Відкрити головне меню

Карбишев Дмитро Михайлович

російський та радянський військовик, генерал-лейтенант інженерних військ

Карбишев Дмитро Михайлович (рос. Карбышев Дмитрий Михайлович; 14 (24) жовтня 1880(18801024), Омськ — 18 лютого 1945 концтабір Маутгаузен) — російський та радянський військовик, генерал-лейтенант інженерних військ, професор Військової академії Генерального штабу, доктор військових наук.

Дмитро Михайлович Карбишев
рос. Дмитрий Михайлович Карбышев
Dmitry Mikhaylovich Karbyshev.jpg
Народження 14 (26) жовтня 1880(1880-10-26)
Омськ, Російська імперія
Смерть 18 лютого 1945(1945-02-18) (64 роки)
концтабір Маутгаузен
Гіпотермія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ Engineer1924 forces emb n9619.png інженерні війська
Освіта Миколаївське інженерне училище[d]
Роки служби 18981945
Партія КПРС
Звання Imperial Russian Army LtCol 1917 h.png Підполковник
RA A F7aLtGen 1943.svg Генерал-лейтенант
Війни / битви Російсько-японська війна
Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Нагороди

СРСР

Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоної Зірки Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»

Російської імперії

Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Карбишев Дмитро Михайлович у Вікісховищі?

16 серпня 1946 отримав посмертно звання Героя Радянського Союзу за те, що у гітлерівських концтаборах провів три з половиною роки та не зрадив присязі СРСР. У радянській пропаганді був символом незламної стійкості.

БіографіяРедагувати

Ранні рокиРедагувати

Народився у сім'ї військового чиновника-дворянина в Омську. У юному віці залишився без батька, виховувався матір'ю.

У 1891 поступив, у 1898 закінчив Сибірський кадетський корпус в Омську по першому розряду. У вересні того ж року вступив до Миколаївського інженерного училища в Петербурзі, яке закінчив восени 1900 року, отримавши ранг підпоручика та призначення ротним командиром в Східно-Сибірський саперний батальйон, дислокований у Китаї. У червні 1903 року отримав звання поручика.

Узяв участь у російсько-японській війні в ході якої в складі батальйону зміцнював позиції, встановлював засоби зв'язку, наводив мости, вів розвідку боєм. Брав участь у битві під Мукденом. Нагороджений орденами і медалями Російської імперії.

У 1907 у Владивостоці формувався ще один саперний фортечний батальйон. Терміново знадобились досвідчені офіцери. Став командиром роти Владивостоцького фортечного саперного батальйону. У 1908 отримав звання штабс-капітана, також поступив у Миколаївську інженерну академію, яку закінчив у 1911. Як один з найкращих випускників отримав право вибрати собі місце подальшої служби з наявних вакансій. Обрав Севастопольську фортецю, став командиром роти Севастопольського мінного батальйону. 1911 отримав звання воєнного інженера і наступний ранг — капітана.

Після початку війни на західних кордонах Російської імперії йому запропонували замість Севастополя посаду молодшого виконавця в Осовці чи Бересті (обрав Берестя). Тут доручили реконструкцію діючого VII форту що мав знаходитись на другій лінії оборони, проте форт мав досить важливе значення бо перша лінія ще не була збудована. В листопаді 1914, перебуваючи у Бересті, звернувся з проханням до управління направити його в діючу армію.

Воював у Карпатах під командуванням генерала Величка, керував укріпленням позицій діючої армії. У 1915 році взяв участь в облозі фортеці Перемишль, де був поранений. За хоробрість та відвагу нагороджений орденом Святої Анни другого ступеня, та підвищення до підполковника. Всю осінь 1915 і весну 1916 провів на будові Київської тилової оборонної межі.

Перехід на сторону більшовиківРедагувати

Перейшов на сторону більшовиків слідом за своїми вчителями і командирами:

З жовтня 1920 — заступник начальника інженерів Південного фронту, керував будівництвом укріплень на Каховському плацдармі. У листопаді 1920 керував інженерним забезпеченням штурму чонгарських укріплень і Перекопу. У 1921—1923 — помічник, заступник, а потім начальник інженерів збройних сил України і Криму.

Перебування в полоніРедагувати

За декілька тижнів до початку німецько-радянської війни генерал Карбишев був відряджений до Гродна для допомоги в оборонному будівництву на західному кордоні. 8 серпня при спробі вирватись з оточення на півночі від Могильова, був контужений та захоплений гітлерівцями в полон.

У пресі з'явились версії та «факти», що радянська влада в серпні 1941, дізнавшись про полон Карбишева, запропонувала німцям влаштувати обмін радянського генерала на двох німецьких, проте в Берліні вирішили, що такий обмін «нееквівалентний». З того часу в Москві загубили слід генерала, в «Особистій справі» з 1941 офіційно зазначено: «Зник безвісти».

«Табірний шлях» розпочався в розподільному таборі біля польського міста Остров-Мазовецький. У таборі Карбишев перехворів на тяжку форму шигельозу (тоді називали дизентерією).

У жовтні 1941 ешелон полонених з Карбишевим переправили в Замостя. Генерала оселили в барак № 11, за котрим закріпилось звання «генеральський», що відрізнявся порівняно комфортними умовами та нормальним харчуванням. За дослідженням німецьких істориків, німці були переконані, що після пережитого у радянського полоненого повинно виникнути «почуття вдячності» й він погодиться на співробітництво.

У березні 1942 Карбишева перевели в суто концентаційний табір Гаммельбург (Баварія), що був призначений для радянських офіцерів. На початку 1943 року наглядачем у табір перевели полковника Пеліта з німецької піхотної частини. Пеліт розмовляв російською, закінчив юнкерське училище в Петербурзі і служив за Російської імперії з Карбишевим у Бресті. Німецьке командування поставило перед Пелітом завдання схилити Карбишева до вступу в комісію по написанню історії Червоної армії, що в результаті йому не вдалось.

Гестапівське командування вирішило продовжити роботу з полоненим і направили Карбишева в Берлін в окрему камеру без вікон, де постійно миготіла електрична лампа, без права на прогулянку. Через 2-3 тижні викликали на бесіду з німецьким фортифікатором професором Гайнцом Раунбегаймером, з котрим Карбишев по службі зустрічались раніше. Професор професору запропонував: звільнення з табору; матеріальне, технічне та ресурсне забезпечення; свободу дій та працю за фахом на будь-якому фронті за винятком Східного; повноцінний статус генерал-лейтенанта німецького рейху. Дмитро Карбишев відмовився.

Наступні півроку катування посилилось, що супроводжувалось пропозицією співпраці. Після чого перевели в концентаційний табір Флоссенбург, для котрого було характерне особливо жорстоке поводження з полоненими.

У серпні 1943 року Карбишев переведений до Нюрнберга в тюрму гестапо. Далі Освенцім, так званий бункер Целленбау[1] у концтаборі Заксенгавзен, Маутхаузен.

Офіційна версія радянської пропаганди дотримується позиції, що 18 лютого 1945 року в Маутгаузені групу полонених разом Карбишевим на 12 градусному морозі обливали холодною водою, після чого генерал не вижив. Проте запити до німецьких архівів та дослідження «книг смерті» табору Маутгаузен не дали жодних доказів перебування в ньому Карбишева та факту його смерті від катувань, а погодні архіви вказали на відсутність морозів у лютому 1945 року в тому регіоні.[2].

Сім'яРедагувати

Дмитро Карбишев був одружений двічі. З першою дружиною, німкенею Алісою Карлівною Троянович познайомився у Владивостоці — вона була заміжня за іншим офіцером. Після 6 років шлюбу з Карбишевим, Аліса Троянович трагічно загинула 1913 року — застрелена з браунінга.

Вдруге Карбишев одружився в 1916-му році з Лідією Василівною Опацькою, сестрою поручника Опацького, з яким разом воював у І Світову. Мав трьох дітей. Одна з дочок стала теж воєнним інженером.

Вшанування пам'ятіРедагувати

Пам'ятник Дмитру Карбишеву встановлено біля входу до меморіалу на місці табору Маутхаузен (Австрія), крім того пам'ятники та пам'ятні знаки є в Москві, Омську, Кургані, Києві, Таллінні, Владивостоці, Херсоні.

 
Меморіальна дошка Дмитру Карбишеву в Харкові

Меморіальні дошки встановлені:

  • у Бересті на місці, де стояв будинок, в якому він жив;
  • у Москві на будівлі колишньої Військово-інженерної академії, в якій він вчився, і на будинку, в якому він жив​​;
  • у Самарі на будинку, в якому він працював;
  • у Харкові на будинку, в якому він жив;
  • у Коростені на збудованому Карбишевим об'єкті «Скеля» (запасний командний пункт штабу Південно-Західного фронту).

Його ім'я має мала планета Сонячної системи, танкер, пасажирський теплохід, школи, підприємства, носили піонерські дружини. На його честь названо декілька урбанонімів, наприклад вулиця Карбишева у місті Черкаси.

Київ:

На його честь названо астероїд 1959 Карбишев.

ПриміткиРедагувати

  1. Іван Гавриш. Таємниця в'язня № 72192. Бандера у Заксенгаузені // Історія. — Львів, 2016. — № 2 (лют.). — С. 4.
  2. Тайна смерти генерала Карбышева(рос.)
  3. Цікавий Київ[недоступне посилання з липень 2019](рос.)

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати