Ахматова Анна Андріївна

російськомовна поетка з України україно-татарського походження

Ахма́това А́нна Андрі́ївна (Го́ренко; 23 червня 1889, Одеса, Херсонська губернія — 5 березня 1966, Домодєдово під Москвою) — російська поетеса українського походження, представниця акмеїзму. Одна з представників «Срібної доби», учасниця акмеїстичного угруповання «Цех поетів». Лауреатка міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна», почесний доктор літератури Оксфордського університету.

Анна Андріївна Ахматова
Анна Андреевна Ахматова
Портрет роботи Кузьми Петрова-Водкіна
Ім'я при народженні Анна Андріївна Горенко
Прізвисько Акума
Псевдонім Анна Андріївна Ахматова
Народилася 11 (23) червня 1889[1][2][3]
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Померла 5 березня 1966(1966-03-05)[4][5][…] (76 років)
Домодєдово, РРФСР, СРСР
·інфаркт
Поховання Комаровське селищне кладовище
Громадянство Російська імперія,
СРСР СРСР
Місце проживання Одеса
Санкт-Петербург
Ташкент
Київ
Діяльність поетеса
Сфера роботи поезія
Alma mater Київські вищі жіночі курси
Мова творів російська[5][2][6]
Роки активності 19111966
Напрямок акмеїзм
Жанр поезія
Конфесія православ'я
Батько Andrey Gorenkod
Мати Інна Еразмівна Стоговаd
Родичі Erazm Stogovd
У шлюбі з Гумільов Микола Степанович[7][2][…], Володимир Шилейкоd[2] і Пунін Микола Миколайович[2]
Діти Гумільов Лев Миколайович[2]
Автограф
Нагороди

CMNS: Ахматова Анна Андріївна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Життєпис ред.

Народилася під Одесою в родині відставного флотського інженера-механіка Андрія Горенка й Інни Еразмівни Стогової.

1890 року родина переїхала з Одеси до Царського Села, де Анна навчалася в Маріїнській жіночій гімназії в 1900—1905 роках.

Перший її вірш опублікуваний у журналі «Аполлон», коли поетесі було 11 років.

1903 — познайомилася з російським поетом Миколою Гумільовим і стала постійною адресаткою його віршів.

1905 — після розлучення батьків Анна переїхала з матір'ю до Євпаторії.

1906—1907 — навчалась у Фундуклеївській жіночій гімназії в Києві).

1907 — Микола Гумільов надрукував вірші Анни Горенко у своєму журналі «Сиріус».

1908—1910 — навчалася на юридичному відділенні Київських вищих жіночих курсів.

1909 — Гумільов приїхав до Києва на поетичний вечір і вкотре запропонував Анні одруження. Цього разу вона дала згоду на шлюб.

1910 — обвінчалася з Миколою Гумільовим у Миколаївській церкві на Микільській слобідці в Києві. Того ж року відвідала Париж, потім — Італію. Дебютувала в літературі збіркою поезій «Вечір», проте славу їй принесла книга «Чотки» (1914).

1910 — відвідувала Вищі історико-літературні курси Раєва в Петербурзі.

1911 — перші публікації під ім'ям «Анна Ахматова». Через батькову заборону підписувати поезії реальним прізвищем узяла прізвище «Ахматова» прабабусі по материнській лінії.

1911—1915 — щороку відвідувала Київ.

1912 — в родині Гумільова і Ахматової народився син Лев — майбутній історик.

Жовтневу революцію більшовиків Ахматова не прийняла, але Росії не покинула. 1921 року був розстріляний її чоловік Микола Гумільов, на той час вони були вже розлучені, звинувачений у контрреволюційній змові, а пізніше був двічі ув'язнений її син.

У 1920-ті роки Анна Ахматова посіла чільне місце в російській поезії: її як дослідницю цікавили життя та творчість Олександра Пушкіна, якому присвятила, зокрема, есе «Загибель Пушкіна».

 
Барельєф і меморіальна дошка в Севастополі, на будинку діда А. Ахматової, учасника першої оборони Севастополя Антона Горенка, де бувала поетеса.
Відкрита в 1989 році до 100-річчя А.Ахматової

Починаючи з 1922 року збірки Анни Ахматової зазнавали жорсткої цензурної правки — і з 1923 до 1934 року вона практично не друкувалася. Збірки її віршів, що вийшли в період між 1922 та 1966 роками, не можна повною мірою назвати авторськими.

 
Могила Анни Ахматової

У вересні 1940 року керуючий справами ЦК ВКП(б) Д. В. Крупін надіслав доповідну записку Андрію Жданову з вимогою вилучити збірку віршів поетеси за 1912—1940 рр., видану видавництвом «Радянський письменник».

1941—1944 — перебувала в евакуації у Ташкенті. Виступала зі своїми віршами перед пораненими у госпіталях.

У 1946 році зазнала жорсткої критики з боку лідерів тоталітарного радянського режиму (відома постанова про ленінградські журнали А. Жданова). 4 вересня її та Михайла Зощенка виключають зі спілки радянських письменників. Позбавлена можливості друкуватися, а отже мати засоби для існування, Ахматова займалася перекладами класичної китайської, індійської, західноєвропейської поезії. Кінцем жовтня 1940 секретаріат ЦК ВКП(б) видав постанову «Про збірку віршів А.Ахматової „Из шести книг“» з критикою «грубої помилки» працівників видавництва «Радянський письменник» та політредактора Головліта, які допустили видання «ідеологічно шкідливих, релігійно-містичних віршів Ахматової»; та пропозицією вилучити книгу з користування.

У 1950 році опублікувала цикл типово радянських віршів «Слава миру!» на честь Сталіна, і в 1951 році поновлена у Спілці письменників.

1962 — побачила світ її 22-річна праця — «Поема без героя».

Основні збірки поезій Ахматової: «Подорожник», «Anno Domini», «Біг часу», «Реквієм».

1962 — була номінована на Нобелівську премію з літератури.

1964 — в Італії отримала премію «Етна-Таорміна», а 1965 року — диплом почесного доктора Оксфордського університету.

Останній публічний виступ Анни Ахматової відбувся у Великому театрі в Москві на урочистому вечорі, присвяченому Данте.

Восени 1965 року перенесла 4-й інфаркт міокарду, а 5 березня 1966 року померла в підмосковному кардіологічному санаторії в Домодєдово.

Похована на Комаровському кладовищі під Ленінградом.

Матір поетеси — Інна Еразмівна Стогова похована в селі Слобідка-Шелехівська (Хмельницька область, Україна), де відкрито літературно-меморіальний музей Анни Ахматової[9].

Творчість ред.

  • любовна і рефлексивна лірика (збірки «Чотки» (1914), «Вечір» (1912), «Біла зграя» (1917), «Подорожник» (1921), «Anno Domini» (1922).
  • ліро-епічні поеми («Поема без героя», «Реквієм пам'яті жертв сталінських репресій»).
  • вірші про війну.
  • переклади поезії (у тому числі Івана Франка).

Характерними рисами творчості Ахматової можна назвати вірність моральним засадам буття, тонке розуміння психології почуття, осмислення трагедій ХХ сторіччя, що пов'язане з особистими переживаннями, тяжіння до класичного стилю поетичної мови.

Її ранні вірші були пройняті індивідуалістичними, занепадницькими мотивами. Пізніше написала ряд патріотичних віршів, цикли поезій: «Іва» (1940), «Ташкентські вірші» (1942—1944), «Слава миру» (1950).

Значна частина її творчості присвячена Україні. Зокрема — це поетичний цикл «Київський зошит», збірка «Вечір». У 1958 році А. Ахматова переклала на російську мову збірку поезій Івана Франка «Зів'яле листя».

Ставлення до української мови та літератури ред.

Сучасники Ахматової переказують її діаметрально протилежні погляди стосовно української мови і літератури.

Так, Лідія Чуковська у своєму мемуарно-біографічному творі «Записки про Анну Ахматову»[ru] наводить такий діалог із поетесою:[10]

Я запитала Анну Андріївну, чи любить вона Шевченка.
— Ні. У мене в Києві було дуже важке життя, і я країну ту не полюбила і мову… «Мамо», «ходімо», — вона скривилася, — не люблю.
Мене обурила ця зневага.
— Але ж Шевченко поет рівня Міцкевича! — сказала я.
Вона не відповіла.

Оригінальний текст (рос.)
Я спросила Анну Андреевну, любит ли она Шевченко.

– Нет. У меня в Киеве была очень тяжелая жизнь, и я страну ту не полюбила и язык… «Мамо», «ходимо», – она поморщилась, – не люблю.
Меня взорвало это пренебрежение.
– Но Шевченко ведь поэт ростом с Мицкевича! – сказала я.

Она не ответила.

За свідченнями ж українського журналіста і поета Тереня Масенка та письменника Миколи Бажана, який супроводжував її в Італію у 1964 році на вручення премії «Етна Таорміна», у роки юності живучи в Києві, Анна Ахматова полюбила українську мову.[11] Терень Масенко у своєму творі «Роман пам'яті» описує, як Ахматова взяла в руки його «Книгу лірики» й почала читати вголос легко й точно з чистою вимовою і правильними наголосами. Далі наводить діалог:[12]

 — Ви так добре знаєте українську мову, — кажу я.
 — Вона рідна мені, це мова моєї матері.

Літературознавець Григорій Кочур писав, що Ахматову образило припущення, що вона не в змозі самостійно зрозуміти українську мову при перекладі віршів Івана Франка. Автор зазначив, що на це Ахматова різко відповіла: «Ви, здається, забули, що моє прізвище Горенко!»[13][14]

Вшанування пам'яті ред.

Іменем Анни Ахматової названо вулиці в Україні (у Києві з 1990 року, Одесі, Дніпрі), у Росії (Пушкін, Москва, Тюмень, Калінінград), Узбекистані (Ташкент).

У 2005 році у Харкові в Саду скульптур у дворі ресторану «Ермітаж» по вулиці Максимиліанівській 18 був встановлений пам'ятник Анні Ахматовій. Пам'ятник виготовлений у 2001 році. Автор пам'ятника — скульптор Володимир Кочмар[15].

До 128 річниці від дня народження Анни Ахматової[16][17], 23 червня 2017 року, представники телеканалу Інтер, без погодження з міською владою, незаконно[18] встановили їй пам'ятник у Міському саду Києва[19]. Ініціаторами встановлення пам'ятника стали керівник Inter Media Group Ганна Безлюдна і головний редактор телеканалу «Інтер» Антон Нікітін[20]. Пам'ятник встановлено без погоджень з місцевою владою та не передано на баланс міста[18]. Автор пам'ятника — скульптор Олександр Стельмашенко[21]. На виготовлення погруддя пішло близько двох років. Висота погруддя разом з постаментом — майже чотири з половиною метри[22].

На честь Ахматової названо астероїд та кратер на Венері.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Лесневский С. С. Ахматова // Краткая литературная энциклопедияМосква: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 1.
  2. а б в г д е ж и к Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 32. — ISBN 978-2-221-06888-5
  3. Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
  4. Ахматова Анна Андреевна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. CONOR.Sl
  7. Magnusson M. Chambers Biographical DictionaryW & R Chambers, 1990. — ISBN 978-0-550-16041-6
  8. Гумилев, Николай Степанович // Писатели современной эпохи: Био-библиографический словарь русских писателей XX века / под ред. Б. П. КозьминМосква: 1928. — Т. 1. — С. 109–111. — 287 с.
  9. Олена О'Лір. Анна Ахматова — в українському інтер'єрі // День. — 2 серпня 2012 р. Архів оригіналу за 3 November 2016. Процитовано 12 червня 2014. 
  10. Записки об Анне Ахматовой — Чуковская Лидия Корнеевна — Google книги. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 19 березня 2015. 
  11. В годы юности, живя в Киеве, Анна Андреевна узнала украинский язык, а по свидетельству Тереня Масенко, встречавшегося с ней в язык полюбила Серебряный век — Сторінка 27 // Василий Викторович Шлапак, ‎Евдокия Ольшанская — 1994. Архів оригіналу за 11 березня 2019. Процитовано 19 березня 2015. 
  12. Взяла в руки мою Книгу лірики Ви так добре знаєте українську мову Вона рідна мені — Terenʹ Masenko — 1970. Архів оригіналу за 11 березня 2019. Процитовано 19 березня 2015. 
  13. [1] [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] Зокрема вона запитала: «Анно Андріївно, вийшов Франко російською мовою, є там вірші й у вашому перекладі. Це як же, ви з дослівника перекладали?» На обличчі Анни Андріївни — шляхетне обурення: «Мила моя, ви, здається, забули, що моє прізвище Горенко!»
  14. забыли моя фамилия Горенко — Григорий Кочур. МОИ ВОСПОМИНАНИЯ О ЕЛЕНЕ АЛЕКСЕЕВНЕ ИЛЬЗЕН. Архів оригіналу за 11 березня 2019. Процитовано 19 березня 2015. 
  15. admin. Памятник Анне Ахматовой в Харькове — Памятники русской истории и культуры на Украине (ru-RU). Архів оригіналу за 20 листопада 2021. Процитовано 20 листопада 2021. 
  16. Життя відомих: Анна Ахматова. Архів оригіналу за 26 June 2017. Процитовано 27 червня 2017. 
  17. У Києві з'явився пам'ятник Анні Ахматовій. Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 17 травня 2023. 
  18. а б У Києві незаконно встановили пам'ятник російській поетесі. Архів оригіналу за 3 February 2018. 
  19. У Києві відкрито новий пам'ятник — Анні Ахматовій. Архів оригіналу за 26 June 2017. Процитовано 27 червня 2017. 
  20. У центрі Києва відкрили пам'ятник Анні Ахматовій. Архів оригіналу за 26 June 2017. Процитовано 27 червня 2017. 
  21. У центрі Києва відкрили пам'ятник Анні Ахматовій (фото). Архів оригіналу за 28 June 2017. Процитовано 27 червня 2017. 
  22. У Києві відкрили пам'ятник Анні Ахматовій. Архів оригіналу за 3 February 2018. Процитовано 27 червня 2017. 

Посилання ред.

Література та джерела ред.

  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Твори Анни Ахматової в українських перекладах [Архівовано 2 грудня 2014 у Wayback Machine.]
  • Ахматова А. А. (1889—1966). Стисла руки під темним серпанком… : вибр. поезії в пер. [з рос.] Г. Синьоок / Анна Ахматова. — Черкаси: Чабаненко Ю. А., 2017. — 99 с. : портр. — Текст парал. рос., укр. — Бібліогр. в прим. вступної ст. та в тексті. — ISBN 978-966-920-164-5.
  • Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ : ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.
  • Эйхенбаум Б. Анна Ахматова. Опыт анализа. — П., 1923. [Архівовано 11 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
  • Виноградов В. В. О поэзии Анны Ахматовой (стилистические наброски). —Л., 1925.
  • Эйхенбаум Б. Статьи о поэзии. — Л., 1969.
  • Озеров Л. Мелодика. Пластика. Мысль // Литературная Россия. — 1964. — 21 авг.
  • Павловский А. Анна Ахматова. Очерк творчества. — Л., 1966.
  • Тарасенков А. К. Русские поэты XX в. 1900—1955. Библиография. — М., 1966.
  • Добин Е. С. Поэзия Анны Ахматовой. — Л., 1968.
  • Жирмунский В. М. Творчество Анны Ахматовой. — Л., 1973.
  • Чуковская Л. К. Записки об Анне Ахматовой. В 3 т. — YMCA-Press., 1976.
  • Памятники культуры. Новые открытия. 1979. — Л., 1980 (ежегодник).
  • Жолковский А. К. Анна Ахматова — пятьдесят лет спустя [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.] // Звезда. — 1996. — № 9. — С. 211—227.
  • Лосиевский И. Я. Анна Всея Руси: Жизнеописание Анны Ахматовой. — Харьков: Око, 1996.
  • Гончарова Н. «Фаты либелей» Анны Ахматовой. — М.; Спб.: Летний сад; Российская государственная библиотека, 2000. — 680 с.
  • Троцык О. А. Библия в художественном мире Анны Ахматовой. — Полтава: ПОИППО, 2001.
  • Тименчик Р. Д. Анна Ахматова в 1960-е годы. — М.: Водолей Publishers, 2005.
  • Мандельштам Н. Об Ахматовой. — М.: Новое издательство, 2007.
  • Черных В. А. Летопись жизни и творчества Анны Ахматовой. — М.: Индрик, 2008.
  • Щеглов Ю. К. Черты поэтического мира Ахматовой
  • Далош Д. Гость из будущего. Анна Ахматова и сэр Исайя Берлин. История одной любви. — М., Текст, 2010.