Подокарп
Подока́рпус[1] або ногоплідник[2][3][4] (Podocarpus) — рід вічнозелених чагарників або дерев заввишки 1—25 м (зрідка до 40 м), що налічує понад 100 видів. Подокарпус і подокарпові загалом були притаманні флорі стародавнього суперконтиненту Гондвана. Назва «Podocarpus» утворена від слів грец. πούς — «ступня» і грец. καρπός — «плід». У часи неокому ногоплідник, дуб, гінкго, саговник, араукарія, таксодієві та інші рослини росли у північному Приазов'ї[2].
Опис
ред.Листки 0,5—15 см завдовжки, ланцетні, довгасті, серпоподібні, у деяких видів з різними жилками, розташовані по спіралі, хоча у деяких видів скручені і розташовані в двох горизонтальних рядах. Плід — ягоди яскраво червоного кольору з фіолетовим відтінком, м'ясисті, їх їдять птахи, у такий спосіб розносячи насіння з послідом. Багато видів, хоча й не всі, дводомні.
Екологія та поширення
ред.Рід Podocarpus представлений багатьма видами в горах тропіків; поширення роду простягається на південь до Чилі та Нової Зеландії, в північному напрямку до Японії та Мексики. У південно-східній Африці колись були поширені подокарпусові ліси, однак нині вони перебувають під загрозою знищення. Подокарпусові ліси поширені сьогодні тільки на важкодоступних висотах.
Класифікація
ред.
Вид
ред.- Підвид Podocarpus
- секція Podocarpus (Східна і Південна Африка)
- секція Scytopodium (Мадагаскар, Східна Африка)
- секція Australis (Південно-Східна Австралія, Нова Зеландія, Нова Каледонія, Південне Чилі)
- секція Crassiformis (Північно-Східний Квінсленд)
- секція Capitulatis (Центральна Чилі, Південна Бразилія, Анди: від Північної Аргентини до Еквадору)
- секція Pratensis (Від Південно-Східної Мексики до Гаяни і Перу)
- секція Lanceolatis (Південна Мексика, Пуерто-Рико, Малі Антильські острови, Венесуела і високогір'я Болівії)
- секція Pumilis (Південні Карибські острови та високогір'я Гаяни)
- секція Nemoralis (Центр і північ Південної Америки)
- Підвид Foliolatus
- секція Foliolatus (Від Непалу до Суматри, Філіппіни, від Нової Гвінеї до Тонга)
- секція Acuminatus (Північний Квінсленд, Нова Гвінея, Нова Британія, Калімантан)
- секція Globulus (Тайвань, В'єтнам, Суматра, Калімантан, Нова Каледонія)
- секція Longifoliolatus (Від Суматри і Калімантан до Фіджі)
- секція Gracilis (Південний Китай, Південно-Східна Азія, Фіджі)
- секція Macrostachyus (Південно-Східна Азія, Нова Гвінея))
- секція Rumphius (Хайнань, Південно-Східна Азія, Північний Квінсленд)
- секція Polystachyus (Південний Китай, Японія, Малайя, Нова Гвінея і Північно-Східна Австралія)
- секція Spinulosus (Південно-Східне та Південно-Західне узбережжя Австралії)
Використання
ред.Кілька видів Podocarpus вирощують як садові дерева. Червоні, фіолетові або синюваті м'ясисті плоди більшості подокарпусів їстівні у сирому або вареному вигляді. Вони мають клейкий м'якуш з трохи солодкуватим смаком. Тим не менш, вони слабко токсичні, тому їх можна вживати лише в невеликих кількостях. Деякі види подокарпусів використовують в системах традиційної медицини.
Посилання
ред.- Gymnosperm Database — Podocarpus
- Kemper Center for Home Gardening
- Plants For A Future: Podocarpus alpinus
- Podocarpus
- Taxonomy of Podocarpus
- Aljos Farjon. A Handbook of the World's Conifers. — BRILL, 2010. — Т. 1. — С. 795. — ISBN 9004177183. (англ.)
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ а б Геологічний журнал // Геологічний журнал. — Ізд-во Всеукраїнської академія наук, 1963. — Вип. 23.
- ↑ Ковальчук А.А. Заповідна справа. — Ужгород : Ліра, 2002. — 328 с. — ISBN 966-7400-21-7.
- ↑ Гриценко, С.П.; Балалаєва, О.Ю. Латинська мова для студентів-агробіологів. Навчальний посібник. — Киів : Центр навчальної літератури, 2006. — 384 с. — ISBN 966-364-263-7.
|
Це незавершена стаття про хвойні. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |