Відкрити головне меню

Луї Олександр Андро де Ланжерон (фр. Alexandre-Louis Andrault de Langeron, русифіковане — Олександр Федорович Ланжерон; нар. 1763, Париж, Франція — пом. 1831, Санкт-Петербург, Російська імперія) — військовий діяч Франції та Російської імперії, генерал-губернатор Новоросійського краю у 1815—1823 роках.

Луї Олександр Андро де Ланжерон
фр. Alexandre-Louis Andrault de Langeron
Луї Олександр Андро де Ланжерон

Час на посаді:
1815 — 1822

Народився24 січня 1763(1763-01-24)[1]
Париж, Королівство Франція
Помер4 (16) липня 1831[2] (68 років)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
НаціональністьФранцуз

Рід Андро
Релігіяримо-католик
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святої Анни 1 ступеня
Георгіївська зброя
Орден Святого Іоанна Єрусалимського (Росія)
Орден Чорного орла
Орден Червоного орла 1-го ступеня
Кавалер ордена Марії-Терезії
Орден Нідерландського лева
Орден Меджида 1 ступеня

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Перші рокиРедагувати

Луї Олександр Андро де Ланжерон був вихідцем з аристократичної паризької родини. Вступивши 1779 року до французької гвардії, він зробив кар'єру військового. У 1782—1783 роках перебував на військовій службі на Гаїті та брав участь у Війні за незалежність США на боці американців. З 1788 року — полковник. Після початку Великої французької революції покинув свою країну, оскільки був монархістом. Маючи схильність до військової справи, він спочатку спробував вступити до австрійської армії, але імператор Йосиф II відхилив його прохання[3]. Деякий час перебував у Лондоні, а з 1790 року емігрував до Російської імперії.

Військова служба в РосіїРедагувати

В Росії був прийнятий на військову службу. Добровольцем брав участь у Російсько-шведській війні 1788—1790 років Відзначився під час російсько-турецьких воєн 1787–1792 та 1806–1812 років У складі австрійської армії деякий час воював проти французьких республіканців. Був учасником битви під Аустерліцем 1805 року. Під час франко-російської війни 1812 року командував значними військовими силами, відіграв важливу роль у Битві під Лейпцигом 1813. З переможними російськими військами він увійшов у Париж, своє рідне місто.

На посаді Новоросійського генерал-губернатораРедагувати

З 1815 року по 1823 рік Ланжерон був генерал-губернатором Новоросійського краю, а також командувачем Бузького та Чорноморського козацьких військ. На посаді одеського градоначальника він продовжив політику Рішельє. Ланжерон працював над здійсненням проекту Рішельє про влаштування в Одесі порто-франко, про що й було видано указ 1817 року. Порто-франко було уведено в дію 1818 року.

У період його керівництва міською адміністрацією в Одесі було засновано Рішельєвський ліцей (1817), народне училище для дівчат (1817), грецьке комерційне училище (1819). Зусиллями Ланжерона було закладено в Одесі Імператорський ботанічний сад (1819) та Приморський бульвар (1820). Турбувався про забезпечення Одеси якісною водою, налагоджував господарство і бюджет міста, для чого утворив особливий комітет і першу міську думу. У 1826 році було відкрито пам'ятник Рішельє роботи І. П. Мартоса[3].

За Ланжерона населення Одеси продовжувало зростати, у тому числі й за рахунок французької імміграції, представленої освітянами, медиками, ремісниками, прислугою. Особливо гострою була потреба у вправних французьких виноградарях. У 1820 році французькою мовою почала виходити перша в місті газета «Messager de la Russie Méridionale», де спочатку друкувалися виключно торговельні новини[4].

Подальша діяльністьРедагувати

 
Могила Ланжерона в Успенському соборі Одеси

Після відставки прожив ще 8 років, і за цей час встиг побувати у Франції, але там не залишився і повернувся в Росію після смерті Олександра І. Після вступу на престол Миколи І Ланжерон був членом Верховного суду у справі збройного виступу декабристів 14 грудня 1825 року, виконував певні державні функції.

Взяв участь у Російсько-турецькій війні 1828—1829 років, при чому досить успішно. Але 1829 року головнокомандуючим замість Ланжерона було призначено молодшого за віком і чинами генерала Дібича. Ланжерон образився і подав прохання про відставку, яке і було задоволено. Поселився у своїй улюбленій Одесі, де 1831 року помер від холери. Похований у Римо-Католицькому соборі Успіння Богородиці в Одесі, а одну з центральних вулиць назвали Ланжеронівською[3].

ПриміткиРедагувати

  1. а б SNAC — 2010.
  2. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #1054973067 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. а б в Траверсе О. Французи в Україні: герцог Рішельє, граф Ланжерон, маркіз де Траверсе // Image.ua. — 2009. — № 3.
  4. Іваненко О. А. Українсько-французькі зв'язки: наука, освіта, мистецтво (кінець XVIII — початок ХХ ст.). -К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — С. 47.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати