Вікіпедія

Жан-Франсуа Мілле

французький художник
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мілле.

Франсуа́ Мілле́, повне ім'я Жан-Франсуа Мілле (фр. Jean-Francois Millet; 4 жовтня 1814 — 20 січня 1875) — французький художник XIX століття, один з засновників так званої Барбізонської школи, хоча його твори мають надзвичайне значення в мистецтві попри всі мистецькі течії. Малював жанрові композиції, пейзажі, створив декілька портретів. Картина Міллє «Сіяч» надихнула Ван Гога на створення своїх композицій на подібну тему. А його «Анжелюс» була улюбленою картиною Далі, яскравого представника сюрреалізму. Далі звертався до образів «Анжелюс» усе своє життя.

Франсуа Мілле
Jean-Francois Millet
фотопортрет Надара
При народженні Jean-Francois Millet
Народження 4 жовтня 1814(1814-10-04)
село Грюші, біля Шербура
Смерть 20 січня 1875(1875-01-20) (60 років)
  Париж
Поховання Шаї-ан-Б'єр
Національність Франція Франція
Країна Франція
Жанр побутова картина
Навчання Шербур, Париж
Діяльність plower, художник, гравер, архітектурний кресляр, фотограф, графік
Напрямок реалізм
Роки творчості 1839—1874
Вчитель Théophile Langlois de Chèvrevilled і Поль Деларош[1]
Відомі учні Louis Auguste Albert Pauld, Henri Rouartd, Claude-Charles Bourgonnierd і Amélie van Assched
Член Барбізонська школа
Твори The Gleanersd, Анжелюс, The Potato Harvestd і The Sowerd[2]
У шлюбі з Pauline Virginie Ono-dit-Biotd і Catherine Marie Joseph Lemaired
Діти Marie-Rosalie Milletd і Jean-François Milletd
Брати, сестри Pierre Milletd і Jean-Baptiste Milletd
Роботи в колекції Музей Бойманса - ван Бенінгена, галерея Бельведер, Штедель, Міннеаполіський інститут мистецтваd, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Оклендська галерея мистецтвd, Фінська національна галерея, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Ашмолеан музей[3], Палац витончених мистецтв[4], Колекція Фріка[5], Музей мистецтва Метрополітен, Музей Креллер-Мюллер, Музей Ван Гога, Міський музей (Амстердам), Музей Вікторії та Альберта, Художній музей Волтерс, Національна галерея, Художня галерея і музей Келвінгроув, Нова гліптотека Карлсберга, Музей мистецтв Індіанаполіса, Musée Thomas-Henryd, Hiroshima Museum of Artd, Artizon Museumd, Музей образотворчих мистецтв (Бордо), Бруклінський музей, Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Ермітаж, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Ліонський музей красних мистецтв, Музей історії мистецтв, Національний музей образотворчого мистецтва[6], Національний музей у Варшаві, Баварські державні колекції картинd, Музей мистецтв Цинциннаті, Художня галерея Єльського університету, Hungarian National Galleryd, Музей образотворчих мистецтв, Клівлендський музей мистецтв, Детройтський інститут мистецтв, Dayton Art Instituted, Davis Museum and Cultural Centerd, Художній музей Сент-Луїса, Chrysler Museum of Artd, MuMa Museum of modern art André Malrauxd, Художній музей Північної Кароліни, Galleria d'arte moderna di Milanod, Художня галерея Олбрайт-Ноксd, Національна галерея Ірландії, Музей мистецтв Толедо, Вустерський музей мистецтв, Tokyo Fuji Art Museumd, Herzliya Museum of Contemporary Artd, Barber Institute of Fine Artsd, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Музей д'Орсе, Mead Art Museumd, Портландський мистецький музей, Smith College Museum of Artd, The Mesdag Collectiond, Arnot Art Museumd, Ackland Art Museumd, Michele & Donald D'Amour Museum of Fine Artsd, Зібрання Баррелаd, Музей Боуз, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Ам Ремерхольцd, Музей образотворчих мистецтв, Гамбурзька картинна галерея, St. Gallen museum of artd, Музей Ґренобляd, Tweed Museum of Artd, Musée d'art et d'histoire de Saint-Lôd, Singer Larend, Інститут мистецтв Кларкаd, Музей образотворчих мистецтв (Марсель), Музей витончених мистецтв Парижаd, Musée des Beaux-Arts d'Agend, New Mexico Museum of Artd, Michael C. Carlos Museumd[7], Смітсонівський музей американського мистецтва[8], Діжонський музей образотворчого мистецтва, Гарвардський художній музей, Денверський художній музей, Художній музей Фогга[d], Princeton University Art Museumd, Lauren Rogers Museum of Artd, Museum Walesd, Musée des Beaux-Arts et d'Archéologie de Châlons-en-Champagned, Національні галереї Шотландіїd, Munsond, Музей мистецтва Нортона, Museum of Fine Arts of Reimsd, Бременська картинна галерея, Музей Вальрафа-Ріхарца, Picker Art Galleryd, Музей Фабра, Манчестерська художня галереяd, Національний музей Кардіффа, Grundy Art Galleryd, Musée des Beaux-Arts d'Angersd, TextileMuseumd[9] і Print Collectiond[10]
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону
CMNS: Жан-Франсуа Мілле у Вікісховищі

Біографія. Дитинство ред.

Народився в селі Грюші, що поблизу міста Шербур, це на березі Ла-Маншу. Грамоти навчився у школі при сільській церкві. Як і всі селянські діти, багато допомагав родині в полі. Пізніше він напише: «Природа цього краю залишила в моїй душі незабутні враження, бо вона зберегла в собі таку первісну створеність, що я іноді відчував себе сучасником Брейгеля (мав на увазі Пітера Брейгеля Старого, видатного художника з Нідерландів 16 століття)».

Навчання в Шербурі ред.

Помітивши хист в дитині, батьки зробили все можливе, аби син вирвався з села. Його відправили в Шербур, де влаштували в майстерню художника Мошеля, місцевого портретиста. Успіхи Франсуа привели його в іншу майстерню до художника Ланглуа. Той так вірив в учня, що здобув для нього стипендію від муніципалітету Шербура і право на навчання в Парижі. Так колишній селянин перебрався в столицю.

Колись бабця заповідала йому не малювати нічого ганебного, навіть якщо про таке проситиме сам король. Онук виконав заповіт бабці — і зробив багато корисного для мистецтва Франції, та й всього світу.

Портрети Франсуа Мілле ред.

За першим своїм фахом він портретист. Він брався і малював портрети. Але відчував незадоволення. До того ж в Парижі він навчався у історичного живописця Делароша. Задоволення ані від Делароша, ані від тодішнього Парижа він не відчував. Та й так, бо і Париж пустеля для бідних. Душею він відпочивав у музеї Лувр, бо треба було набрати досвіду, який ніхто не міг йому дати, окрім старих майстрів мистецтва.

Поліна Оно — перша дружина художника. Вони побралися у 1841 році. Через чотири роки Поліна помре від сухот (туберкульозу). Не все гаразд було і з картинами — їх ніхто не купував. Жив художник на гроші від замовлених портретів.

Село Барбізон ред.

 
Франсуа Мілле. «Пастух зі стадом», Бруклінський музей, Нью-Йорк

Туди їхали не за натхненням. Там просто було дешево жити і це недалеко від Парижа. Село розташоване в лісі Фонтенбло. Мілле згадав, що він селянин і в Барбізоні обробляв землю, як і його батько, а у нечасті вільні години малював картини. Вони потроху продаються. А одну придбав навіть міністр внутрішніх справ за ціну, яка вдесятеро перевищила ціну художника.

Але кількість видатних пейзажистів тут була такою великою, що село уславилось на весь світ. Малював пейзажі і Мілле. І почував, що стає майстром, не схожим ні на кого. А в мистецтві це, після здібностей і працездатності, — головне.

Серед художників — іноземців Мілле приятелював з англійцем віртуозом Фредеріком Лейтоном, залишаючись ні в чому на нього не схожим.

Малюнки Ф. Мілле ред.

Пейзажі Мілле ред.

Сільська Франція 19 століття ред.

 
«Селяни несуть додому народжене в полі теля», 1864 р. Художній інститут Чикаго.

Збирачки хмизу. Маленький шедевр ред.

 
Збирачки хмизу, Москва

У Мілле майже неможливо знайти картини великі за розмірами: довжина уславленого полотна «Анжелюс» — 66 см, «Збирачок колосся» — 111 см, «Відпочинку на жнивах» — 116 см. І ці, здається, найбільші.

Маленьким шедевром стали і «Збирачки хмизу», всього 37 на 45 см. Сюжет картини у свій час вражав незвичайністю і разом з тим простотою. Дві маленькі постаті намагаються витягти суху застряглу деревину. Працю, яку гідно б робити худобі, роблять дві селянки, самі, не чекаючи допомоги. Це той страшний світ, де допомоги просто не дочекатись.

Дослідники дивувались — нема ні ефектної композиції, ні яскравих фарб. Нікого не вбивають і ніхто не кричить. А глядачі хапались за серце. Мілле навертав обличчя буржуазного суспільства до народу, до надмірної праці селян, до співчуття тим, хто важко і страшно працював на землі. Він навертав суспільство (і мистецтво Франції) до гуманізму. І це перекривало і маленькі розміри картин Міллє, і відсутність колористичних скарбів, театральних жестів, криків тощо. В мистецтво поверталася гірка правда сьогодення.

Його поклик почули. Мілле став авторитетом в живописі. І як завжди, одні закричали про його заполітизованість, інші вбачали в ньому надзвичайність, феномен. Його картини почали купувати.

Колись «Збирачок хмизу» придбав С. М. Третьяков — брат Павла Третьякова, збирач творів митців Європи. Зазвичай він відсилав гроші в Париж своєму агенту, а той, на свій розсуд, побачивши гідне, купував і відсилав у Москву. І розсуд, і купівля виявились дуже вдалими. В Москві це майже єдина (окрім ще одного пейзажу) сюжетна картина Мілле.

Два визнані шедеври: «Анжелюс» і «Збирачки колосся» ред.

Офорти Мілле ред.

 
«Смерть забирає селянина-дроворуба»,1859, Копенгаген.

Мілле один з майстрів, що звертались до створення гравюр. Це не було головним в його творчості, тому він зробив декілька експериментів в різних техніках: шість літографій, дві геліографії, шість гравюр на дереві. Найбільше він працював в техніці офорт. Серед них є як повтори своїх картин (офорт «Збирачки колосся»), так і досить самостійні сюжети. Надзвичайно вдалим був офорт «Смерть забирає селянина-дроворуба», що високою мистецькою якістю нагадав шедевр німецького майстра 16 століття Ганса Гольбейна з серії «Танок смерті».

Мілле тривалий час шукав композицію. У музеї Лувр зберігають два малюнки Франсуа Мілле з першими пошуками композиції. Ще один малюнок потрапив у Ермітаж у 1929 році. Композиція останнього і лягла в основу як офорту, так і картини на цю ж тему (Нова Карлсбергська гліпкотека, Копенгаген).

Країни, де зберігають твори Мілле ред.

 
«Ідуть до роботи», 1857, Глазго

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Palais des beaux-arts Lille, Catalogue des expositions "Jean-François Millet", & "Millet USA", 2017 ISBN 9782711870455 // (unspecified title)
  2. ↑ https://www.mfa.org/collections/object/the-sower-31601
  3. ↑ http://jameelcentre.ashmolean.org/object/WA1951.25
  4. ↑ http://pba-opacweb.lille.fr/fr/search-notice?type=list&filters%5Bfacets.id%5D%5B%5D=5cc2aedf5c0284355b8b4b9a
  5. ↑ https://collections.frick.org/people/136/jeanfrancois-millet/objects
  6. ↑ https://www.bellasartes.gob.ar/
  7. ↑ https://collections.carlos.emory.edu/people/19180/
  8. ↑ https://americanart.si.edu/collections/search/artist/?id=3340
  9. ↑ 'La Fileuse' (De Spinster) — 1855.
  10. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/153751

Джерела ред.

 
Анрі Шапу. «Монумент на честь художника Франсуа Мілле», м. Шербур
  • Dario Durbé, Anna M. Damigella: Corot und die Schule von Barbizon. Pawlak, Herrsching 1988, ISBN 3-88199-430-0
  • André Ferigier: Jean-François Millet. Die Entdeckung des 19. Jahrhunderts. Skira-Klett-Cotta, Stuttgart 1979, ISBN 3-88447-047-7
  • Ingrid Hessler: Jean-François Millet. Landschaftsdarstellung als Medium individueller Religiosität. Dissertation, Universität München 1983
  • Estelle M. Hurll: Jean François Millet. A Collection of Fifteen Pictures and a Portrait of the Painter, with Introduction and Interpretation, New Bedford, MA, 1900. [Mögliche Neuauflage:] ISBN 1-4142-4081-3
  • Lucien Lepoittevin: Jean François Millet − Au-delà de l´Angélus. Editions de Monza. Paris 2002, ISBN 978-2-908071-93-1
  • Lucien Lepoittevin: Jean François Millet — Images et Symboles. Éditions ISOÈTE Cherbourg 1990, ISBN 2-905385-32-4
  • Alexandra R. Murphy (Hrsg.): Jean-François Millet, drawn into the light. Museum of Fine Arts, Boston, Mass. 1999, ISBN 0-87846-237-6
  • Alfred Sensier: La vie et l'œuvre de Jean-François Millet. Editions des Champs, Bricqueboscq 2005, ISBN 2-910138-17-8 (neue Auflage des Werks von 1881)
  • Andrea Meyer: Deutschland und Millet. Deutscher Kunstverlag, Berlin und München 2009. ISBN 978-3-422-06855-1
  • Сто офортов 16-19 веков из собрания гос. Эрмитажа. Л-М, 1964 (рос)
  • ГМИИ, каталог картинной галереи, М., Изобразительное искусство, 1986 (рос)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жан-Франсуа_Мілле&oldid=41710112