Вікіпедія

Тихонов В'ячеслав Васильович

радянський і російський актор, Народний артист СРСР (1974)

В'ячеслав Васильович Тихонов (рос. Вячеслав Васильевич Тихонов; 8 лютого 1928, Павловський Посад, Московська губернія — 4 грудня 2009, Москва, Росія) — видатний радянський і російський актор. Народний артист СРСР (1974). Герой Соціалістичної Праці (1982). Лауреат Державної премії СРСР (1970). Лауреат Державної премії Росії (1976) за роль Ісаєва-Штірліца у серіалі «Сімнадцять миттєвостей весни». Лауреат Ленінської премії за роль Івана Івановича у фільмі «Білий Бім Чорне вухо» (1977). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1980) за читання дикторського тексту у фільмі «Відродження».

В'ячеслав Васильович Тихонов
рос. Вячеслав Васильевич Тихонов
Ім'я при народженнірос. Вячеслав Васильевич Тихонов
Народився8 лютого 1928(1928-02-08)[1][2][3]
Павловський Посад, Богородський повітd, Московська губернія, РСФРР, СРСР
Помер4 грудня 2009(2009-12-04)[4][5][…] (81 рік)
Москва, Росія[5]
  • синдром поліорганної недостатності
    • ПохованняНоводівичий цвинтар
    ГромадянствоСРСР
    Росія
    Діяльністьактор, кіноактор, телеактор
    Alma materВсеросійський державний інститут кінематографії (1950)
    Роки діяльності1948 — 2006
    ПартіяКПРС
    ДружинаНонна Мордюкова
    ДітиВолодимир Тіхонов і Тихонова Анна В'ячеславівна
    ЧленствоСК СРСР
    Провідні роліМакс Отто фон Штірліц
    IMDbnm0863146
    Нагороди та премії
    Герой Соціалістичної Праці — 1982
    Орден «За заслуги перед Вітчизною»
    Ленінська преміяДержавна премія СРСРНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1980
    Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих
    Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих
    Народний артист СРСР
    CMNS: В'ячеслав Васильович Тихонов у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Знявся в українських фільмах: «У мирні дні» (1951, Гриневський), «Максимко» (1952, Горелов), «Зірки на крилах» (1955, Олекса Лавринець), «НП. Надзвичайна подія» (1959, Віктор Райський), «Спрага» (1959, Безбородко), «По вулицях комод водили» (1978), «Наближення до майбутнього» (1986, Лунін).

    Біографія

    ред.

    Батьки були звичайними працівниками: батько — Василь Романович, працював механіком на ткацької фабриці, мати — Валентина В'ячеславівна, була вихователем у дитячому садку.

    З початком Німецько-радянської війни, в 1941 році, в школі, де вчився Тихонов, розмістився військовий госпіталь. В'ячеслав у віці 13 років пішов в ремісниче училище, де вчився на токаря. Після цього поступив на військовий завод, де працював за отриманою спеціальністю. Вечорами після роботи він бігав з друзями в кінотеатр «Вулкан», дивитися героїчні картини. Улюблені герої: Чапаєв — Борис Бабочкін, Олександр Невський — Микола Черкасов і, звичайно, тодішні загальні кумири — Михайло Жаров і Петро Алейников.

    Тихонов, таємно від батьків мріяв про кар'єру кіноактора, а батьки бачили в ньому інженера чи агронома. У 1944 В'ячеслав поступив на нульовий курс Автомеханічного інституту. Але ближче до 1945 року у нього виникла ідея шукати щастя у ВДІКу. Там його спочатку не прийняли. Але у справу втрутився випадок. Вже після завершення вступних іспитів ВДІК професор Б. В. Бібіков зарахував Тихонова до себе на курс. У роки навчання у ВДІКу відбувся його акторський дебют у фільмі Сергія Герасимова «Молода гвардія», де він зіграв роль Володі Осьмухіна.

    Під час навчання у ВДІКу В'ячеслав одружився з Нонною Мордюковою. У 1950 році В'ячеслав Васильович з відзнакою закінчив ВДІК, майстерню видатних педагогів Б. В. Бібікова і О. І. Пижової і влаштовується в театрі-студії кіноактора, де працював у 1950–1957 роках.

    Фільм «Молода гвардія» дав творчий імпульс не тільки Тихонову, а й цілій плеяді молодих талановитих акторів: Інні Макаровій, Сергію Гурзо, Нонні Мордюковій, Кларі Лучко, Сергію Бондарчуку, Євгену Моргунову, Людмилі Шагаловій, Георгію Юматову, Віктору Авдюшко, Тамарі Носовій. Фільм «Молода гвардія» можна назвати блискучим дебютом цілого повоєнного покоління радянських акторів.

    Тим часом В'ячеслав Васильович, на відміну від більшості акторів-молодогвардійців, після 1948 року майже 10 років не отримував у кіно цікавих ролей. Режисери використовували головним чином його зовнішні дані, не прагнучи виявити акторський потенціал. За ці роки В'ячеслав Васильович встиг розкрити свій талант в театрі, зігравши Ведмедя в спектаклі «Звичайне диво», поставленому Ерастом Гаріним в театрі-студії кіноактора.

    У 1954 у фільмі «Про це не можна забувати» зіграв роль українського самобутнього поета. У 1957 році на кіноекрани вийшов фільм Станіслава Ростоцького «Справа була в Пенькові». В'ячеслав Тихонов зіграв роль тракториста Матвія Морозова. Ця роль принесла акторові глядацьке визнання.

    У фільмі режисера Віктора Івченка «Надзвичайна подія» актор зіграв одеського матроса Віктора Райського, веселого і начебто відчайдушного хлопця, який стає справжнім героєм в стані чанкайшистів, які захопили танкер. Герой Тихонова «обдурив» глядачів (не «чекали» від Райського таких подвигів), і зумів обдурити ворогів, які повірили у вдавану простоту героя. Фільм став лідером прокату 1959 року.

    Після цих кінокартин у В'ячеслава Тихонова повірили режисери і за короткий термін йому був запропонований ряд значних, різнопланових ролей у фільмах: Станіслава Ростоцького «Травневі зірки» (1959) і «На семи вітрах» (1962), Євгенія Ташкова — «Спрага» (1959), Михайла Швейцера — «Мічман Панін» (1960), Леоніда Лукова — «Два життя» (1961), Самсона Самсонова — «Оптимістична трагедія» (1963). Цікаво, що у фільмі «Спрага» Тихонов вперше приміряв форму німецького офіцера і роль радянського розвідника — він грав розвідника, закинутого в німецький тил під час війни.

    У другій половині 1960-х років В'ячеслав Васильович зробив великий крок до вершин акторської майстерності — була зіграна роль Андрія Болконського в епопеї Сергія Бондарчука «Війна і мир». Роль зажадала від актора повної самовіддачі, і Тихонов, подібно всім учасникам зйомок, працював з неймовірним напруженням сил.

    Після такої складної і виснажливої ролі В'ячеслав Васильович блискуче зіграв вчителя Мельникова у фільмі Станіслава Ростоцького «Доживемо до понеділка». Його Мельников став ідеальним героєм і взірцем для наслідування. За цю роботу В'ячеславу Васильовичу Тихонову в 1970 році була присуджена Державна премія СРСР.

    У телесеріалі Тетяни Ліознової «Сімнадцять миттєвостей весни» Тихонов зіграв найбільш «зоряну» свою роль — Ісаєва — Штірліца. Акторський успіх Тихонова приніс йому небачену популярність, і в 1976 році він був нагороджений Державною премією РРФСР імені братів Васильєвих. У тому ж році вступив в КПРС. Схожу роль співробітника радянських спецслужб Тихонов виконав у телесеріалі «ТАРС уповноважений заявити...» за романом того ж Ю. Семенова, остаточно зміцнивши свій образ як зразкового «радянського розвідника».

    Звання

    ред.

    Фільмографія

    ред.

    Кіноролі

    ред.

    Дубляж та озвучування

    ред.

    Примітки

    ред.
    1. ↑ Тихонов Вячеслав Васильевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
    2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. ↑ Filmportal.de — 2005.
    4. ↑ http://top.rbc.ru/incidents/04/12/2009/351458.shtml
    5. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #136393454 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.

    Література

    ред.
    • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.422;
    • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998, — С.752;
    • Кинословарь. Т. З. СПб., 2001. — С217-218;
    • Шевченківські лауреати: 1962—2001. К., 2001. — С.543.

    Посилання

    ред.
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тихонов_В%27ячеслав_Васильович&oldid=43250507