Відкрити головне меню

Семен Давидович Аранович (23 липня 1934 року, Деражня, — 8 вересня 1996 року, Гамбург) — радянський російський кінорежисер, народний артист РФ (1994 рік)[1], лауреат Державної премії СРСР (1983 рік), лауреат премії «Ніка» (1988 рік), лауреат премії «Срібний ведмідь» Берлінського міжнародного кінофестивалю (1994 рік) за видатні досягнення у кіномистецтві.

Аранович Семен Давидович
Дата народження 23 липня 1934(1934-07-23) (85 років)
Місце народження Деражня, Хмельницька область
Дата смерті 8 вересня 1996(1996-09-08) (62 роки)
Місце смерті Гамбург, Німеччина
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Професія кінорежисер, сценарист
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії (1965)
IMDb ID 0033081

БіографіяРедагувати

У 1955 році Семен Аранович закінчив Вище військово-морське авіаційне училище. Служив у військової морської авіації Північного флоту[2]. Після пережитої авіакатастрофи був змушений радикально змінити рід занять. Аранович вступає до ВДІКу (майстерня Романа Кармена), котрий закінчив у 1965 році[3].

У 1965—1970 роках працював на Ленінградській студії документальних фільмів та на кіностудії «Леннаучфільм» режисером документального кіно. У 1965 році побачила світ його перша самостійна робота - «Час, який  завжди з нами».

10 березня 1966 року у Ленінграді брав участь у підпільному фільмуванні відспіву та похорон поетеси Анни Ахматової разом з операторами Віктором Петровим, А. Д. Шафраном та іншими. У 1989 році відзняті матеріали були використані їм в документальному фільмі «Особова справа Анни Ахматової».

З 1971 року працював в жанрі ігрового художнього кіно на кіностудії «Ленфильм». Першим постановочним фільмом у його виконанні став фільм «Червоний дипломат». У 1985 році вийшов створений ним міні-серіал «Протистояння», за романом Юліана Семенова.

З 1991 року Аранович стає художнім керівником ТО «Кінодокумент». У 1992—1995 роках - голова правління Спілки кінематографістів Санкт-Петербургу.

З 1992 року керував майстерню режисури художнього та документального кіно. Очолював кафедру кіномистецтва факультету екранних мистецтв Санкт-Петербургського університету кіно та телебачення. У 1994 році отримав звання народного артиста Російської Федерації.

Семен Аранович помер 8 вересня 1996 року після важкої хвороби у Гамбурзі, не закінчивши свій останній фільм «Agnus Dei»[4].

ФільмографіяРедагувати

ДокументальніРедагувати

  •  35-й кілометр (1963)
  • Останній пароплав (1965)
  • Сьогодні — прем'єра (1965)
  • Час, який завжди з нами (1965)
  • Дагестанська балада (1966)
  • Друг Горького — Андреєва (1966)
  • Люди землі та неба (1966)
  • М. Горький. Останні роки (1967)
  • Сорок кроків (1968)
  • Поділись своєю піснею (1969)
  • Тисяча сто ночей (1970)
  • Монолог художника (1975)
  • Зустріч на острові (1979)
  • Дмитро Шостакович (1981)
  • Особова справа Анни Ахматової (1989)
  • Дмитро Шостакович. Альтова соната (1987)
  • Я служив в охороні Сталіна, або Досвід документальної міфології (1989)
  • Я служив в апараті Сталіна, або Пісні олігархів (1990)
  • Великий концерт народів, або Дихання Чейн-Стокса (1991)
  • Острови (1993)

ХудожніРедагувати

НагородиРедагувати

  • 1983 рік — Державна премія СРСР — фільм «Торпедоносці»
  • 1983 рік — приз Всесоюзного кінофестивалю (Киев) — фільм «Торпедоносці»
  • 1988 рік — Національна кінематографічна премія «Ніка» в категорії кращій науково-популярний фільм за «Максим Горький. Останні роки» (Леннаучфільм)[5]
  • Премія імені О. Довженко
  • 1994 рік — премія «Срібній Відмідь» Берлінського міжнародного кінофестивалю (1994 рік) за видатні досягнення у кіномистецтві — фільм «Рік Собаки»

ЛітератураРедагувати

  • Аранович / Сост. И. Павлова, Ю. Павлов. — СПб.: Студия «Панорама», 1998.

ПриміткиРедагувати

  1. Награждён указом президента России № 86 от 11 января 1994 года. Архів оригіналу за 21 жовтень 2013. Процитовано 18 лютий 2018. 
  2. Аранович Семён Давидович. Энциклопедия отечественного кино. Архів оригіналу за 2012-12-02. Процитовано 2012-11-14. 
  3. Быков Д. Умер Семен Аранович. Энциклопедия отечественного кино. Архів оригіналу за 2012-12-02. Процитовано 2012-11-14. 
  4. Федор Раззаков. Сияние негаснущих звезд. — Litres, 2017. — ISBN 9785425026149.
  5. Лауреаты Национальной кинематографической премии «Ника» за 1987 год.

ПосиланняРедагувати