Добролюбов Микола Олександрович
Мико́ла Олекса́ндрович Добролю́бов (рос. Николай Александрович Добролюбов; нар. 24 січня (5 лютого) 1836, Нижній Новгород — пом. 17 (29) листопада 1861, Санкт-Петербург) — російський літературний критик, публіцист.
| Добролюбов Микола Олександрович | |
|---|---|
 | |
| Псевдо | -бов і Н. Лайбов |
| Народився |
24 січня (5 лютого) 1836[1][2][3] Нижній Новгород, Російська імперія[2][1][3] |
| Помер |
17 (29) листопада 1861[4][1][…] (25 років) Санкт-Петербург, Російська імперія[1][2][3] ·туберкульоз |
| Поховання | Літераторські мостки |
| Країна |
.svg){kind=small} Російська імперія |
| Діяльність | літературний критик, журналіст, поет, письменник, філософ, публіцист |
| Alma mater | Головний педагогічний інститутd |
| Вчителі | Устрялов Микола Герасимович і Срезневський Ізмаїл Іванович |
| Знання мов | російська[5] |
| Автограф |
 |
| |
ЖиттєписРедагувати
Народився в сім'ї священика Олександра Івановича Добролюбова. Батьків брат — Василь Іванович Добролюбов — став фінансистом, автором першого російськомовного посібника з банківської бухгалтерії.
1857 року закінчив Головний педагогічний інститут у Петербурзі.
Друкуватися почав 1856 року. Від 1857 року став одним із керівників журналу «Современник», від 1859 року редагував його сатиричний відділ — «Свисток». У «Современнике» друкувалися основні праці, рецензії та нотатки Добролюбова.
Від кінця травня 1860 року до липня 1861 року перебував за кордоном — у Франції та Італії — на лікуванні через сухоти. Повертаючись додому, відвідав Одесу та Харків. Помер 29 листопада 1861 року від сухот.
Після смерті Миколи Добролюбова його поетична спадщина набуває популярності. Одним з найвідоміших віршів поета є його останній вірш «Друже мій, я помираю…» («Милый друг, я умираю…»)
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б в г Соловьев Г. А. Добролюбов Н. // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 2.
- ↑ а б в г Жданов В. В. Добролюбов Николай Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1972. — Т. 8 : Дебитор — Евкалипт. — С. 375–376.
- ↑ а б в С. Венгеров Добролюбов, Николай Александрович // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1893. — Т. Xа. — С. 822–827.
- ↑ А. Пыпин Добролюбов, Николай Александрович // Русский биографический словарь — СПб: 1905. — Т. 6. — С. 471–477.
- ↑ Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
ЛітератураРедагувати
- Янковський Ю. З. Добролюбов Микола Олександрович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 3 : Гердан — Електрографія. — 551, [1] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 415.
- Янковський Ю. З. Добролюбов Микола Олександрович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К. — С. 78—79.
- Загадка останнього вірша. [Архівовано 15 серпня 2018 у Wayback Machine.]
ПосиланняРедагувати
- Добролюбов Николай [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 360. — 1000 екз.
|
Це незавершена стаття про літератора. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |