Леонід Андрійович Пахаревський, С. Єфремов, П. Стебницький та інші; переклад під редакцією академіка С. О. Єфремова. Харків-Київ: Держвидав України, 1923. Т. 1—3.
  • Володимир Короленко. Вибрані твори для дітей. Переклад з російської та упорядник: академік С. Єфремов; загальна редакція та передмова: В. Арнаутов. Київ: ?; 1929.
  • Володимир Короленко. Вибрані твори для дітей, Том 1.[39] Загальна редакція і передмова: В. Арнаутова; переклад з російської: ?. 1930. 271 с.
  • Володимир Короленко. Вибрані твори: у 6 томах. Переклад з російської: Ф. Гавриш. Київ: Держлітвидав, 1936—1938.—Т. 1—6.
  • Володимир Короленко. Вибрані твори. Переклад з російської: ? Київ: Держлітвидав України. 1948. 499 с.
  • Володимир Короленко. Вибрані твори.[42] Переклад з російської за редакцією А. Хуторяна; вступна стаття: А. Котова. Київ: Держлітвидав України. 1949. 427 с.
  • Володимир Короленко. Твори: У 4 томах. Переклад з російської: не вказаний; редактор: М. Титаренко. Київ: Держлітвидав, 1953—1954. Т. 1—4.
    • Твори: в 4 т. Т.1. Повісті, оповідання і нариси.1880-1890. Переклад з російської: ?; Вступ.ст. і приміт. А. Котов. — Київ: Держлітвидав України, 1953. — 547 с.
    • Твори: в 4 т. Т.2. Повісті, оповідання, критичні статті і спогади.1891-1912. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав України, 1953. — 567 с. : 1 арк.портр.
    • Твори: в 4 т. Т.3. Історія мого сучасника. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав України, 1954. — 712 с. : 3 арк.іл.
    • Твори: в 4 т. Т.4. Історія мого сучасника. Переклад з російської: ? Київ: Держлітвидав України, 1954. — 452 с. : 5 арк.іл.
  • Володимир Короленко. Вибране. Переклад з російської: ?. Київ: Держлітвидав УРСР. 1956. — 368 с.

Примітки

ред.
  1. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  2. ↑ Степаненко, Микола (2013). Літературно-мистецька Полтавщина (укр.) . Гадяч: Гадяч. с. 82—87. ISBN 978-617-567-058-3.
  3. ↑ Короленко Володимир Галактіонович // Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 381—382
  4. ↑ а б Короленко Володимир Галактіонович Українська літературна енциклопедія : у 3 т. / відп. ред. І. О. Дзеверін. — К. : Головна редакція УРЕ, 1988—1995.
  5. ↑ Літературна премія імені Володимира Короленка Журнал Дніпро
  6. ↑ У Рівному вшановують видатного земляка — Володимира Короленка [Архівовано 9 лютого 2018 у Wayback Machine.] — Радіо Свободи, 9 жовтня 2008
  7. ↑ а б В оригіналі російською назва повісті звучить як «Судный день („Иом-кипур“)». Українські перекладачі різних років переклали назву твору українською як «Хапун (Іом-кіпур)» (переклад Б. Журмана, 1891), «Судний день (Йом-кіпур)» (переклад Олекси Журбенка, 1900), «Хапун. „Іом-Кипур“ (судний день)» (переклад Ол. Кониського та С. Єфремова в II томі тритомного зібрання творів 1923 року), «Судний день, або Йом-Кіпур» (переклад Юрія Винничука, 2004)
  8. ↑ Список гражданских чинов 8 класса. — СПб., 1858. — С. 1641.
  9. ↑ Собрание сочинений. Том 5, 1954, Примечания.
  10. ↑ Собрание сочинений. Том 5, 1954, Глава XI. Первый спектакль.
  11. ↑ а б А.Котов. В.Г.Короленко. Очерк о жизни и литературной деятельности // В.Г.Короленко. Собрание сочинений. — Москва : Правда, 1953. — Т. 1. — С. 378-406. — (Библиотека «Огонек») — 155000 прим.
  12. ↑ Кращий твір Короленка — його життя [Архівовано 9 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Урядовий кур'єр, 27 липня 2013
  13. ↑ Кравченко, Любов (2013). Володимир Короленко і Полтава (укр.) . Полтава: ФОП Говоров. с. 48—51.
  14. ↑ Короленко В.Г. Нерозп'ятий голос. Сценарій.— Бібліотечний інформаційно-освітній портал. Архів оригіналу за 5 лютого 2017. Процитовано 4 лютого 2017.
  15. ↑ Лев Толстой. Письмо В. Г. Короленко (о статье «Бытовое явление» и задачах публициста). 1910. Архів оригіналу за 5 лютого 2017. Процитовано 4 лютого 2017.
  16. ↑ а б Ревегук, Віктор, Кочерга, Надія. В. Г. Короленко. Громадська діяльність письменника (1917—1921 рр.): монографія. Полтава: Дивосвіт, 2014. 135 с.
  17. ↑ а б Ревегук, Віктор, Кочерга, Надія. Короленко і Україна // Наукові записки Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка. Полтава: АСМІ, 2016. — Вип. 3. — С. 78–106.
  18. ↑ В. Г. Короленко «Котляревський і Мазепа» [Архівовано 9 лютого 2018 у Wayback Machine.] — Рідна країна, 09 грудня 2011
  19. ↑ Короленко Володимир Галактіонович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
  20. ↑ Ревегук, Віктор (2014). В. Г. Короленко громадська діяльність письменника (1917-1921 рр.) (укр.) . Полтава: Дивосвіт. с. 192. ISBN 978-617-633-112-4.
  21. ↑ В. Г. Короленко. Избранные произведения. М, 1988, стр. 289. [Архівовано 30 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  22. ↑ Виповнилося 155 років з дня народження Володимира Галактіоновича Короленка [Архівовано 9 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Слово Просвіти, 2008/09/10
  23. ↑ Негретов П. И. В. Г. Короленко: Летопись жизни и творчества. 1917—1921.
  24. ↑ Ленин о Короленко / IV. Разыскания и сообщения // В. И. Ленин и А. В. Луначарский. Переписка, доклады, документы. — АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького; ред. тома И. С. Зильберштейн, А. А. Соловьёв. — М.: Наука, 1971. — 766 с. — (Лит. наследство, т. 80).
  25. ↑ Негретов П. И. В. Г. Короленко: Летопись жизни и творчества, 1917—1921. — М. : Книга, 1990. — С. 271. — ISBN 5-212-00315-6.
  26. ↑ / Юрій Поташній. «Хохлацкое сердце»: школярам пропонують вивчати твір, де автор зневажливо пише про українців. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 14 жовтня 2020.
  27. ↑ Ольховская, Людмила (2013). Неблагонравный Полтавец (рос.) . полтава: АСМІ. с. 36—38. ISBN 978-966-182-244-2.
  28. ↑ Степаненко, Микола (2006). Літературні музеї Полтавщини (укр.) . Полтава: АСМІ. с. 87—161. ISBN 966-7653-25-7. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка)
  29. ↑ Волосков, Валерій (2016). Наукові записки. Полтавського літературного-меморіального музею В. Г. Короленка. Вип. 3 (укр.) . Полтава: АСМІ. с. 202.
  30. ↑ Батюк, Оксана. Постать В. Г. Короленка в історії Полтавщини [Архівовано 19 травня 2017 у Wayback Machine.] // Дидаскал. 2015. № 15. С. 199—203.
  31. ↑ Володимир Галактіонович Короленко [Архівовано 9 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека, 17.07.2013
  32. ↑ Чи пама'ятаємо — Музей Короленка в Полтаві
  33. ↑ Бойко І. З. Короленко і Україна: Бібліографічний покажчик. — К., 1957
  34. ↑ Важнійші твори В. Короленка в українському перекладі. Подав: Іван Калинович. // Володимир Короленко. Без язика. Авторизований переклад з російськох мови Петра Дятлова; під редакцією Володимира Дорошенка. — Львів: Видання «Всесвітньої Бібліотеки», № 14. 1918. 176 стор.: 174—175 сс.
  35. ↑ Зміст: Сон Макара. Ліс шумить. Ріка грає. Вогники
  36. ↑ Ріка грає
  37. ↑ Зміст: «У лихому товаристві» (Переклад М. Шумила), «Ліс шумить» (Переклад Ф. Гавриша), «Сліпий музикант» (Переклад Ф. Гавриша), «Вогники» (Переклад О. Ільченка)
  38. ↑ а б Зміст другого тому: Химерна. Марусине займище. Несправжній город. В дорозі. Останній промінь. Вогники. Серед лихих людей. Ліс шумить. У ночі. Парадокс. Хапун «Іом-Кипур» (судний день). Перша моя знайомість із Дикенсом.
  39. ↑ а б Зміст: першого тому: Макарів сон. Ліс шумить. Химерна. Мить. Ат-Даван. Черкес. Хапун.
  40. ↑ Зміст першого тому: Макарів сон. Яшка. Убивець. Соколинець. Великодної ночі. Ат-Даван. Черкес. Государеві ямщики. Мороз. Феодали. Спокуса.
  41. ↑ Зміст третього тому: Сліпий музика. Покірливий. Старий дзвонар. Рчка грає. За образом. Птахи небесні. Коли мінялось сонце. Хмарного дня. На Волзі. Божий городок.
  42. ↑ Зміст: Чудна. Убиваєте. Сон Макара. Ліс шумить. Федір безпритульний. Сліпий музикант. Сказання про Флору, Ахріппу і Менакема, сина Ієхуди. Ріка грає. Без язика. Стій, сонце, і не рушай місяцю!

Див. також

ред.

Посилання

ред.

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Короленко_Володимир_Галактіонович&oldid=43767878