Відкрити головне меню

Ната́лія Полови́нка (нар. 27 липня 1965, Ольгопіль) — українська актриса, співачка, педагог, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2006).

Наталія Юхимівна Половинка
Зображення
Основна інформація
Дата народження 27 липня 1965(1965-07-27) (54 роки)
Місце народження Ольгопіль
Роки активності від 1988 і досі
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українка
Професія актриса, співачка, педагог
Освіта Львівська державна консерваторія імені Миколи Лисенка
Співацький голос мецо-сопрано
Інструменти фортепіано
Жанр український традиційний, класична музика
Колективи «Майстерня пісні», «Слово і голос»
Нагороди Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2006

БіографіяРедагувати

Наталія Половинка народилася в сім'ї вчителів Юхима і Олени Колісників. Перші роки життя провела в Кіцмані.

У 19731980 роках навчалася в Ольгопільській середній школі, у 19801984-му — у Вінницькому музичному училищі імені Миколи Леонтовича.

1984-1989 — Львівська державна консерваторія імені Миколи Лисенка, клас фортепіано в професора Марії Тарнавецької.

1991 — стажування у Центрі Єжи Ґротовського (Понтедера, Італія).

З 1989 року живе у Львові. Має дочку Ганну.

Мистецька й педагогічна діяльністьРедагувати

Від 1988-го до 2007 року Наталія Половинка — актриса та музичний керівник театру імені Леся Курбаса. Ролі:

- Гецогиня де Гіз (Александр Дюма, «Двір Генріха III»),

- Муза («Сад нетанучих скульптур» і "Сніг за поемами Ліни Костенко).

- Мати, Люда («Між двох сил» і «Закон» за Володимиром Винниченком),

- Пішек («Благодарний Еродій» за Григорієм Сковородою),

- Йоганна та Прочанин («Апокрифи» за Лесею Українкою),

- Євдокія Романівна («Сни» та «Забави для Фауста» за Федором Достоєвським),

- («Хвала Еросу» та «Silenus Alcibiadis» за Платоном),

- Галя-Причинна-Україна («Марко Проклятий, або Східна легенда» за поезіями Василя Стуса).

Н. Половинка провадила співочу майстерню в театрі, створила музичне оформлення до вистав «Апокрифи», «Сни», «Хвала Еросу» та «Silenus Alcibiadis», є музичним режисером вистав «Благодарний Еродій», «Марко Проклятий» та ін.

1991 рік, стажування у Центрі Єжи Ґротовського (Понтедера, Італія) дає поштовх для усвідомлення призначення і початку персональної творчої дороги — створюються персональні проекти Наталії Половинки:

  • вистава «Вони йдуть» у співпраці з режисером С. Ковалевичем
  • «Homo Ludens», «Колодязь» з музикантом Ю. Яремчуком
  • «В чистім полі»

2001 року спільно з режисером Сергієм Ковалевичем Наталія Половинка засновує міжнародний мистецький центр «Майстерня пісні», стрижнем ідеології якого є — модель особистого розвитку, що базується на законах Традиції і традиційних технологіях і здійснюється в сучасному соціокультурному просторі у сучасних художніх формах. Це громадська організація, у якій працюють 20 осіб із усього світу, опираючись на три засади: зв'язок із цією землею, зв'язок зі світом, пов'язання з цією державою. «Майстерня пісні» реалізувала численні міжнародні проекти. Зокрема, Наталія Половинка спільно з режисером С. Ковалевичем є авторкою музичних і театральних проектів «Майстерні пісні»:

  • «ІРМОС. Давні духовні напви України» — триває з 2000 р.
  • вистава «Квітка-невіста» — 2001
  • вистава «Вість літа»- 2001
  • Проект «РАСА», вистава «У неділю рано»
  • «По Рождеству»
  • Міжнародні проекти «Собор», «Весілля» та ін.

Створивши оригінальну методологію роботи з голосом, Наталя Половинка веде майстерні голосу та співу в Колумбійському, Пенсильванському, Єльському університетах (США), Уельському університеті (Велика Британія), вона педагог студії «Ательє» Міжнародного інституту Єжи Ґротовського (Польща).

З 2008 року вона солістка та педагог Державної академічної чоловічої хорової капели хлопчиків та юнаків «Дударик» (Львів).

У 2010 — Наталія Половинка створює Львівський муніципальний театральний, художньо-дослідницький та освітній центр «Слово і голос» і стає його художнім керівником та актрисою[1].

Наталія Половинка співпрацює з Академічною чоловічою хоровою капелою України імені Миколи Ревуцького, з такими музикантами і композиторами, як Богдана Фроляк, Алла Загайкевич, Йожеф Ермінь, Ярослав Мигаль, Клаус Куґель і Пятрас Вішняускас.

Коротка характеристика творчостіРедагувати

«Спів — це зусилля переходу через прірву. Береш біль у руки і йдеш. І цим кажеш: „Таке можливе“. І цим зцілюєш світ»[2].

Ось так Наталія Половинка висловила своє кредо. Ці слова стосуються її всієї творчості — і як співачки, і як актриси. Кожна її робота вражає внутрішньою напругою й гострим драматизмом — на грані можливого. Завдяки цій особливості глядач чи слухач сприймає твір всім собою, у його глибинній суті.

Наталя Половинка — одна з небагатьох у світі виконавців традиційного співу як такого в усіх його жанрах: давні духовні наспіви України, канти, псалми, українські народні пісні, український класичний романс — і разом з тим є виконавицею імпровізаційної та класичної музики.

ВідеоматеріалиРедагувати

ДискографіяРедагувати

АльбомиРедагувати

  • «Homo Ludens» (2001)
  • «Ірмос» (2003)
  • «День перший» (2005)
  • «Пісні вітру» (2008)
  • «У неділю рано», саундтрек до вистави (2009)
  • «Світоявлення. Давні духовні напіви Різдва — Богоявління» 2011
  • «Пасха Красеная. Давні духовні напіви Великого Посту та Великодня» 2013

DVDРедагувати

  • «У неділю рано», фраґменти вистави, фільм (2009)

ФільмографіяРедагувати

  • Док. фільм «Ірмос», режисер Сергій Цимбал
  • Док. фільм «Повернення», режисер Сергій Цимбал
  • Х-ф «Брати. Остання сповідь», режисер Вікторія Трофименко
  • «У неділю рано», фраґменти вистави, фільм (2009)

Нагороди і відзнакиРедагувати

  • Премія «Найкраща актриса» за роль Йоганни у виставі «Апокрифи» — фестиваль «Херсонеські ігри» (Севастополь, 2001)
  • Премія «Найкраща актриса» за роль Йоганни у виставі «Апокрифи» — фестиваль «Боспорські агони» (Керч, 2001)
  • Національна премія України імені Тараса Шевченка — за виконання ролей у виставах за творами Григорія Сковороди, Платона і Василя Стуса (2006)
  • Премія СТД України імені Віри Левицької (2003)
  • Театральний діяч року (2004)
  • Приз «Срібний Георгій» — «За найкращу жіночу роль» — Художній фільм «Брати. Остання сповідь» ММКФ, 2014

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати