Відкрити головне меню

Поводир (фільм, 2013)

український фільм Олеся Саніна, 2013

«Поводир, або Квіти мають очі» (англ. The Guide) — український історичний драматичний фільм режисера і сценариста Олеся Саніна, в основу сюжету якого покладено мандри Радянською Україною американського хлопчика та українського сліпого музики напередодні та під час Голодомору.

ПоводирPicto infobox cinema.png
англ. The Guide
Поводир.png
Жанр історична драма
Режисер Олесь Санін
Продюсер Олесь Санін,
Ігор Савиченко,
Максим Асадчий
Сценарист Олесь Санін,
Ірен Роздобудько,
Олександр Ірванець
У головних
ролях
Антон-Святослав Грін,
Станіслав Боклан,
Джефф Баррелл,
Олександр Кобзар,
Сусана Джамаладінова
Оператор Сергій Михальчук
Композитор Алла Загайкевич
Кінокомпанія Pronto Film
Дистриб'ютор B&H Film Distribution
Тривалість 122 хв
Мова українська, англійська, російська
Країна Україна Україна
Рік 2014
Дата виходу Світ 16 липня 2014
Україна 12 листопада 2014
Кошторис 16,8 млн. [1] ($2 млн.)[2]
Касові збори 14,2 млн. [3] ($0,91 млн.)[4]
IMDb ID 3037582
povodyr.com

Український Оскарівський комітет обрав фільм «Поводир» представляти Україну у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» на здобуття премії «Оскар» 2015 року[5][6], проте стрічка не потрапила до короткого списку Американської кіноакадемії.[7]

Світова прем'єра фільму відбулася на Одеському міжнародному кінофестивалі 16 липня 2014 року. Стрічка вийшла в український широкий прокат 12 листопада 2014 року. Під-час прокату в Україні відбувалися також спеціальні покази фільму з тифлокоментуванням для незрячих людей.[8]

Гасло фільму «Заплющ очі — дивись серцем».

СюжетРедагувати

Події фільму відбуваються у 1932-1933-х роках в УСРР у часи індустріалізації, колективізації та напередодні й під час Голодомору й репресій представників Розстріляного відродження. Американський інженер Майкл Шемрок разом зі своїм десятирічним сином Пітером приїздить до Харкова працювати іноземним спеціалістом, де закохується в актрису Ольгу Левицьку. В Ольгу також закоханий співробітник ОДПУ Володимир, який всіма силами намагається позбутись конкурента. Випадково до рук Шемрока потрапляють секретні документи про заплановане радянською владою масове вилучення продовольства та супутні репресії, через що він гине.

Син Майкла стає випадковим свідком убивства батька. Документи знаходяться серед особистих речей Пітера. Пітеру дивом вдається втекти від переслідувачів — завдяки сліпому бандуристові Івану Кочерзі. Хлопчик пристає до сліпого і стає його поводирем. У минулому Іван був командиром роти армії УНР, отримав поранення в голову й осліп. Кочерга вчить Пітера ремеслу поводиря, знаходить документи і намагається особисто передати документи в Москву. Спецслужби активно розшукують Пітера й документи.

Взимку 1932—1933 років під час подій Голодомору кільце пошуку звужується і Пітера майже ловлять, проте Кочерга, жертвуючи своєю свободою, допомагає хлопчикові сховатися. Пітер дістається Харкова і, приєднавшись до групи безпритульних, потрапляє в свою колишню квартиру, де зустрічає Ольгу. Взимку 1933 року сліпого Івана Кочергу разом з іншими кобзарями страчують під Харковом.

Пітер намагається запобігти загибелі кобзарів, проте це йому не вдається. Згодом Пітеру вдається врятуватися і виїхати з СРСР на батьківщину. Пітер лишаться єдиним живим свідком тих трагічних подій.[9]

Історичність подійРедагувати

Основою сюжету кінострічки стала історія про розстріляний з'їзд кобзарів у Харкові в 1930-х роках, щодо достовірності якої історики висловлюють сумніви. Жодних документальних підтверджень того, що такий з'їзд відбувався і що його розстріляли, не знайдено.

У роляхРедагувати

Актор Роль
Станіслав Боклан Іван Кочерга кобзар Іван Кочерга
Антон Грін Пітер Шемрок син Майкла Пітер Шемрок
Олександр Кобзар Володимир співробітник ОДПУ Володимир
Джефф Баррелл Майкл Шемрок американський інженер Майкл Шемрок
Джамала Ольга Левицька актриса Ольга Левицька
Олег Примогенов Микола Ситник[10] Микола Ситник[10]
Ірина Саніна Орися дружина Івана Орися
Андрій Франчук Гарріс Гарріс
Вероніка Шостак
Едуард Безродний Аркадій Аркадій
Федір Стригун майстер Богдан майстер Богдан
Остап Годлевський
Ігор Засядкович[11] один із кобзарів один із кобзарів
Олександр Ірванець
Андрій Кацюба
Орест Кацюба
Петро Шеверда
Сергій Жадан Михайль Семенко поет Михайль Семенко
Андрій Білоус генерал генерал

ВиробництвоРедагувати

КошторисРедагувати

Робота над стрічкою тривала з 2012 року. Державною агенцією з питань кіновиробництва на створення фільму було профінансовано 16,6 млн. гривень, що становило приблизно 99.9% від загального бюджету.[12] Загальний кінцевий кошторис стрічки становив 16,8 млн. гривень ($2 млн.).[2][1] Частина коштів на створення фільму була передана Арсенієм Яценюком.[13]

ФільмуванняРедагувати

 
Су251-86 — один з паровозів, що використовувався у зйомках фільму

Зйомки картини розпочались у 2007 році. Прем'єру планували в листопаді 2013 року. Події на київському Майдані відклали її.

Перший варіант сценарію до стрічки написав сам режисер Олесь Санін, потім він був допрацьований письменницею Ірен Роздобудько. Коли в 2012 році кінопроект став одним із переможців конкурсу на отримання державного фінансування, сценарій був ще раз переписаний Олександром Ірванцем. 20 лютого 2012 року компанія «Пронто Фільм» розпочала зйомки фільму «Поводир, або Квіти мають очі».

Зйомки «Поводиря» здійснював відомий кінооператор Сергій Михальчук. Вперше в Україні до участі в кінопроцесі було запрошено біля півсотні незрячих людей. Окрім незрячих акторів, у кінофільмі знімалися справжні лірники та кобзарі зі Львова, Сумщини та Луцька. До процесу створення кінострічки залучались європейські технічні фахівці.[14]

Місця зйомокРедагувати

 
Депо у Цвітковому — одна з локацій, де знімали «Поводиря».
 
Руїни розстріляної церкви святого Михаїла у виселеному селі Велика Вишенька на Львівщині, біля якої знімався один з епізодів фільму.

Зйомки відбувалися під Києвом у Витачеві, у Харкові, під Переяславом, Новгородом-Сіверським, біля Львова, у селищі Цвіткове Городищенського району Черкаської області на однойменній станції, де знаходяться на зберіганні паровози та збереглась архітектура тих часів.[15] Окремі сцени на залізниці були відзняті на промисловій залізничній станції Київської ТЕЦ № 6.

Значну частину фільму знімали на Рівненщині. Так в Тарканівському форті, що під Дубном, знімали стару козацьку фортецю що слугувала місцем переховувань та зустрічей кобзарів.[16] А фінальну сцену знімали на Базальтових кар'єрах поблизу села Базальтового, що на Костопільщині.[17][18]

РелізРедагувати

Стрічка вийшла в український широкий прокат 12 листопада 2014 року. Виходу картини передувала промо-кампанія коштом 2,5 мільйони гривень.[19]

На сході України, зокрема в Маріуполі та Краматорську, близько 10 кінотеатрів відмовилися демонструвати стрічку буцімто «через острах скоєння терактів».[20] Не зважаючи на відмову деяких кінотеатрів на сході України демонструвати стрічку, фільм все одно демонстрували бійцям Української Армії що дислокувалися на сході України в райоін АТО.[21]

21 лютого 2015 року на телеканалі «Інтер» відбулася телепрем'єра фільму в версії для кінотеатрів. Також після прокату картини в кінотеатрах мала бути змонтована 4-серійна версія для телебачення, проте її виробництво наразі заморожене через нестачу коштів.[22]

Касові збориРедагувати

Стрічка стартувала в українському прокаті 12 листопада 2014 року накладом 130 копій.

За перший вікенд прокату (13-16 листопада) фільм зібрав $ 265 тис. За цей період його подивилися 94,8 тис. глядачів. На той момент це був найкращий результат бокс-офісу українських фільмів.[23] З топової десятки українського кінопрокату «Поводир» вийшов лише на 9 тижні свого прокату. Загальні збори кінострічки на цей момент становили 14 мільйонів 80 тисяч гривень (при бюджеті фільму 16-18 мільйонів), кількість проданих квитків — 360 064.[24]

Нагороди та номінаціїРедагувати

Рік Нагорода Категорія Номінант Результат
2014 Варшавський міжнародний кінофестиваль[25][26] Гран-прі Олесь Санін Номінація
Приз глядацьких симпатій Олесь Санін 6 місце
Одеський міжнародний кінофестиваль[27][28] «Золотий Дюк» Олесь Санін Номінація
Найкращий фільм (міжнародний конкурс) Олесь Санін Номінація
Найкраща акторська робота Станіслав Боклан Перемога
Спеціальний диплом журі за візуальну реалізацію фільму Сергій Михальчук Перемога

Скандал довкола Оскарівського комітетуРедагувати

9 вересня 2014 року Український Оскарівський комітет оголосив, що цього року на здобуття премії «Оскар» Американської кіноакадемії в номінації «Фільм іноземною мовою» висуває від України драму «Поводир» Олеся Саніна. Всього у цьому відборі брали участь три українські стрічки: «Поводир», «Плем'я» та «Трубач».

Рішення Оскарівського комітету викликало бурхливу емоційну реакцію в українській кіноспільноті. Творча група «Племені» 11 вересня направила відкритого листа в Український Оскарівський комітет із проханням провести повторне голосування. Режисер «Племені» Мирослав Слабошпицький висловив недовіру членам комітету, а також звинуватив їх у необ'єктивності, запропонувавши кіногромадськості виступити із протестом проти їхнього рішення.[29] Творці фільму «Плем'я» стверджували, що у процедурі голосування мали місце грубі порушення, зокрема Український Оскарівський комітет звинувачували у непрозорості висвітлення результатів голосування (протокол засідання не був оприлюднений), в конфлікті інтересів (Ігор Савиченко був продюсером фільму «Поводир», Дмитро Колесников був керівником компанії-підрядника, що займалася пост-продакшном «Поводиря», Анатолій Кокуша був керівником компанія, що була підрядником при виробництві «Поводиря») та у відсутності кворуму (у голосуванні нібито брали участь лише 4 з 9 членів комітету).[30]

Комітет у відкритому листі-відповіді заявив, що рішення приймали прозоро, без порушень, з дотриманням правил Американської кіноакадемії. Комітет повідомив, що голосувало семеро експертів, троє членів комітету (Сергій Тримбач, Ада Роговцева та Андрій Курков) голосували дистанційно. Було наголошено, що продюсер «Поводиря» Ігор Савиченко не брав участі в голосуванні згідно з регламентом, а претензії щодо інших двох членів комітету, названих причетними до виробництва фільму (Дмитра Колесникова та Анатолія Кокуша) у комітеті назвали безпідставними.[31]

9 грудня 2014 року Американська кіноакадемія оприлюднила короткий список премії «Оскар» в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою». Висунутий Україною фільм «Поводир» не потрапив до зазначеного переліку з дев'яти стрічок.[7]

Відгуки кінокритиківРедагувати

Значна кількість українських кінокритиків дуже схвально відгукнулися на стрічку, назвавши її важливим кроком в українському кінематографі. Водночас, українські кінокритики з русофільськими поглядами, серед яких зокрема Олександр Гусєв, Дар'я Бадьор та Юрій Володарський, дуже критично сприйняли фільм вважаючи стрічку "ідеологічною агіткою". За словами кінокритика видання "Тексти" Романа Кабачійчука, насправді цих кінокритиків-русофілів дратувала сама "українськість" "Поводиря"; як окреслила культурний оглядач газети "День" Тіна Пересунько для тих кого «…українське глибоко гнітить і дратує, [фільм Поводир] стане яскравим розчаруванням, викликавши масу обурення, галасливого скептицизму і цинічного висміювання».[32]

Цікаві фактиРедагувати

  • Для зйомок деяких епізодів було запрошено більше сотні справжніх незрячих та кобзарів, зокрема у фільмі зіграв бандурист Тарас Компаніченко. У сцені бійки між кобзарем та працівниками НКВС грає бронзовий призер параолімпіади 2004 року, дзюдоїст Ігор Засядкович. Також одного з кобзарів зіграв незрячий радіожурналіст Володимир Носков.
  • Українського поета Михайля Семенка зіграв сучасний український поет Сергій Жадан. Інший сучасний український поет — Олександр Ірванець — зіграв стенографіста на допиті.
  • Для Станіслава Боклана та кількох кобзарів було замовлено в США спеціальні лінзи, в котрих актори нічого не бачили.
  • Для зйомок спеціально збудували хату дружини кобзаря Івана Кочерги та замовляли для неї спеціальну стріху. Майстри постелили на будинок стару стріху з хати-музею Шевченка. Нині ця хата слугує одним з найцікавіших туристичних об'єктів селища Витачів в Київській області, і розміщується неподалік давньоруського городища.
  • Щоб відтворити випуск радянського кіножурналу «Кінооко», присвячений першому радянському трактору, була використана раритетна кінокамера Parvo Debrie.
  • Спеціально для зйомок відновили перший трактор Харківського тракторного заводу 1931 року випуску, який 50 років простояв на постаменті перед підприємством і був зданий на металобрухт. Також відновили паровоз та колію для нього (7 кілометрів вузькоколійної дороги біля міста Гайворон).
  • Для сцени затягування Пітера в поїзд був створений спеціальний вагон, який зовні був точною копією вантажних вагонів 1930-х років, а всередині — повноцінним знімальним павільйоном. Вагон було також обладнано спеціальною системою тросів і підвісів, яка дозволила виконати фізично важкий трюк і мала убезпечити актора від потрапляння під колеса поїзда.
  • Головну роль хлопчика-поводиря виконав 10-річний американець Антон-Святослав Грін (англ. Anton Sviatoslav Greene) з Детройта — онук українського художника-графіка Богдана Сороки[33].
  • Планувалося, що в фільмі зіграє голлівудський актор українського походження Джек Пеленс (Володимир Палагнюк), але Пеленс помер у 2006 році, на етапі розробки фільму.
  • Режисер Олесь Санін сам є кобзарем.
  • Співачка Джамала, що зіграла в фільмі Ольгу, у квітні 2014 року представила музичний кліп «Чому квіти мають очі» на підтримку фільму. Також наприкінці листопада, був представлений однойменний сингл на підтримку стрічки «Поводир» із двома треками.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Скільки коштують, скільки збирають у прокаті та скільки повертають фільми Держкіно // Детектор медіа, 24.02.2018
  2. а б Розплата за кіно: режисерам погашають борги за зйомки фільмів. ua.korrespondent.ua. 24 квітня 2015,. 
  3. Ukraine Box Office (December 25–28, 2014) [БОКС-ОФІС УКРАЇНИ (25-28 грудня 2014)]. BoxOfficeMojo (англ.). Процитовано 22 квітня 2015. 
  4. Povodyr. Box Office Mojo (англ.). IMDb. Процитовано 21 лютого 2016. 
  5. Фільм «Поводир» Олеся Саніна представлятиме Україну на премію «Оскар». Радіо «Свобода». 2014-09-09. Процитовано 2014-10-17. 
  6. Natalie Kojen (2014-10-09). 83 countries in competition for 2014 Foreign language film Oscar® [83 країни позмагаються за «Оскар» за фільм іноземною мовою]. oscars.org (англ.). Академія кінематографічних мистецтв і наук. Процитовано 2014-10-13. 
  7. а б Український фільм «Поводир» вибув із змагання за «Оскар». Espreso.tv. 19 грудня 2014. 
  8. Стрічку «Поводир» адаптували для незрячих. Еспресо.TV. 14 листопада 2014. Процитовано 14 листопада 2014. 
  9. Синопсис. povodyr.com. Процитовано 2014-10-17. 
  10. Галина Ярема (26.07.2015). Олег Прімогенов: «Якби мене запросили зіграти якогось російського подонка, я б із задоволенням погодився». «Високий Замок». 
  11. Марічка Думич (19 лютого 2015). Незрячий дзюдоїст Ігор Засядкович передає свої вміння учням. Zaxid.net. 
  12. Трагічна сторінка української історії, що стала фільмом. mincult.kmu.gov.ua. Міністерство культури України. 17 липня 2014. Архів оригіналу за 26 липня 2014. Процитовано 2014-10-17. 
  13. На українські екрани гучно вийшла стрічка Олеся Саніна «Поводир». ТСН. 15 листопада 2014. 
  14. Володимир Носков (30.05.2013). Якщо не журналістом, то кобзарем. Радіо «Свобода». 
  15. Лариса Жарких (15 листопада 2014). «Поводир»: коли камера сильніша за зброю. Газета «Вгору». 
  16. «Поводир» – шедевр чи піар? // Час Київщини, 02.12.2014
  17. Чудеса України, про які ви не знали. Базальтова казка Рівненщини. ТСН. 02.06.2017. 
  18. «Поводир, або Квіти мають очі» // Сім'я і дім, 16.01.2013
  19. Олеся Анастасьєва (10.11.2014). Богдан Батрух: «Ми сподіваємося, що на “Поводир” прийде не менше глядачів, аніж на найбільші релізи року». «Телекритика». 
  20. Володя Костик (24 листопада 2014). Кінотеатри сходу бояться показувати фільм „Поводир“ — режисер. «Преса України». 
  21. Фільм "Поводир" покажуть бійцям на Сході. UA:Пурший. 13 листопада 2014.  (youtube)
  22. Валентина Самченко. Сліпі не ті, хто незрячий. Україна Молода. 
  23. Олексій Першко (19 листопада 2014). Бокс-офіс №46 за 14-17 листопада 2014. Касові збори України. Огляд касових зборів фільмів в прокаті. Kino-teatr.ua. Процитовано 10 квітня 2015. 
  24. Олексій Першко (6 січня 2015). Бокс-офіс № 1 за 02-05 січня 2015. Касові збори України. Огляд касових зборів фільмів в прокаті. Kino-teatr.ua. Процитовано 10 січня 2015. 
  25. International Competition at 30th WFF [Міжнародний конкурс на 30-му ВКФ]. wff.pl (англ.). Warsaw Film Festival. Процитовано 2014-10-17. 
  26. The Audience Award of the 30th Warsaw Film Festival [Приз глядацьких симпатій 30-го Варшавського кінофестивалю]. wff.pl (англ.). Warsaw Film Festival. Процитовано 2014-11-17. 
  27. Представлена конкурсна програма юбілейного Одеського міжнародного кінофестивалю. oiff.com.ua. Одеський міжнародний кінофестиваль. 2014-06-11. Процитовано 2014-10-17. 
  28. Призери 2014. oiff.com.ua. Одеський міжнародний кінофестиваль. Процитовано 2014-10-17.  (рос.)
  29. «Плем'я» проти «Поводиря». Навколо висунутого на Оскар від України фільму розгорівся скандал. «Кореспондент». 12 вересня 2014. 
  30. Творча група фільму «Плем'я» протестує через висунення на «Оскар» стрічки «Поводир». zik. 11 вересня 2014. 
  31. Євгенія Шидловська (19 вересня 2014). Кого Україна відправляє на Оскар. BBC Україна. 
  32. Українськість "Поводиря" дратує багатьох кінокритиків. Глядачам фільм подобається // Тексти, 22/12/2014
  33. Наталка Космолінська (11.12.2014). ПОВОДИР: невипадкова історія Антона Ґріна. ZBRUČ. 

Додаткова літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати