Відкрити головне меню
Богомоли
Богомол звичайний, його оотека та самиця Deroplatys desiccata (з книги Ротшільд «Комахи», 1878)
Богомол звичайний, його оотека та самиця Deroplatys desiccata (з книги Ротшільд «Комахи», 1878)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Тарганоподібні (Dictyoptera)
Ряд: Богомоли (Mantodea)
Burmeister, 1838
Родини
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Mantodea
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Mantodea
EOL logo.svg EOL: 416
ITIS logo.svg ITIS: 666589
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 7504
Fossilworks: 180110 180000, 180110

Богомо́ли (Mantodea) — ряд комах надряду тарганоподібні з неповним перетворенням. Мають характерний вигляд: у спокійному стані тримають передні ноги зігнутими й спрямованими вперед, наче моляться, звідки й походить їхня назва. Забарвленням та формою тіла богомоли нагадують частини рослин. Усі богомоли є хижаками, які зазвичай полюють із засідки на дрібних комах та павукоподібних, хоча великі види можуть їсти й дрібних хребетних. Відомо близько 2400 видів богомолів[1] від дрібних до великого розміру, які переважно поширені у зонах тропічного та субтропічного клімату по всій Землі, окремі види живуть у помірній зоні.

Людина здавна спостерігала за богомолами та надавала їм сакрального значення. У культурі богомоли відомі статевим канібалізмом, тому часто є символом сильної та агресивної жінки. Незвичайний зовнішній вигляд богомолів цінується любителями, які тримають їх як домашніх тварин, а також сприяє зображенню їх у мистецтві, на марках, монетах тощо.

ОписРедагувати

Зовнішня будоваРедагувати

Богомоли мають видовжене, відносно струнке тіло. Розміри тіла сильно варіюють. Це середнього або великого розміру комахи, з довжиною тіла від 12 до 130 мм[2].

Голова богомолів зазвичай трикутна через дуже великі округлі чи конічні фасеткові очі, які виступають з боків. Фасеткові очі на верхівках можуть мати вирости, що не пов'язані з зоровою функцією, бо позбавлені оматидіїв[en], а виконують роль частини загального маскування тіла[3]. Голова не прикрита передньоспинкою, вільно рухається у всі боки на своєрідній «шиї», що також додає комасі вигляду «молільника». Окрім складних очей на тімені зазвичай наявні 3 прості вічка[4]. На поверхні голови часто знаходяться різноманітні кутикулярні вирости, що надають комасі чудернацького вигляду[3]. Антени за невеликим виключенням майже завжди нитчасті. Ротовий апарат гризучого типу з потужними зубчастими мандибулами. Нижньощелепні полапки 5-членикові, губні полапки складаються з 3 сегментів[2].

Передньоспинка зазвичай видовжена, але іноді розширена за допомогою бічних виростів. Вирости можуть надавати богомолу форми листка чи гілочки. Посеред передньоспинки часто наявний поздовжній киль[4][3]. Черевце довге і пласке, складається з 10 тергітів у обох статей, стернітів у самців 9, у самиць — 7. Перший сегмент утворює перехід до задньогрудей, останній несе несегментований тельсон. На кінці черевця наявні членисті церки, у самців також і грифельки[4].

Ноги складаються з тазика, вертлюга, стегна, гомілки та лапки. Лапки в переважної більшості видів складаються з 5 члеників, іноді їх кількість редуковано до 3-4 (у богомолів роду Heteronutarsus)[2][3]. Дві задні пари ніг зазвичай довгі ходильні, що дозволяє богомолу за необхідності тримати тіло досить високо над поверхнею. Передні ноги хапальні. Переднє стегно має канавку, до якої передня гомілка може вкладатися як складаний ніж. Зазвичай переднє стегно має також довгі шипи, а гомілка озброєна гострими зубцями. Такі зубчасті кліщі дозволяють богомолу міцно утримувати здобич[4]. Розташування та кількість шипів на передніх кінцівках є важливою таксономічною ознакою видів богомолів та використовується при їх визначенні. Розрізняють внутрішній ряд шипів (антеровентральний), що розташований ближче до тіла богомола, зовнішній ряд (постеровентральний), який знаходиться далі, обидва ряди є на гомілках та стегнах, та дискоїдальні шипи, які розташовані тільки на нижній поверхні стегна[3].

Передні крила богомолів потовщені, напівпрозорі, виконують функцію надкрил, захищаючи задні. Задні крила зазвичай тонкі та широкі, складені на манір віяла, часто прозорі, іноді з малюнком. Деякі богомоли непогано літають (особливо більш тендітні та легкі самці), в інших видів крила вкорочені чи редуковані повністю разом з надкрилами[4].

ЗабарвленняРедагувати

Богомоли часто мають захисне забарвлення, що допомагає їм зливатися з навколишньою рослинністю[5]. Разом з тим, дорослі комахи можуть мати яскраві плями на ногах, грудях та крилах, які вони демонструють хижакам чи іншим богомолам, відлякуючи їх[6].

Анатомія і фізіологіяРедагувати

Богомоли мають великі та складно влаштовані слинні залози. Також наявні невеликі мандибулярні залози, які секретують амілазу, незначну кількість ліпази та протеази, але не інвертазу на відміну від слинних залоз[7]. Мускульний шлунок богомолів невеликий, із зубцями. Середня кишка має 8 сліпих відростків. Трахейна система відкривається 8 парами дихалець на спинному боці черевця. У черевному нервовому ланцюжку 7 гангліїв.[2]

Органи чуттяРедагувати

Важливим для богомолів є зір. Кожне з фасеткових очей богомола містить в середньому близько 9 тисяч вічок-оматидіїв, кожен з яких має 8 фоторецепторних клітин. Очі богомолів охоплюють поле зору близько 270° у вертикальній площині та близько 240° у горизонтальній. Також вони мають велике поле бінокулярного зору попереду себе. У центральній частині цього бінокулярного поля знаходиться невеличка область, яку називають «зоною захоплення здобичі». Коли невеличкий об'єкт відносно швидко рухається в горизонтальному напрямі через цю область або трохи нижче за неї (не більше ніж на 24° від неї), то зоровий центр мозку передає сигнали до мотонейронів м'язів, які скорочуються, та богомол здійснює кидок убік здобичі.[8]

Зазвичай також на грудних сегментах розташовані щілини органів слуху[3].

Спосіб життяРедагувати

Богомоли — генералізовані хижаки, які полюють переважно із засідки. Живляться комахами, павукоподібними. Великі особини здатні вполювати дрібних хребетних тварин — ящірок, жаб, птахів тощо[9]. У науковій літературі описано близько 150 випадків поїдання богомолами (12 видів) птахів (24 види). Переважно це були інтродуковані до Північної Америки богомоли Tenodera sinensis та богомол звичайний, а також місцевий Stagmomantis limbata, а жертвами були здебільшого різні види колібрі[10].

 
Загиблий богомол з роду Hierodula, з якого виповзли 2 волосатики Chordodes mizoramensis

Серед природних ворогів богомолів чимало тварин. Їх поїдають рептилії, птахи та ссавці. За однією з гіпотез 1 чи 2 слухових отвори на передньогрудях богомолів розвинулися як спосіб виявлення кажанів. Різні форми мімікрії та демонстративної поведінки також, імовірно, з'явились у відповідь на тиск хребетних хижаків. Личинки волосових є паразитоїдами личинок та імаго богомолів. Їздці хальцидіди[en] відкладають яйця до оотек богомолів, де личинки їздців живляться яйцями богомолів. Деякі оси-сфециди[en] (зокрема в Україні це Tachysphex costae[pt][11]) паралізують личинок богомолів та годують ними власних личинок[9].

Життєвий циклРедагувати

Комахи з неповним перетворенням. З яйця виходить личинка, схожа за зовнішнім виглядом і способом життя на дорослу особину. Самиця відкладає яйця у спеціальну пінисту рідину, яка виділяється допоміжними залозами статевої системи. Ця піниста маса містить різновид білку шовку фіброїну, в якому переважають альфа-спіралі[12], оксалат кальцію та застигає на повітрі, утворюючи захисну капсулу навколо яєць — оотеку. Оотеки прикріплюють до субстрату в прихованому місці: під каменями, у щілинах кори дерев, на гілках. Самиці деяких видів богомолів (Photininae) охороняють оотеки та молодих личинок[2].

Вперше личинки богомола линяють або в самій оотеці, або прив'язуючись до неї шовковою ниточкою. При линянні богомоли вкрай чутливі до рівня вологості.[2] Залежно від розміру богомола личинки линяють від 5-6 разів до 8-10, щоб досягти дорослого віку. Личинки перших стадій живляться дрібними комахами розміром з дрозофілу, хоча личинки першого віку найменших видів богомолів потребують ще менших жертв, зокрема попелиць. Зі збільшенням розміру за пізніших линянь личинки здатні вполювати все більшу здобич[13].

Статевий канібалізмРедагувати

Богомоли відомі своїм статевим канібалізмом[en]. Самиця часто поїдає самця після, а то й навіть під час копуляції, що описано в популярній літературі.[14] Натомість при дослідженнях різних видів богомолів виявилося, що частота канібалізму дуже сильно варіює. Спостерігають від близько 46 % випадків поїдання самця від кількості спроб паруватися в австралійських богомолів Pseudomantis albofimbriata[en] до повної відсутності такого канібалізму в богомолів роду Ciulfina[en]. На відміну від деяких видів павуків, де самець «зацікавлений» у поїданні самицею задля подовження часу копуляції, самці богомолів, зокрема китайського богомола Tenodera sinensis[en], докладають зусиль аби уникнути поїдання самицею[15]. Самці зазвичай наближаються до самиці обережно, вповільненими рухами, тримаючись на відстані та залицяючись більш інтенсивно, якщо самиця голодна чи самець потрапляє в небезпечну зону атаки з боку голови та хижих передніх ніг самиці[16].

Походження та систематикаРедагувати

 
Богомол роду Chaeteessa (Коста-Рика)

Богомоли є монофілетичною групою, що походить від спільного предка з іншими тарганоподібними. Викопні богомоли відомі з ранньої крейди.[2] Разом із тим деякі автори вважають викопну комаху Mesoptilus dolloi протобогомолом, а тоді походження ряду відноситься до раннього карбону.[17] Найбільш примітивними та близькими до предкових груп богомолів вважають представників трьох невеликих родин: Mantoididae, Chaeteessidae, Metallyticidae. Кожна з цих трьох родин має лише 1 рід, сумарно в них налічується близько 20 видів[18].

Всіх інших богомолів групують у 9-15 родин, переважно за системами, запропонованими Шопаром 1949 року, Беєром 1964 року та Ерманном і Руа 2002 року[19]. Серед цих найбільшою є родина богомолові (Mantidae), яка станом на 2018 рік складається з 17 підродин, 149 родів, 1016 видів, але систематика родини знаходиться в стані перегляду, деякі підродини низкою авторів розглядаються як окремі родини.[20] До родини належить майже половина сучасних видів богомолів, які є вкрай різноманітними. При цьому як сама родина, так і її підгрупи вважаються поліфілетичними та вимагають подальших таксономічних змін[21]. Монофілетичними є родини Amorphoscelidae, Eremiaphilidae, Acanthopidae, Empusidae та Sibyllidae, інші потребують таксономічної ревізії.

Традиційні родиниРедагувати

Родина Amorphoscelidae складається з 15 родів та поділяється на 3 підродини: Perlamantinae (2 роди, Південна Європа та Північна Африка), Amorphoscelinae (5 родів, Африка на південь від Сахари та Південно-Східна Азія) та Paraoxypilinae (8 родів, Австралія та Нова Гвінея, 1 вид Exparoxypilus africanus Beier, 1929 з Танзанії).[22]

Родина Eremiaphilidae містить дрібних богомолів з редукованими крилами, мешканців піщаних та кам'янистих пустель. До родини належать 2 роди: Eremiaphila (близько 70 видів) і Heteronutarsus (4 види).[22]

Родина Acanthopidae містить 13 родів і поділяється на 3 підродини: Acanthopinae (6 родів), Acontistinae (6 родів), Stenophyllinae (1 рід).[23]

Родини Емпузові та Sibyllidae складаються із зовнішньо схожих, проте філогенетично окремих родів богомолів. Родина Емпузові містить 10 родів, об'єднаних у 2 підродини: Blepharodinae (3 роди) та Empusinae (7 родів). Емпузові поширені в Старому світі: Європа, Африка, Західна Азія. Голова має характерний виріст, ходильні ноги й черевце несуть лопаті, передньогруди видовжені, антени самців гребінчасті або перисті.[24] Ці богомоли часто ведуть нічний спосіб життя, живуть у високій траві чи кущах. Sibyllidae — це маленька родина, що містить 3 роди: Leptosibylla, Presibylla, Sibylla. Поширені у тропічній Африці, на південь від Сахари. Голова з видовженим «рогом», середні та задні ноги з лопатями, нагадують зовнішній вигляд емпузових богомолів. На відміну від останніх, живуть переважно на корі дерев у тропічному лісі.[24]

Яскраві тропічні богомоли належать до родини Hymenopodidae. Через схожість на квітки їх часто називають «квітковими богомолами», «орхідейними богомолами» тощо. Поширені переважно в Африці та Південно-Східній Азії, з окремими видами в Новій Гвінеї та Австралії. До родини включено 44 роди в 4 підродинах: Hymenopodinae (14 родів), Acromantinae (20 родів), Epaphroditinae (4 роди) та Oxypilinae (6 родів).

До родини Liturgusidae належать богомоли, що мешкають на корі дерев, мають захисне забарвлення під колір кори, а також пласку форму тіла з виростами, що нагадують мохи або лишайники. Поширені у всіх біогеографічних регіонах, окрім Палеарктики. Родина містить 17 родів. Значна кількість дослідників вважає, що родина має поліфілетичне походження, і богомоли з західної півкулі мають бути розділені з африкансько-азійськими та австралійськими на окремі групи[25].

Велика родина Tarachodidae поділяється на 2 підродини: Tarachodinae (33 роди) та Caliridinae (7 родів). Голова збільшена відносно тіла, тіло часто сплощене як і церки, середні й задні ноги короткі. Крила самців нормального розміру, тоді як у самиць часто вкорочені. Поширені переважно в тропічній Африці та Південній і Південно-Східній Азії.[26]

Родина Thespidae містить 43 роди, згруповані в 6 підродин: Pseudomiopteryginae (7 родів), Miopteryginae (5 родів), Thespinae (10 родів), Hoplocoryphinae (3 роди), Oligonicinae (16 родів), Haaniinae (2 роди).[27]

Родина Iridopterygidae являє собою різноманітну групу богомолів, поширену в Афротропічній, Індомалайській та Австалазійській області. Родина містить 53 роди, об'єднані в 5 підродин: Hapalomantinae (9 родів), Iridopteryginae (8 родів), Nanomantinae (14 родів), Nilomantinae (5 родів), Tropidomantinae (17 родів).[28]

Родина Toxoderidae містить 17 родів, поширених в Афротропічній та Індомалайській областях. Часто великі богомоли чудернацької форми, з лопатями на середніх і задніх ногах та черевці.[29]

Інші родиниРедагувати

Низка авторів за даними молекулярно-генетичного аналізу пропонує виділити й інші родини. Зокрема у 2015 році з родини Hymenopodidae виділено родину Galinthiadidae[en][30]. У 2018 році запропоновано 21 родину, причому 41 рід не вдалося віднести до жодної з них[20]. 2019 року було запропоновано нову систему класифікації богомолів з використанням морфології геніталій, хромосомного набору та молекулярно-генетичних даних, у якій ряд поділяється на 29 родин з 60 підродинами.[19]

Різноманіття та поширенняРедагувати

Відомо близько 2400 видів богомолів. Більшість з них поширені в країнах із теплим кліматом, у помірному поясі зустрічаються рідше. Ареал більшості видів обмежений 45°-46° широти на обох півкулях, лише декілька видів здатні жити полярніше ніж 50° північної широти, зокрема богомол звичайний та емпуза піщана (Empusa pennicornis). У південній півкулі найпівденніше зустрічається новозеландський богомол Orthodera novaezealandiae.[31] Найдрібніший з відомих богомол — Mantoida tenuis з південноамериканського тропічного лісу, довжиною до 1 см, найбільший — Ischnomantis gigas з саван Західної Африки, самиця якого досягає 17 см у довжину. Великі богомоли вагою близько 5 г належать до родів Macromantis (Америка) та Plistospilota (Африка).[32]

БіогеографіяРедагувати

Фауна богомолів Європи є відносно бідною за видовим складом, відомо близько 40 видів богомолів, які належать до 4 родин та 16 родів[33][34]. Зокрема, у фауні Україні відомо 7 видів з трьох родин.[35] Серед них найпоширеніший богомол звичайний (Mantis religiosa), що мешкає в степу, лісостепу, рідше в зоні лісів.[36][37]

Багатими на види богомолів є тропічні зони Азії, Африки, Південної Америки, Австралії.

Охорона різноманіттяРедагувати

 
Hypsicorypha gracilis, внесений до Червоного списку МСОП богомол (категорія «в найменшій небезпеці»)

Станом на 2014 рік міжнародний союз охорони природи з більш як 2400 видів богомолів визнавав загрозливим лише стан богомола Ameles fasciipennis з центральної Італії[38], а також до Червоного списку МСОП був внесений піренейський ендемік Apteromantis aptera, але в найменш загрозливому статусі (LC)[39].

Проте вже з 2016 року в переліку МСОП перебувають 13 видів богомолів. Зокрема богомол звичайний, Polyspilota seychelliana, Blepharopsis mendica, Hypsicorypha gracilis позначені в «найменш загрозливому» статусі, вразливими є Pseudoyersinia subaptera, Ameles gracilis та Ameles limbata, на межі зникнення перебуває канарський ендемік Pseudoyersinia canariensis, для Pseudoyersinia pilipes, Pseudoyersinia teydeana і Pseudoyersinia betancuriae даних недостатньо[40].

У багатьох європейських країнах окремі види богомолів охороняються на національному рівні. Зокрема вид Pseudoyersinia brevipennis є ендеміком Франції, відомий за поодинокими знахідками у департаменті Вар на півдні країни, а з 2003 року вважається зниклим у країні[41]. Apteromantis aptera охороняється в Іспанії та в ЄС згідно з Директивою ЄС 92/43/EEC та Додатком 2 Бернської конвенції.[42] До Червоної книги України занесено 4 з 7 видів богомолів країни: боліварія короткокрила, ірис плямистий, емпуза піщана та емпуза смугаста[43].

Богомоли в культуріРедагувати

Богомоли в стародавній культуріРедагувати

Докладніше: Комахи в культурі

Люди здавна спостерігали за богомолами. В європейських мовах назва цих комах пов'язувалася з молитвами, набожністю, покірністю до Бога. Лише в мальтійській мові назва богомолів перекладається як «створіння диявола». У китайському фольклорі, навпаки, богомол був символом сили, сміливості та зухвалості. Китайське прислів'я каже, що хоча богомол не зупинить віз, він достатньо нахабний, щоб спробувати. Китайці з давніх часів влаштовували двобої богомолів та цвіркунів.[44] В єгипетських міфах богомол був малим божеством, «птахомухою», що перевозило душі померлих до потойбічного світу. Богомоли згадуються у Книзі мертвих часів XVIII династії (1555—1350 до н. е.). В ассирійському шумеро-акадському словнику з бібліотеки царя Ашшурбаніпала (669—626 р. до н. е.) є шумерські назви богомолів, що приблизно перекладаються як «коник-некромант» і «коник-віщун».[45]

У міфах бушменів богомол — один з творців світу. Також Місяць описується як черевик богомола, який той закинув на небо. Крім того, за іншим міфом богомол створив антилопу канну та оживляє її кожен раз, коли та гине.[46]

У давньогрецькій літературі поширене слово «мантіс», але воно має первинне значення — свята людина, віщун. Лише у давньогрецького поета Теокріта з'являється метафора тендітної руки коханої жінки як хижої ноги богомола. З давньогрецьких часів і до XVII сторіччя в Європі побутувало повір'я, що богомоли здатні показати мандрівнику, який заблукав, шлях додому.[47]

Богомоли в мистецтвіРедагувати

  • Американський поет Луїс Зуковскі[en] написав у 1930-ті роки вірші «Богомол» та «Богомол. Інтерпретація», в яких критики бачать ознаки імажизму, марксизму та формалізму.[48]
  • Есе «Богомол» французького письменника та філософа Роже Кайюа, яке вийшло в журналі «Мінотавр[en]» 1934 року, вплинуло на творчість багатьох сюрреалістів. Сальвадор Далі вважав жінку на картині «Анжелюс» пензля Жана-Франсуа Мілле уособленням богомола й наслідував цю картину на власному полотні «Атавізми сутінок». Андре Бретон та Поль Елюар тримали богомолів удома та спостерігали за їхньою поведінкою, особливо за паруванням, надаючи самиці богомола символічного значення жінки-кастраторки. Сальвадор Далі ніколи не малював богомолів (хоча й брав участь у спостереженні за ними в Елюара), але натомість на його полотнах є чимало коників, яких критики асоціюють з богомолами, символами небезпечної жінки та страху кастрації[49]. Ідею поєднання кохання й смерті розвивав філософ Жорж Батай, який суттєво вплинув на роботи художника Андре Массона. Массон переїхав до Іспанії, де часто зустрічав богомолів у природному середовищі, й написав чимало полотен, присвячених цим комахам, зокрема «Літній дивертисмент»[50], де відбувається оргія за участі богомолів. Також сюрреалістів приваблювала здатність богомолів до маскування, зокрема на картині Макса Ернста «Радість життя» серед зелені приховані дві комахи.[51]
 
Афіша фільму «Смертельний богомол» (1957, США)
  • У романі Джеральда Даррелла 1955 року «Моя родина та інші звірі» зображується бій між улюбленцями хлопчика: самицею богомола Сесілією та геконом Джеронімо.
  • У фантастичній кінострічці 1957 року «Смертельний богомол[en]» внаслідок глобального потепління тане крига на Північному полюсі, вивільнюючи 65-метрового богомола, який загрожує знищити людство. Герої стрічки вбивають фантастичне чудовисько. Таку ж назву в перекладі має китайський бойовик[en] 1978 року, але там слово «богомол» вживається в метафоричному значенні потужного та кмітливого вояка.
  • В оповіданні Віктора Пелевіна «Зал співочих каріатид» (рос. «Зал поющих кариатид») зі збірки 2008 року «П5» головній героїні Олені під дією екстракту з богомолів «Мантіс-Б» ввижається дух самиці богомола, який пояснює їй сутність буття. В кінці оповідання Олена зливається з уявною самицею богомола та намагається з'їсти чоловіка під час статевого акту.[52]
  • Богомол є одним із героїв-майстрів кунг-фу в мультфільмі «Панда Кунг-Фу».

Богомоли в нумізматиці та філателіїРедагувати

Перша монета із зображенням богомола відома з Сицилії, близько 420 року до н. е.[53] На пам'ятних монетах у 50 та 500 казахстанських теньге 2012 року зображено місцевий вид Hierodula tenuidentata. Цікаво, що богомоли зображені з обох боків монет. Богомола звичайного також зображено на польській монеті 2011 року та 10 канадських доларах 2012 року. Інший вид богомолів зображено на монеті в 1 австралійський долар.

 
Hierodula tenuidentata на аверсі монети 50 теньге (Казахстан)
 
Hierodula tenuidentata на реверсі монети 50 теньге (Казахстан)

У філателії в 1948—2018 роках відомо принаймні 136 марок, що зображують близько 30 видів богомолів, що належать до 23 родів.[54] Богомол звичайний є найпопулярнішим об'єктом ентомофілателії, його зображено на 49 марках 38 країн, зокрема Молдови, Таджикистану, України. Натомість 13 іншим видам богомолів присвячено лише по одній марці кожному. Частина богомолів з родів Acontista, Creobroter, Choeradodis, Empusa, Polyspilota, Pseudocreobotra, Sphodromantis, Stagmomantis промальовані нечітко, що не дозволяє віднести їх до конкретного виду через недостатню представленість деталей морфології. Низка марок несуть помилки в наукових назвах комах. Найбільше марок — 6 видань — з зображеннями богомолів випустили Сент-Вінсент і Гренадини.[54] Інші богомоли є на марках Камбоджі[55], Гани[56], Ботсвани, Австралії, Чилі[57], Малайзії, Індонезії та інших країн.

 
Богомол Coptopteryx gayi на марці Чилі — перша марка з зображенням богомола
 
Личинка богомола звичайного на марці України

Утримання богомолів у неволіРедагувати

Богомолів тримають як домашніх тварин для насолоди та спостережень ще з часів Давнього Китаю[44]. Любителі тераріумів утримують переважно великі тропічні види з оригінальним забарвленням або чудернацькою морфологією, виростами, «рогами» тощо.

Богомолів тримають в лабораторних умовах і з науковою метою. Для цього їх розводять у великих банках чи тераріумах, причому молодих німф можна тримати разом, поки вони дрібні та одного розміру. Їх годують мухами, тарганами, цвіркунами. Одні види розмножуються в неволі краще за інших. Зокрема до лабораторного утримання рекомендують види Hierodula bipapilla, Sphodromantis viridis, Iris oratoria, представників родів Miomantis, Parasphendale, Stagmomantis. Натомість розмноження богомолів з роду Deroplatys, богомола звичайного, богомольчик Гельдрейха, Hymenopus coronatus та інших є досить ускладненим.[13]

Наукові дослідженняРедагувати

Перший відомий опис богомола в європейській науці належить італійському лікарю та натуралісту Антоніо Валліснері[en], який 1715 року видав дослідження морфології, оотеки та життєвого циклу богомола звичайного, якого він назвав «павуко-коник» (італ. Ragno-Locusta). Рід Mantis виділив ще Карл Лінней 1758 року та відніс туди найбільш поширених у Західній Європі богомолів: богомола звичайного та Iris oratoria. У середині XIX століття чимало видів богомолів описав французький ентомолог Александр Луї Лефевр[en]. Багато відомостей про поведінку європейських богомолів, зокрема про статевий канібалізм у богомола звичайного, зібрав французький ентомолог Жан Анрі Фабр. Інший французький дослідник Люсьєн Шопар[en] описав чимало видів богомолів з середземноморського регіону. Швейцарець Анрі Соссюр[en] вивчав богомолів Центральної та Південної Америки, а італійський зоолог Ерманно Гігліо-Тос[en] на початку XX століття заклав основи сучасної систематики богомолів. Велику роботу з вивчення світової фауни богомолів у середині XX століття здійснили австрійські ентомологи Альфред Калтенбах[species] і Макс Беєр[en]. На початку XXI століття богомолів досліджує небагато ентомологів, серед них Райнхард Ернманн, Роже Руа, Франческо Ломбардо тощо.[58]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Mantodea Species File Online Архівовано 26 липня 2015 у Wayback Machine.(англ.)
  2. а б в г д е ж Rasnitsyn, A. P.; Quicke, D. L. J. (eds) (2002). History of insects. New York: Kluwer Academic Publisher Dordrecht. с. 273-276. с. 517. ISBN 1-4020-0026-X. (англ.)
  3. а б в г д е Brannoch, Sydney K.; Wieland, Frank; Rivera, Julio; Klass, Klaus-Dieter; Béthoux, Olivier; Svenson, Gavin J. (2017). Manual of praying mantis morphology, nomenclature, and practices (Insecta, Mantodea). ZooKeys 696: 1–100. ISSN 1313-2970. doi:10.3897/zookeys.696.12542. (англ.)
  4. а б в г д Плавильщиков, Н.Н. (1994). Определитель насекомых: Краткий определитель наиболее распространённых насекомых европейской части России. М.: Топикал. с. 544. (рос.)
  5. Battiston та ін., 2010, с. 61-63
  6. Battiston та ін., 2010, с. 64
  7. Mkhize, S. B. V.; Kumar, R. (1972). Histology and physiology of the mandibular glands in Dictyoptera. Journal of Entomology Series A, General Entomology 46 (2): 161–165. ISSN 00472409. doi:10.1111/j.1365-3032.1972.tb00123.x. (англ.)
  8. Frederick R. Prete. Complex Worlds from Simpler Nervous Systems (2004)(англ.)
  9. а б Battiston та ін., 2010, с. 38-39
  10. Nyffeler, Martin; Maxwell, Michael R.; Remsen, J. V. (2017). Bird Predation By Praying Mantises: A Global Perspective. The Wilson Journal of Ornithology 129 (2): 331–344. ISSN 1559-4491. doi:10.1676/16-100.1. (англ.)
  11. Горобчишин В. А. Роющие осы (Hymenoptera, Sphecidae) подсемейств Larrinae, Crabroninae, Mellininae, Nyssoninae, Philanthinae Лесостепи Украины (фауна и экологические особенности) Архівовано 25 квітня 2015 у Wayback Machine.. Праці Зоологічного музею Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Т.4, с. 105 (2006) (рос.)
  12. Klaus Urich (17 April 2013). Comparative Animal Biochemistry. Springer Science & Business Media. с. 396. ISBN 978-3-662-06303-3. (англ.)
  13. а б Yager, D (1999). The Praying Mantids: Research Perspectives. У Prete, Wells, Wells. Comparative Aspects of Rearing and Breeding Mantids. Johns Hopkins University Press. с. 311–317. (англ.)
  14. Battiston та ін., 2010, с. 29-32
  15. Gemeno, César; Claramunt, Jordi (2006). Sexual Approach in the Praying Mantid Mantis Religiosa (L.). Journal of Insect Behavior 19 (6): 731–740. ISSN 0892-7553. doi:10.1007/s10905-006-9058-8. (англ.)
  16. Fenton, Brock; Brown, William D.; Muntz, Gregory A.; Ladowski, Alexander J. (2012). Low Mate Encounter Rate Increases Male Risk Taking in a Sexually Cannibalistic Praying Mantis. PLoS ONE 7 (4): e35377. ISSN 1932-6203. doi:10.1371/journal.pone.0035377. (англ.)
  17. Wieland, 2013, с. 43
  18. Wieland, 2013, с. 13-14
  19. а б Schwarz, Christian J.; Roy, Roger (2019). The systematics of Mantodea revisited: an updated classification incorporating multiple data sources (Insecta: Dictyoptera). Annales de la Société entomologique de France (N.S.) 55 (2): 101–196. ISSN 0037-9271. doi:10.1080/00379271.2018.1556567. (англ.)
  20. а б Wieland, Frank; Svenson, Gavin J. (2018). Biodiversity of Mantodea. с. 389–416. doi:10.1002/9781118945582.ch15. (англ.)
  21. Wieland, 2013, с. 35
  22. а б Wieland, 2013, с. 17
  23. Wieland, 2013, с. 22
  24. а б Wieland, 2013, с. 38
  25. Wieland, 2013, с. 27
  26. Wieland, 2013, с. 29
  27. Wieland, 2013, с. 30
  28. Wieland, 2013, с. 33
  29. Wieland, 2013, с. 36
  30. Svenson, Gavin J.; Hardy, Nate B.; Cahill Wightman, Haley M.; Wieland, Frank (2015). Of flowers and twigs: phylogenetic revision of the plant-mimicking praying mantises (Mantodea: Empusidae and Hymenopodidae) with a new suprageneric classification. Systematic Entomology 40 (4): 789–834. ISSN 03076970. doi:10.1111/syen.12134. 
  31. Wieland, Frank (2013). The phylogenetic system of Mantodea (Insecta: Dictyoptera). Heidelberg: Univ.-Verlag. Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 2 серпня 2015. (англ.)
  32. Prete, 1999, с. 21
  33. Marabuto, Eduardo (2014). The Afrotropical Miomantis caffra Saussure 1871 and M. paykullii Stal 1871: first records of alien mantid species in Portugal and Europe, with an updated checklist of Mantodea in Portugal (Insecta: Mantodea). Biodiversity Data Journal 2: e4117. ISSN 1314-2828. doi:10.3897/BDJ.2.e4117. 
  34. Heller K-G, Bohn H. Mantodea. Fauna Europaea version 2.6.2, retrieval date: 28.10.2015. Архів оригіналу за 02.06.2017. Процитовано 12.10.2019. 
  35. Т. И. Пушкар, В. В. Кавурка. Новые данные о распространении закавказского древесного богомола (Hierodula transcaucasica) в Украине // Ukrainska Entomofaunistyka. — 2016. — Вип. 7. — С. 77-78.(рос.)
  36. Пушкар Т. І., Єпішін В. В. Богомоли (Mantodea) острова Джарилгач (південь України) Тези доповідей Конференції молодих дослідників-зоологів — 2016 (м. Київ, Інститут зоології НАН України, 16.11. 2016 р.). — Київ, 2016. — 21 с. — (Зоологічний кур'єр, No 10.)
  37. Pupiņš M., Kalniņš M., Pupiņa A., Jaundaldere I. (2012). First records of European Mantid Mantis religiosa (Linnaeus, 1758) (Insecta: Dictyoptera, Mantidae) in Latvia. Acta Biol. Univ. Daugavp. 12 (2): 175 –184. ISSN 1407-8953. Архів оригіналу за 23 вересень 2015. (англ.)
  38. Battiston, R. 2014. Ameles fasciipennis. The IUCN Red List of Threatened Species 2014: e.T44791445A44798187. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2014-1.RLTS.T44791445A44798187.en. Downloaded on 23 May 2016(англ.)
  39. Battiston, R. 2014. Apteromantis aptera. The IUCN Red List of Threatened Species 2014: e.T1935A21426204. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2014-1.RLTS.T1935A21426204.en. Downloaded on 04 June 2016(англ.)
  40. Mantodea. IUCN(англ.)
  41. Clé de détermination simplifiée des MantesEn Région PACA –Version 1 (2015) Архівовано 14 квітня 2019 у Wayback Machine.(фр.)
  42. Battiston, Roberto; Ortego, Joaquín; Correas, José R.; Cordero, Pedro J. (2014). A revision of Apteromantis (Mantodea: Mantidae, Amelinae): A comprehensive approach to manage old taxonomic and conservation problems. Zootaxa 3797 (1): 65. ISSN 1175-5334. doi:10.11646/zootaxa.3797.1.8. (англ.)
  43. І.А. Акімов, ред. (2009). Червона книга України. Тваринний світ. К.: Глобалконсалтинг. с. 600. 
  44. а б Prete, 1999, с. 4
  45. Prete, 1999, с. 5
  46. Вернер Э. Мифы народов Африки / Пер. с англ. Т. Е. Любовской. — М. : ЗАО Центрполиграф, 2007.(рос.)
  47. Prete, 1999, с. 5-6
  48. Golston, Michael (2006). Petalbent Devils: Louis Zukofsky, Lorine Niedecker, and the Surrealist Praying Mantis. Modernism/modernity 13 (2): 325–347. ISSN 1080-6601. doi:10.1353/mod.2006.0042. (англ.)
  49. PAN, Le-Yan (2019). The Praying Mantis in Man’s Club. DEStech Transactions on Social Science, Education and Human Science (icesd). ISSN 2475-0042. doi:10.12783/dtssehs/icesd2019/28213. (англ.)
  50. #11 — Surrealism: Image, Archetype, and Object. Modern Art course outline. Lafayette College Academic Museum Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.(англ.)
  51. Markus, Ruth (2000). Surrealism's Praying Mantis and Castrating Woman. Woman's Art Journal 21 (1): 33. ISSN 02707993. JSTOR 1358868. doi:10.2307/1358868. (англ.)
  52. Насиба Таллибаева. П5. Виктор Пелевин. Афиша.ру, 17 октября 2008 Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.(рос.)
  53. Bodson, L. (1983) The beginnings of entomology in Ancient Greece. The Classical Outlook, 61 ,3–6. Архів оригіналу за 27 листопадааа 2014. Процитовано 2 червня 2016. 
  54. а б Baltazar, E. H., Gómez, B. Los Mantodea en la filatelia (Insecta: Dictyoptera) // Dugesiana. — 2019. — Т. 26, вип. 2. — С. 71-76.(ісп.)
  55. Stamp of Kampuchea, 1.50 R, 1988. Архів оригіналу за 2 серпня 2016. Процитовано 2 червня 2016. 
  56. 15000 c. Архів оригіналу за 27 січень 2004. Процитовано 2 червень 2016. 
  57. Mantis_gayi
  58. Battiston та ін., 2010, с. 13-15

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати