Ростоцький Станіслав Йосипович (21 квітня 1922, Рибінськ, СРСР — 10 серпня 2001, поблизу Виборга, Росія) — радянський, російський кінорежисер і сценарист. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1964). Народний артист РРФСР (1969). Народний артист СРСР (1974). Лауреат Державної премії СРСР (1970, 1975). Лауреат Ленінської премії (1980). Лауреат ряду міжнародних кінопремій.

Ростоцький Станіслав Йосипович
Дата народження 21 квітня 1922(1922-04-21)[1]
Місце народження Рибінськ, Rybinsk Governorate[d], РРФСР[1]
Дата смерті 10 серпня 2001(2001-08-10)[2] (79 років)
Місце смерті Ленінградська область, Росія
Поховання Ваганьковське кладовище
Громадянство Flag of the Soviet Union (1923).svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Професія кінорежисер, сценарист і актор
Нагороди
Державна премія СРСР Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Народний артист СРСР Орден Вітчизняної війни I ступеня Order "For Merit to the Fatherland" IV class Орден Трудового Червоного Прапора Орден Червоної Зірки
Премія Ленінського комсомолу
Народний артист РРФСР Ленінська премія Заслужений діяч мистецтв Росії
IMDb ID 0744612

ЖиттєписРедагувати

Батько, Ростоцький Йосип Болеславович (1890—1965), був лікарем, а мати Ростоцька Лідія Карлівна (1882—1964) — домогосподаркою.

В 1940 році закінчив школу і поступив в Інститут філософії та літератури.

Через хворобу хребта під час призову 1940 року був визнаний нестройовим. Проте в лютому 1942 року його призвали до війська. Спершу він служив в 46-ій запасній стрілецькій бригаді розташованій біля станції Сурок в Марійській АРСР. У вересні 1943 року Станіслав втік на фронт. Воював він простим солдатом у складі 6-ого гвардійського кавалерійського корпусу. Пройшов з боями від Вязьми до Рівного.

11 лютого 1944 року під Дубном Ростоцького було важко поранено. Кілька місяців він провів у шпиталях у Рівному та Москві, переніс кілька операцій. В серпні 1944 року був звільнений з військової служби як інвалід війни другої групи. За час військової служби Станіслав Ростоцький став кавалером ордену Червоної Зірки.

У вересні 1944 року поступив до Інституту кінематографії в майстерню Г. М. Козинцева. Вчився довго — 7 років, оскільки одночасно з навчанням працював в картинах вчителя на кіностудії «Ленфільм». По закінченню навчання Козінцев рекомендував Ростоцького як режисера, який одразу готовий до роботи в художньому кіні. В 1952 році отримав направлення на кіностудію імені Горького де й пропрацював усе життя.

Два фільми Станіслава Ростоцького номінувалися на премію Американської кіноакадемії — «А зорі тут тихі», «Білий Бім Чорне вухо». Три його картини, згідно з опитуваннями журналу «Советский экран», визнавалися найкращими фільмами року — «А зорі тут тихі», «Доживемо до понеділка», «Білий Бім Чорне вухо».

В 1998 році знявся в багатосерійному телефільмі «На ножах» режисера А. Орлова за романом Лєскова, де грав роль генерала Синтяніна.

Станіслав Ростоцький був автором багатьох статей в журналах «Искусство кино», «Советский экран», глав в збірках спогадів про С. Ейнзенштейна, Г. Козінцева, А. Москвіна, Л. Бикова.

Був членом Спілки кінематографістів СРСР та РРФСР, був головою журі у п'яти Московських міжнародних кінофестивалів (у 1975, 1977, 1979, 1981 та 1983 роках).

ФільмографіяРедагувати

ПосиланняРедагувати