Російська імператорська гвардія

Франц Крюгер[ru]. Фрагменти картини Російська гвардія в Царському Селі в 1832 році. 1841, Камеронова галерея[ru], Пушкін

Російська імператорська гвардія, або Лейбгвардія (рос. Росси́йская Импера́торская гвардия від італ. guardia — сторожа, охорона) — добірна превілейована частина збройних сил Російської імперії.

Гвардійські формування в силу свого привілейованого статусу й близькості до імператора відігравали вирішальну роль в палацових переворотах XVIII століття; основною силою перевороту, який привів до влади Елисавету, була гренадерська чота Лейбгвардії Преображенського полку, Катерину II — Ізмайловський і Семеновський лейбгвардії полк, а більшість учасників заколоту, який закінчився вбивством Павла I, були гвардійськими офіцерами або нижніми чинами[ru] (зокрема, в заколоті брали участь командири Семеновського, Кавалергардського[ru] і Преображенського полків).

Від 1800 року в гвардії затвердилася система шефів полків (почесних командирів). Шефами ряду гвардійських полків були призначені імператор, імператриця й великі князі. Так, імператор був шефом полків Преображенського, Егерського[en], Павловського, 1-й стрілецький Його Величності лейбгвардії полк і 4-го стрілецького, Кірасирського Його Величності й Кінногвардійського полків, імператриця — шефом кавалергардів і Кірасирського Її Величності полку і так далі. Шефи полків отримували привілеї носити мундир «підпорядкованого» їм полку, при цьому виготовлялись спеціальні мундири для імператриць, князівень.

Зі збільшенням кількості формувань в гвардії від 1813 року вона розділилась на «стару» і «молоду».

Гвардія була окремим формуванням і відповідна мала привілейоване положення в порівнянні з армійськими частинами Російської імператорської армії, флотом і так далі, за можливістю вислуги: на 1883 рік армійському офіцеру потребувалось 30 років, щоб дослужитися до чину полковника (що було не реально), гвардійському — від 15 до 18 років, в той же час в трьох найбільш привілейованих гвардіських полках — 10 років.

До кінця XIX століття гвардійське офіцерство складалося в основному з спадкових дворян: в гвардійській кавалерії 96,3 %, в гвардійській піхоті 90,5 %. В той же час в армійській піхоті дворянами було лише 39,6 % офіцерів. Суворо контролювались шлюби гвардійських офіцерів: шлюб з донькою купця, банкіра, біржовика, нехай і з багатотисячним приданим, мала наслідком виключення з гвардійського полку.

На початку Першої світової війни Російська імператорська гвардія була зведена в чотири гвардійські піхотні дивізії, дві гвардійські кавалерійські дивізії й ряд окремих гвардійських частин і підрозділів рівня полк — батальйон (дивізіон) — чота, і командував нею генерал-ад'ютант, головнокомандувач військами гвардії й Петроградського військового округу, Генерал від кавалерії Великий князь Миколай Миколайович[ru].

За Петра ІРедагувати

Попередником російської гвардії стали потішні війська Петра I, які навчалися «іноземному строю[ru]». Першим російським гвардійцем вважається Сергій Леонтійович Бухвостов[ru], який першим записався до потішних в 1683 році.

Від 1692 року потішні були зведені в 3-й Московський виборний полк під командою А. М. Головіна[ru] (вже з розділенням на два полки: Преображенський і Семенівський). В 1700 році обидва ці полки стали називатися Лейбгвардійськими.

У 1700 році в битві під Нарвою два гвардійські полки протягом трьох годин, не дивлячись на загальну паніку й хаос і поранення або сдачу в полон всіх штаб-офіцерів, з безпрецедентною мужністю й стійкістю стримували натиск шведів (що врятувало відступаючу російську армію від повного знищення), за що обер-офіцери цих полків були нагороджені нагрудним офіцерським знаком з написом: «1700, листопада 19» і пальмовими гілками (в шведській армії ці гілки розміщувались тільки на знаках штаб-офіцерів). На знак того, що гвардійці бились «по коліна в крові», Петро I наказав замінити їх панчохи з зелених на червоні.

На початковому етапі Північної війни гвардійські полки використовувалися, як основна ударна сила російської армії: під час облоги Нотебурга (1702)[ru], Ніеншанця (1703)[ru], Нарви (1704), в битвах під Добрим[ru] і Лісною (1708). В 1701—1706 роках російськими гвардійськими полками командував І. І. Чамберс[ru], від 1706 року — князь М. М. Голіцин.

Указом Петра I від 20 серпня 1706 року чинам гвардії надавалася старшість на один щабель вище армійських; за Табелем про ранги (1722 року) ця різниця була збільшена до 2 щаблів.

Петро I використовував гвардійські полки, як особисту охорону, називаючи їх «зберігаючими царськии», а також постійно відряджав гвардійських офіцерів для проведення слідства на рахунок зловживань, контролю судочинства й за дотриманням військових контрактів.

Так, за царевичем Олексієм за кордом був відправлений капітан Преображенського полку, а в 1721 році імператор відрядив навіть солдата Семенівського полку в Київську й Орловську губернії «для спонукання губернаторів, віце-губернаторів, воєвод, камергерів, комісарів й інших правителів до зборів усіляких грошових зборів за 1719, 1720, 1721 і 1722 рока».[1]

Комплектування гвардіїРедагувати

За царювання Петра I гвардія поповнювалася переважно дворянами; тільки після значних втрат у битвах почали допускати в ній переведення з армії й прийняття на службу рекрутів.

Кожний дворянин, який поступав на військову службу, перш ніж стати офіцером армії, повинен був поступити рядовим до одного з гвардійських полків і прослужити в цьому нижньому чині до тих пір, поки государ не затвердит балотування його в офіцери, на чому ґрунтувалося в той час возведення в чинах.

Для підготовки офіцерів в армійські кавалерійські полки в 1721 році сформовано Кроншлотський драгунський полк, якому було наказано складатись з одних дворян і називатися Лейбрегіментом. Полк цей, хоча і слугував підґрунтям для лейбгвардійського кінного, але за Петра не мав тих прав і переваг, якими користувалися полки гвардії.

За Петра I дворяни були зобов'язані перед отриманням офіцерського чину відслужити в гвардії рядовим. З часом багато дворян починають в масовому порядку уникати цього, записуючись на фіктивні рядові посади ще в дитинстві. В деяких випадках дворянина «записували» рядовим до гвардії навіть до його народження, коли ще не було відомо, народиться хлопчик чи дівчинка. Ще в 1744 році Елисавета вказала росписати дворянських недолітків, які мають маєтки, за гвардійськими полками з 12 років, дозволивши їм за малим віком три роки залишатися з батьками за умови навчанню вдома наукам і строю. Мемуарист граф О. Ф. Ланжерон писав, що вельможі або особи, які користуються протекцією, ніде майже не служили в обер-офіцерських чинах: вже в день народження їх записували сержантами до гвардії; в 15—16 років вони офіцери, а живуть вдома; якщо ж знаходяться в Петербурзі, то ледве займаються службою; нарешті, «дослужившись» до капітанів, виходят у відставку бригадирами або в армію полковниками. Гвардійські полки мали від 3 до 4 тисяч надкомплектних сержантів, які наколи не служили.[1]

Важливим кроком стає Жалувана грамота дворянству 1785 року, яка остаточно закріпила виключне положення дворянського стану.

За Катерини ІРедагувати

За імператриці Катерині I була заснована кавалергардія, і, крім того, до складу гвардії зараховано Лейбгвардії Московський батальйон, який знаходився в Москві й складався з нездатних до служби чинів гвардійських полків.

За Ганни ІоанівниРедагувати

За імператриці Ганні Іоанівні Лейбрегімент перейменовано на Лейбгвардії Кінний полк, й сформовано новий гвардійський піхотний полк, названий Ізмайловським.

Особливий гвардійський загін брав участь в поході протів турок 1735—39 років.

За ЄлизаветиРедагувати

Імператриця Єлизавета Петрівна прийняла сама чин полковника всіх гвардійських полків, а гренадерську роту преображенців, які сприяли її сходженню на престол, відрахувала з полку й сформувала особливу роту, назвав її Лейбкомпанією.

За Петра IIIРедагувати

За імператора Петра III Лейбкомпанія була розформована.

За Катерини IIРедагувати

За імператриці Катерині II розпущено Лейбгвардії Московський батальйон, на заміну котрому створена інвалідна команда в Муромі, названа Лейбгвардії Муромською інвалідною командою (1764).

Гвардія брала діяльну участь в російсько-шведській війні.

За Павла IРедагувати

Імператор Павло I посилив гвардійські полки, включивши до їх складу частини військ, які знаходилися при ньому в Гатчині (Гатчинські війська[ru]) до його сходження на престол; сформовані були також Лейбгвардії артилерійський батальйон, Лейбгвардії Єгерський батальйон і полки: Лейбгвардії Гусарський (1796) й Лейбгвардії Козацький (1798), а з нездатних до польової служби гвардійських нижніх чинів створено Лейбгвардії Гарнізонний батальйон. Також було скасовано перевагу гвардійських чинів над армійськими.

Імператор Павло І намагається «навести лад» в гвардії й у війську, звільнивши офіцерів, які були зараховані до штабу лише номінально, але роками не з'являлися в частинах. Цей крок (як і багато інших, наприклад введення тілесних покарань для дворян) серйозно утиснув інтереси дворянства, і сприяв поваленню Павла І. До кінця XVIII століття рядові посади в гвардії вже заповнюються в основному рекрутами з податних станів.

За Олександра IРедагувати

За імператора Олександр I з Лейбгвардії Єгерського батальйону сформовано Лейбгвардії Єгерський полк; в 1806 році з надільних селян[ru] найближчих до Петербурга вотчин сформовано Батальйон імператорської міліції, який отримав за відзнаку у війні 1808 року права гвардії; в 1811 році з нього сформовано Лейбгвардії Фінляндський полк. В тому ж році від Преображенського полку відокремлено один батальйон на формування Лейбгвардіїи Литовського полку, перейменованого в 1817 році на Лейбгвардії Московський, в тому ж 1817 році в Варшаві сформовано полки: Лейбгвардії Литовський і Лейбгвардії Волинський.

В 1810 році засновано Гвардійський екіпаж, а в 1812 році — Лейбгвардії Саперний батальйон.

Окремий гвардійський корпус (1812—1864 року) — 3 квітня 1812 року сформовано Гвардійський корпус, в грудні 1829 року перейменовано на Окремий гвардійський корпус. Від 3 лютого 1844 року до 1856 року командиру Окремого гвардійського корпусу підпорядковано також Гренадерський корпус, штаб корпусу реорганізовано на штаб головнокомандувача Гвардійським і Гренадерським корпусами, з 1849 року — штаб головнокомандувача гвардійськими і Гренадерським корпусами. В 1856 році відновлено штаб Окремого гвардійського корпусу. При штабі корпусу існували комісії: Гвардійська казармова комісія (1820—1836 рр.) і Комісія з ремонтування кавалерії (1843—1860 рр.). Корпус був скасований в серпні 1864 року з введенням положення про військово-окружне управління (реформа Мілютіна). Штаб корпусу перетворено на штаб Військ гвардії і Петербурзького військового округу.

В 1813 році полки ЛейбГренадерський і Павловський за відзнаку приєднані до гвардії, при чому офіцерам надано перевагу одного чину над армійськими; полки ці утворили нову, або Молоду гвардію, на відміну від якої колишні полки називались Старою гвардією. Офіцери молодої гвардії в суспільстві стали називатися гвардіонцями.

В 1809 році сформовані Лейбгвардії Драгунський полк і Лейбгвардії Уланський полк, а в 1814 році — Лейбгвардії Кінно-єгерський полк.

У Варшаві сформовані в 1817 році Лейбгвардії Подольський кірасирський полк і Лейбгвардії Уланський полк Його Величності Цесаревича, а в 1824 році (на правах молодої гвардії) — Лейбгвардії Гродненський гусарський. Крім того, сформовані Лейбгвардії Жандармський півескадрон (1815), Лейбгвардії Кінно-піонерський ескадрон (1819) і Лейбгвардії Інвалідна бригада (1824).

За відзнаки під час віні з французами, до складу молодої гвардії зараховано (1813) Лейбгвардії Кірасирський Його Величності полк. В 1805 році створена Лейбгвардії Кінна артилерія, в 1811 році — Лейбгвардії Артилерійська бригада в 1816 році розділена на 1-шу й 2-гу бригади.

У 1817 році в Варшаві сформована гвардійська батарейна рота, яка 1821 року увійшла до складу зведеної гвардійської і гренадерської артилерійської бригади.

Гвардія брала участь у всіх війнах, які велися за царювання імператора Олександра I, крім турецької й перської. Саме в період Наполеонівських воєн російська гвардія повернула собі репутацію військової еліти, сильно зіпсовану епохою палацових переворотів. На відміну від Старої гвардії Наполеона, російська гвардія брала участь практично в усіх великих битвах цієї епохи, демонструючи приклади мужності, самопожертви й стійкості перед лицем сильнішого супротивника (Аустерліц, Фрідланд, Бородіно, Кульм). При цьому, завдяки постійним бойовим діям, російські гвардійці отримали безцінний бойовий досвід, що зробило Гвардійський корпус на момент закінчення війни з Наполеоном одним з найсильніших військових формувань Європи, а, можливо, і світу.

За Миколи IРедагувати

Московський загін Гвардійського корпусу (березень-листопад 1826 року) сформований в березні 1826 року для участі в коронації імператора Миколи І. Складався з двох бригад піхоти, створених з батальйонів гвардійських полків, особливого кавалерійського загону, трьох батарейних рот і взводу жандармів. Командир загону великий князь Михайло Павлович, начальник штабу загону генерал-майор А. К. Геруа. Розформований в листопаді 1826 року.

За імператора Миколи I, в 1829 році до складу молодої гвардії було зараховано Фінський навчальний стрілецький батальйон з перейменуванням на Лейбгвардії Фінський стрілецький батальйон. Йому, рівно ж як і полкам лейбгвардії Гренадерському і Павлівському, даровані в 1831 році за відзнаки під час Польського повстання права Старої гвардії. Тоді ж Санкт-Петербурзькому короля Фрідріха Вільгельма III і Кексгольмському імператора Австрійського гренадерським полкам наказано перебувати при Гвардійському корпусі.

В 1827 році сформовані Лейбгвардії Кримсько-татарський ескадрон і Лейбгвардії Кавказько-горський ескадрон[ru].

В 1831 році Лейбгвардії Кірасирський Його Величності полк об'єднано з Лейбгвардії Подольським кірасирським під загальною назвою Лейбгвардії Кірасирський Його Величності і з правами Старої гвардії. Одночасно з цим даровані права: Старої гвардії — полкам Лейбгвардії Кінно-єгерському і Гродненському гусарському, а Молодої гвардії — Отаманському козацькому. Лейбгвардії Драгунський полк перейменовано на Лейбгвардії Кінно-гренадерський, а Лейбгвардії Кінно-єгерський — в Лейбгвардії Драгунський.

В 1830 році сформована Лейбгвардії Донськая кінно-артилерійська рота, a в 1833 році всі артилерійські роти перейменовані в батареї. В тому ж 1833 році гвардія була розділена на два корпуси: Гвардійський піхотний (з піхоти і пішої артилерії) і Гвардійський резервний кавалерійський (з кавалерії й кінної артилерії).

За царювання імператора Миколи I гвардія брала участь в турецькій і польській війнах.

За Олександра IIРедагувати

 
Піратський К. К.[ru] Рядовий Л.-Гв. Гарнізонного батальйону. 1860 рік[4].

За імператора Олександра II в 1856 році в усіх гвардійських піхотних полках сформовані стрілецькі роти, по одній на батальйон, і тоді ж сформовані наново Лейбгвардії 1-й і 2-й стрілецькі батальйони. Перший з них в 1858 році названий Лейбгвардії 1-м стрілецьким Його Величності батальйоном.

В 1856 році до складу гвардії (на правах молодої гвардії) зараховано Лейбгвардії стрілецький Імператорської фамілії батальйон, сформований під час Східної війни 1853—1856 років з надільних селян. Батальйони ці в 1870 році об'єднані разом з лейбгвардії Фінським стрілецьким батальйоном в одну гвардійську стрілецьку бригаду.

Гвардійська інвалідна бригада розформована в 1859 році. З Лейбгвардії Гарнізонного батальйону в 1873 році сформовано кадровий батальйон Лейбгвардії резервного піхотного полку.

В 1856 році Лейбгвардії Кірасирському Її Величності полку даровані права молодої гвардії; для Особистого Його Величності конвою сформовані 3 лейбгвардії козацькі ескадрони (1 — на службі, 2 — на пільзі), а лейбгвардії Кримсько-татарський ескадрон розформовано.

За імператора Олександра II гвардія брала участь в поході для придушення Польського повстання 1863 року і в російсько-турецькій війні 1877—1878 рр. Після закінчення якої 17 квітня 1878 року Лейбгвардії Отаманському Спадкоємця Цесаревича полку даровані права Старої гвардії, а в 1884 році ті ж права отримали Лейбгвардії Кірасирський Її Величності полк і Лейбгвардії 4-й стрілецький Імператорської фамілії батальйон.

Від 1864 до 1874 року гвардія не складала корпусів або корпусу, в 1874 році відновлено Гвардійський корпус.

Гвардійський загін почесного конвою Його Величності (18771878 року) сформований 11 травня 1877 року для охорони Головної квартири під час перебування Олександра ІІ в діючій армії в період російсько-турецької війни 1877—1878 років. Після його від'їзду з армії в грудні 1877 року загін перебував при головнокомандувачу діючої армії[ru]. До загону входили дві роти піхоти, півескадрон кінноти, піврота саперів й піших артилеристів з гвардійських й підшефних імператору армійських частин. Командували загоном флігель-ад'ютанти П. С. Озеров, К. О. Рунов[ru], П. П. фон Енден. Загін розформовано 29 листопада 1878 року.

Дислокація гвардії на початку XX століттяРедагувати

  • Санкт-Петербург: 1-ша й 2-га піхотні дивізії (полки Лейбгвардії: Преображенський, Семенівський, Ізмайловський, Єгерський, Московський, Гренадерський, Павловський, Фінляндський), два полки важкої кінноти (Кавалергардський, Лейбгвардії Кінний), Гвардійська артилерія (1-ша й 2-га бригади пішої артилерії, Гвардійська кінна артилерія), Гвардійський флотський екіпаж, Лейбгвардії 3-й стрілецький батальйон, Лейбгвардії Саперний батальйон. Також полки: Лейбгвардії Козацький, Отаманський, Зведено-Козацький, Особистий Його Імператорської Величності конвой.
  • Царське Село: кавалерійські полки (Лейбгвардії Кірасирський Його Величності, Лейбгвардії Гусарський), 1-й, 2-й і 4-й стрілецький батальйони.
  • Гатчина: Лейбгвардії Кірасирський Її Величності.
  • Петергоф: кавалерійські полки (Лейбгвардії Кінногвардійський, Уланський, Драгунський).
  • Варшава: піхотні полки 3-ї гвардійської піхотної дивізії (Лейбгвардії Литовський, Кегскольмський, Санкт-Петербурзький, Волинський), Лейбгвардії Гродненський гусарський полк, Лейбгвардії Уланський Його Величності полк, Лейбгвардії 3-тя Гвардійська й Гренадерська артилерійська бригада.

Російська імператорська гвардія на 1917 рікРедагувати

 
Військовий однострій. Лейбгвардії Павловський полк (1914)

1-й гвардійський корпус[5]

2-й гвардійський корпус

Гвардійський кавалерійський корпус

Поза складом корпусів:

Особовий складРедагувати

До гвардії новобранців-солдат відбирали за зовнішнім виглядом. До Преображенського полку — навищих і русих, до Семенівського — блондинів, до Ізмайловського — брюнетів, до лейбєгерів — легкої статури з будь-яким кольором волосся. Лейбгвардії Московський полк — руді, Гренадерський — брюнети, Павловський — руді й курносі, Фінляндський — як єгері.

Кавалергардський полк — найвищі блондини, гніді коні, лейбгвардіїї Кінний — брюнети й вороні коні, Кірасирський Його Величності — руді на рудих конях, Кірасирський Її Величності — блондини на каракових (темно-гнідих) конях[6].

О. О. Ігнатьєв[ru], який брав участь в «розбивці» новобранців в Михайлівському манежі так описав її в своїх мемуарах:

Біля входу в манеж шикувався добрий десяток новобранців «1-го сорту», тобто хлопців зростом в одинадцять вершків і вище. Як бажані ласощі, їх розглядали командири і ад'ютанти гвардійських полків. Однак найвищі й наймогутніші діставалися гвардійському екіпажу, щоб з гідністю представляти флот на веслових катерах царських яхт. Рослі новобранці виглядом погрубіше потрапляли в преображенці, блакитноокі блондини — в семенівці, брюнети з борідками — в ізмайловці, руді — до московців. Всі вони йшли на поповнення перших, так званих царевих рот.

Пятьдесят лет в строю.

Російська гвардія в білому русіРедагувати

В 1918 році разом з розформуванням Російської імператорської армії були розпущені й гвардійські частини. Але майже всі вони були відновлені під час громадянської війни й брали участь в боротьбі з більшовиками у складі Білих армій. По закінченню громадянської війни в еміграції були створені Гвардійські об'єднання й об'єднання полків Російської імператорської гвардії, які увійшли до складу Російського загально-військового союзу.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Л. В. Беловінський[ru]. Русская гвардия в XVIII—XIX веках. // Вопросы истории, 1983, № 9. — С. 94-105.
  2. Висковатов А.В. Историческое описание одежды и вооружения российских войск.
  3. Перемены в обмундировании.
  4. Перемены в обмундировании.
  5. Розподіл за корпусами подано за: «Боевое расписание армий Западного фронта к 26 июня (9 июля) 1916 г.»
  6. Волков В. О.[ru], Перевезєнцев С. В.[ru] Русская армия в XVIII столетии

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати