Кабінет Міністрів України

вищий орган у системі органів виконавчої влади України
(Перенаправлено з Уряд України)

Кабіне́т Міні́стрів Украї́ни (Кабмі́н Украї́ни) — кабінет міністрів в Україні, колегіальний, вищий орган виконавчої влади України[1]. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Кабінет Міністрів України
Cabinet of Ministers of Ukraine.svg
Загальна інформація
Країна Україна Україна
Дата створення 18 вересня 1991
Попередні відомства Рада міністрів УРСР і Державний Центр Української Народньої Республіки в екзилі
Керівне відомство Верховна Рада України
Штаб-квартира 01008, Київ, вул. Грушевського, 12/2
50°26′52″ пн. ш. 30°32′01″ сх. д. / 50.447833° пн. ш. 30.533667° сх. д. / 50.447833; 30.533667
Відповідальний міністр Денис Шмигаль, Прем'єр-міністр України
Державний секретар КМУ Олександр Ярема
Підвідомчі органи Перелік
Ключовий документ Закон України «Про Кабінет Міністрів України»
kmu.gov.ua
Map

ДіяльністьРедагувати

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віцепрем'єр-міністр, три віцепрем'єр-міністрів, міністри. Діяльність Кабінету Міністрів України забезпечує Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Дедалі більшого резонансу набуває модель електронного уряду як складової частини електронного урядування та представництва виконавчої гілки влади в мережі Інтернет[джерело?].

ЗасіданняРедагувати

Засідання Кабміну, що проводяться в основному щосереди, скликаються Прем'єр-міністром. Крім того, Прем'єр-міністр може прийняти рішення про скликання позачергового засідання уряду. Засідання Кабміну вважається правосильним, якщо на ньому присутні більш як половина його посадового складу. Члени уряду беруть участь у засіданні особисто. Пропозиції Прем'єр-міністрові щодо порядку денного засідання готує Секретаріат на підставі внесених та підготовлених в установленому порядку матеріалів. Схвалений Прем'єр-міністром порядок денний засідання розміщується на Єдиному вебпорталі органів виконавчої влади не пізніше ніж за 24 години до початку засідання.

На засіданнях Кабмін головує Прем'єр-міністр, а за його відсутності — Перший віцепрем'єр-міністр. Про участь Президента України та/або Голови ВР головуючий інформує на початку засідання. У засіданні можуть брати участь народні депутати України, Генеральний прокурор України або його заступник, Уповноважений ВР з прав людини, Голова Національного банку або його заступник, Голова Антимонопольного комітету, а також в установленому порядку — представник Президента України у Кабміні. Виконавчий орган за пропозиціями його членів визначає осіб, які беруть участь у засіданнях Уряду з правом дорадчого голосу (постійні учасники). На засідання можуть запрошуватися у разі потреби посадові особи, яких стосується обговорюване питання.

Порядок денний засідання затверджує Кабмін. З питань, передбачених порядком денним, доповідають на засіданні члени Уряду, за пропозиціями яких можуть доповідати з окремих питань керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабмін, або інші посадові особи. З питань заслуховування звітів (інформації) доповідають керівники органів виконавчої влади.

Рішення Кабміну приймаються шляхом голосування більшістю голосів його посадового складу. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос Прем'єр-міністра. Головуючий на засіданні на підставі результатів обговорення та голосування оголошує про прийняте рішення. За результатами обговорення питань на засіданні може бути прийнято рішення про надання окремих доручень центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

У період між засіданнями Кабмін у випадках, передбачених Законом України «Про Кабінет Міністрів України», за рішенням Прем'єр-міністра може бути застосована процедура прийняття розпорядження шляхом опитування членів Уряду. Проєкт такого розпорядження надсилається всім членам Уряду. Розпорядження вважається прийнятим з моменту його підписання Прем'єр-міністром.

Важливу роль у функціонуванні Кабміну відіграють урядові комітети — робочі колегіальні органи, утворені для забезпечення ефективної реалізації його повноважень, координації дій органів виконавчої влади, попереднього розгляду проєктів нормативно-правових актів, концепцій, стратегій, основних напрямів реалізації держ. політики, ін. документів, що подаються на розгляд Уряду. Перелік урядових комітетів та їх посадовий склад затверджує КМ за поданням Прем'єр-міністра. Засідання урядового комітету проводяться щотижня за графіком, затвердженим Прем'єр-міністром. Рішення приймаються більшістю голосів його посадового складу.

Регламентом Кабміну встановлено також порядок підготовки проєктів актів КМ, інших документів, що вносяться на розгляд Уряду, організації виконання актів законодавства, а також порядок реалізації повноважень КМ у відносинах з ін. органами держ. влади, Президентом України, органами місцевого самоврядування та громадськістю[2].

Акти Кабінету Міністрів УкраїниРедагувати

Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України видає обов'язкові для виконання акти — постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Чинний урядРедагувати

Голова уряду і його заступникиРедагувати

Кабінет Міністрів очолює Прем'єр-міністр України. Згідно зі статтею 107 Конституції України є Членом Ради національної безпеки і оборони України. Призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України. Подання про призначення Верховною Радою України на посаду Прем'єр-міністра України Президент України вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після надходження такої пропозиції. Голосування у Верховній Раді України проводиться у поіменному режимі. У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України Президент України вносить на розгляд Верховної Ради України нове подання про призначення на посаду[3].

За час незалежності, від 1991 року по 2020 рік, в Україні змінилося 20 прем'єр-міністрів.

Посада Фото Міністр Дата призначення
Прем'єр-міністр   Шмигаль Денис Анатолійович 4 березня 2020
Віцепрем'єр-міністри
Перший віцепрем'єр-міністр   Свириденко Юлія Анатоліївна 4 листопада 2021
Віцепрем'єр-міністр з питань європейської і євроатлантичної інтеграції   Стефанішина Ольга Віталіївна 4 червня 2020[4]
Віцепрем'єр-міністр з відновлення України   Кубраков Олександр Миколайович 1 грудня 2022
Віцепрем'єр-міністр   Верещук Ірина Андріївна 4 листопада 2021
Віцепрем'єр-міністр   Федоров Михайло Альбертович 4 березня 2020

МіністриРедагувати

Склад чинного уряду подано станом на 26 лютого 2023 року[5].


Логотип Міністерство Міністр Фото Дата призначення Партія Вебсайт
Міністерство аграрної політики та продовольства
(Ministry of Agrarian Policy and Food)
Сольський Микола Тарасович   24 березня 2022 незалежний [1] [Архівовано 12 січня 2018 у Wayback Machine.]
Міністерство внутрішніх справ
(Ministry of Internal Affairs)
Клименко Ігор Володимирович   7 лютого 2023

(18 січня 2023 — в. о.)

[2] [Архівовано 10 квітня 2010 у Wayback Machine.]
Міністерство економіки
(Ministry of Economic)
Свириденко Юлія Анатоліївна   4 листопада 2021 незалежний [3] [Архівовано 27 серпня 2018 у Wayback Machine.]
Міністерство енергетики
(Ministry of Energy)
Герман Галущенко[5]
(German Galushchenko)
  29 квітня 2021 незалежний [4] [Архівовано 5 січня 2009 у Wayback Machine.]
Міністерство закордонних справ
(Ministry of Foreign Affairs)
Дмитро Кулеба[5]
(Dmytro Kuleba)
  4 березня 2020 президентська квота [5] [Архівовано 4 серпня 2012 у Archive.is]
Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів
(Ministry of Environmental Protection and Natural Resources)
Стрілець Руслан Олександрович   15 квітня 2022

(4 листопада 2021 — в. о.)

незалежний [6] [Архівовано 11 серпня 2021 у Wayback Machine.]
Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій
(Ministry of Reintegration of the Temporary Occupied Territories of Ukraine)
Верещук Ірина Андріївна   4 листопада 2021 незалежний [7] [Архівовано 12 березня 2021 у Wayback Machine.]
Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості
(Ministry of Strategic Industries of Ukraine)
Рябікін Павло Борисович   4 листопада 2021 незалежний [8] [Архівовано 24 березня 2022 у Wayback Machine.]
Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури Олександр Кубраков[5]
(Olexandr Kubrakov)
1 грудня 2022 незалежний [9] [Архівовано 8 лютого 2014 у Wayback Machine.]
Міністерство культури та інформаційної політики
(Ministry of Culture and Information Policy)
Олександр Ткаченко[5]
(Oleksandr Tkachenko)
4 червня 2020 Слуга народу [10] [Архівовано 19 вересня 2015 у Wayback Machine.]
Міністерство молоді та спорту
(Ministry of Youth and Sports)
Вадим Гутцайт[5]
(Vadym Huttsait)
4 березня 2020 Слуга народу [11] [Архівовано 2 листопада 2021 у Wayback Machine.]
Міністерство оборони
(Ministry of Defence)
Олексій Резніков
(Oleksij Reznikov)
4 листопада 2021 президентська квота
Міністерство освіти і науки
(Ministry of Education and Science)
Оксен Лісовий[5]
(Oksen Lisovyi)
21 березня 2023 незалежний [12] [Архівовано 23 червня 2016 у Wayback Machine.]
Міністерство охорони здоров'я
(Ministry of Healthcare)
Віктор Ляшко[5]
(Viktor Liashko)
  20 травня 2021 незалежний [13] [Архівовано 14 січня 2018 у Wayback Machine.]
Міністерство соціальної політики
(Ministry of Social Policy)
Жолнович Оксана Іванівна   19 липня 2022 Слуга народу [14] [Архівовано 14 січня 2018 у Wayback Machine.]
Міністерство у справах ветеранів
(Ministry for Veterans Affairs)
генерал-майор Лапутіна Юлія[5]
(Yulia Laputina)
18 грудня 2020 незалежний [15]
Міністерство фінансів
(Ministry of Finance)
Сергій Марченко[5]
(Serhii Marchenko)
30 березня 2020 незалежний [16] [Архівовано 11 січня 2018 у Wayback Machine.]
Міністерство цифрової трансформації
(Ministry of Digital Transformation)
Михайло Федоров[5]
(Mykhaylo Fedorov)
4 березня 2020 Слуга народу [17] [Архівовано 11 грудня 2019 у Wayback Machine.]
Міністерство юстиції
(Ministry of Justice)
Денис Малюська
(Denys Maliuska)
4 березня 2020 Слуга народу [18] [Архівовано 26 лютого 2022 у Wayback Machine.]
Міністр Кабінету Міністрів
(Minister of the Cabinet of Ministers )
Олег Немчінов
(Oleh Nemchinov)
4 березня 2020 незалежний [19] [Архівовано 18 грудня 2017 у Wayback Machine.]

Структура урядуРедагувати

В Україні діють 20 міністерств, яким підпорядковано 49 центральних органів державної влади[6][7][8]:

  1. Аграрної політики та продовольства (Мінагропрод)
    Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру
    Державне агентство меліорації та рибного господарства
  2. Внутрішніх справ (МВС)
    Національна поліція
    Державна прикордонна служба
    Державна міграційна служба
    Держслужба з надзвичайних ситуацій
  3. Економіки (Мінекономіки)
    Держслужба експортного контролю
    Держагентство резерву
    Держслужба з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів
    Держслужба з питань праці
  4. Енергетики (Міненергетики)
    Держінспекція енергетичного нагляду
    Держагентство з енергоефективності та енергозбереження
  5. Закордонних справ (МЗС)
  6. Захисту довкілля та природних ресурсів (Міндовкілля)
    Держагентство лісових ресурсів
    Державна екологічна інспекція
    Держагентство з управління зоною відчуження
    Держслужба геології та надр
    Держагентство водних ресурсів
  7. З питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (МінТОТ)
    Адміністрація Держслужби спецзв'язку та захисту інформації
  8. З питань стратегічних галузей промисловості (Мінстратегпром)
    Державне космічне агентство
  9. Інфраструктури (Мінінфраструктури)
    Державна авіаційна служба (Державіаслужба)
    Держслужба морського та річкового транспорту
    Держслужба з безпеки на транспорті
    Держагентство автомобільних доріг
    Держагентство інфраструктурних проєктів
  10. Культури та інформаційної політики (Мінкульт)
    Держкомітет телебачення і радіомовлення (Держкомтелебачення)
    Держагентство з питань мистецтв та мистецької освіти
    Держінспекція культурної спадщини
    Держслужба охорони культурної спадщини
    Держслужба з етнополітики та свободи совісті
    Держагентство розвитку туризму (Держтуризм)
    Держагентство з питань кіно (Держкіно)
    Український інститут національної пам'яті (УІНП)
  11. Молоді та спорту (Мінмолодьспорт)
  12. Оборони (Міноборони)
  13. Освіти і науки (МОН)
    Нацкомісія зі стандартів держмови
    Держслужба якості освіти
  14. Охорони здоров'я (МОЗ)
    Нацслужба здоров'я
    Держслужба з лікарських засобів та контролю за наркотиками
  15. Розвитку громад та територій (Мінрегіон)
    Держінспекція архітектури та містобудування
  16. Соціальної політики (Мінсоцполітики)
    Національна соціальна сервісна служба
    Пенсійний фонд (ПФУ)
  17. У справах ветеранів (Мінветеран)
  18. Фінансів (Мінфін)
    Державна митна служба
    Державна аудиторська служба
    Агентство з управління державним боргом
    Державна податкова служба
    Державна казначейська служба (Держказначейство)
    Держслужба фінмоніторингу
  19. Цифрової трансформації (Мінцифра)
  20. Юстиції (Мін'юст)
    Державна архівна служба (Укрдержархів)

Безпосередньо Кабінету міністрів підпорядковано 10 державних органів[6]:

  1. Державна служба статистики (Держстандарт)
  2. Бюро економічної безпеки
  3. Держінспекція ядерного регулювання
  4. Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей
  5. Державна регуляторна служба
  6. Фонд державного майна
  7. Нацагентство з питань державної служби
  8. Нацагентство з питань запобігання корупції
  9. Антимонопольний комітет
  10. Антикорупційне нацагентство

3 колегіальні органи виконавчої влади[6]:

  1. Нацкомісія держрегулювання у сфері зв'язку та інформатизації
  2. Нацкомісія держрегулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
  3. Нацкомісія з цінних паперів та фондового ринку

Урядові комітетиРедагувати

Урядові комітети існували з 2000 року. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 березня 2010 р. № 360-р було створено дев'ять урядових комітетів:

  • з питань реформ під керівництвом Прем'єр-міністра України;
  • з питань розвитку галузей економіки під керівництвом Першого віцепрем'єр-міністра;
  • з питань економічної політики під керівництвом Віцепрем'єр-міністра;
  • з питань національної безпеки, оборони, правоохоронної діяльності та роботи підприємств військово-промислового комплексу під керівництвом Віцепрем'єр-міністра;
  • з питань регіональної політики, будівництва та житлово-комунального господарства під керівництвом Віцепрем'єр-міністра;
  • з питань аграрної політики під керівництвом Віцепрем'єр-міністра;
  • з питань гуманітарного, соціального та науково-інноваційного розвитку під керівництвом Віцепрем'єр-міністра;
  • з питань екології, молодіжної політики, спорту і туризму під керівництвом Віцепрем'єр-міністра;
  • з питань підготовки до проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 з футболу під керівництвом Віцепрем'єр-міністра.

9 грудня 2010 року Президент України у рамках реорганізації міністерств ліквідував урядові комітети[9].

Науково-дослідні бюджетні установиРедагувати

При Кабінеті Міністрів України зокрема створюються такі науково-дослідні бюджетні установи:

Консультативно-дорадчі органиРедагувати

При Кабінеті Міністрів України створені консультативно-дорадчі органи, зокрема:

БудівляРедагувати

 
Будинок Кабінету Міністрів України, а також Міністерства економіки та Міністерства фінансів

Засідання Кабінету Міністрів відбуваються в будівлі Уряду України за адресою Київ, вул. Грушевського, 12/2. Цей 10-поверховий історичний хмарочос є найбільшою адміністративною будівлею Києва. Загальний об'єм 235 тис. м³. Зведений у 1936—1938 роках, Будинок Ради Народних Комісарів УРСР став першим об'єктом нового адміністративного комплексу на Липках[13]. Після підриву Хмарочоса Гінзбурга, з 1941 по 1954 рік споруда була найвищим хмарочосом Києва[14]. З 1990 року тут розміщується Кабінет Міністрів УРСР. Пам'ятка архітектури[13].

З 2015 в Будинку Уряду діє Музей історії урядів України, експозиція якого розповідає про діяльність урядів, що діяли на території сучасної України від 1917 року до наших днів[15].

ІсторіяРедагувати

З березня 1946 року вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади Української РСР була Рада Міністрів УРСР, що була республіканською ланкою у комуністично-радянській системі управління СРСР і значною мірою підпорядковувалася союзному уряду. Однак після прийняття Верховної Радою 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України, повноваження республіканського уряду значно розширилися.[16][2] Зокрема 3 серпня 1990 року Верховна Рада доручила Раді Міністрів підготувати проєкт нового закону про Раду Міністрів УРСР, що б враховував закони УРСР, які визначають державний суверенітет і економічну самостійність України та перехід економіки республіки до ринкових відносин.[17]

Утворення Кабінету МіністрівРедагувати

18 квітня 1991 року Голова Ради Міністрів УРСР Вітольд Фокін представив у Верховній Раді УРСР концепцію реформи уряду України, метою якої було приведення структури уряду у відповідність до Декларації про державний суверенітет та до вимог ринкової економіки. Зокрема, передбачалося відійти від галузевого принципу безпосереднього адміністративно-командного управління підприємствами до функціонального принципу, шляхом застосування в управлінні лише економічних регуляторів. Новий уряд мав називатися Кабінет Міністрів, і до його складу мали увійти:

  • прем'єр-міністр;
  • два віцепрем'єр-міністра, які мали здійснювати оперативне керівництво всіма справами Кабінету Міністрів;
  • державний секретар, що б очолював апарат Кабінету Міністрів;
  • 8 державних міністрів, які б на відміну від звичайних міністрів не мали під собою окремих міністерств чи галузей, але які б відповідали за комплексне вирішення питань відповідно до функцій, покладених на них прем'єр-міністром, у всіх урядових та неурядових структурах;
  • 20 звичайних міністрів.

Так кількість членів уряду зменшувалася з 45 до 30. Водночас більшість існуючих міністерств передбачалося перетворити на державні комітети та інші центральні органи державного управління.[18][19][20]

Після обговорення Верховна Рада схвалила пропоновану Радою Міністрів структуру державного управління УРСР і утворила Кабінет Міністрів УРСР у складі Прем'єр-міністра, Першого віце-прем'єра, віце-прем'єра, державного секретаря Кабінету Міністрів, державних міністрів і міністрів Української РСР. Водночас точний перелік міністерств було вирішено визначити пізніше.[21][22][23][24] Також Рада Міністрів мала зберігати свої повноваження до затвердження персонального складу Кабінету Міністрів.[21] Також було внесено зміни до Конституції УРСР, якими було визначено, що Голова Верховної Ради має представляти у Верховній Раді кандидатуру на призначення прем'єр-міністром.[25][26]

Одразу після цього Верховна Рада призначила Прем'єр-міністром діючого Голову Ради Міністрів Вітольда Фокіна і доручила йому надати пропозиції про персональний склад Кабінету Міністрів.[27]

13 травня 1991 року Верховна Рада затвердила перелік із 22 міністерств в УРСР,[28][29] і також включила Голову Комітету державної безпеки УРСР до складу Кабінету Міністрів.[30]

21 травня 1991 року Верховна Рада внесла зміни до Конституції УРСР, якими остаточно визначила Кабінет Міністрів найвищим органом державного управління Української РСР.[31] Також у цей день Верховна Рада призначила двох віцепрем'єр-міністрів[32][33], трьох державних міністрів[34][35][36] та державного секретаря[37].

1996—2004Редагувати

На такій правовій основі Уряд функціонував до прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України 1996, яка встановила, що Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальним перед Президентом України, підконтрольним і підзвітним ВР, і що до його складу входять Прем'єр-міністр, Перший віцепрем'єр-міністр, три віцепрем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр призначався Президентом України за згодою ВР. Персональний склад КМ призначався Президентом України за поданням Прем'єр-міністра. КМ складав свої повноваження перед новообраним Президентом України. ВР могла розглянути питання про відповідальність КМ та прийняти резолюцію недовіри до КМ, наслідком чого була його відставка. Рішення про відставку КМ міг прийняти також Президент України[2].

Встановлені Конституцією України засади діяльності КМ потребували подальшого розвитку, зокрема законодавчого визначення організації, повноважень та порядку діяльності Уряду. В умовах відсутності відповідної законодавчої бази Уряд до 2000 майже не діяв як колегіальний орган, підготовка та впровадження актів КМ базувалися здебільшого на радянській правовій системі. У червні 2000 р. затверджено Тимчасовий регламент КМ, яким було встановлено порядок організації його діяльності на період до набрання чинності Законом України «Про Кабінет Міністрів України». Проте напружена політична ситуація в країні і, як наслідок, масові публічні виступи громадян під час президентських виборів 2004 року внесли зміни в перебіг подій[2].

2004—2014Редагувати

8 грудня 2004 р. ВР ухвалила Закон України «Про внесення змін до Конституції України», який набрав чинності з 1 січ. 2006. Цей закон по-новому перерозподілив повноваження Президента України, ВР й Уряду у сфері виконавчої влади, зокрема щодо формування складу КМ. Згідно з цим законом, до складу КМ входять: Прем'єр-міністр, Перший віцепрем'єр-міністр, віцепрем'єр-міністри (без обмеження кількості), міністри. Прем'єр-міністр, міністр оборони та міністр закордонних справ, а також Голова Служби безпеки призначаються ВР за поданням Президента України. Інші члени КМ, а також голова Антимонопольного комітету, голова Державного комітету телебачення та радіомовлення, голова Фонду державного майна призначаються ВР за поданням Прем'єр-міністра. Пропозиції щодо кандидатур на посади членів КМ вносить Президентові України та Прем'єр-міністрові коаліція депутатських фракцій у ВР. Всі інші керівники центральних органів виконавчої влади призначаються КМ за поданням Прем'єр-міністра[2].

На цих засадах у серпні 2006 було проведено формування Уряду на чолі з Віктором Януковичем.

Згідно з конституційними змінами, до повноважень КМ перейшли повноваження з утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які до цього здійснював Президент України.

На відміну від раніше наданого Президентові України права скасовувати акти Уряду відтепер Президент України може зупиняти дію таких актів з мотивів невідповідності їх Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їхньої конституційності. Разом з тим за Президентом України збережено право скасовувати акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

По-іншому нині відбувається складення повноважень Уряду — перед новообраною ВР. Прем'єр-міністр, інші члени КМ мають право заявити ВР про свою відставку. Відставка Прем'єр-міністра або ухвалення ВР резолюції недовіри КМ мають наслідком відставку всього складу КМ. У таких випадках ВР здійснює формування нового складу КМ у строки та в порядку, визначені Конституцією. КМ, який склав повноваження перед новообраною ВР або відставку якого прийнято ВР, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого КМ[2].

21 груд. 2006 ВР прийняла Закон України «Про Кабінет Міністрів України», який після подолання вета Президента України набрав чинності у лют. 2007. Цей закон визначає основні завдання, принципи та правові засади діяльності КМ, склад та порядок його формування, повноваження у відносинах з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, статус та повноваження членів КМ.

Згідно з цим законом, КМ є колегіальним органом, який ухвалює рішення після обговорення питань на своїх засіданнях. Прем'єр-міністр керує роботою КМ, спрямовує його діяльність на забезпечення проведення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Програми діяльності КМ, здійснення інших покладених на нього повноважень, формує порядок денний засідання КМ, скликає засідання КМ та головує на них, виконує інші повноваження, передбачені Конституцією та законами України. Перший віцепрем'єр-міністр, віцепрем'єр-міністри забезпечують виконання Програми діяльності КМ у відповідних напрямах діяльності, координують роботу міністерств, спрямовують, координують та контролюють діяльність інших центральних органів виконавчої влади, що належать до їхньої сфери спрямування і координації, очолюють відповідні урядові комітети, забезпечують підготовку питань для розгляду на засіданнях КМ, здійснюють інші передбачені законами повноваження. Міністри України забезпечують виконання Програми діяльності КМ, формування та реалізацію державної політики у відповідній сфері, здійснюють керівництво міністерствами (крім міністрів, які не очолюють міністерства) та на виконання вимог законодавства визначають у межах наданих повноважень політичні пріоритети, стратегічні напрями роботи міністерств і шляхи досягнення поставленої мети, спрямовують та координують діяльність центральних органів виконавчої влади, що належать до їхньої сфери спрямування і координації, здійснюють інші передбачені законами повноваження[2].

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності КМ здійснює Секретаріат КМ, який очолює міністр КМ.

18 липня 2007 року відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» затверджено Регламент КМ України, яким встановлено порядок організації діяльності КМ, пов'язаної з реалізацією його повноважень. Зокрема, Регламентом встановлено порядок підготовки та проведення засідань КМ, визначено, що на засіданнях розглядаються: концептуальні засади реалізації державної політики; питання, що потребують нормативно-правового врегулювання актами КМ; питання організаційно-розпорядчого характеру (в тому числі кадрові, нагородження відзнаками КМ); законодавчі ініціативи Уряду; проєкти актів Президента України; проєкти урядових заяв, декларацій, директив, листів, звернень і меморандумів, а також заслуховуються звіти (інформація) керівників органів виконавчої влади про виконання ними своїх повноважень та з окремих питань діяльності відповідних органів.

9 грудня 2010 Президент України оптимізував систему центральних органів виконавчої влади[38].

2014—Редагувати

27 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила новий Закон «Про Кабінет Міністрів України» (у зв'язку з конституційною реформою, яка стала наслідком перемоги Євромайдану)[39].

Список урядів УкраїниРедагувати

Уряд Роки діяльності
1
Уряд Вітольда Фокіна 1991—1992
2
Уряд Леоніда Кучми 1992—1993
3
Уряд Віталія Масола 1994—1995
4
Уряд Євгена Марчука 1995—1996
5
1-й уряд Павла Лазаренка 1996
6
2-й уряд Павла Лазаренка 1996—1997
7
Уряд Валерія Пустовойтенка 1997—1999
8
Уряд Віктора Ющенка 1999—2001
9
Уряд Анатолія Кінаха 2001—2002
10
1-й уряд Віктора Януковича 2002—2004
11
1-й уряд Юлії Тимошенко 2005
12
Уряд Юрія Єханурова 2005—2006
13
2-й уряд Віктора Януковича 2006—2007
14
2-й уряд Юлії Тимошенко 2007—2010
15
1-й уряд Миколи Азарова 2010—2012
16
2-й уряд Миколи Азарова 2012—2014
17
1-й уряд Арсенія Яценюка 2014
18
2-й уряд Арсенія Яценюка 2014—2016
19
Уряд Володимира Гройсмана 2016—2019
20
Уряд Олексія Гончарука 2019—2020
21
Уряд Дениса Шмигаля з 2020

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ukraine : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 30 March. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  2. а б в г д е ж Толстоухов А. В. Кабінет Міністрів України [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 9. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  3. Документ 794-18, чинний, поточна редакція — Редакція від 09.12.2015, підстава 766-19. Архів оригіналу за 15 червня 2014. Процитовано 13 січня 2018. 
  4. Постанова Верховної Ради України від 4 червня 2020 року № 668-IX «Про призначення Стефанішиної О.В. Віце-прем'єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України»
  5. а б в г д е ж и к л м Склад Кабінету Міністрів України : [укр.] : [арх. 28.06.2021] // Урядовий портал : вебсайт. — 2021. — 30 березня. — Дата звернення: 8 серпня 2021 року.
  6. а б в Уряд і органи влади : [укр.] : [арх. 05.08.2021] // Урядовий портал : вебсайт. — 2021. — 30 березня. — Дата звернення: 8 серпня 2021 року.
  7. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 від «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] (зі змінами)
  8. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 року № 425 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» [Архівовано 1 серпня 2021 у Wayback Machine.]
  9. Кабінет Міністрів ліквідував урядові комітети. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 19 січня 2014. 
  10. Указ Президента України «Питання Українського інституту національної пам'яті» від 09.12.2010 № 1086/2010
  11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Координаційну раду з питань розвитку малого та середнього підприємництва та її складу» від 22.12.2010 № 1210
  12. Постанова КМУ від 12 жовтня 2011 р. N 1051 «Про утворення Ради з питань функціонування системи охорони здоров'я» rada.gov.ua
  13. а б Віктор Мойсеєнко. Будинок Ради Народних Комісарів УРСР, 1936—38 // Звід пам'яток історії та культури України: Енцикл. вид.: У 28 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — Кн. 1. — Ч. 1. — Київ. — А — Л. — 608 с. (стор. 336).
  14. Відомі об'єкти з Головинського граніту. Будівля Кабінету Міністрів України. Архів оригіналу за 3 вересня 2011. Процитовано 14 квітня 2019. 
  15. Музей історії урядів України. Урядовий портал. 20.12.2015. Архів оригіналу за 18 листопада 2017. 
  16. Кульчицький С.В. Рада Міністрів УРСР // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
  17. Про міністерства і державні комітети Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 27 лютого 2023. 
  18. Стенограма ранкового засідання Верховної Ради УРСР 18 квітня 1991 року. www.rada.gov.ua. Процитовано 27 лютого 2023. 
  19. Лист Голови Ради Міністрів УРСР до Верховної Ради УРСР про подання на розгляд пропозиції щодо реорганізації урядової структури. 12 квітня 1991 р. • Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (укр.). Процитовано 27 лютого 2023. 
  20. Лист Голови Ради Міністрів УРСР до Верховної Ради УРСР про подання на розгляд пропозиції щодо реорганізації урядової структури. 12 квітня 1991 р. • Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (укр.). Процитовано 27 лютого 2023. 
  21. а б Про утворення Кабінету Міністрів Української РСР. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 20 грудня 2020. 
  22. Кабінету Міністрів — чверть віку. Урядовий Кур’єр. 16 квітня 2016. Процитовано 2 лютого 2023. 
  23. Про структуру державного управління Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 27 лютого 2023. 
  24. Стенограма вечірнього засідання Верховної Ради УРСР 18 квітня 1991 року. www.rada.gov.ua. Процитовано 27 лютого 2023. 
  25. Про внесення змін до пункту 4 статті 108 Конституції (Основного Закону) Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 27 лютого 2023. 
  26. Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 27 лютого 2023. 
  27. Про призначення Прем'єр-міністра Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 2 лютого 2023. 
  28. Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 27 лютого 2023. 
  29. Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української РСР". Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 27 лютого 2023. 
  30. Про Голову Комітету державної безпеки Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 28 лютого 2023. 
  31. Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) Української РСР у зв'язку з вдосконаленням системи державного управління. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 2 лютого 2023. 
  32. Про призначення Першого Віце-Прем'єр-міністра Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 2 лютого 2023. 
  33. Про призначення Віце-Прем'єр-міністра Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 2 лютого 2023. 
  34. Про призначення Державного міністра - Міністра у справах економіки Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 2 лютого 2023. 
  35. Про призначення Державного міністра з питань оборонного комплексу і конверсії Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 2 лютого 2023. 
  36. Про призначення Державного міністра з питань аграрної політики і продовольства Української РСР - Міністра сільського господарства Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 2 лютого 2023. 
  37. Про призначення Державного секретаря Кабінету Міністрів Української РСР. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 2 лютого 2023. 
  38. Указ Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»
  39. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Кабінет Міністрів України» / Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України, 27.02.2014 1:39. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 8 березня 2014. 

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати