Величко Костянтин Іванович
Костянтин Іванович Вели́чко (1856—1927) — російський і радянський військовий інженер, інженер-генерал, заслужений ординарний професор Миколаївської інженерної академії.
| Костянтин Іванович Величко | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||
| Народження |
1 червня (20 травня) 1856 Короча, Курська губернія | ||||||
| Смерть |
15 травня 1927 (70 років) Ленінград | ||||||
| Поховання | Нікольський цвинтар Олександро-Невської лавриd | ||||||
| Країна |
 Російська імперія | ||||||
| Приналежність | Збройні сили Російської імперії | ||||||
| Рід військ | інженерні війська | ||||||
| Освіта | Миколаївське інженерне училище, Миколаївська інженерна академія | ||||||
| Партія | Російські збори | ||||||
| Звання |
 інженер-генерал | ||||||
| Війни / битви |
Російсько-турецька війна (1877—1878) Перша світова війна | ||||||
| Нагороди |
| ||||||
 Величко Костянтин Іванович у Вікісховищі | |||||||
Життєпис ред.
Народився 20 травня (1 червня) 1856 року в містечку Короча Курської губернії. Батько, Іван Іванович Величко (1787–1858), генерал-майор, походив з роду прилуцьких дворян Величків, які вели свій родовід від Якова Степановича Величка, І-го полкового осавула Прилуцького полку Війська Запорозького (1742–1764). Мати, Єлизавета Григорівна, вроджена Золотарьова, з дворян, поміщиця, володіла маєтками в Корочанському повіті[1][2].
Свого батька не знав, виховувався в маєтку матері, а потім визначальну роль у виборі його життєвого шляху відіграв брат матері Василь Григорович Золотарьов[ru] (1837–1891), генерал-лейтенант (1886), який служив по Генеральному штабу[1][2].
К. Величко здобув освіту в 2-й Санкт-Петербурзькій військовій гімназії, потім закінчив Миколаївське інженерне училище (1875), брав участь у російсько-турецькій війні.
В 1881 р. закінчив Миколаївську інженерну академію і був залишений при ній викладачем, з 1891 р. – екстраординарний професор. Служив у Головному Інженерному управлінні, полковник (1893). З 1895 р. – керівник справами комісії з озброєння фортець, постійний член Інженерного комітету Головного інженерного управління (1895–1903). З 1901 р. –заслужений ординарний професор, генерал-майор (1901).
Взяв участь у російсько-японській війні (1904–1905), перебував у розпорядженні Командувача Манчжурської армії, генерал для особливих доручень.
З 1905 р. служив помічником начальника Головного інженерного управління, генерал-лейтенант (1907), з 1910 р. – постійний член Головного фортечного комітету, продовжував викладання в інженерній академії.
З 1914 р. був на Південно-Західному фронті, перебував у розпорядженні Головнокомандувача арміями, з 1916 р. – начальник інженерів армій Південно-Західного фронту, інженер-генерал (1916).
К. Величко був автором численних праць і проектів по фортифікації фортець та укріплень. За його кресленнями і вказівками будувалися військові фортеці на західних кордонах і на Далекому Сході. Він був автором проекту фортеці Порт-Артур. У роки I-ї світової війни запропонував нову форму інженерного оснащення місцевості для наступу – інженерні плацдарми. Вперше такий плацдарм був створений при підготовці Брусиловського прориву. Форт Величка за проектом 1909 р. став опорним пунктом піхоти. Також з 1910 р. був головним редактором багатотомної Військової енциклопедії.
Притримувався консервативно-монархічних поглядів, був членом монархічної православно-консервативної суспільно-політичної організації «Російські збори», створеної його племінником Василем Величком, входив до складу Ради «Російських зборів» [3]. У листопаді 1917 р. перейшов на бік радянської влади, в лютому 1918 р. добровільно вступив у Червону армію, керував інженерною обороною Петрограда. Далі очолював колегію з інженерної оборони при Центральному військово-технічному управлінні, а з 1919 р. був членом Інженерного комітету Головного військово-інженерного управління.
У серпні 1920 р. був заарештований ВНК у справі «Польської організації військової», але відбувся, як писали, «легким переляком»[1][2].
В 1925 р. був притягнутий до суду військового трибуналу за «недбале ставлення до обов'язків по службі», яке проявилось «у невстановленні фактів зловживань» начальника інженерів Петроградського укріпрайону, але був виправданий [4].
З 1923 р. – професор фортифікації у Військово-інженерній академії ім. Куйбишева. За роки викладацької роботи виховав плеяду військових інженерів, в числі яких був, зокрема, генерал Д.М. Карбишев.
Помер 15 травня 1927 р. в Ленінграді. Похований на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври в сімейному похованні поряд з дядьком, генерал-лейтенантом В.Г. Золотарьовим та першою дружиною Вірою Михайлівною [5].
Сім’ї ред.
Перша дружина (1879) Віра Михайлівна, вроджена Абросимова (1858–1900), діти:
- Лев Костянтинович Величко, (1881–1886);
- Маргарита Костянтинівна Величко (Мультановська), нар. 1883;
- Ксенія Костянтинівна Величко (Кірсанова), нар. 1888;
- Віра Костянтинівна Величко (Вебер), нар. бл. 1892.
Друга дружина (бл. 1905) Єлизавета Василівна, вроджена Томас.
Нагороди ред.
Ордени:
- св. Станіслава 3-го ступеня (1887),
- св. Анни 3-го ступеня (1891),
- св. Станіслава 2-го ступеня (1895),
- св. Анни 2-го ступеня (1896),
- св. Володимира 3-го ступеня (1903),
- св. Станіслава 1-го ступеня з мечами (1905),
- св. Анни 1-го ступеня з мечами (1905),
- св. Володимира 2-го ступеня (1911),
- Білого Орла з мечами (1915).
Іноземні ордени: Румунський Королівський офіцерський хрест (1886).
Примітки ред.
- ↑ а б в Гузь Борис. До історії Чернігівщини. Персоналії, біографії, події. – Кривий Ріг: Видавець Чернявський Д.О., 2021. – С. 17-19.
- ↑ а б в Борис Гузь. Генерал К.І. Величко – невідомі сторінки біографії.
- ↑ Воинство святого Георгия: жизнеописания русских монархистов начала XX века. — СПб., 2006. — С. 726.
- ↑ Маляров В.М. Рабочие войска в эпоху больших потрясений. Часть 2. Рабочие войска Красной и Белой армий в годы Гражданской войны и иностранной военной интервенции. – Электронное научное издание. Альманах «Пространство и время», т. 8, вып. 2, 2015.
- ↑ Петербурзький некрополь.
Посилання ред.
- Биография Величко К. И. на сайте «Хронос». (рос.)
- Величко Константин Иванович. – Русская армия в Первой мировой войне. (рос.)
- Величко Константин Иванович. – Офицеры Российской императорской армии. (рос.)
- Гузь Борис. До історії Чернігівщини. Персоналії, біографії, події.– Кривий Ріг: Видавець Чернявський Д.О., 2021. – 360 с. – Розділ 1.1. Прилуцький рід Величків. – С. 7-58.
- Борис Гузь. Генерал К.І. Величко – невідомі сторінки біографії.
Література ред.
- Величко, Константин Иванович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)(рос.)
- Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Москва : Советская энциклопедия, 1969—1978.(рос.)
- Величко, Константин Иванович // Большая советская энциклопедия : в 66 т. (65 т. и 1 доп.) / гл. ред. О. Ю. Шмидт. — М. : Советская энциклопедия, 1926—1947. (рос.)