Вікіпедія

Михайль Семенко

український письменник та поет, основоположник і теоретик українського футуризму
(Перенаправлено з Семенко Михайль Васильович)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Семенко.

Михайль Семенко
Михайль Семенко 1928 рік
Ім'я при народженні Семенко Михайло Васильович
Псевдонім Анатоль Цебро
Народився 19 (31) грудня 1892(1892-12-31)
с. Кибинці, Полтавська губернія
Помер 24 жовтня 1937(1937-10-24) (44 роки)
Київ, УРСР, СРСР
Громадянство Російська імперія
 УНР
СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність поет, теоретик мистецтва, літературний критик, редактор
Мова творів українська
Роки активності 1913–1937
Напрямок футуризм
Партія Російська соціал-демократична робітнича партія
Діти Ірина Семенко
Автограф
CMNS: Михайль Семенко у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Миха́йль Семенко́ (Миха́йло Васи́льович Семе́нко, 19 (31) грудня 1892(18921231)[1], село Кибинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 24 жовтня 1937, тюрма НКВС СРСР, Київ) — поет доби Розстріляного відродження; основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого як панфутуризм), організатор футуристичних угрупувань, редактор багатьох видань.

Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив нові образи й створив слова, покликані відбити нову індустріалізовану добу. Загинув під час сталінського терору.

Син письменниці Марії Проскурівни.

Творчий життєпис ред.

 
Михайль Семенко. 1905 р.
 
Михайль Семенко. Петербург, січень 1910 р.

Перша збірка «Prelude» (1913) позначена впливами поетів «Української хати»; наступними збірками — «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914) та вміщеним в останній маніфестом Семенко розпочав паралельно до виниклого в Україні російського кубо- і егофутуризму (Д. Бурлюк, О. Кручоних, В. Хлєбников) течію українського кверофутуризму — мистецтва шукання.

Коли 1914 року розпочалася Перша світова війна, М. Семенка мобілізували на Далекий Схід, у Владивосток, де він служив телеграфістом. Тут поет написав збірки «П'єро здається» і «П'єро кохає», випробувавши себе в імпресіонізмі й символізмі. Зміна мистецьких настроїв пов'язана з романтичною та водночас сумною любовною історією. Грубий та іронічний поет маскує себе в образі ліричного героя П'єро.

1918 року Семенко видав у Києві збірки «П'єро задається», і «Дев'ять поем»; 1919 року — в однойменному із заснованою ним футуристичною групою видавництві «Флямінґо» збірки «П'єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних», а також поему «Ліліт». 1919 року проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Тов. Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором журналу «Мистецтво».

1920 року видав разом із М. Любченком і О. Слісаренком «Альманах трьох»; 1921 року — збірку «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922–1924), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газеті «Катафалк искусства» (1922). Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» («УкрЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924–1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ.

1924 року видав під назвою «Кобзар» дві збірки своїх творів 1910–1922 років, 1925 року — збірку «В революцію» та поезофільм «Степ»; 1927 року — (разом з Ґ. Шкурупієм і М. Бажаном) «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об'єднання футуристів (письменники Ґео Шкурупій, Дмитро Бузько, Леонід Скрипник, Олексій Полторацький, Олекса Влизько та художники Вадим Меллер, Анатолій Петрицький та ін.) під назвою «Нова ґенерація» з журналом цієї ж назви (1927–1930). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірки «Малий кобзар і нові вірші», 1928; «Європа й ми», 1929).

На початку 1930-х років визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були збірки «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933).

Особисте життя ред.

 
Михайль Семенко. Київ, квітень 1913 р.

Батько Михайла Семенка — Василь Леонтійович на момент народження сина працював волосним писарем у Кибинцях, надалі став писарем земської управи в містечку Хорол. Мати Михайла закінчила лише початкові класи церковноприходської школи, проте була письменницею-самоукою, авторкою ряду повістей, надрукованих під її дівочим прізвищем — Марія Проскурівна. Брат поета, Василь, був художником, разом з Михайлом починав футуристичний рух в Україні, проте на початку Першої світової війни загинув на Західному фронті. Ще один брат — Олександр і сестра Олександра також писали вірші, але ще зовсім молодими померли від туберкульозу. Також у Михайля була сестра Софія та молодший за нього на 8 років брат Микола.

Дуже рано (десь у чотири з чимось роки) вивчившись читати й писати, Михайло вчився грати на скрипці — спочатку у Херсоні, потім у Києві. Саме з музикою він спочатку пов'язував своє майбутнє. Отримавши середню освіту в Хорольському реальному училищі, Михайло їде до Петербурга і вступає на так звані музичні "курси Поллак", але через фінансову скруту переходить до народної консерваторії, пробує навіть грати в оркестрі. Сестра Софія, гімназистка, порадила Михайлу вступати до Психоневрологічного інституту, заснованого славетним психіатром Володимиром Бехтерєвим. Пройшовши підготовчі курси, 1912 року Михайло стає студентом[2].

Про юність Михайла Семенка збереглося досить мало свідчень. Однак точно відомо про його активну участь у громадському і суспільно-політичному житті країни в роки Жовтневого перевороту та у часи міжвладдя. Зокрема, в газеті «Київське життя» від 11 (24) вересня 1919 року в розділі хроніки міститься таке повідомлення: «В ніч на 8-е вересня, за словами Ради, арештовано в себе на квартирі українського письменника Михайла Семенка».

Зі своєю першою дружиною Лідією Михайль Семенко познайомився у Владивостоці, де він прожив близько трьох років. Лідія Іванівна Горенко народилася 1898 року в українській родині переселенців на Далекий Схід. Почуття Семенка до майбутньої дружини характеризують як глибоке і водночас безмежно тривожне, що спричинило високі злети ранньої лірики поета, появу в ній — насамперед у циклах «Осіння рана», «П'єро кохає» — зовсім нових мотивів і творчих рішень[3].

Михайль Семенко мав сина Ростислава і доньку Ірину[4].

Михайль Семенко був також одружений з українською актрисою Наталією Ужвій, з якою розлучився 1936 року. В цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло (1927 р. н.). Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин.

Арешт і страта ред.

Ще за три дні до свого арешту, 23 квітня 1937 року, Михайль Семенко провів у Києві творчий вечір. Оскільки він постійно мешкав у Харкові й часто бував у Києві, було підготовлено два ордери на його арешт. Письменника звинуватили в тому, що він бере участь в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді ніколи не існувало, а також у плануванні замаху на секретаря ЦК КП(б)У С. В. Косіора, який мав нібито відбутися під час демонстрації 1 травня 1937 року.[5]

Серед іншого йому закидали спробу скинути Радянську владу в Україні за допомогою «німецьких фашистів». Надломлений морально та фізично Михайль Семенко, як свідчать протоколи допитів 4, 7 та 8 травня 1937 р., «зізнався» у всіх звинуваченнях. Засвідчив під тортурами на молодого поета Андрія Михайлюка. Зізнання були написані під диктування уповноваженого Акімова на ім'я Начальника НКВД УРСР Ізраїля Леплевського 4 вересня 1937 р.[6]

23 жовтня 1937 р. відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР у складі голови армвійськюриста А. Орлова, бригадвійськюриста С. Ждана, військюриста І рангу Ф. Кліміна, військюриста І рангу А. Батнера та за участю помічника Прокурора СРСР М. Рагінського. Комісія «іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік» винесла вирок: «приговорила Семенко Михайла Васильевича к высшей мере уголовного наказания — расстрелу с конфискацией всего имущества, лично ему принадлежащего». Наступного дня Семенка страчено разом з іншими українськими письменниками в одній з київських в'язниць, поховано в братській могилі в Биківнянському лісі[5]. Михайль Семенко був реабілітований посмертно самими комуністами.[4]

Значення творчості ред.

Рання футуристична творчість Семенка просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-х років, у тому числі й так званої пролетарської. Повне зібрання творів Семенка було видане в Харкові у трьох томах (1929–1931).

У 1985 році видавництво «Радянський письменник» видало в серії «Бібліотека поета» збірку його поезій.

Книги, вірші, публіцистичні поезії, статті, замітки автора представлені в розділі «Семенко Михайль» електронної бібліотеки «Культура України».

Вплив на сучасну українську літературу ред.

Михайля Семенка штучно вилучено з історії літератури (див. Розстріляне відродження), тому він не мав впливу на наступне покоління, проте через покоління його було прочитано й Семенків вплив позначився на творчості письменників сучасної української літератури. Серед старшого покоління  — це Ігор Калинець, Василь Голобородько (див. вірш «Тиждень»). Серед молодих авторів естетика футуризму присутня в поезіях Сергія Жадана[7] (зокрема боротьбою з «іконою» Шевченка — див. поезію «Тарас Григорович Шевченко»), Олега Коцарева та Любові Якимчук (див. поему про Михайля Семенка «Тов. Дим» зі збірки «, як Мода»).[8],[9]

2012 року з ініціативи Любові Якимчук українськими поетами-авангардистами було оголошено Роком Семенка, який був відзначений низкою акцій, присвячених поетові («Виставка поетів імені Михайля Семенка», «Ніч поезії та музики non-stop» під час Форуму видавців у Львові, лекція мистецтвознавця Дмитра Горбачова «Під знаком Семенка», дискусія у «Кабінеті» за участю Олега Коцарева і Люби Якимчук та ін.)[10].

Вшанування пам'яті ред.

  • У Києві існує вулиця Михайля Семенка[11].
  • У місті Хорол Полтавської області на стіні будівлі колишнього реального училища встановлена пам'ятна дошка, присвячена Михайлу Семенку. Також він згадується на інформаційному стенді, який розташований перед самою будівлею.

Видання творів ред.

  • Семенко М. Повна збірка творів. Т. 1 : Арії трьох П'єро, кн. 1–4 / Михайль Семенко. Харків : Держ. вид-во України, 1929. 255 с.
  • Семенко Михайль. Повна збірка творів. К.: Темпора, 2017. 1152 с.
  • Семенко Михайль. П'єро кохає, задається і мертвопетлює. Львів: ЛА «Піраміда» (Приватна колекція), 2020.
  • Семенко Михайль. Арії трьох П'єро. Х.: Фоліо, 2021. 254 с.
  • Семенко Михайль. В садах безрозних (ел. книга). Х.: Фоліо, 2022. 253 с.
  • Семенко Михайль. Тов. Сонце (ел. книга). Х.: Фоліо, 2022. 253 с.
  • Українська авангардна поезія (1910–1930-ті роки).

Аудіокниги ред.

  • Михайль Семенко. «Пристрасть» («Твоє тіло слизьке, як пристрасть...»)

Музичні твори на слова Михайля Семенка ред.

Див. також ред.

Джерела та література ред.

Примітки ред.

  1. ↑ виписка з метричної книги зберігається в Державному історичному архіві Санкт-Петербурга
  2. ↑ Коломієць, Ростислав (2019). Михайль Семенко. Харків: Фоліо. с. 22. ISBN 978-966-03-5098-4.
  3. ↑ Любов Якимчук. «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму». Архів оригіналу за 4 лютого 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
  4. ↑ а б …З ПОРОГА СМЕРТІ… Письменники України — жертви сталінських репресій. Архів оригіналу за 12 квітня 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
  5. ↑ а б Біографічна стаття «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму». Архів оригіналу за 4 лютого 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
  6. ↑ Біографія на сайті Київської міської бібліотеки. Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
  7. ↑ Жадан Сергій Вікторович. Філософсько-естетичні погляди Михайля Семенка: Дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г. С. Сковороди. — Х., 2000. — 165 арк. — Бібліогр.: арк. 156—165.
  8. ↑ Такий феміністичний футуризм. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 7 жовтня 2013.
  9. ↑ Любов Якимчук «Михайль Семенко: від футуризму до тероризму» (біографічна стаття). Архів оригіналу за 4 лютого 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
  10. ↑ Рік Михайля Семенка розпочався! (ФОТО). Архів оригіналу за 2 квітня 2012. Процитовано 7 жовтня 2013.
  11. ↑ Рішення Київської міської ради від 19 квітня 2018 року № 488/4552 «Про найменування нових вулиць у Голосіївському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2018. — № 55 (5106). — 23 травня. — С. 3. [Архівовано з першоджерела 26 серпня 2019.]
  12. ↑ Прем'єрне виконання відбулось на Книжковому арсеналі 2017 р. Архів оригіналу за 16 березня 2018. Процитовано 21 травня 2017.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Михайль_Семенко&oldid=42403104