Величко Костянтин Іванович

Костянтин Іванович Вели́чко (18561927) — російський і радянський військовий інженер, інженер-генерал, заслужений ординарний професор Миколаївської інженерної академії.

Костянтин Іванович Величко
Konstantin Velichko.jpg
Народження 1 червня (20 травня) 1856(1856-05-20)
Короча, Курська губернія
Смерть 15 травня 1927(1927-05-15) (70 років)
Ленінград
Поховання Нікольський цвинтар Олександро-Невської лавриd
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Приналежність Збройні сили Російської імперії
Рід військ інженерні війська
Освіта Миколаївське інженерне училище, Миколаївська інженерна академія
Партія Російські збори
Звання 1904j-p18r.png інженер-генерал
Війни / битви Російсько-турецька війна (1877—1878)
Перша світова війна
Нагороди
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Георгія
Золота зброя «За хоробрість»
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Білого Орла (Польща)
CMNS: Величко Костянтин Іванович у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Народився 20 травня (1 червня) 1856 року в містечку Короча Курської губернії. Батько, Іван Іванович Величко (1787–1858), генерал-майор, походив з роду прилуцьких дворян Величків, які вели свій родовід від Якова Степановича Величка, І-го полкового осавула Прилуцького полку Війська Запорозького (1742–1764). Мати, Єлизавета Григорівна, вроджена Золотарьова, з дворян, поміщиця, володіла маєтками в Корочанському повіті[1][2].

Свого батька не знав, виховувався в маєтку матері, а потім визначальну роль у виборі його життєвого шляху відіграв брат матері Василь Григорович Золотарьов[ru] (1837–1891), генерал-лейтенант (1886), який служив по Генеральному штабу[1][2].

К. Величко здобув освіту в 2-й Санкт-Петербурзькій військовій гімназії, потім закінчив Миколаївське інженерне училище (1875), брав участь у російсько-турецькій війні.

В 1881 р. закінчив Миколаївську інженерну академію і був залишений при ній викладачем, з 1891 р. – екстраординарний професор. Служив у Головному Інженерному управлінні, полковник (1893). З 1895 р. – керуючий справами комісії з озброєння фортець, постійний член Інженерного комітету Головного інженерного управління (1895–1903). З 1901 р. –заслужений ординарний професор, генерал-майор (1901).

Прийняв участь у російсько-японській війні (1904–1905), перебував у розпорядженні Командувача Манчжурської армії, генерал для особливих доручень.

З 1905 р. служив помічником начальника Головного інженерного управління, генерал-лейтенант (1907), з 1910 р. – постійний член Головного фортечного комітету, продовжував викладання в інженерній академії.

З 1914 р. знаходився на Південно-Західному фронті, перебував у розпорядженні Головнокомандувача арміями, з 1916 р. – начальник інженерів армій Південно-Західного фронту, інженер-генерал (1916).

К. Величко був автором численних праць і проектів по фортифікації фортець та укріплень. За його кресленнями і вказівками будувалися військові фортеці на західних кордонах і на Далекому Сході. Він був автором проекту фортеці Порт-Артур. У роки I-ї світової війни запропонував нову форму інженерного оснащення місцевості для наступу – інженерні плацдарми. Вперше такий плацдарм був створений при підготовці Брусиловського прориву. Форт Величка за проектом 1909 р. став опорним пунктом піхоти. Також з 1910 р. був головним редактором багатотомної Військової енциклопедії.

Притримувався консервативно-монархічних поглядів, був членом монархічної православно-консервативної суспільно-політичної організації «Російські збори», створеної його племінником Василем Величком, входив до складу Ради «Російських зборів» [3]. В листопаді 1917 р. перейшов на бік радянської влади, в лютому 1918 р. добровільно вступив у Червону армію, керував інженерною обороною Петрограда. Далі очолював колегію з інженерної оборони при Центральному військово-технічному управлінні, а з 1919 р. був членом Інженерного комітету Головного військово-інженерного управління.

У серпні 1920 р. був заарештований ВНК у справі «Польської організації військової», але відбувся, як писали, «легким переляком»[1][2].

З 1923 р. – професор фортифікації у Військово-інженерній академії ім. Куйбишева. За роки викладацької роботи виховав плеяду військових інженерів, в числі яких був, зокрема, генерал Д.М. Карбишев.

Помер 15 травня 1927 р. в Ленінграді. Похований на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври в сімейному похованні поряд з дядьком, генерал-лейтенантом В.Г. Золотарьовим та першою дружиною Вірою Михайлівною [4].

Сім’їРедагувати

Перша дружина (1879) Віра Михайлівна, вроджена Абросимова (1858–1900), діти:

  • Лев Костянтинович Величко, (1881–1886);
  • Маргарита Костянтинівна Величко (Мультановська), нар. 1883;
  • Ксенія Костянтинівна Величко (Кірсанова), нар. 1888;
  • Віра Костянтинівна Величко (Вебер), нар. бл. 1892.

Друга дружина (бл. 1905) Єлизавета Василівна, вроджена Томас.

НагородиРедагувати

Ордени:

Іноземні ордени: Румунський Королівський офіцерський хрест (1886).

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Гузь Борис. До історії Чернігівщини. Персоналії, біографії, події. – Кривий Ріг: Видавець Чернявський Д.О., 2021. – С. 17-19.
  2. а б в Борис Гузь. Генерал К.І. Величко – невідомі сторінки біографії.
  3. Воинство святого Георгия: жизнеописания русских монархистов начала XX века. — СПб., 2006. — С. 726.
  4. Петербурзький некрополь.

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати