Деражня

місто в Хмельницькій області (Україна)

Дера́жня — місто в Україні, розташоване в Хмельницькому районі Хмельницької області. Адміністративний центр Деражнянської міської громади. Населення — 10 346 мешканців (перепис 01.01.2001). Місто розташоване на річці Вовк, за 45 км від Хмельницького. Залізнична станція на лінії Жмеринка — Гречани Південно-Західної залізниці.

Деражня
Герб
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Хмельницька область
Район Хмельницький район
Громада Деражнянська міська громада
Засноване 1431
Магдебурзьке право 1614
Статус міста від 1987 року
Населення 9969 (01.01.2020) [1]
 - повне 9969 (01.01.2020) [1]
Площа 17,55 км²
Густота населення 589,52 осіб/км²
Поштові індекси 32200—32205
Телефонний код +380-3856
Координати 49°16′13″ пн. ш. 27°26′17″ сх. д. / 49.27028° пн. ш. 27.43806° сх. д. / 49.27028; 27.43806
Висота над рівнем моря 280 м
Водойма річка Вовк
Назва мешканців деражня́нець, деражня́нка, деражня́нці
День міста 30 червня
Відстань
Найближча залізнична станція Деражня
До обл./респ. центру
 - залізницею 36 км
 - автошляхами 45 км
Міська влада
Адреса 32200, Україна, Хмельницька обл., Хмельницький р-н., м. Деражня, вул. Миру, 37
Міський голова Ковпак Андрій Миколайович

CMNS: Деражня у Вікісховищі

Мапа
Деражня. Карта розташування: Україна
Деражня
Деражня
Деражня. Карта розташування: Хмельницька область
Деражня
Деражня
Мапа

Історія Редагувати

 
Наполеон Орда. Особняк Раціборовського (1875 р.)

Деражня заснована у 1431 році.

У 1469 році належала Яну Одровонжу. В XVI ст. Деражня входила до королівщин, що належали Барському староству.

В турецьких документах 1542 року зазначено, що Деражня — це маленьке козацьке поселення. В 1552 році тут жило лише 11 людей, четверо з яких загинуло від епідемії.

9 квітня 1614 року[2] містечко отримало Магдебурзьке право на прохання старости Жолкевського. 1664 року була подарована колишньому гетьманові Івану Виговському[3].

Приблизно тоді ж, у першій половині XVII століття, у Деражні було збудовано фортецю, яка, вірогідно, була земляною[4]. На самому початку повстання 1648 року Деражня була захоплена козаками Богдана Хмельницького. У 1672 році перейшла під владу Туреччини. В 1682 році війська польського гетьмана Яна Собеського перехопили Деражню від турків.

 
Єврейський цвинтар.

Протягом XVIII i XIX століття Деражнею володіли різні польські пани. В першій половині XVIII ст. Деражнею володів ксьондз Антоній Любомирський. Він сприяв будівництву тут першого дерев'яного костелу.

Юзеф Пуласький купив маєток Деражня у 1751 році в Михайла Сапеги.[5] З 1761 по 1776 рік це була власність коронного писаря Пйотра Ожаровського. Десь у 1750 році у містечку з'явилися євреї і була побудована синагога. 1776 чи 1777 року Ожаровський відступив право на маєток в Деражні коронному підскарбію графу Адаму Понінському[6].

1793 року після другого поділу Речі Посполитої Деражня відійшла до Летичівського повіту Подільської губернії в складі Російської імперії. Відомий банкір Петро Ферґуссон Теппер[pl] в грудні 1779 року придбав маєток у містечку разом з іншими (в селах Нова Гута, Майдан Старий, Майдан Гутнянський, Майдан Новий, Криничне, Нижнє, Кальна Деражня, Слобідка, Гута Стара, Шарки, Карачинці Волоські, Карачинці Пилипоські) за 1600000 злотих польських у А. Понінського. Він володів маєтком у Деражні до початку XIX століття, коли став банкрутом. Інші власники: Климентій Берном у 1803, граф Міхал Чацький[6] у 1807 році. Пани Мошинські володіли містечком і навколишніми селами з 1820 по 1844 рік.

У 30-х роках XIX століття збіднілий штетл став одним із центрів діяльності Устима Кармалюка. До його загону, окрім українських селян, масово зголошувалися євреї, чого раніше в історії не траплялось. На відміну від попередніх селян-бунтівників, люди Кармалюка не вбачали в євреях своїх ворогів, але були партнерами. Незадовго до того, як Кармалюк був зраджений і застрелений, він пограбував маєток пані Папінської. Сенатська комісія по боротьбі з організованою злочинністю вирішила, що всі втрати Папінської (4000 рублів банкнотами, 400 срібних і 1600 золотих рублів та 11000 рублів за викрадений товар) мусять компенсувати деражнянські євреї. Вперше влада покарала цілий кагал, оскільки «Вся Деражня — це місто злочинців та дезертирів». Для виплати компенсації гроші збирались євреями з кількох губерній. Загалом тоді перед судом повстали від 205 до 305 євреїв та близько 400 селян[7].

В 1844 році Деражню придбав Станіслав Раціборовський. Він і його нащадки були останніми володарями містечка. Наприкінці 1860-х років почалося будівництво залізниці, що значно сприяло економічному розвитку Деражні. Населення зросло з 1201 людей у 1873 році до 6118 людей у 1897 році, коли до Деражні дійшла залізнична колія і було збудовано залізничну станцію. Єврейське населення становило на той час 5230 людей. Словами героя розповіді Шолом-Алейхема «Німець»

  Сам я, як ви вже чули, деражнянський, тобто з Деражні. Це — маленьке містечко у Подільській губернії, зовсім маленьке містечко, хоч тепер Деражня вже нібито місто, із залізницею, станцією, вокзалом…

Коли Деражня стала станцією, нам заздрила ціла округа. Та й справді, — це ж вам неабищо! Всі були певні, що тепер почнеться щасливе життя, будуть заробітки, золото загрібатимуть повними жменями. Одно слово, всі розбагатіють!.. Поз'їжджалися з усіх сіл до нашого міста. Люди перебудовували будинки, ставили нові крамниці. Таксу на м'ясо підвищили. Почали вже подумувати про те, щоб запросити нового різника, збудувати нову синагогу та поширити старе кладовище — одно слово, у нас стало весело. Та й що тут дивного? Залізниця, станція, вокзал! Візники спочатку, правда, трохи бунтували, були дуже невдоволені з усієї цієї витівки, але хто їх питає? Проклали рейки, привезли вагони, поставили вокзал, повісили дзвінок, прибили дощечку: «Станція Деражня» — і, як то кажуть, не трать, куме, сили…

 

Під час Першої світової війні Деражня була вузлом постачання на фронт, коли ешелони проходили станцію кожних 15 хвилин.

Визвольні змагання 1917—1921 Редагувати

Після жовтневого перевороту у Росії 1917 року Деражню не обминула громадянська війна, єврейські погроми, колективізація 1920-х, штучний Голодомор 1930-х. Під час Української революції 29 липня 1919 р. силами Сьомої Львівської бригади ІІ-го Корпусу УГА місто було звільнене від більшовиків[8]. На початку серпня 1919 року силами тієї ж бригади спільно з повстанцями полковника Висоцького Деражня вчергове була визволена від російсько-більшовицьких окупантів (також Летичів). У місті деякий час влітку 1919 року розташовувалась Ставка Начальної Команди Української Галицької армії[9].

4 (ймовірніша дата) чи 5 квітня 1920 року більшовицька авіація скинула дві бомби на залізничну станцію в Деражні, проте вони не заподіяли жодної шкоди. У відповідь на бомбардування Деражні та Проскурова з літака 6-ї армії[pl] Війська Польського 5 квітня було скинуто п'ять бомб на залізничну станцію в Жмеринці, де перебували більшовики: 4 вибухнули на коліях, а одна пошкодила паровозовню[10].

16 листопада 1920 року частини Армії УНР після запеклих боїв з більшовиками здобули Деражню.

 
Пам'ятник загиблим євреям і ромам на місці масового розстрілу 20 вересня 1942 року

Радянський міжвоєнний період Редагувати

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 62 жителі міста[11].

Німецький період Редагувати

Німецькі війська зайняли Деражню 11 липня 1941 року. Під час окупації Деражня адміністративно була центром Деражнянського району Летичівського ґебіту генеральної округи Волинь-Поділля Райхскомісаріату Україна[12].

Під час окупації в Деражні розташовувалось єврейське гетто. 20 вересня 1942 року німецька оперативна команда розстріляла все єврейське населення містечка, а також осіле ромське населення селища Вовковинців — в сумі майже 4000 осіб. Ромів у цьому числі було до 450[13].

25 березня 1944 року Деражню зайняла радянська армія.

Радянський повоєнний період Редагувати

Деражні надано статус міста в 1987 році.

У незалежній Україні Редагувати

На початку грудня 2001 року на станції відкрито музей Південно-Західної залізниці та Бориса Степановича Олійника, який 19 років очолював столичну магістраль та був першим головою Укрзалізниці. В експозиції музею показаний розвиток залізничного транспорту від часу його зародження досі, історія станції (особливо в XX столітті), а також створений меморіальний куточок Б. С. Олійника.

28 грудня 2014 року владика Антоній, митрополит Хмельницький і Кам'янець-Подільський, у Деражні освятив новий храм[14].

Релігія Редагувати

Пам'ятки Редагувати

У Деражні частково збереглася забудова XIX — початку XX ст., серед якої 9 споруд визнані пам'ятками архітектури місцевого значення. Зокрема, привертають увагу особняк Раціборовського XIX ст. (нині — районна лікарня), особняк адвоката Гершгоріна[15] початку XX ст. (у радянські роки — школа, будинок школяра), прибутковий будинок 1912 р.[16].

Див. також Редагувати

Промисловість Редагувати

  • ПрАТ «Деражнянський молочний завод» (ТМ «Здоровий світ»)
  • Деражнянський плодоконсервний завод (ТМ «Декос»)
  • Завод сухих сніданків ТОВ «Санні Фуд» (ТМ «Санні Фуд»)

Відомі люди Редагувати

Примітки Редагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  2. Гречило А. Українська міська геральдика. — К., Львів, 1998. — С. 48. У статті про місто на стор. 958 у Географічному словнику Королівства Польського помилково вказано 1644 рік
  3. Derażnia (1), mko… S. 958.
  4. Археологічна сенсація 2014 року: у Деражні знайдено залишки давнього замку // Хмельницька обласна державна адміністрація. — 20 серпня 2014 р.
  5. Wacław Szczygielski. Pułaski Józef (1704—1769) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1986. — T. XXIX/…, zeszyt 12…. — S. 381. (пол.)
  6. а б Derażnia (1), mko… S. 959.
  7. Yohanan Petrovsky-Shtern. Sztetl. Rozkwit i upadek żydowskich miasteczek na Kresach Wschodnich = The Golden Age Shtetl: A New History of Jewish Life in East Europe. — Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego. — P. 193-194. — ISBN 978-83-233-3781-2.(пол.)
  8. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 225
  9. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… с. 237
  10. Janusz Cisek [et al.]. Bitwa o Ukrainę 1 I-24 VII 1920. Dokumenty operacyjne (cz. I, 1 I-11 V). — Варшава : RYTM, 2016. — С. 471, 487, 488. — ISBN 978-83-7399-669-4.
  11. Деражня. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  12. Territoriale Veränderungen in Deutschland und deutsch verwalteten Gebieten 1874—1945. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](нім.)
  13. Місця масового вбивства ромів на теренах України за часів нацистської окупації. — «Зневажений геноцид». Доля ромів у зоні німецької окупації України під час Другої світової війни. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022. 
  14. У м. Деражня на Хмельниччині повстав новий храм. Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 2 січня 2015. 
  15. У списках пам'яток будівля часто фігурує під назвою «особняк Периторіна», що є наслідком хибного прочитання рукопису з прізвищем власника
  16. Єсюнін С., Кохановський О. Історичні пам'ятки Деражнянщини: науково-краєзнавче видання. — Хмельницький, 2009. — 48 с.
  17. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 147 с. ISBN 966-8201-26-4
  18. загинув під час оборони Донецького аеропортуУказ Президента України від 10 червня 2015 року № 318/2015 «Про присвоєння І.Зубкову звання Герой України»
  19. Rose Pesotta papers 1922-1965. Архів оригіналу за 20 січня 2020. Процитовано 4 липня 2023. 
  20. Указ президента України № 849/2019. Архів оригіналу за 20 грудня 2019. Процитовано 11 лютого 2020. 

Джерела та література Редагувати

Посилання Редагувати