Відкрити головне меню

Ольгопіль (Вінницька область)

село в Чечельницькому районі Вінницької області України

Ольго́піль (також Голопіль) — село Чечельницького району Вінницької області.

село Ольгопіль
Olgopil gerb.png
Герб
AFOlhopil.jpg
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Чечельницький район
Рада/громада Ольгопільська сільська рада
Код КОАТУУ 0525084401
Облікова картка Ольгопіль 
Основні дані
Засноване у XVIII ст.
Населення 3897
Площа 40,100 км²
Густота населення 97,180 осіб/км²
Поштовий індекс 24830
Телефонний код +380 4351
Географічні дані
Географічні координати 48°11′47″ пн. ш. 29°29′47″ сх. д. / 48.19639° пн. ш. 29.49639° сх. д. / 48.19639; 29.49639Координати: 48°11′47″ пн. ш. 29°29′47″ сх. д. / 48.19639° пн. ш. 29.49639° сх. д. / 48.19639; 29.49639
Водойми річка Саврань
Найближча залізнична станція Яланець 2
Відстань до
залізничної станції
7 км
Місцева влада
Адреса ради 24830, Вінницька обл., Чечельницький р-н, с. Ольгопіль, вул. Леніна[джерело?], 131
Карта
Ольгопіль. Карта розташування: Україна
Ольгопіль
Ольгопіль
Ольгопіль. Карта розташування: Вінницька область
Ольгопіль
Ольгопіль
Мапа

CMNS: Ольгопіль на Вікісховищі

Зміст

ІсторіяРедагувати

В селі знайдено поховання періоду Київської Русі, є пам'ятки черняхівської культури.

У 16 столітті долина річки Савранки була прикордонною смугою між українськими (тоді ще в складi Речі Посполитої) та турецькими володіннями. Таке сусідство не було спокійним, тому прикордоння не дуже вабило до себе мирних людей. Тільки в 17 столітті тут наважилися оселитися люди, які започаткували нове поселення.

Згодом село стало іменуватися як «Рогізка-Чечельницька». Час її виникнення не встановлено. Уперше в письмових документах воно згадується за 1780 рік.

У 1793 році ця місцевість разом з іншими землями Правобережної України була анексована Російською імперією. Облаштовуючи нещодавно здобуті українські землі, один з утворених повітів Подільської губернії, за згодою імператриці Катерини II-ї, було названо Ольгопольським (на честь Великої княжни Ольги Павлівни, внучки Катерини II-ї), а повітовий центр — Ольгополь. Спочатку повітовим центром Ольгопольського повіту був Чечельник, а з 1812 року — Рогізка-Чечельницька, отримавши статус міста та назву Ольгополь. Ставши центром повіту, недавнє село почало розвиватися і набирати обриси провінційного міста.

В 1831 році в Ольгополі було відкрито ринок, а в 1832 р. — аптеку для населення всього повіту. З 1837 року почав діяти постійна ярмарок.

В 1856 році в центрі міста було збудовано будинок князів Романових. Він не зберігся, бо був зруйнований у 20-х роках 20 століття.

В 1859 році був закладений по благословенню Подільського преосвященного Євсевія Свято-Михайлівський собор. Через дорогу навпроти собору Земство збудувало повітову тюрму. Першими в'язнями були селяни з Бритавки та Соколівки. В'язнем тут був і Устим Кармалюк.

Розвиваючись, Ольгополь приваблював до себе ділових людей, які своїми капіталами сприяли розвитку місцевої економіки. Вже в кінці 19 століття в місті діяли 18 різних невеликих підприємств: винокурний завод (ґуральня), 13 вітряків та один водяний млин, пивоварний завод, два цегельних заводи, шевська майстерня. Головним предметом торгівлі був хліб (зерно, борошно, крупи). Житлових будинків у місті було 1 009, з них 4 кам'яних. Щотижня проводилися базари. Функціонувало дві ощадні каси: при казначействі і поштово-телеграфній конторі. Ольгопольчан обслуговували 42-і різних лавки, кінотеатр, 2 фотоательє, 2 друкарні, картярський клуб, 7 постоялих дворів та готель.

На 1 січня 1896 року в місті було 10 322 жителів (4 948 чоловіків і 6 374 жінок), з них православних — 5 477, євреїв — 3 820, католиків — 645, розкольників — 222, протестантів — 90, інших віросповідань — 68.

До кінця 19 століття Ольгополь уже мав досить упорядковану центральну вулицю, яка вночі освітлювалася гасовими ліхтарями.

Повітовий центр мав непогану мережу навчальних закладів: 4 церковні школи, двокласне міське училище, однокласне «міністерське» училище. Діяла недільна школа при соборі. Була в Ольгополі й чоловіча вчительська семінарія.

У 1908 році медик Густав Олександрович Ківаковський відкрив у містечку нову аптеку. В 1912 році в Ольгополі стали монтувати першу в повіті телефонну мережу, яка вступила в дію 1 жовтня 1913 року. Повіт тих часів мав навіть свій друкований орган, який почав виходити в Ольгополі з 1913 року і називався «Ольгопольская земская газета».

Українська Народна Республіка та радянсько-українська війнаРедагувати

В 1917 місто стає частиною Української Народної Республіки.

Втім, протягом кількох років тривають бої за володіння Ольгополем, як і рештою території України.

Наприкінці травня 1920 р. в Ольгополі втретє установлюється більшовицька влада, та попри це у квітні 1921 року загін повстанців Семена Заболотного вчинив наліт на червоноармійський гарнізон містечка. Під час цієї операції було вбито начальника прикордонної дивізії військ ВЧК України та Криму (колишньої 12-ї стрілецької дивізії Червоної Армії) Андрія Григоровича Реву та визволено з в'язниці заарештованих повстанців, і серед них — сотників Клима та Солтиса. В Ольгополі є пам'ятник загиблому начдиву Реві (на його могилі).

Більшовицька окупаціяРедагувати

У 1921 році повітовий центр з Ольгополя було переведено до Бершаді.
У 1923 році Ольгополь був позбавлений статусу міста, але залишився адміністративним центром Ольгопільського району (Тульчинського округу, а з 1930 по 1966 рік — Вінницької області), який затим було об'єднано з Чечельницьким районом з центром в Чечельнику.

24 січня 1922 року в Ольгополі було організовано перше об'єднання селян — цукрово-бурякову спілку «Праця». А 21 червня 1923 року створено першу сільськогосподарську артіль. Господарство об'єднувало 25 га землі, мало 3 пари коней та пару волів. Протягом 1929-30 рр., в ході загальної примусової колективізації, утворилося ще п'ять артілей: «Працівник», «Ленінський шлях», «Червона нива», «Червоний жовтень» та «Нове життя». Значну роль у зміцненні колективізації відіграла Ольгопільська МТС. У березні 1934 р. в ній нараховувалось 40 тракторів та багато іншої техніки. Для підготовки досвідчених кадрів механізаторів, в цьому ж 1934 р., було відкрито училище механізації сільського господарства.

І голод 1932—1933 років пережили ольгопільчани, і репресії, і на Соловках були де-які. Але ніщо не могло зупинити розвиток населеного пункту. Будували нове життя, село росло, молоділо. За ударну працю та високі виробничі показники 18 колгоспників Ольгополя у 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві, а 5 із них занесені до її Книги пошани.

Чималих успіхів досягли трудящі Ольгополя за довоєнні роки в культурному й громадському житті. На кінець 1922 року в селі працювало 5 трудових і одна професійна школи, розгорнули роботу 3 клуби, 2 хати-читальні, 2 бібліотеки. З 1934 р. почала працювати середня школа. Медичне обслуговування здійснювала дільнича лікарня.

Друга світова війнаРедагувати

З перших німецько-радянської війни днів 809 ольгопільчан було мобілізовано на фронт.

27 липня 1941 року німецько-румунські окупанти захопили Ольгопіль. Діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання[1]. За 33 місяці окупації вбили і спалили живцем 95 чоловік мирного населення, а 41 жителя села було примусово вивезено на важку роботу до Німеччини.

22 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту відвоювали село і відновили радянський окупаційний режим.

Відновлена більшовицька окупаціяРедагувати

Наприкінці 1944 року в Ольгополі налічувалося 6 колгоспів, МТС. Почали працювати: районна лікарня, аптека, пошта, загальноосвітня школа і школа механізації.

В 1959 році всі колгоспи об'єдналися в один, під спільною назвою «Україна». Немало славних трудівників зросло на ольгопільській землі. За вагомі урожаї кукурудзи в 1971 році був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці Іван Микитович Щербатий. Два ордени Трудового Червоного прапора заслужила доярка Марія Шпильова.

В 1970 році був збудований будинок культури, потім — кінотеатр, у 1975 р. — універмаг, великий тваринницький комплекс, адмінбудинок, в якому розмістилися сільрада та правління колгоспу «Україна», ощадкаса, пошта. В 1975 році був відкритий в центрі парку меморіал воїнам-визволителям.

Діяли в Ольгополі: автопарк, цегляний завод, рибоводно-меліоративна станція, спецмайстерня по ремонту тракторних причепів, управління газового господарства, олійня, інкубаторна станція, бойня, хлібозавод і інші об'єкти. За роки перебудови багато з цих об'єктів було втрачено, деякі не працюють і зараз.

Незалежна УкраїнаРедагувати

З 1991 року село входить до складу незалежної української держави — України.

На даний час в селі функціонують: одна загальноосвітня школа, профтехучилище, два дитсадки, районна Станція юних натуралістів, 4 бібліотеки, музей, СТОВ «Агрофірма „Ольгопіль“», дільнича лікарня, пасажирський автопарк, управління газового господарства, автостанція, багато магазинів та кафе. Історичними пам'ятками є: захоронення на місцевому кладовищі двоюрідної сестри царя Миколи I — Марцеліни Северинівни Романової; козацький курган, в якому поховано біля 300 козаків і кошовий отаман (у 2004 році на ньому встановлено пам'ятний хрест). Також є меморіал жертвам голодомору та сталінських репресій.

День села відзначається 19 вересня.

Пам'ятникиРедагувати

 
Пам'ятник Пушкіну

17 липня 2010 р. відкрито скульптурну композицію російському поету Олександру Пушкіну, який, прямуючи з Києва до Кишинева та Одеси, проїздив Ольгополь і згадав потім це містечко у одному зі своїх віршів:

  • «Ай да Ольгополь, чёрт бы тебя драл,
  • Запомнится мне этот городишко!
  • Здесь я в повозке ось сломал
  • Да сто рублей спустил в картишки»

18 вересня 2017 року (до дня села) відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку (а також Катерині) під час проведення літературно-мистецького свята «Русалка Дністрова».[2]

СимволікаРедагувати

 
Історичний герб містечка Ольгопіль (1812 року)

На гербі села Ольгопіль зображені коса, лопата та рій бджіл. «Скосили, закопали, і мертві бджоли не гудуть», — жартують місцеві. Хоча, насправді, це ще одна мудрість — віджартуватися, приховавши справжній успіх і добробут, щоби злі очі не зурочили :).[3]

Перший проект міського герба Ольгополя складений, очевидно, на початку XIX століття в Подільському губернському правлінні (відомі його зображення на грамотах і печатках Подільського губернського дворянського зібрання). Його символіку тогочасні джерела описують так: «Річка, що проходить посеред пісків» (слід зауважити, що на той час — до 1812 р. — центром повіту було містечко Чечельник).

1838 р., так само в Подільському губернському правлінні, створено новий проект міського герба: «У верхній частині щита герб Подільський. У нижній на блакитному тлі три вулики, поставлені поряд з деяким рільничим знаряддям; те й інше означає розвинуте в Ольгопільському повіті бджільництво та рільництво. Вгорі зроблено напис „1812 ГОДА“ на знак, що в Ольгополі запроваджено цього року повітове місто».

1851 р. в тому ж Подільському губернському правлінні розроблено ще один проект: «Щит герба розділений на дві частини: у верхній герб Подільський, а в нижній, зеленій, насіяній золотими бджолами, покладені навхрест срібні лопата й коса на знак розвинутого в Ольгопільському повіті бджільництва та рільництва».

1858 р. керівник Департаменту герольдії Сенату Б.Кене розробив ще один проект герба міста, взявши за основу вже існуючий проект 1851 р. і виправивши його за новими, офіційно запровадженими 1857 р. геральдичними правилами: «У зеленому щиті, насіяному золотими бджолами, срібні лопата й коса, покладені навхрест. У вільному куті щита герб Подільської губернії. Щит увінчаний срібною міською короною з трьома зубцями і обрамлений двома золотими колосками, з'єднаними Олександрівською стрічкою».

Жоден з проектів герба міста, розроблених у ХІХ столітті, не отримав офіційного затвердження. В основу сучасного герба села покладено проект Б.Кене, створений 1858 р.

ЕкономікаРедагувати

 
Офіс АФ «Ольгопіль»

Провідним підприємством в селі та в районі є агрофірма «Ольгопіль», очолює яку Павло Євгенович Каленич. Агрофірма приділяє значну увагу розвитку соціальної та освітньокультурної сфер району. Особливу увагу надають молодому поколінню, усіляко сприяючи тому, аби покращити умови і стимулювати навчання молоді. За сприяння агрофірми в окремих школах району (Ольгопіль, Тартак, Демівка) було зроблено ремонти і осучаснено учительські та учнівські класи, подаровано персональні комп'ютери. В полі зору агрофірми також і дитячі садочки, а діти працівників АФ «Ольгопіль» відвідують дитсадки за рахунок підприємства.

Окремі студенти Ольгопільського ПТУ № 35 є стипендіатами господарства. Охочі мають змогу проходити виробничу практику в господарстві, а після закінчення навчання багато випускників влаштовуються на роботу.

Щоб залучати ольгопільчан до озеленення та благоустрою керівник господарства виділив кошти на преміювання найкращих дворів.

Надається фінансова допомога лікарням. Місцеву ольгопільську — постачають продуктами харчування, здійснюють ремонтні роботи, а в Чечельницькій відремонтовано і облаштовано палати в хірургічному відділенні.

КультураРедагувати

У 1981 році був заснований місцевий хоровий колектив. До липня 2011 року його очолювала Валентина Футимська. Колектив часто стає дипломантом, лауреатом та призером конкурсів. Зокрема посів призове, 2 місце серед 34 учасників Всеукраїнського фестивалю «Калиновий спів» (м. Кропивницький), де також було високо відзначено його соліста С. Мельника серед відібраних із усіх учасників трьох найкращих. Нині колектив популяризується та підтримується директором агрофірми «Ольгопіль» П. Є. Каленичом.

Також відомим у селі є гурт «Файні молодички», однією з солісток якого є і солістка вищезгаданого хорового колективу — Марія Павленко, яка у хоровому колективі та в «Файних молодичках» співає з дня заснування колективів.

СпортРедагувати

За підтримки місцевої агрофірми «Ольгопіль» та її керівника П. Є. Каленича встановлено тенісні столи в школі та Будинку культури, у селі проводяться тенісні та волейбольні турніри. За фінансової підтримки агрофірми почала діяти перспективна секція плавання на байдарках та каное. Молодих тренерів запрошено з м. Вінниці. На місцевому ставку побудовано сучасну тренувальну базу. В подальших планах керівника — будівництво плавального басейну, проект якого вже виготовлено.

Місцевості селаРедагувати

  • «Балкани» — можливо від поселенців із Сербії та Болгарії, а можливо назва пішла від подібної краси цієї місцини до самих Балкан.
  • «Гнила» — кажуть, Катерина II її назвала через гнилу дошку на містку, та, більш вірогідно, що цей внутрішній мікрорайон, північно-західна околиця, славилась відповідною сушнею з груші, яка дуже цінувалась: коштувала немалі й гроші й мала високі смакові якості. Візники-балагури в Одесу та Умань возили цілі валки возів із ольгопільськими грушами. Збереглось і донині декілька цих дерев, яким понад 200 років.
  • «Слобода» — назва від «свобода», там селилися звільнені учасники польського повстання, католики, хоча нині цей кут — православний. Окрасою «Слободи» була криниця із масивним дубовим хрестом, «поставленим рабами Божими Євстафієм і Євстинією на радість людям» з чудодійною водою.
  • «Москалівка» чи «Мацьківка» — походить від військових казарм, де служив ще прадід вчительки історії Лариси Лавренюк Гафтонюк Андрій Никифорович, який мав чимало високих бойових відзнак, серед інших — медаль до 300-річчя Дому Романових. Була також чудо-капличка, присвячена цій даті (де поворот на Стратіївку). У Ольгополі стояв піхотний полк, солдати якого із незмінною «пташечка-канареечка жалобно поёт» ротами йшли на стрільби ще на «Гнилу».
  • «Піски» називають перлиною історії. На його цвинтарі було 72 склепи; тут першими поховано флігель-ад'ютанта Катерини II Вігеля, який приніс звістку венценосниці, коли та була тут на Стратіївській горі, про народження Ольги; а на початку XIX ст. тут захоронено красуню Марцеліну із Дому Романових. Тут знаходилася довершеної краси капличка, де полюбляло гуляти місцеве «панство»: 134 дворяни, 21 особа з духовенства, 216 купців. А було ще тут 40 лавок, які задовольняли потреби людей, був тут і сторож. Тут знаходиться одна з найвідоміших криниць в Ольгополі — Біла. 23.09.2017 року відрито дитячий майданчик «Біла Криниця», побудований своїми силами жителями кутка.
  • «Зруб» — урочище, де знаходиться криниця, звана як зачудована, бо за три дні до дощу наповнювалась водою, що переливалась аж через цебриння.
  • «Кут» — тут збиралися молоді: біля кожної хати була дерев'яна лава.

Цікавою місцевістю сучасності є сільська зона відпочинку на острові великого ставка, якому його господар, підприємець Павло Каленич, дав назву «Тузла-2» після відомого конфлікту між Україною та Росією (для такої назви послужило й те, що Чечельницький район знаходиться на межі Вінницької та Одеської областей). На острові створено інфраструктуру для туризму та відпочинку, є навіть своєрідний готель на воді. Дістатися до острова можна на яхті «Святих Петра і Павла», а також на понтоні.

Уродженці та видатні особи селаРедагувати

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати