Гольшанський Андрій Іванович

Андрі́й Гольша́нський — старший син литовського за походженням православного князя, київського намісника Івана Ольгимонтовича Гольшанського й смоленської княжни Агрипини Святославівни[1]. Тевтонські Вегеберіхти кінця XIV ст. називають його власником Ів'я (Ywie, ouch Andrusken hoff) і Гольшан (Goltschan, Andrusken hoff) на балто-слов'янському пограниччі[2][3].

Гольшанський Андрій Іванович
Рід Гольшанські
Батько Іван Ольгимонтович
Матір Агрипина Святославівна
Дружина Олександра Дмитрівна Друцька
Діти 3 дочки
Київський намісник
Попередник Юрій Гедигольд
Наступник Михайло Гольшанський

За припущенням Інги Баранаускене та Олега Ліцкевича, саме він осінню 1389 року супроводжував батька на переговорах із Тевтонським орденом; якщо це так, то мав народитись близько 1370[a][5][6]. Пізніш разом з отцем і братом Семеном підписав віленсько-радомську унію (18 січня 1401)[7].

Хроніка Биховця іменує Андрія князем в'язинським[b] (од імені розташованого біля Гольшан села, що було центром його володінь[9][10][8]), а Ян Длугош в своїх «Анналах» — князем київським; остання звістка підтверджується внесенням А. Гольшанського в перелік «князи наших великых» пом'янника Києво-Печерської лаври[6]. Його правління литовський історик Лауринас Шедвідіс датував 1411–18 роками[1].

З Олександрою Дмитрівною Друцькою він мав трьох доньок:

Помер він відносно рано, а діти трапили на виховання до материного брата, — Семена Друцького.

Див. також ред.

Коментарі ред.

  1. Натомість Олександр Кузьмін вважає, що це міг бути А. В. Друцький або А. М. Одинцевич[4].
  2. В оригіналі — в'язанський (wiazański), що пізніше з подачі Теодора Нарбута було хибно потрактовано як в'яземський[8].
  3. Вірогідно, Казимир отримав друге ім'я Андрій саме на честь діда[11].

Примітки ред.

  1. а б Šedvydis L. Dukes of Holszany in Kiev from early 14th century to year 1430 // Князівства Галицької і Волинської земель в міжнародних відносинах XI—XIV століть. — 2012. — С. 160-162.
  2. Scriptores rerum Prussicarum: die Geschichtsquellen der Preussischen Vorzeit bis zum Untergange der Ordensherrschaft. Bd. 2. Leipzig, 1863. S. 704
  3. Polechow, Sergey; Butyrski, Michaił N. (2018). Pieczęć kniazia Iwana Olgimuntowicza Holszańskiego. Inter Regnum et Ducatum. Studia ofiarowane Profesorowi Janowi Tęgowskiemu w siedemdziesiątą rocznicę urodzin: 450.
  4. Кузьмин А. В. Участие литовско-русских князей в Грюнвальдской битве // Судьбы славянства и эхо Грюнвальда: Выбор пути русскими землями и народами Восточной Европы в Средние века и раннее Новое время (к 600-летию битвы при Грюнвальде/Танненберге). Материалы международной научной конференции / Отв. ред. А. И. Филюшкин. СПб.: Любавич, 2010. С. 148
  5. Baranauskienė, Inga (2012). Onos Vytautienės kilmė ir giminė. Kultūros barai (2): 72.
  6. а б Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 506, 581. — ISBN 978-5-86007-918-2.
  7. Korczak, Lidia (2008). Monarcha i poddani. System władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim (PDF). Kraków: Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica». с. 64, 178.
  8. а б Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти / Л. В. Войтович. — Біла Церква : Олександр Пшонківський, 2006. — С. 605.
  9. Полное собрание русских летописей. — Т. 17: Западнорусские летописи. — СПб., 1907 — с. 521
  10. Wolff, Józef (1895). Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa: Drukiem J. Filipowicza. с. 96.
  11. Duczmal, Małgorzata (1996). Jagiellonowie. Leksykon biograficzny. Kraków: Wydawnictwo Literackie. с. 375.