Вовчанськ

місто в Харківській області, центр однойменного району

Вовча́нськ — місто в Україні, у Чугуївському районі Харківської області, колишній районний центр однойменного району. З 24 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року, місто Вовчанськ було під окупацією російських окупантів.

Вовчанськ
Герб Волчанска.png Vovchansk prapor.png
Герб Вовчанська Прапор Вовчанська
Volchansk collage.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район Чугуївський район
Код КОАТУУ: 6321610100
Засноване 1674
Статус міста з 1780 року
Населення 18 617 (01.01.2017)[1]
Площа 70 км²
Густота населення 291 осіб/км²
Поштові індекси 62500-62503
Телефонний код +380-5741
Координати 50°17′16″ пн. ш. 36°56′34″ сх. д. / 50.28778° пн. ш. 36.94278° сх. д. / 50.28778; 36.94278Координати: 50°17′16″ пн. ш. 36°56′34″ сх. д. / 50.28778° пн. ш. 36.94278° сх. д. / 50.28778; 36.94278
Висота над рівнем моря 104 м
Водойма р. Вовча
Назва мешканців вовча́нець, вовча́нка, вовча́нці
Відстань
Найближча залізнична станція Вовчанськ
До обл./респ. центру
 - залізницею 131 км
 - автошляхами 77,4 км
До Києва
 - автошляхами 544 км
Міська влада
Рада Вовчанська міська рада
Адреса 62504, м. Вовчанськ, вул. Соборна, 92
Вебсторінка Вовчанська міськрада
Міський голова Степанець Анатолій Вікторович

Commons-logo.svg Вовчанськ у Вікісховищі

Карта
Вовчанськ. Карта розташування: Україна
Вовчанськ
Вовчанськ
Вовчанськ. Карта розташування: Харківська область
Вовчанськ
Вовчанськ

ГеографіяРедагувати

 
При в'їзді до міста

Місто Вовчанськ розташоване у лісостеповій зоні на берегах річки Вовча, яка через 6 км впадає до річки Сіверський Донець. Вище за течією примикають села Тихе і Вовчанські Хутори, нижче за течією на відстані 3 км розташоване село Гатище. До міста примикає село Синельникове. За 5 км проходить кордон із Російською Федерацією. Через місто проходять автомобільні дороги Т 2104, Т 2108 і залізнична гілка Білгород-Куп'янськ, станція Вовчанськ.

У місті діє пункт контролю через державний кордон із Росією ВовчанськНежеголь. Відстань до облцентру становить понад 77 км і проходить автошляхом Т 2104.

Походження назвиРедагувати

Імовірно, походить від річки Вовча, що тече через місто.

ІсторіяРедагувати

Від заснування до початку XXРедагувати

З найдавніших часів на теренах Вовчанська селились люди. На території сучасного міста Вовчанськ і поблизу нього знайдені пам'ятки археологічних культур, 2 неолітичні поселення відносяться до V-IV тисячоліття до н. е., кургани ранньобронзового віку III тисячоліття до н. е., археологічні пам'ятки, поселення черняхівської культури ІІ-VI століття до н. е., а також городище і 5 поселень VIII-ІХ століть салтово-маяцької культури. Під час проведення археологічних розкопок було знайдено вовчанське городище, яке відноситься до кінця першого тисячоліття нашої ери.

1638 року козаки з Придніпров'я почали заселяти береги Сіверського Дінця — Чугуївське городище, Верхньосоалтівське городище.

1674 року уряд Російської імперії віддав незаселені землі по річці «Вовчі Води» (сьогодні вона зветься Вовча) Мартинові Старочудному, та дозволив йому запрошувати на них козаків-переселенців із Наддніпрянської України, росіян приймати було заборонено. Це вважається початком заселення Вовчанщини. Саме місто, під назвою «Вовчі Води» вперше згадується 1688 року — як сотенне містечко Харківського козацького полку.

1780 року внаслідок адміністративної реформи став повітовим містом Вовчанського повіту Харківської губернії, і за ним було офіційно закріплено назву Вовчанськ.

За даними на 1864 рік у місті мешкало 9263 особи (4726 чоловіків та 4537 жінок), налічувалось 1495 дворових господарств, існували дві православні церкви, повітове та парафіяльне училища, лікарня, поштова станція, два цегельних, салотопний, салосвічковий та броварний заводи, паровий млин, відбувалося 9 ярмарків на рік та 3 базари на тиждень[2].

За даними перепису 1897 року кількість мешканців зросла до 11 020 (5 503 чоловіки та 5 517 жінок)[3].

На початку XX століття Вовчанський повіт займав друге місце за темпами розвитку (зокрема соціальної інфраструктури та освіти) після Московського в Російській імперії.

Станом на 1914 рік кількість мешканців міста зросла до 15481 особи[4].

Українська революціяРедагувати

У 1918 році, після проголошення Української Народної Республіки, Вовчанськ увійшов до адміністративно-територіальної одиниці Донеччина з центром у місті Слов'янськ. Протягом Першої радянсько-української війни опиняється під контролем більшовиків. Станом на 1 квітня українські та союзні війська зайняли Суми і Охтирку, вийшовши до умовної лінії на українсько-російському кордоні. Отримавши вже в першому зіткненні з противником (під Бахмачем) сильний удар від регулярних німецьких частин, колона-армія Сіверса спішно відступила на Путивль — Вовчанськ — Новий Оскол, не беручи бою з німцями і оголивши фланг Полтавської і Харківської груп, а також стратегічний залізничну колію на Куп'янськ — Ростов. В цьому напрямку німецьке командування висунуло піхотну і кавалерійську дивізії. Вони прагнули оточити полтавську і харківську угруповання червоних. Згодом Вовчанськ було звільнено від радянських військ.

Протягом Другої радянсько-української війни, у грудні 1918 року російсько-радянськими військами окуповуються Новгород-Сіверський, Шостка, Білгород, Куп'янськ, Новозибків, Городня та Вовчанськ. Після цього, влада більшовиків над містом остаточно закріплюється.

Радянський періодРедагувати

12 квітня 1923 року в Україні була проведена адміністративно-територіальна реформа. Вовчанський повіт був поділений на 8 районів: Білоколодязький, Великобурлуцький, Вовчанський, Жовтневий, Печенізький, Рубіжанський, Хотімлянський та Шипуватівський. 1923 року за адміністративної реформи перетворився на районний центр. На 1 січня 1924 року населення Вовчанського району становило 27 329 осіб.

Місто постраждало внаслідок геноциду українського народу, здійсненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у Вовчанську, Заводах Перших, Заводах Других, Чапліївці, Гергелівці — 1789 людей[5].

10 червня 1942 року Вовчанськ зайняли частини Вермахту, а в серпні 1943 року — радянські війська.

У 1964 році було завершено будівництво двох залізобетонних мостів через річку Вовча по вулицях Леніна та Гагаріна та збудовано районний Будинок культури. 1966 року населення міста становило 20600 осіб. У 1979 році у Вовчанську діяли обозний завод, завод будівельних матеріалів, асфальтовий завод, маслоекстракційний завод, хлібний завод, маслоробний завод, взуттєва фабрика, бавовняна фабрика, меблева фабрика, м'ясокомбінат, комбінат хлібопродуктів, райсільгосптехніка, комбінат побутового обслуговування, 8 , медичне училище, авіаційне училище, технікум механізації сільського господарства, три лікувальні установи, Будинок культури, шість клубів, кінотеатр та 14 бібліотек.

Незалежна УкраїнаРедагувати

Кінець ХХ — початок ХХІ століттяРедагувати

Після проголошення незалежності України місто опинилося на кордоні з Російською Федерацією, тут було обладнано митний пост «Вовчанськ», який знаходиться у зоні відповідальності Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління ДПСУ.

У травні 1995 року Кабінет Міністрів України затвердив рішення про приватизацію заводу будівельних матеріалів, що знаходилися в місті, АТП-16342, маслоекстракційного заводу, м'ясокомбінату, райсільгосптехніки та райсільгоспхімії, у липні 1995 року було затверджено рішення про приватизацію агрегатного заводу.

У грудні 2009 року припинили роботу Вовчанський маслоробний завод та Вовчанський хлібозавод.

Російське вторгнення в УкраїнуРедагувати

24 лютого 2022 року, в перший день російського вторгнення на територію України, ЗС РФ окупували місто. Окупанти, розстріляли цивільну автівку, одна жінка загинула, двох поранено. Колона військової техніки ЗС РФ продовжила рух територією України.[6]

Окупанти організовували показову роздачу гуманітарної допомоги місцевим[7]. Мали місце викрадення, катування та вбивства мешканців і керівництва міста[8][9].

У ході вересневого українського наступу в Харківській області російські загарбники перенесли окупаційну адміністрацію області з Купʼянська до Вовчанська[10]. 10 вересня 2022 року окупаційна влада Харківської області втекла до російського Бєлгорода[11].

10 вересня ЗСУ висадились в селі Хотімля, що за 10 км від міста та почали рухатись в напрямку міста. 11 вересня ЗСУ звільнили селище Великий Бурлук, з якого прямою дорогою просунулись в бік вовчанська. 12 вересня окупанти остаточно втекли з міста, не дивлячись на те, що ЗСУ ще не увійшли до міста, місцеві мешканці вже підняли над містом прапор України. 13 вересня ЗСУ зайшли до міста. Вовчанськ було визволено.

ТранспортРедагувати

АвтомобільнийРедагувати

Через місто проходять автомобільні дороги обласного значення Т-2108 у напрямку Харків-Вовчанськ-Плетенівка та Т-2104 у напрямку Харків-Вовчанськ-Білий Колодязь-Приколотне-Ольховатка. У безпосередній близькості від Вовчанська (менше 10 км) розташований кордон з Росією, тому у Вовчанську та Вовчанському районі розташовані митні та прикордонні служби та прикордонні переходи на автомобільних та залізницях у напрямку Шебекіно, Білгород.

У місті працює система громадського транспорту. Діють три автобусні маршрути, всі вони працюють у режимі «кільця». Маршрути працюють щодня з 6:00 до 18:00, обладнано зупинки:

  1. Автовокзал — Кладовище (колишня Автопарк);
  2. Автовокзал — Кисляківка;
  3. Вільча - Супермаркет АТБ (площа);
  4. Герлегівка — Вовчанські хутори.

Існує автобусне приміське сполучення. Будівля автостанції відреставрована наприкінці 2000-х, розташована у західній частині міста біля залізничного вокзалу. Переважно здійснюються рейси до Харкова, а також іншими внутрішньорайонними маршрутами.

ЗалізничнийРедагувати

У Вовчанську знаходиться залізнична станція, яка є кінцевою на ділянці Вовчанськ-Куп'янськ Південної залізниці та входить до Куп'янської дирекції залізничних перевезень. Станцію було відкрито 28 жовтня 1896 року, разом із ділянкою залізниці Білгород-Вовчанськ. 1901 року ділянку було продовжено до міста Куп'янська.

Охарактеризувати станцію можна як вантажо-пасажирську, неелектрифіковану, з чотирма шляхами та надземним переходом. Залізнична станція знаходилася поряд з обозним заводом, який згодом став Вовчанським МЕЗом, який до цього часу переважно забезпечує вантажопотік на лінії.

Приміське сполучення на станції представлене куп'янським напрямком, поїзди (у тому числі рейкові автобуси) курсують тричі на день. У січні 2014 року було скасовано залізничне сполучення з Білгородом.

ДемографіяРедагувати

Загальна характеристикаРедагувати

1786 року населення міста становило 2655, 1889 — 6023, 1991 — 24300, 2001 — 20695 осіб. В кінці XVII століття відбувався великий рух переселенців з Правобережної України на Слобожанщину. Російська влада для зміцнення південних кордонів Російської імперії, приймала вихідців із Правобережної України (у документах їх іменували черкасами). За конфесіональною приналежністю абсолютну більшість населення на XXI століття складають православні християни. Більша частина населення (80 %) — українці, проживають також: росіяни, вірмени, цигани.

ЧисельністьРедагувати

Рік Чисельність
1785 2666
1889 6023
1897 11 020
1966 20 600
1989 24 350
2013 19 082
2019 18 127

ЕкономікаРедагувати

У Вовчанському районі має розвиток сільське господарство (зернові культури, соняшник). Важливим промисловим підприємством району є Вовчанський олійноекстракційний завод. Серед інших підприємств міста:

У 2000-ті в умовах високої конкуренції зупинили свою діяльність хлібозавод та м'ясокомбінат. На потужностях хлібозаводу було запущено броварню.

Освіта і культураРедагувати

Дошкільна освітаРедагувати

У Вовчанську функціонують кілька закладів для дітей дошкільного віку:

  • Вовчанський садок-ясла № 1 «Сонечко» на Пролетарському Полі;
  • Вовчанський садок-ясла № 2 «Оленка» на вул. Чкалова;
  • Вовчанський дитячий садок № 3 «Теремок» на вул. Лермонтова (закритий);
  • Вовчанський дитячий садок № 4 по вул. Духовний (закритий);
  • Вовчанський дитячий садок № 2 «Барвінок» на пров. Нижній;
  • Вовчанський дитячий садок № 6 по вул. Гоголя (закритий);
  • Вовчанський дитячий садок № 7 по вул. Гоголя.

Крім цього, у загальноосвітніх школах є підготовчі класи для адаптації дітей до середньої школи.

Шкільна освітаРедагувати

У місті є різні типи закладів середньої освіти: Ліцей № 1, Ліцей № 2, загальноосвітні школи № 3, 6, 7. У 2014 році була розформована Школа-інтернат № 5. Деякі заклади мають велику історію. Наприклад, Ліцей № 2 веде свою історію з 1935 року, тоді ще маючи назву «Вовчанська школа імені С. М. Кірова». Остаточну назву Ліцей отримав шляхом реформування у 2003 році. Ліцей 1 був заснований в 1944 році, називається гімназією з 2004 року. У школах є профільна освіта. Найбільше учнів займається класах технологічного і природничо-математичного напрямів. Попит також мають філологічні та суспільно-гуманітарні напрямки.

Вища та фахова освітаРедагувати

До послуг мешканців міста є музична школа, де є класи гри на гітарі, фортепіано, скрипці та баяні. Проводяться заняття на різних спортивних секціях дитячо-юнацької спортивної школи: футбол, бокс, настільний теніс, легка атлетика. У будинку творчості відбуваються заняття різних секцій — вокальної, природної, кулінарної, театральної.

Працюють медичний коледж і Вовчанський технікум Харківського національного технічного університету сільського господарства імені П. Василенка[12].

У місті працює Вовчанська центральна районна бібліотека імені Олеся Досвітнього.

СпортРедагувати

У місті розвинена спортивна інфраструктура: два футбольні стадіони з біговими доріжками, полями для гри у волейбол, футбольне міні-поле з м'яким покриттям, встановлені різноманітні спортивні снаряди. Є дитячо-юнацька спортивна школа.

Щорічно відбуваються спортивні змагання з футболу, волейболу та інших видів спорту між школами, підприємствами, шкільні та студентські спартакіади, туристичні зльоти, спортивно-військова гра «Зірниця». Представники міста постійно беруть участь у обласних спортивних змаганнях.

2016 року в центрі міста відкрився спортивний комплекс із різними спортивними секціями, тренувальними полями.

У місті існує футбольний клуб «Вовчанськ», який неодноразово здобував нагороди на регіональних змаганнях та перейшов до Другої ліги Чемпіонату України, де виступає на стадіоні Новая Баварія у Харкові. Проте, має і домашню арену – спортивний стадіон Вовчанського агрегатного заводу. У місті також є другий стадіон у власності Вовчанського МЕЗу, а також міні-футбольне поле з м'яким покриттям, де проводяться тренування команди та ДЮСШ у зимовий період.

Пам'ятки культури, архітектураРедагувати

У місті розташовано кілька пам'яток архітектури початку XX століття, пам'ятники Василеві Колокольцову, жертвам Голодомору 1932—1933 років, воякам, що загинули під час війни в Афганістані, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, радянським воїнам, що загинули під час бойових дій Другої світової війни.

У 2019 році у місті мають встановити пам'ятник на честь воїнів АТО, який за підсумками обласного відкритого студентського конкурсу на кращий проект пам'ятника захисникам України (учасникам АТО) отримав перемогу, — «Захисник Вітчизни» (автор — студент Харківського національного університету будівництва та архітектури Кирило Божок)[13].

У місті працює краєзнавчий музей.

Охорона здоров'яРедагувати

У місті працюють 2 амбулаторії КУОЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Вовчанського району», де первинну медичну допомогу надають сімейні лікарі, та КУОЗ «Вовчанська центральна районна лікарня» на 100 місць, прийом у ній здійснюють вузькопрофільні фахівці. Також працюють філія Харківської ОЛЦ держсанепідслужби, відділення Харківського обласного протитуберкульозного диспансеру, приватні кабінети та лабораторія.

Відомі людиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.
  3. Демоскоп Weekly — Приложение. Справочник статистических показателей.. demoscope.ru. Архів оригіналу за 6 червня 2021. Процитовано 18 березня 2017. 
  4. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
  5. Мартиролог. Харківська область [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.]. — С. 522—566
  6. На Харківщині російські війська розстріляли цивільну машину: загинула жінка [Архівовано 24 лютого 2022 у Wayback Machine.], Обозреватель, 24 лютого 2022
  7. У Вовчанську на Харківщині російські окупанти організували показову роздачу «гумдопомоги» місцевим. Громадське радіо (укр.). Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022. 
  8. На Харківщині загарбники розстріляли директора лісгоспу. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022. 
  9. Суспільне (5 квітня 2022). Голова Вовчанської громади може перебувати у полоні РФ. Суспільне | Новини (uk-UA). Архів оригіналу за 12 квітня 2022. Процитовано 12 квітня 2022. 
  10. Gazeta.ua (9 вересня 2022). Росіяни вигадали нову "столицю" окупованої Харківщини і в істериці тікають з Куп'янська. Gazeta.ua (укр.). Процитовано 9 вересня 2022. 
  11. Цензор.НЕТ. Росіяни тікають з Вовчанська на Харківщині до Бєлгорода. Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 11 вересня 2022. 
  12. Волчанский техникум — Головна сторінка. www.vthntusg.at.ua. Архів оригіналу за 7 квітня 2022. Процитовано 18 березня 2017. 
  13. Марічка Зорянська. Як виглядатимуть нові пам’ятники захисникам на Харківщині. Слобідський край. 26 березня 2019. Архів оригіналу за 27 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019. 

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Григорий Квитка-Основьяненко Харьков и уездные города. — Харків: Харківська старовина, 2005. — 192 с. — ISBN 966-8768-02-7. (рос.)
  • Клинген И. Описание Волчанского уезда Харьковской губернии в сельскохозяйственном статистическом отношении / Клинген И. — Харьков, 1882. — 378 с. (рос.)
  • Краткий исторический очерк 25-летней деятельности Волчанского уездного земства Харьковской губернии. — Волчанск: Типография при земстве, 1891. — 212 с. (рос.)
  • Харьковская губернская земская управа. Статистический отдел. Материалы по статистике землевладения и земледелия в Харьковской губернии / Харьковская губернская земская управа. — Вып. 2. — Харьков, 1883. — 224 с. (рос.)
  • Харьковская губернская земская управа. Статистический отдел. Материалы по статистике землевладения и земледелия в Харьковской губернии / Харьковская губернская земская управа. — Вып. 3. — Харьков, 1885. (рос.)
  • Харьковский календарь на 1892 год // Харьковский Губернский Статистический комитет. — Харьков, Типография Губернского Правления, 1892. — 515 с. (рос.)

ПосиланняРедагувати