Богомол звичайний

вид комах
Богомол звичайний
Самиця богомола звичайного
Самиця богомола звичайного
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Тарганоподібні (Dictyoptera)
Ряд: Богомоли (Mantodea)
Родина: Богомолові (Mantidae)
Рід: Mantis
Вид: Богомол звичайний
Linnaeus, 1758
Біноміальна назва
Mantis religiosa
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Mantis religiosa
EOL logo.svg EOL: 487055
ITIS logo.svg ITIS: 666619
IUCN logo.svg МСОП: 44793247
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 7507
Fossilworks: 306570

Богомол звичайний (Mantis religiosa) — вид богомолів з родини богомолові. Поширений у Європі, Азії, Північній Америці. Найбільш північний вид з богомолів, може жити в помірному кліматі.

ОписРедагувати

Великий богомол розміром 50-75 мм. Біля основи переднього тазика — чорна овальна пляма, іноді з білим вічком всередині. Від зеленого до брунатного та сіруватого кольору. Крила добре розвинені, задні крила жовтуваті, прозорі.

 
Самиця богомола коричневого кольору

Статевий диморфізмРедагувати

Самець дрібніший та тендітніший, непогано літає. Антени самця довгі.

Стать у богомола звичайного визначається наявністю у самця набору хромосом X1X2Y+24 аутосоми.[1]

 
Самиця відкладає яйця, формуючи оотеку

Життєвий циклРедагувати

Звичайні богомоли паруються наприкінці літа — початку осені. Самець знаходить самицю та запліднює її. У вересні-жовтні самиця знаходить приховане місце, куди відкладає пінисту масу з яйцями (близько 100) — оотеку, після чого гине. Оотека захищає яйця від замерзання взимку при температурах до −20 °C.

У травні з яєць виходять личинки, які одразу починають хижацький спосіб життя.

ПоведінкаРедагувати

Личинки та дорослі особини полюють у засідці, сидячи у високій траві або кущах. Маскувальне забарвлення допомагає богомолам залишатися непомітними для хижаків та здобичі. Полюють на дрібних і середнього розміру комах, тих, з якими можуть впоратися. Поїдають саранових, коників, мух, метеликів. Можливий канібалізм. В науковій літературі описано декілька випадків поїдання самицями богомола звичайного молодих ящірок (Lacerta).[2]

У разі якщо богомола викрито хижаком, він демонструє агресивну поведінку, намагаючись відлякати ворога. Тварина фіксує очі на противнику, починає рухати щелепами, піднімає вертикально передньогруди. Передні кінцівки розгортаються в боки, щоб противник міг бачити темні плями в основі передніх тазиків, черевце піднімається та роздувається, крила також піднімаються. Богомол виглядає більшим, а до того ж починає створювати шиплячі звуки тертям крил по черевцю.[3]

АреалРедагувати

Богомол звичайний поширений на півдні Європи від Португалії до Туреччини та України. Також трапляється на багатьох островах Середземного моря (Балеарські, Корсика, Сардинія, Сицилія, Мальта, острови Егейського моря, Кіпр), у Єгипті та Судані, на Близькому Сході від Ізраїлю до Ірану, на Аравійському півострові. Численний вид на всьому півдні Росії аж до Далекого Сходу. Також, імовірно, інтродукований до Нової Гвінеї. Завезений на схід США в 1890-х роках, звідки заселив всю північну частину країни. У Канаді богомола кілька разів випускали в 1930-х та 1940-х роках по всьому півдню країни з метою біологічної боротьби з сільськогосподарськими шкідниками, і хоча далеко не всі популяції прижилися, цей вид є досить звичайним на півдні.[4] На початку XXI сторіччя знайдений у Коста-Риці. Також є суперечливі свідчення щодо знахідок богомола звичайного в Болівії, Ямайці та Австралії.[5]

У Європі північна межа розселення виду була описана за лінією 50-ї паралелі північної широти: Франція, Бельгія, південна Німеччина, Тіроль, Австрія, Чехія, Словаччина, південна Польща, лісостеп України, південь Росії. Утім, наприкінці XX сторіччя ареал став потроху розширюватися на північ. Станом на 2012 рік богомол звичайний став численним на півночі Німеччини, з'явився в Білорусі, Латвії.[6]

Схрещування богомолів з Греції та Таїланду дало плодючих нащадків фенотипу, подібного до батьківського, що свідчить про генетичну подібність популяцій, які живуть дуже далеко одна від одної.[7]

ПідвидиРедагувати

Виділяють 12 підвидів богомола звичайного, хоча й не всі автори погоджуються з такою класифікацією[8]:

  • Mantis religiosa religiosa (Linne, 1758) — номінативний підвид
  • Mantis religiosa beybienkoi Bazyluk, 1960
  • Mantis religiosa caucasica Lindt, 1974
  • Mantis religiosa eichleri Bazyluk, 1960
  • Mantis religiosa inornata Werner, 1930
  • Mantis religiosa langoalata Lindt, 1974
  • Mantis religiosa latinota Lindt, 1974
  • Mantis religiosa macedonica Karaman, 1961
  • Mantis religiosa major Gerstaecker, 1873
  • Mantis religiosa polonica Bazyluk, 1960
  • Mantis religiosa siedleckii Bazyluk, 1960
  • Mantis religiosa sinica Bazyluk, 1960

Богомол звичайний і людинаРедагувати

 
Богомол звичайний на марці Молдови
 
Богомол звичайний на марці Таджикистану

Найбільший та найпоширеніший богомол Європи, тому більшість європейців стикалися саме з цим видом. Перший відомий опис богомола звичайного в європейській науці належить італійському лікарю та натуралісту Антоніо Валліснері[en], який 1715 року видав дослідження його морфології, оотеки та життєвого циклу. Карл Лінней 1758 року відніс богомола звичайного та Iris oratoria до роду Mantis. Дослідження статевого канібалізму в богомола звичайного проводив французький ентомолог Жан Анрі Фабр.[9] При цьому утримання цього виду в неволі є складнішим за інші види[10].

Богомол звичайний є найпопулярнішим об'єктом ентомофілателії, його зображено на 49 марках 38 країн, зокрема Молдови, Таджикистану, України та інших країн[11].

ПриміткиРедагувати

  1. A. L. del Cerro, N. Cunado & J. L. Santos (January 1998). Synaptonemal complex analysis of the X1X2Y trivalent in Mantis religiosa L. males: inferences on the origin and maintenance of the sex-determining mechanism. Chromosome research : an international journal on the molecular, supramolecular and evolutionary aspects of chromosome biology 6 (1): 5–11. PMID 9580125. 
  2. Jehle, R, Franz, A, Kapfer, M, Schramm, H and Tunner, HG 1996, Lizards as prey of arthropods: Praying Mantis Mantis religiosa (LINNAEUS, 1758) feeds on juvenile Sand Lizard Lacerta agilis LINNAEUS, 1758, Herpetozoa, 9 , pp. 157-160. (англ.)
  3. Hill, Stephanie A. (2007). Sound Generation in Mantis religiosa (Mantodea: Mantidae): Stridulatory Structures and Acoustic Signal. Journal of Orthoptera Research (Orthopterists' Society) 16 (1): 35–49. JSTOR 20066563. 
  4. Maxwell, Michael R.; Eitan, Ofer (1998). Range Expansion of an Introduced Mantid Iris oratoria and Niche Overlap with a Native Mantid Stagmomantis limbata (Mantodea: Mantidae). Annals of the Entomological Society of America 91 (4): 422–429. ISSN 1938-2901. doi:10.1093/aesa/91.4.422. 
  5. Pupiņš M., Kalniņš M., Pupiņa A., Jaundaldere I. (2012). First records of European Mantid Mantis religiosa (Linnaeus, 1758) (Insecta: Dictyoptera, Mantidae) in Latvia. Acta Biol. Univ. Daugavp. 12 (2): 175 –184. ISSN 1407-8953. Архів оригіналу за 23 вересень 2015. 
  6. Linn, Catherine Anne; Griebeler, Eva Maria (2014). Reconstruction of two colonisation pathways of Mantis religiosa (Mantodea) in Germany using four mitochondrial markers. Genetica 143 (1): 11–20. ISSN 0016-6707. doi:10.1007/s10709-014-9806-1. 
  7. Reinhard Ehrmann (2011). Mantodea from Turkey and Cyprus (Dictyoptera: Mantodea). Articulata 26 (1): 1–42. 
  8. Mantis religiosa. Mantodea species file.(англ.)
  9. Battiston та ін., 2010, с. 13-15
  10. Yager, D (1999). The Praying Mantids: Research Perspectives. У Prete, Wells, Wells. Comparative Aspects of Rearing and Breeding Mantids. Johns Hopkins University Press. с. 311–317. (англ.)
  11. Baltazar, E. H., Gómez, B. Los Mantodea en la filatelia (Insecta: Dictyoptera) // Dugesiana. — 2019. — Т. 26, вип. 2. — С. 71-76.(ісп.)

ДжерелаРедагувати

  • Плавильщиков, Н.Н. (1994). Определитель насекомых: Краткий определитель наиболее распространённых насекомых европейской части России. М.: Топикал. с. 544. (рос.)