Владислав III Варненчик
Владислав III Варненчик (пол. Władysław III Warneńczyk, 31 жовтня[1] 1424 — 10 листопада 1444) — король польський (з 1434), король угорський як Уласло I (угор. I. Ulászló, з 1440), володар та спадкоємець Русі (Руського королівства). Загинув у битві під Варною.
| Владислав III Варненчик | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 25 липня 1434 — 10 листопада 1444 | ||
| Попередник: | Владислав II Ягайло | |
| Наступник: | Казимир IV Ягеллончик | |
| ||
| 15 травня 1440 — 10 листопада 1444 | ||
| Попередник: | Альбрехт II | |
| Наступник: | Владислав Посмертний | |
| Народження: | 31 жовтня 1424 Краків | |
| Смерть: | 10 листопада 1444 (20 років) Варна | |
| Династія: | Ягеллони | |
| Батько: | Владислав ІІ Ягайло | |
| Мати: | Софія Гольшанська | |
Зміст
Королівський титулРедагувати
Повний титул Владислава III Варненчика:
- лат. Wladislaus, Dei gracia Polonie, Hungarie, Dalmacie, Croacie etc. rex necnon terrarum Cracouie, Sandomirie, Syradie, Lancicie, Cuyauie, Lithuanie princeps supremus, Pomeranie, Russieque dominus et heres etc.
- укр. Владислав, Божої Милості король Польщі, Угорщини, Далмації, Хорватії і землі Краків, Сандомирії, Сирадії, Лехії, Куявії, Великий князь Литовський, володар і спадкоємець Помор'я, Русі.
БіографіяРедагувати
.jpg)
Син Владислава II Ягайла від четвертої його дружини, руської княжни Софії Гольшанської[2]. У 1434 році, після смерті батька, дев'ятирічний Владислав став польським королем (наймолодший король за всю історію Польщі); до досягнення повноліття регентом при ньому був краківський єпископ Збігнєв Олесницький.
У 1443 році виступив у хрестовий похід проти османів. Попри початкові успіхи, 10 листопада 1444 об'єднане європейське військо під командуванням Владислава, зазнало жорстокої поразки в битві під Варною від армії османського султана Мурада II. Король, якому напередодні виповнилося 20 років, загинув у бою[2]. Його голову Мурад II зберігав як воєнний трофей у скляній посудині; тіло так і не було знайдено. Після цього кілька десятиліть ходили чутки про те, що Владислав вижив у битві і вів відлюдницьке життя. Його наступник — молодший брат Казимир IV Ягеллончик — був коронований лише через три роки по смерті Владислава[2].
Особисте життяРедагувати
Молодий король Владислав III підозрювався у схильності до гомосексуалізму. Ян Длугош, який особисто знав короля, а також спілкувався з людьми з його оточення, написав, що «схильний Ягелончик до чоловічих насолод, ані під час першої експедиції проти турків, ані під час другої, яку тоді провадив, коли шаліла війна, коли навколо панував страх і було безліч ворогів при жменьці його військ, коли належало благати милосердя Божого, він, не враховуючи цілком на власну небезпеку і на загрозу цілих військ, не кидав своїх, проти чистоти, огидливих насолод».
ПриміткиРедагувати
- ↑ є інша дата — 4 листопада → W. W. Życiorysy panujących w Polsce od Mieczysława I-go do Stanisława Augusta. — Warszawa : Księgarnia Polska A. Dzwonkowskiego i Spółki, 1861. — S. 67. (пол.)
- ↑ а б в Олекса Пидлуцкий (2 лютого 2012). Король-рыцарь, у которого аж два саркофага, но лежит он неизвестно где. Зеркало недели. (рос.)
ДжерелаРедагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Владислав III Варненчик |
- Владислав III Варненчик // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 119.
- Щербак В. О. Владислав III Варненчик // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 587. — ISBN 966-00-0734-5.
- Яневський Д. Владислав III Варненьчик // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5. — С. 91.
ПосиланняРедагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Владислав III Варненчик