Відкрити головне меню
Географічне розташування Австралійської області
Лінія Воллеса, що розмежовує тваринний світ Австралійської області від Індо-Малайської

Австралі́йська біогеографі́чна о́бласть, Нотоге́я — біогеографічна область, що охоплює Австралію, Тасманію, Нову Гвінею, Соломонові острови, архіпелаг Бісмарка, Молуккські, Малі Зондські острови, а також Нову Зеландію і острови Полінезії, Меланезії, Мікронезії[1]. Фіто- і зоогеографи часто виділяють Нову Зеландію і острови Полінезії в дві окремі біогеографічні області. Причина цього обумовлена головним чином в різних можливостях розселення тварин і рослин. Австралійська біогеографічна область поділяється на 4 підобласті.

Зміст

Особливості природиРедагувати

Тваринний і рослинний світ відрізняється великою своєрідністю і древнім віком. Це пояснюється тим, що Австралія знаходилася у зв'язку з прилеглими частинами Азії, і лише в мезозої ізолювалась від Гондвани (Південного материка), але характер сучасних флори і фауни свідчить про тісну спорідненість з гондванськими. Подальша ізоляція Австралії сприяла тому, що населяючі її тварини і рослини продовжували розвиватися власним, незалежним шляхом. Надзвичайно багато ендеміків. Наприклад, 75 % з 12 049 видів судинних рослин (Тасманія — 1 100 видів), усі види (близько 150) сумчастих і однопрохідних ссавців, 74 % з близько 670 видів птахів.

Характериними є поліморфні (багаті видами) роди рослин, повна відсутність хвощів Equisetum, бамбуку Bambuseae, яблуневих Maloideae. До ендеміків відносять евкаліпти Eucalyptus, казуарин, своєрідні акації Acacia (400 видів) з філодіями замість листя, родина тремандрових (частина родини Elaeocarpaceae). Переважають родини бобових Fabaceae (1 341 вид), миртових Myrtaceae (1 013 видів), протейних Proteáceae (660 видів), айстрових Asteráceae (529 видів).

РайонуванняРедагувати

Біогеографічна область територіально поділяється на 4 підобласті, що відрізняються одна від одної певними особливостями живої природи, які сформувались історично:

Австралійська підобластьРедагувати

 
Представники тваринного світу Австралійського екорегіону
 
Тварини австралійського екорегіону

Охоплює Австралію, крім північних її районїв, острів Тасманію і ряд прилеглих островів. Переважаючі тип природних краєвидів в Австралії — тропічні степи і субтропічні пустелі. У ряді випадків виявляється спільність з флорами Антарктичної та Капськой області (буки, кипарисові, магнолієві, араукарії, деревовидні папороті, протейні й ін.). Проте в центральній частині материка спостерігаються розриви ареалів багатьох рослин (джексонія, банксія та ін.), що пояснюється стародавнім тривалим роз'єднанням західної і східних частин Австралії морем. На теренах області майже немає ендемічних культурних рослин з соковитими плодами. Тут батьківщина посухостійких дерев і чагарників, поширених у культурах по всьому світові (евкаліпти, акації).

Рослинність неоднорідна. Засолені пустелі центральних районів покриті солянками (солерос, кохія, лобода), піщані — жорсткими колючими злаками (триодія, спиніфекс). Зі сходу й заходу від цих районів поширюються території жорстколистяних чагарників — «скреб». На схід вони поступово переходять в широкі савани з невисокими акаціями та евкаліптами, що далі змінюються саванновими лісами. У міру наближення до моря на південний захід і схід материка з'являються вічнозелені субтропічні ліси, а по берегах Коралового моря і вологі тропічні ліси — гілеї, схожі за структурою та походженням з сусідніми маланезійськими гілеями. Для субтропічних і субантарктичних лісів області характерні гігантські (заввишки понад 100 м і в діаметрі до 12 м) евкаліпти, деревовидні папороті, саговники і ін. На південному заході росте своєрідна деревовидна ксанторія з родини лілейних Liliaceae.

На сході материка і на острові Тасманія — ліси з евкаліптів та інших миртових (Myrtaceae), південних буків. На острові Тасманія зустрічаються степові ділянки, скреби; у горах ростуть справжні антарктичні ліси з чилійського буку, антарктичних хвойних (подокарпус, філокладус) і ін. На схилах високих гір і на плато Великого вододільного хребта межа лісів місцями не доходить до самих вершин. У горах — субальпійські луки, болота, зустрічаються північні гірські рослини: ранункулюс, генціана, вероніка, віола, гнафаліум.

Підобласті рослинного покриву:

  • Південно-західна,
  • Еремея,
  • Північно-східна,
  • Південно-східна,
  • Тасманія.

Австралійська зоогеографічна область — одна з 6 зоогеографічних областей суші, вперше встановлена англійським вченим Ф. Л. Секлетером, обґрунтована англійським натуралістом А. Р. Уоллесом і загальновизнана в пізніших системах розподілів суші. Фауна характеризується великою кількістю ендемічних родів і родин, малим числом вищих, або плацентарних, ссавців, з яких (не вважаючи завезених людиною і потім здичавілих: собаки, свині, кролики, лисиці, пацюки Rattus rattus і деякі інші) зустрічаються тільки кажани, здатні перелітати широкі протоки, і небагато родів справжніх мишей, предки яких могли бути занесені течією на деревних стовбурах.

Сумчасті досягли тут виняткового розквіту: зустрічається близько 50 родів (162 видів), які зустрічаються тільки в Південній Америці, 2 родини — сумчасті щури Didelphidae і ценолестові Caenolestidae. Різноманітні форми сумчастих відповідають різним біологічним екотипам вищих ссавців:

Характерною рисою орнітофауни цієї області як однієї з найдавніших, що пройшла окремий розвиток від інших континентів, є наявність австралійського ендемічного виду страусів — ему, одного з найпримітивніших горобиних птахів — лірохвоста австралійського (Menura superba, Menuridae) та ендемічних папуг роду Какаду (Cacatua, Cacatuidae). У цілому орнітофауна області характеризується значною кількістю ендемічних родин і родів. Із 1200 видів птахів близько 450 — ендемічні, зокрема усі види родини Казуарових (Casuariidae), родини Великоногових (Megapodiidae), родини Наметникових (Ptilonorhynchidae), а також родини Медолюбових (Meliphagidae) (близько 200 видів), родини Дивоптахових (Paradisaeidae) (понад 100 видів). Із 83 родин, види яких заселяють цю область, 14 ендемічні, а це більше, ніж у будь-якій іншій області[2].

З жуків характерні златки і дроворуби, з метеликів — стародавні групи Cossidae і Hepialidae.

Характернами тваринами є також: однопрохідні — качконіс і єхидна. Ящірки з родини агамових (Agamidae), сцинковий гекон, двоякодишуча риба цератод (лат. Neoceratodus).

Папуаська підобластьРедагувати

Охоплює північну частину Австралії, Нову Гвінею, Соломонові острови, Ару, архіпелаг Бісмарка, острів Тимор. Переважаючий тип природних краєвидів (до перетворення їх людьми) — ліс з пальмами, панданусами, хлібними, санталовими деревами (Santalum), деревовидними папоротями, різними каучуконосами, ліанами і савани з евкаліптами, акаціями, різними злаками.

Характерні тварини: єхидна (Tachyglossidae), проєхидна, деревні кенгуру (Macropodidae) і кускуси, бандикути, шерстохвости, райські птахи, папуги, рибалочки, гарпії, смітні кури, казуари, гекони, сцинки, варани, крокодили, жаби, яскраво забарвлені характерні метелики родини Papilionidae і жуки, молюски. У Новій Гвінеї є кілька видів гризунів місцевого походження і дика свиня, наявність якої свідчить про колишні зв'язки суші Австралії з Південною Азією.

Новозеландська підобластьРедагувати

Охоплює Нову Зеландію, острови Чатем, Окленд, Кемпбел, Антиподів. Переважні типи природних краєвидів — гірські ліси з деревовидних папоротей, хвойних — агатисів і подокарпів, — лаврів, миртів, південних буків.

Характерні тварини: ящерогад гатерія, новозеландська жаба, нелітаючі птахи — ківі і винищений у XVIII сторіччі велетенський моа, папуги, султанська курка. Зовсім відсутні ссавці місцевого походження.

Полінезійська підобластьРедагувати

Є порівняно бідною на види рослин, і тварин. Охоплює острови Полінезії, включно з Гавайськими. Поряд з островами вулканічного і коралового походження є і материкові з залишками гондванських флори і фауни (наприклад, деревовидні папороті з численими ендемічічними видами на багатьох островах, ігуани на островах Фіджі і Товариства).

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Австралійська біогеографічна область // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. Фесенко Г. В. Зоогеографічні особливості поширення птахів // Біологічні Студії / Studia Biologica. — Л. : Вид-во ЛНУ, 2012. — Т. 6, № 3. — С. 197—222. — ISSN 1996-4536.

ЛітератураРедагувати

  1. Альохін В. В. Географія рослин. К., 1952.
  2. Пузанов І. І. Зоогеографія. К., 1949.
  3. Кэмпбел Д. X. Ботанические ландшафты земного шара. М., 1948. (рос.)
  4. Гептнер В. Г. Общая зоогеография, М.—Л., 1936. (рос.)
  5. Вульф Е. В. Историческая география растений, [2 изд.], М.— Л., 1944. (рос.)
  6. Алехин В. В., Кудряшов Л. В., Говорухин В. С. География растений с основами ботаники, 2 изд., М., 1961. (рос.)
  7. Шмитхюзен И. Общая география растительности, пер. с нем., М., 1966. (рос.)
  8. Burbidge N. Т. The phytogeography of Australian region, «Australian Journal of Botany», 1960, v. 8, № 2. (англ.)

ПосиланняРедагувати