Черкаси (етнонім)

Черкаси, черкаські люди (грец. Κιρκάσιους, італ. Circassi) — один з екзонімів[1] українців, поширений у XVXVIII століттях у Московському царстві[2][3].

Взагалі черкасами іменувалися українські козаки в офіційних документах Московії в 2-й пол. XVI — 1-й пол. XVII століть (після Переяславської ради 1654 року козаки називаються «малоросійськими козаками»)[4]. Як етнонім українців черкаси відомі і в деяких письмових західно-європейських джерелах цього ж часу.

Є традиційним поглядом на українцїв як на інорідців — черкас. Будучи задокументованим у «Воскресенському лїтописі» згодом, у різні способи, розроблявся в російській історіографії. Найавторитетнішим, з репрезентаторів міфу, був М. Карамзін[5]. За політичним замовленням, опісля знищення Нової Січі, активно розроблявся І. Болтіним[6]. Скептично сприймався зокрема М. Грушевським[5].

За версією О. П. Знойка термін «черкаси» походить від тюркського «чири-киси» або «чири киши» — «люди армії» (тобто озброєний народ) і збереглася аж до XVII століття, ставши синонімом до слова «козак». Пізніше розповсюдження назви «черкаси», може бути пов'язане з містом Черкаси, поблизу якого було в той час чимало козацьких осель[4][7].

Однак, існує й інша версія — деякі російські історики виводять назву «черкаси» від кавказьких черкесів, пов'язуючи українську козаччину з чорними клобуками задля підтвердження поглядів про чуже походження українських козаків[4]. Ця версія не витримує критики, оскільки самоназва кавказьких черкесів — адиги.

Є також версія, що назва походить від переселених в Північне Причорномор'я, у XIII столітті Ордою, воїнів аланів (асів, ясів) з Північного Кавказу. І має значення, як «воїни асів».

Як народна назва українців в російській мові черкаси існували до XVIII століття.

Оскільки термін «черкаси» застосовувався щодо запорізьких (українських) козаків, а згодом їм частенько стали називати населення України взагалі, це в подальшому стало використовуватися для створення теорій неслов'янського походження українців. Однак, роботи вітчизняних генетиків[8] та медико-генетичного наукового центру РАМН (у співпраці з англійськими і естонськими вченими) підтвердили схожість протестованих нащадків місцевого козацтва та українців загалом з південними білорусами, західними і північними росіянами (нащадками насельників земель Русі уздовж її основної транспортної артерії — водного шляху «із варяг у греки»), а також, південними слов'янами[9].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ЧЕРКАСИ, екзонім у російській мові 15–18 ст. для українських козаків [Архівовано 20 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013.
  2. Ригельман А. И., Летописное повествование о Малой России и её народе и казаках вообще… — Гл. 3. [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. Новікова Л. До питання про черкеську (черкаську) версію походження козацтва в історичних працях XVIII – першої третини ХІХ ст / Л. Новікова [Архівовано 13 березня 2022 у Wayback Machine.] // Чорноморська минувшина. - 2015. - Вип. 10. - С. 56.
  4. а б в стор. 3707, том 10, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  5. а б М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ II. Архів оригіналу за 17 травня 2018. Процитовано 17 травня 2018. 
  6. Новікова Л. В. До питання про черкеську (черкаську) версію походження козацтва в історичних працях XVIII-першої третини XIX ст. // Чорноморська минувшина 2015, випуск 10
  7. Бубенок О. Коли і хто заснував місто Черкаси? [Архівовано 26 березня 2018 у Wayback Machine.] / О. Бубенок // Княжа доба: історія і культура. — 2014. — Вип. 8. — С. 299—317
  8. Ольга Утевська. Походження основних груп козацтва за даними про поліморфізм Y-хромосоми. http://visbio.onu.edu.ua. Вісник Одеського НУ: Біологія. Архів оригіналу за 25 грудня 2017. Процитовано 11 березня 2018. 
  9. Пшеничнов А. С., Соловьева Д. С., Дибирова Х. Д., Мансуров Р. И., Ищук М. Л., Балановская Е. В., Генофонд украинцев: оценка внутри- и межэтнической изменчивости по трем типам ДНК маркеров (мтДНК, Y-хромосомы, аутосомным) // Материалы Международной Конференции «Генетика в России и мире» — г. Москва, 2006 г. — С. 163. (рос.)

ДжерелаРедагувати