Владислав II Ягайло

(Перенаправлено з Владислав Ягайло)
Владислав II Ягайло
Dei gracia Rex Polonie, nec non terrarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuyauie, Lituanie princeps supremus, Pomeranie, Russieque dominus et heres, etc
Jogaila (Władysław II).jpg
Король Польщі
Правління 1386-1434
Коронація 4 березня 1386
Попередник Ядвіґа Анжуйська
Наступник Владислав III Варненчик
Інші титули Великий князь Литовський
Володар Русі
Біографічні дані
Дата народження 1362(1362)
Вільно
Дата смерті 1 червня 1434(1434-06-01)
Городок
Місце поховання Собор святих Станіслава і Вацлава, Краків, Польща
Дружина Ядвіґа Анжуйська
Другий шлюб Анна Цельська
Третій шлюб Ельжбета Ґрановська
Четвертий шлюб Софія Гольшанська
Діти Ельжбета, Ядвіґа, Владислав, Казимир
Династія Ягеллони
Батько Ольгерд
Мати Юліанія Тверська
Coat of Arms of Vladislav Jagaila as king of Poland.svg

Владислав II Ягайло (Ягелло, пол. Władysław II Jagiełło, лит. Jogaila) (1362 — 1 червня 1434) — Великий князь Литовський (13771381, 13821386 роки) і польський король (13861434 роки), Володар та спадкоємець Русі (Руського королівства). Його вважають національним героєм Польщі.

Повний титул:

  • лат. Wladislaus dei gracia Rex Polonie, nec non terrarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuyauie, Lituanie princeps supremus, Pomeranie, Russieque dominus et heres, etc.
  • пол. Władysław z Bożej Łaski król Polski, pan i dziedzic ziemi krakowskiej, sandomierskiej, sieradzkiej, łęczyckiej, Kujaw, Pomorza i Rusi, najwyższy książę Litwy.
  • укр. Владислав, з Божої Ласки король Польщі, пан і дідич землі Краківської, Сандомирської, Сєрадзької, Ленчицької, Куяв, Помор'я і Русі, найвищий князь Литви.

Зміст

БіографіяРедагувати

По матері — княжні Уляні (Юліанії) Олександрівні,

  • внук вбитого в Золотій Орді за рішенням суду хана Узбека Тверського князя Олександра Михайловича після наклепу на останнього московського князя Івана Калити, який намагався підпорядкувати Тверське князівство Москві за допомогою монголо-татар[1]
  • правнук короля Юрія I Львовича.

Виріс та вихований у православному середовищі.[2]

Засновник династії Ягеллонів, яка панувала в Польщі до 1572 року. Син Ольгерда Гедиміновича. Після смерті батька отримав великокнязівський престол, став разом із своїм дядьком Кейстутом володарем Литви. Діархічний режим, успадкований від попередніх років, виявився нетривким: між співправителями спалахнула відверта боротьба, що закінчилась ув'язненням і загибеллю Кейстута (1382 р.).

Проти Ягайла розпочав боротьбу в союзі з хрестоносцями Вітовт Великий, що змусило Яґайла шукати союзу з Польщею.

1378 року християнізував Литву.

 
Герб роду Ягайлів

1385 року уклав Кревську унію між Польщею та Литвою, що положила початок створенню Речі Посполитої, передбачала інкорпорацію його держави до складу Польської Корони й перехід у католицтво всіх мешканців Литви.

Після одруження з королевою Ядвіґою Анжуйскою, 4 березня 1386 року під ім'ям Владислава II коронувався у Кракові на польський престол.

1387 року остаточно приєднав до Польщі галицькі землі.

Через його політику зближення Польщі та ВЛК відбулось дві громадянські війни — Литовсько-руська громадянська війна 1381—1384 та Литовсько-руська громадянська війна 1389—1392 років.

У 1391 році Ягайлл подарував краківському єпископові маєток Мушинського ключа, де у XIV столітті засновано село Щавник.[Джерело?]

У 1392 р. за Острівською угодою змушений частково відродити політичну самостійність Литви, передавши її в управління своєму кузенові Вітовтові, але формально залишився далі Великим князем Литовським.

1407 року «бавив ся» у Львові та інших містах та селах (Батятичі) Русі[3].

Під час Грюнвальдської битви 1410 року польсько-литовсько-руські війська Ягайла і Вітовта здобули вирішальну перемогу над Тевтонським орденом.

1413 року підписав з Вітовтом Городельську унію, прагнучи запевнити своїм дітям спадкоємність трону.

1417 року перебував у Галичині[4].

Після смерті Вітовта воював зі своїм братом Свидригайлом за Поділля (14301432 роки). Розпочав війну проти Великого князівства Руського (1432—1435 років).

Був королем до 1434 року. Згідно з Яном Длугошем Владислав II Ягайло помер від застуди, яку підхопив, слухаючи спів солов'я. Серед подій надзвичайної важливості епохи його правління виділяють хрещення Литви і Грюнвальдську битву (1410), яка поклала край експансії німецьких лицарів. Дітей від шлюбу з Ядвіґою у нього не було. Після її смерті він зміцнив зв'язок з П'ястами шляхом шлюбу з онукою Казимира III Великого і донькою графа Цельського Анною. За часів Ягайла польська дрібна шляхта здобула більші права власності, Литву та Україну було включено в польську політичну та культурну сферу впливу.

 
Литовська і Польська держави під владою Ягайла



Цікаві фактиРедагувати

Владислав ІІ Ягайло є польським королем, який правив найдовше (48 років та 4 місяці)[5], хоча за тривалістю життя серед королів він другий. Також він разом з Казімежом (Казимиром) ІІІ[6] є найчастіше одруженим королем — по 4 рази. Щоправда, у Ягайла, на відміну від його попередника, народились сини.

Входив у число 24 лицарів Ордену дракона разом з Сигізмундом I, Вітовтом, Владиславом II Ягеллончиком, Ернстом Залізним (герцог Австрії), Генріхом V (король Англії), Владом ІІ Дракулом й іншими європейськими монархами.

Владислав ІІ Ягайло мав багато родичів, зокрема 11 братів і 9 сестер, не вмів ані читати ані писати, був неуком[7]. Проте, незважаючи на відсутність освіти, цікавився мистецтвом і наукою.

2 серпня 1419 року мала місце незвичайна подія: в карету Владислава ІІ влучила блискавка, вбивши 2-х придворних і 4-х коней, а також 7-х коней лицарів з кортежу. Удар також вразив самого короля, внаслідок чого сам Ягайло частково втратив слух.[8]

Тіло монарха поховане в королівській усипальниці в замку Вавель у Кракові, серце ж його, згідно з заповітом, було вийняте з грудей і поховане окремо в Городку, де він проводив багато часу в останні роки життя.

Назву «Ягайло» отримав в 1947 році найменший з 9-ти польських трансатлантичних лайнерів — єдине цього виду судно під знаком GAL-u, яке було побудоване на гамбурзькій верфі «Blohm und Voss». Також це було єдине океанське пасажирське судно, яке попало (побічно) під польський прапор у рамках німецьких репарацій після Другої світової війни. Служив корабель недовго — бо вже в 1949 році попав під прапор тодішнього Радянського Союзу, як «Петро Великий». У свою чергу назву «Владислав Ягайло» отримав один з суховантажів щецінського типу B-445.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Костецька Марія. Колаборант Іван Калита // Історія. — Львів, 2015. — № 3 (16) (бер.). — С. 20—21.
  2. Грушевський М. Історія України-Руси… — Т. V. — С. 509.
  3. Zubryćkyj D. Kronika miasta Lwowa. — Lwów, 1844. — 492 s. — S. 73—74. (пол.)
  4. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 80.
  5. [1] (пол.)
  6. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 103.
  7. Wojny polsko-krzyżackie — Witold Mikołajczak — ISBN 978-83-60383-14-8 — Wydawnictwo: Replika 2009 str. 76 (пол.)
  8. Сiekawostki (пол.)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати