Відкрити головне меню

Державний комітет архівів України (скорочено Держкомархів України) — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.

Державний комітет архівів України
Країна Україна
Замінено на Державна архівна служба України
ЄДРПОУ 00018490
Це картка органу виконавчої влади.
Допоможіть проекту, заповнивши її.

Утворений відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади». Є правонаступником Головного архівного управління України.

Положення про Державний комітет архівів затверджено Указом Президента України від 22 березня 2000 № 486/2000.

У 2010 році Указом Президента України Державний комітет архівів України був реорганізований у Державну архівну службу України.[1]

Зміст

ДіяльністьРедагувати

Держкомархів України вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо формування державної політики у сфері архівної справи та діловодства і забезпечує її реалізацію; управляє архівною справою та діловодством; розробляє державні програми розвитку архівної справи та діловодства і забезпечує їх виконання; здійснює міжгалузеву координацію, функціональне регулювання, а також нормативно-методичне забезпечення архівної справи та діловодства і контроль за їх станом.

До пріоритетних завдань у діяльності Держкомархіву належать:

  • реформування архівної справи на засадах законодавства про Національний архівний фонд;
  • розроблення пропозицій щодо вдосконалення Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», інших законодавчих актів;
  • формування Національного архівного фонду, зокрема поповнення його документами культурної спадщини України, що зберігаються за кордоном;
  • забезпечення належних умов зберігання Національного архівного фонду;
  • посилення впливу держави на недержавний сектор документотворення для забезпечення збереженості соціально значущих архівних документів;
  • системна інформатизація архівної справи;
  • організація широкого використання архівної інформації для задоволення наукових, соціальних, культурних та інших потреб громадян, суспільства, держави;
  • організація і координація наукових досліджень у галузі архівознавства, документознавства й археографії, вдосконалення нормативно-методичної бази діяльності архівних установ;
  • забезпечення правового та соціального захисту працівників державних архівних установ;
  • здійснення міжнародного співробітництва в галузі архівної справи.

Мережа архівних установ, підпорядкованих Держкомархіву України, включає 680 установ. Серед них — 9 центральних державних архівів України:

  • Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України);
  • Центральний державний архів громадських об‘єднань України (ЦДАГО України);
  • Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України);
  • Центральний державний історичний архів України, м. Львів (ЦДІАЛ України);
  • Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного (ЦДКФФА України);
  • Центральний державний науково-технічний архів України (ЦДНТА України);
  • Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України);
  • Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ);
  • Центральний державний електронний архів України, м. Київ (ЦДЕА України);
  • Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства;
  • Науково-довідкова бібліотека центральних державних архівів України
  • Державний центр збереження документів НАФ;
  • Дирекція з експлуатації комплексу споруд центральних державних архівів;
  • Централізована бухгалтерія;
  • Державний архів в Автономній Республіці Крим;
  • 24 державних архівів областей;
  • державні архіви міст Києва і Севастополя;
  • 487 архівних відділів райдержадміністрацій;
  • 153 архівних відділів міських рад.

Загальна чисельність працівників цих архівних установ — понад 3000 осіб.

В архівних установах системи Держкомархіву України зосереджено понад 58 млн одиниць зберігання різних видів документів Національного архівного фонду.

Держкомархівові України в організаційно-методичному відношенні підпорядковані архівні установи інших міністерств і відомств з правом постійного зберігання документів — галузеві архіви Служби безпеки, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Державного картографо-геодезичного фонду та ін.; архівні установи Національної академії наук України.

З 1956 Держкомархів України є членом Міжнародної ради архівів — неурядової міжнародної професійної організації, що діє під егідою ЮНЕСКО.

Указом Президента України від 30 жовтня 1998 № 1200 встановлено професійне свято — День працівників архівних установ, що відзначається 24 грудня.

ІсторіяРедагувати

Перший державний орган управління архівною справою в Україні було створено за доби Центральної Ради. Ним став Бібліотечно-архівний відділ Департаменту мистецтв Генерального секретарства справ освітніх (з 9 січня 1918 — Народного міністерства освіти УНР), упродовж грудня 1917 — квітня 1918 очолюваний професором О. С. Грушевським. Поряд із суто практичною діяльністю — «рятуванням архівної спадщини» в складних умовах Української революції, відділ розробляв основні напрями майбутньої архівної реформи: створення Національного архіву, розширення доступу до архівної інформації, широка видавнича програма, заснування археографічної комісії, повернення українських документів з російських архівів.

Організований у квітні 1918 архівно-книжно-бібліотечний відділ Головного управління у справах мистецтв та національної культури Міністерства народної освіти Української Держави, що його очолював В. Л. Модзалевський (квітень 1918 — січень 1919), зосередив зусилля на вдосконаленні засад і практичному здійсненні архівної реформи. Визначальними принципами її були: законодавче закріплення державної власності на архівні документи, централізація архівної справи, створення Національного архіву Української Держави з підпорядкованими йому архівами та архівними комісіями на місцях, заснування фахових навчальних закладів. Готуючи реформу, відділ співпрацював у справі створення Національного архіву з Археологічним інститутом, який мав забезпечити архівні установи України кваліфікованими кадрами, і Археографічною комісією при ньому.

У другій половині 1919 діяльність архівних установ спрямовувала Архівна комісія Міністерства народної освіти Директорії УНР під керівництвом професора П. В. Клименка. Комісією було видано перший випуск «архівно-музейного» часопису «Українська старовина» (Кам'янець-Подільський, 1919).

Першим радянським державним органом управління архівною справою стала створена в січні 1919 р. у Харкові Архівно-бібліотечна секція (керівник В. О. Барвінський), що діяла у складі Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС). На секцію покладалися завдання організації і централізації архівної справи, облік і раціональний розподіл документів між архівами; збирання відомостей про документи українського походження в зарубіжних архівах; здійснення контролю за відбором документів на постійне зберігання; популяризація архівної справи; підготовка кадрів. Секція поділялася на чотири підвідділи: архівознавства (теорії архівної справи); контрольно-експертний (з відбору документів для зберігання і утилізації); адміністративно-технічний; архівного фонду. Після того як роботу секції перенесено до Києва, її очолив В. Л. Модзалевський (квітень — червень 1919). Позитивні результати дало заснування Українського головного архіву (червень — липень 1919) і зосередження в ньому фондів ліквідованих київських установ.

У липні 1919 було створено Головне управління архівною справою, підпорядковане позашкільному відділові Наркомосвіти УСРР.

Для належного фахового вирішення питань щодо історичної цінності окремих архівів і архівних документів, планомірного використання їх і забезпечення збереженості з лютого 1920 по серпень 1921 при Всеукрревкомі діяла Особлива архівна комісія (з березня 1920 — Особлива Всеукраїнська архівна комісія — ОВАК), яка мала мережу місцевих органів.

У вересні 1921 на базі Архівного відділу ВУКОПМИС було створено Головне архівне управління при Народному комісаріаті освіти УСРР (завідувач М. О. Скрипник). Основне завдання Головарху та його місцевих органів полягало в обліку, впорядкуванні й охороні архівних документів; виділенні тих із них, що не підлягали зберіганню, з наступною передачею їх на державні паперові фабрики, наданні установам і приватним особам довідок. У січні — липні 1922 р. було організовано місцеві архівні установи — губернські архівні управління (губархи).

Віхою в архівному будівництві стало створення в січні 1923 Центрального архівного управління (Укрцентрархіву), підпорядкованого Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітетові. Впродовж січня 1923 — жовтня 1931 рр. його очолювали С. М. Тетін, М. А. Рубач (Рубанович), С. С. Семко-Козачук. Основні завдання Укрцентрархіву полягали в загальному керівництві архівною справою і організацією архівної частини поточного діловодства в установах УСРР, концентрації архівних документів у підпорядкованих йому установах, їх науковій класифікації. Укрцентрархів мав два відділи: архівознавства і секретаріат. Йому підпорядковувалися центральні історичні архіви в Харкові і Києві, Центральний архів революції в Харкові, від 1924 р. — Київський центральний архів давніх актів. На місцях при губархах створювалися губернські історичні архіви (губістархи).

Зміни в адміністративно-територіальному поділі України зумовили перебудову мережі архівних установ. У листопаді 1925 ВУЦВК і РНК УСРР затвердило нове положення про Центральне архівне управління УСРР, його установи й місцеві органи, згідно з яким ліквідовувалися 9 губернських і утворювалися 40 окружних архівних управлінь, а також Головне архівне управління Молдавської АСРР.

Нові зміни відбулися 1928, коли для концентрації документів колишніх губернських установ було створено 5 крайових (міжокружних) історичних архівів у Харкові, Полтаві, Чернігові, Дніпропетровську та Одесі. Центральне архівне управління УСРР відтоді складалося з двох відділів: адміністративно-організаційного і архівознавства.

1925 засновано друкований орган Укрцентрархіву — журнал «Архівна справа» (1925—1930), перейменований згодом на «Радянський архів» (1931—1932), а потім — «Архів Радянської України» (1932. 1933). Одночасно виходив «Бюлетень Укрцентрархіву» (1925—1931).

1932 у зв'язку з ліквідацією округ і утворенням областей було проведено нову реорганізацію мережі архівних установ: створено сім обласних архівних управлінь, які керували діяльністю семи обласних історичних архівів і державних історичних архівів у містах обласного підпорядкування. Низова мережа архівних установ складалася з обласних і районних архівів. У Харкові діяли Всеукраїнський центральний державний архів, Центральний історичний архів, Центральний архів праці (зберігав документи громадських і профспілкових організацій), Центральний архів революції, Центральний архів кооперації, Всеукраїнський центральний фотокіноархів, у Києві — Всеукраїнський військово-історичний архів.

У квітні 1938 постановою союзного уряду управління архівами й мережу архівних установ було передано Народному комісаріатові внутрішніх справ СРСР, архівні установи союзних республік підпорядковано Головному архівному управлінню НКВС СРСР. У березні 1939 р. архівні установи України перейшли у відання НКВС УРСР, відтак у березні 1940 р. Центральне архівне управління УРСР було реорганізовано в архівний відділ НКВС УРСР, а обласні архівні управління — в архівні відділи УНКВС. Державний орган управління архівною справою очолювали А. І. Громицький, С. С. Сенчило, Ф. І. Бражник.

У червні 1941 архівний відділ НКВС УРСР реорганізовано в Архівне управління НКВС УРСР, а в жовтні 1941 — в Управління державними архівами НКВС УРСР. Протягом 1941—1943 Управління перебувало в евакуації у м. Златоусті й мало таку структуру: секретаріат; відділи — організаційно-інспекторський, науково-методичний, комплектування, використання, науково-видавничий, кадрів, фінансовий, адмінстративно-господарський.

З 1944 мережа архівних установ складалася з Центрального державного архіву Жовтневої революції, Центрального державного історичного архіву, Центрального державного архіву фонофотокінодокументів і їхніх трьох філіалів, 24 обласних архівів з 8 філіалами, а також міських і районних архівів.

Протягом 1947—1960 державним органом управління архівною справою було Управління державними архівами Міністерства внутрішніх справ УРСР; у 1960—1974 рр. — Архівне управління при Раді Міністрів УРСР. Тривалий час (1948—1969) його очолював досвідчений організатор архівної справи, знаний архівіст С. Д. Пількевич (1897—1975). Завдання Архівного управління полягали в забезпеченні збереженості документів Державного архівного фонду (ДАФ СРСР), розробленні основних питань організації, теорії і практики архівної справи; виявленні й використанні архівної інформації; вивченні, узагальненні та поширенні передового досвіду вітчизняних і зарубіжних архівних установ. У 1945—1962 рр. структура Управління включала секретаріат і вісім відділів — організаційно-інспекторський, науково-методичний, комплектування ДАФ СРСР, використання документальних матеріалів, науково-видавничий, кадрів, фінансовий, адміністративно-господарський. Після зроблених у 1963 р. змін вона мала такий вигляд: секретаріат, сім відділів — організаційно-методичний, відомчих архівів і організації діловодства, комплектування, обліку і експертизи, наукового використання та інформації, науково-видавничий, кадрів, бухгалтерія, адміністративно-господарський.

З 1947 розпочато видання «Науково-інформаційного бюлетеня Архівного управління МВС УРСР» (з 1965 р. — «Архіви України»). 1963 в Архівному управлінні організовано колегію — дорадчий орган для розгляду найважливіших питань життєдіяльності галузі.

У 1966 створено Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва УРСР, у 1969 р. — Центральний державний архів науково-технічної документації УРСР. 1970 р. Центральний державний архів Жовтневої революції і соціалістичного будівництва (нині — Центральний державний архів вищих органів влади і управління України) переміщено з Харкова до Києва.

Як член Міжнародної ради архівів (з 1956 р.) Архівне управління при Раді Міністрів України бере активну участь у роботі міжнародних конгресів архівів, «Круглого столу архівів». У квітні 1974 р. постановою Ради Міністрів УРСР Архівне управління перетворено на Головне архівне управління при Раді Міністрів УРСР.

ХронологіяРедагувати

  • Бібліотечно-архівний відділ Департаменту мистецтв Генерального Секретарства справ освітних (вересень 1917 — січень 1918)
  • Бібліотечно-архівний відділ Народного міністерства освіти УНР (січень 1918 — квітень 1918)
  • Архівно-бібліотечний відділ Головного управління у справах мистецтв і національної культури Міністерства народної освіти (квітень 1918 — лютий 1919)
  • Архівно-бібліотечна секція Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва та старовини (лютий-липень 1919)
  • Головне архівне управління Позашкільного відділу Народного комісаріату освіти УСРР (липень 1919—1920)
  • Архівна секція Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва та старовини (1920—1921)
  • Головне архівне управління при Народному комісаріаті освіти (Головархів УСРР) (1921—1923)
  • Центральне архівне управління при Всеукраїнському виконавчому комітеті (Укрцентрархів) (1923—1938)
  • Архівне управління Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР (1938—1940)
  • Архівний відділ Народного комісаріату внутрішніх справ (червень 1941)
  • Управління державними архівами Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР (1947—1960)
  • Архівне управління при Раді Міністрів УРСР (1960—1974)
  • Головне архівне управління при Раді Міністрів УРСР (1974—1991)
  • Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України (1992—1999)
  • Головне архівне управління України (березень-грудень 1999)
  • Державний комітет архівів України (грудень 1999)

КерівникиРедагувати

  1. Упродовж 1970-1980-х — О. Г. Мітюков.
  2. 1988—1996 — Б. В. Іваненко
  3. 1996—1998 — Н. В. Киструська
  4. 1998—2000 — Руслан Пиріг
  5. 2002—2006 — Г. В. Боряк
  6. 2006—2008 — О. П. Гінзбург
  7. 2008—2009 — О. А. Удод
  8. 2009—2014 — О. П. Гінзбург
  9. з 2014 — Тетяна Баранова

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»

ПосиланняРедагувати