Миха́йль Семенко́ (Миха́йло Васи́льович Семе́нко, * 19 (31) грудня 1892(18921231)[1], село Кибинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, нині Миргородський район, Полтавська область — пом. 24 жовтня 1937[2], тюрма НКВС СРСР, Київ) — поет доби Розстріляного відродження; основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого як панфутуризм), організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив нові образи й створив слова, покликані відбити нову індустріалізовану добу. Загинув під час сталінського терору.

Михайль Семенко
Михайль Семенко
Михайль Семенко на поштовій листівці

Михайль Семенко на поштовій листівці
При народженні Семенко Михайло Васильович
Псевдоніми, криптоніми Анатоль Цебро
Народження 19 (31) грудня 1892(1892-12-31)
  с. Кибинці Миргородський повіт Полтавська губернія
Смерть 24 жовтня 1937(1937-10-24) (44 роки)
  Київ
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1936-1955).svg СРСР
Мова творів українська
Рід діяльності поет, теоретик мистецтва, літературний критик, редактор
Роки активності: 19131937
Напрямок футуризм
S: Роботи у Вікіджерелах
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Михайль Семенко на Вікісховищі

Син письменниці Марії Проскурівни.

Зміст

Творчий життєписРедагувати

 
Михайль Семенко. 1905 р.
 
Михайль Семенко. Петербург, січень 1910 р.
 
Михайль Семенко. Київ, квітень 1913 р.

Навчався у Псих-неврологічному інституті в Петербурзі.

Перша збірка «Prelude» (1913) позначена впливами поетів «Української хати»; наступними збірками — «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914) та вміщеним в останній маніфестом Семенко розпочав паралельно до виниклого в Україні російського кубо- і егофутуризму (Д.Бурлюк, О.Кручоних, В.Хлєбников) течію українського кверофутуризму — мистецтва шукання.

1918 року Семенко видав у Києві збірки «П'єро задається», «П'єро кохає» і «Дев'ять поем»; 1919 — в однойменному з заснованою ним футуристичною групою видавництві «Флямінґо» збірки «П'єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних», а також поему «Ліліт». 1919 проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Тов. Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором журналу «Мистецтво».

1920 видав разом із М.Любченком і О.Слісаренком «Альманах трьох»; 1921 — збірку «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922—1924), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газеті «Катафалк искусства» (1922). Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» («УкрЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924—1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ.

1924 видав під назвою «Кобзар» дві збірки своїх творів 1910—1922 років, 1925 — збірку «В революцію» та поезофільм «Степ»; 1927 — (разом з Г. Шкурупієм і М. Бажаном) «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об'єднання футуристів (письменники Гео Шкурупій, Дмитро Бузько, Леонід Скрипник, Олексій Полторацький, Олекса Влизько та художники Вадим Меллер, Анатолій Петрицький, та ін.) під назвою «Нова ґенерація» з журналом цієї ж назви (1927—1930). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірки «Малий кобзар і нові вірші», 1928; «Європа й ми», 1929).

На початку 1930-х років визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були збірки «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933).

Особисте життяРедагувати

Батько Михайла Семенка — Василь Леонтійович на момент народження сина працював волосним писарем у Кибинцях, надалі став писарем земської управи в містечку Хорол. Мати Михайла закінчила лише початкові класи церковноприходської школи, проте була письменницею-самоуком, автором ряду повістей, надрукованих під її дівочим прізвищем — Марія Проскурівна. Брат поета, Василь, був цікавим художником, разом з Михайлом починав футуристичний рух в Україні, проте на початку Першої світової війни загинув на Західному фронті. Ще один брат — Олександр і сестра Олександра також писали вірші, але ще зовсім молодими померли від туберкульозу. Також у Михайля була сестра Софія та молодший за нього на 8 років брат Микола.

Про юність Михайла Семенка збереглося досить мало свідчень. Однак, точно відомо про його активну участь в громадському і суспільно-політичному житті країни в роки Жовтневого перевороту та у часи міжвладдя. Зокрема, в газеті «Київське життя» від 11 (24) вересня 1919 року в Хроніці міститься таке повідомлення «В ніч на 8-е вересня, за словами Ради, арештовано в себе на квартирі українського письменника Михайла Семенка»…

Зі своєю першою дружиною Лідією Михайль Семенко познайомився у Владивостоці, де він прожив близько трьох років. Лідія Іванівна Горенко народилася 1898 року в українській родині переселенців на Далекий Схід. Почуття Семенка до майбутньої дружини характеризують як глибоке і водночас безмежно тривожне, що спричинило високі злети ранньої лірики поета, появу в ній — насамперед у циклах «Осіння рана», «П'єро кохає» — зовсім нових мотивів і творчих рішень[3].

Михайль Семенко мав сина Ростислава і доньку Ірину[4].

Михайль Семенко був також одружений з українською актрисою Наталією Ужвій, з якою розлучився 1936 року. В цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло (1927 р. н.). Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин.

Арешт і стратаРедагувати

Ще за три дні до свого арешту, 23 квітня 1937 р., Михайль Семенко провів у Києві творчий вечір. Оскільки він постійно мешкав у Харкові і часто бував у Києві, було підготовлено два ордери на його арешт. Письменника звинуватили в тому, що він бере участь в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді ніколи не існувало, а також у плануванні замаху на секретаря ЦК КП(б)У С. В. Косіора, який мав нібито відбутися під час демонстрації 1 травня 1937 року.[5]

Серед іншого йому закидали спробу скинути Радянську владу в Україні за допомогою «німецьких фашистів». Надломлений морально та фізично Михайль Семенко, як свідчать протоколи допитів 4, 7 та 8 травня 1937 р., «зізнався» у всіх звинуваченнях. Зізнання були написані під диктування уповноваженого Акімова на ім'я Начальника НКВД УРСР Ізраїля Леплевського 4 вересня 1937 р.[6]

23 жовтня 1937 р. відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР у складі голови армвійськюриста А. Орлова, бригадвійськюриста С. Ждана, військюриста І рангу Ф. Кліміна, військюриста І рангу А. Батнера та за участю помічника Прокурора СРСР М. Рагінського. Комісія «іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік» винесла вирок: «приговорила Семенко Михайла Васильевича к высшей мере уголовного наказания — расстрелу с конфискацией всего имущества, лично ему принадлежащего». Наступного дня Семенка страчено разом з іншими українськими письменниками в одній з київських в'язниць, поховано в братській могилі в Биківнянському лісі[7]. Михайль Семенко був реабілітований посмертно самими комуністами.[4]

Значення творчостіРедагувати

Рання футуристична творчість Семенка просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-х років, у тому числі й так званої пролетарської. Повне зібрання творів Семенка було видане в Харкові у трьох томах (1929—1931).

У 1985 році видавництво «Радянський письменник» видало в серії «Бібліотека поета» збірку його поезій.

Вплив на сучасну українську літературуРедагувати

Михайля Семенка штучно вилучено з історії літератури (див. покоління Розстріляне відродження), тому він не мав впливу на наступне покоління, проте через покоління його прочитано й Семенків вплив позначився на творчості письменників сучасної української літератури. Серед старшого покоління це — Ігор Калинець, Василь Голобородько (див. вірш «Тиждень»). Серед молодих авторів естетика футуризму присутня в поезіях Сергія Жадана[8] (зокрема боротьбою з «іконою» Шевченка — див.поезію «Тарас Григорович Шевченко»), Олега Коцерева та Любові Якимчук (див. поему про Михайля Семенка «Тов. Дим» зі збірки «, як Мода»).[9],[10]

2012 року з ініціативи Любові Якимчук українськими поетами-авангардистами було оголошено Роком Семенка, який був відзначений низкою акцій, присвячених поетові («Виставка поетів імені Михайля Семенка», Ніч поезії та музики нон-стоп під час Форуму видавців у Львові була присвячена Семенку, лекція мистецтвознавця Дмитра Горбачова «Під знаком Семенка», дискусія у «Кабінеті» за участю Олега Коцарева і Люби Якимчук та ін.)[11].

Музичні твори на слова Михайля СеменкаРедагувати

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. виписка з метричної книги зберігається в Державному історичному архіві Санкт-Петербургу
  2. Поэт-футурист Михаил Семенко   allin777
  3. Любов Якимчук. «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму»
  4. а б …З ПОРОГА СМЕРТІ… Письменники України — жертви сталінських репресій.
  5. Біографічна стаття «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму»
  6. Біографія на сайті Київської міської бібліотеки
  7. Біографічна стаття «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму»
  8. Жадан Сергій Вікторович. Філософсько-естетичні погляди Михайля Семенка: Дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г. С. Сковороди. — Х., 2000. — 165 арк. — Бібліогр.: арк. 156—165.
  9. Такий феміністичний футуризм
  10. Любов Якимчук «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму» (біографічна стаття)
  11. Рік Михайля Семенка розпочався! (ФОТО)
  12. Прем'єрне виконання відбулось на Книжковому арсеналі 2017 р.

ПосиланняРедагувати