Пацюк
Пацюк (Rattus) — рід ссавців родини мишових (Muridae) ряду мишоподібні (Muriformes) надряду гризуни (Rodentia). Нерідко пацюків називають щурами. Але це не є точним з погляду сучасної української зоології, адже назва «щур» стосується іншого роду гризунів — Arvicola[1][2].
Слово пацюк первісно означало «порося». Припускають, що пізніше назва була перенесена на гризунів: у зв'язку з тим, що жирний пацюк схожий на порося[3].
Фізичні характеристикиРедагувати
Завдовжки 8—30 см, хвіст приблизно такої ж довжини, маса тіла зазвичай не перевищує 500 грам.
Пацюки мають коричневе, сіре або чорне хутро, що вкриває їх тіла, за винятком вух, хвоста і ніг. Їх слух чудовий, очі пристосовані для нічного способу життя.
Пацюки не мають потових залоз, а тому тепло передається переважно голими ділянками, такими як хвіст і вуха. Залежно від виду, самиці мають від двох до шести пар сосків. Зубна формула: I 1/1, C 0/0, P 0/0, M 3/3 = 16 зубів. Найбільш великими зубами є постійно зростаючі різці. Пацюки постійно повинні гризти, щоб тримати різці в межах певної довжини. Зуби, у поєднанні з потужними м'язами щелеп, дають змогу їм жувати майже все, навіть на бетонних спорудах й свинцевих трубах були знайдені відмітини їхніх зубів.
ВидиРедагувати
За останнім зведенням «Ссавці світу» (2005 рік) у складі роду визнають 66 видів. Більшість з них поширені в Південно-Східній Азії, Новій Гвінеї, Австралії, багатьох тихоокеанських островах. Трапляються переважно в лісах тропіків і субтропіків. Два види отримали всесвітнє поширення, в місцях проживання людини, вони живуть, зокрема, і в Україні:
- Пацюк чорний (Rattus rattus)
- Пацюк сірий (Rattus norvegicus).
Вважають, що обидва види в Україні є інвазійними: пацюк чорний з'явився в античні часи (найдавніша знахідка в Україні — в Ольвії) у час розвитку морської торгівлі; пацюк сірий, або мандрівний, — у період між 1750 та 1850 роками. Поява пацюка сірого спровокувала скорочення ареалу і різкий спад чисельності пацюка чорного. На сьогодні пацюк чорний є одним із найпоширеніших видів світової фауни (на рівні з людиною і хатньою мишею). Часто він є джерелом заразних хвороб (наприклад, чуми, лептоспірозу).
У наукових дослідженнях часто використовують лабораторних пацюків (як правило, альбіносів). Часто лабораторних пацюків утримують як свійських тварин.
- Пацюк малий (Rattus exulans) — третій за поширенням вид пацюків.
Цікаві фактиРедагувати
- Колись існувала думка, що пацюки залишають корабель, який тоне, начебто маючи містичну силу передбачати катастрофу. Це не так. Пацюки живуть у глибоких і низьких тайниках судна. Таким чином, пацюкам першим стає відомо про воду, що надходить у корабель. Гризуни залишають затоплені місця, безперервними пронизливими криками тривоги попереджаючи інших пацюків. Тому вигляд орди пацюків, що снує по верхніх палубах корабля не має нічого спільного з екстрасенсорикою, але з розумінням того, що відбувається в цей момент[4].
- У деяких регіонах України «пацюком» називають порося (пор. «паця»). Також переносно та зневажливо «пацюком» називають іноді товсту людину[5].
- У пацюків, як і у людей, є певні ділянки тіла, що реагують на лоскіт. У відповідь на неї пацюки видають ультразвукові сміхоподібні вокалізації. Аналізуючи записи цих вокалізаций і роботу мозку пацюків за допомогою імплантованих в нього електродів, вчені визначили, які нейрони пов'язані з реакцією на лоскіт і сміх — вони виявилися розташовані в соматосенсорній корі[6]
- Розмовне слово «пацан» («хлопчак») вважають спорідненим з «пацюк» (як у значенні «щур», так і в значенні «порося»). У російській це слово може бути запозиченням з української[3].
СимволікаРедагувати
Монета "Рік пацюка" (Україна, 2008 рік)
ПриміткиРедагувати
- ↑ [1] Архівовано 7 січня 2018 у Wayback Machine. Загороднюк І., Харчук С. Називничі засади опису таксономічного різноманіття ссавців Європи // Науковий вісник НУБіП України. Серія: лісівництво та декоративне садівництво. — 2011. — Вип. 164, частина 3. — C. 124—135.
- ↑ Загороднюк І., Покиньчереда В., Киселюк О., Довганич Я. Теріофауна Карпатського біосферного заповідника / За ред. І. Ємельянова. — Київ: Інститут зоології НАНУ, 1997. — 60 с. — (Вестник зоологии. Додаток 5). Розділ — Ряд Зайцеподібні (Leporiformes)
- ↑ а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
- ↑ Philip Seff, Nancy R. Seff. Our fascinating earth. — Contemporary Books, 1990. — 291 с. — ISBN 0809241854. (англ.)
- ↑ Пацюк // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. — Том 6, 1975. — Стор. 102.
- ↑ spetsialistyi_vyiyasnili_chto_kryisyi_smeyutsya_ot_schekotki_1877 Людмила Вербицкая. Специалисты выяснили, что крысы смеются от щекотки 2015. Архівовано 21 квітень 2016 у Wayback Machine. (рос.)
ДжерелаРедагувати
- Ronald M. Nowak: Walker's Mammals of the World. Johns Hopkins University Press, 1999, ISBN 0-8018-5789-9. (англ.)
|
Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |