Відкрити головне меню

Неробочі дні в Україні

стаття-список у проекті Вікімедіа
Прапор України
Листівка до Великодня (створена Яковом Гніздовським)

Неробо́чі дні в Украї́ні — офіційні неробочі дні, описані в п.73 кодексу законів про працю України. Відповідно до Кодексу законів про працю України встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, а на тих підприємствах, де це неможливо з тих чи інших причин — шестиденний з одним вихідним.

Загальним вихідним днем визнано неділю. Другий вихідний день (при п'ятиденному тижні) визначається графіком роботи підприємств, але мусить йти підряд із загальним вихідним і зазвичай припадає на суботу. Стаття 73 Кодексу визначає перелік святкових днів, які також є неробочими. Відповідно до неї, від 5 березня 2015 року такими визнано 11 днів протягом року[1].

16 листопада 2017 року Верховна Рада внесла додаткові зміни до цієї статті, відповідно до яких запроваджується неробочий день 25 грудня — Різдво Христове (за григоріанським і новоюліанським календарями), а неробочий день 2 травня — скасовується.[2]

ДійсніРедагувати

Дата Назва українською Примітки
1 січня Новий рік Cуспільне свято. Неробочий день з 1948 року
7 січня Різдво Христове (за юліанським календарем) Православне релігійне свято. Неробочий день з 1991 року
8 березня Міжнародний жіночий день Cуспільне свято. Неробочий день з 1966 року
змінне
Великдень (Пасха) Православне релігійне свято. Офіційно визнане з 1991 року
змінне
Великдень + 49 днів
Трійця Православне релігійне свято. Офіційно визнане з 1991 року
1 травня День праці Cуспільне свято. До 2018 року — День міжнародної солідарності трудящих. Неробочий день з 1918 року. З 2018 року в Україні відзначається 1 травня як День праці
9 травня День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні Cуспільне свято. Неробочий день з 1965 року
28 червня День Конституції України Державне свято. Відзначається аби вшанувати створення Конституції України у 1996 році. Неробочий день з 1997 року
24 серпня День Незалежності України Державне свято. Відзначається аби вшанувати здобуття незалежності Україною від СРСР у 1991 році. Неробочий день з 1992 року (у 1991 році Днем незалежності було 16 липня (неробочий день)
14 жовтня[3] День захисника України Державне свято. В Україні відзначається, починаючи з 2014 року, 14 жовтня. У цей день також відзначають релігійне свято святої Покрови Пречистої Богородиці а також День Українського козацтва. Неробочий день з 2015 року
25 грудня[4][5] Різдво Христове (за григоріанським і новоюліанським календарями) Релігійне свято (католики, протестанти, а також більшість православних церков). Неробочий день з 2017 року

СкасованіРедагувати

Дата Назва українською Примітки
2 травня День міжнародної солідарності трудящих (2-й день) Неробочий день в Україні з 1929 по 2017 рік
16 липня День Незалежності України Неробочий день в Україні в 1991 році, в 1992 перенесено на 24 серпня
7 листопада Річниця жовтневого перевороту (1-й день) Неробочий день в Україні з 1918 по 1999 рік
8 листопада Річниця жовтневого перевороту (2-й день) Неробочий день в Україні з 1928 по 1999 рік

Релігійні свята відзначаються відповідно до Юліанського календаря. Різдво Христове, яке відзначається 25 грудня юліанського календаря, у ХХ-ХХІ століттях відповідає 7 січня григоріанського календаря. Великдень випадає на одну з неділь між 22 березня і 25 квітня (включно) юліанського календаря, що у 1900—2099 роках відповідає датам 4 квітня — 8 травня григоріанського календаря. Трійця, яка святкується через 7 тижнів по Великодню, випадає на одну з неділь між 10 травня і 13 червня (включно) юліанського календаря, що відповідає датам 23 травня — 26 червня григоріанського календаря. Крім того, неробочим днем визнано Різдво Христове за григоріанським календарем — 25 грудня.

У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем (субота і неділя), вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. Ця норма впроваджена 1995 року, була відмінена наприкінці 1997 і поновлена у квітні 1999 року. Однак якщо святковий день збігається з іншим святковим днем (зазвичай Великдень, який може припадати на 1 травня — у 2005 та 2016 рр.) то додаткового вихідного не надається.

Якщо трапляється так, що між двома офіційними неробочими днями є один чи два робочих дні, тоді Кабінет Міністрів України задля уникнення прогалин між неробочими днями й ефективного використання робочого часу зазвичай приймає офіційну постанову з рекомендаціями підприємства, установам та організаціям перенести ці робочі дні на одну з найближчих субот чи, до 2002 року, неділь (тобто таким чином забезпечити неперервну відпустку). Зазвичай таке трапляється, коли святковий день випадає на вівторок або четвер.

2018 року робочі дні, наближені до свят, було перенесено. Це має допомогти раціональному використанню робочого часу (наприклад, 2018 року уряд рекомендує перенести робочий день з п'ятниці 9 березня на суботу, 3 березня).[6]

ІсторіяРедагувати

Українська народна республікаРедагувати

Вперше перелік неробочих днів в Україні (Українська Народна республіка) визначено «Законом про восьмигодинний робочий день», прийнятим Центральною радою 25 січня (7 лютого) 1918 року. Документи містив дати свят, «коли працювати не належить». Дати наведені за чинним тоді юліанським календарем. Назви були наведені лише для двох свят. Перелік свят відповідно до «Закону про восьмигодинний робочий день» (у дужках наводиться можлива назва свята):

Решта днів у році (295—297) залишалися робочими. Для нехристиян залишалася можливість відпочивати в інші дні замість визначених релігійних свят.

Вже через три тижні УНР ввела григоріанський календар, і дати усіх свят (крім 1 січня та 1 травня) «з'їхали» на 13 днів уперед, тобто фактично наведені в законі дати жодного разу не були святковими (хоча усі наведені релігійні свята були неробочими і в Російській імперії).

Свята в УПАРедагувати

В Українській повстанській армії велика увага приділялась моральному виховання стрільців, зокрема культивуванню традицій українського війська. У повстанців було прийнято святкувати державні свята, як наприклад день Злуки (22 січня), свято Листопадового Чину (1 листопада), день проголошення Акту відновлення української держави (30 червня). Існували і особливі повстанські свята — День Героїв (остання неділя травня) та Свято Зброї (31 серпня — день звільнення Києва від більшовиків 1919 року). Пізніше святкування Дня Зброї було перенесене на 14 жовтня — Свято Покрови, а згодом день заснування УПА. Особливі свята святкувались за участю представників Проводу ОУН. Обов'язково відбувалась Служба Божа та промова капелана[7] та політвиховника. Далі співались пісні у виконанні хору та відбувались гутірки на актуальні теми.

За традицією, повстанці святкували найбільші релігійні свята: Різдво та Великдень. Святкування проводилось разом із місцевим населенням, разом із яким влаштовувалися вистави, концерти та вертепи. Однак, головним місцем святкування залишалися густі ліси, куди селяни носили освячене. Під час таких свят, Український Червоний Хрест та тереновий Провід ОУН готували подарунки для поранених бійців. Дарували зазвичай тютюн, фрукти, випічку або одяг. Організація подарунків була винятком, ніж правилом.

Крім загально-повстанських свят, у кожного повстанського відділу святкувався день приведення стрільців до Присяги Вояка УПА. Для такого спеціального свята було розроблено інструкцію, яка регламентувала порядок проведення урочистостей. Присяга відбувалася в присутності командування представників Головного військового штабу (ГВШ) та крайового проводу ОУН.

Під час святкувань та урочистостей виставлялась підсилена охорона повстанських таборів, адже свята використовувались радянськими та німецькими військами для здійснення облав та нападів[8].

Деякі повстанські відділи мали власні пісні, які використовували під час святкувань та урочистостей, а також у походах. Так, наприклад, курінь «Месники» мав свій «Марш Месників», створений політвиховником сотні «Залізняка» та куреня «Месники», а пізніше — редактором журналу УПА «Лісовик», що видавався на Закерзонні, Петром Василенко[9].

Україна під контролем Радянської імперіїРедагувати

З початком більшовицької окупації календар свят зазнав змін. З переліку свят зникли національні свята 22 січня і 20 листопада, натомість були введені 18 березня — День Паризької комуни і 7 листопада — День пролетарської революції. 22 січня ж стало вважатися траурним неробочим днем як річниця Кривавої неділі 1905 року. У деякі роки зазначена перша неділя липня як День конституції СРСР. Усі релігійні свята (а іноді й Новий рік) стали вважатися «особливими днями відпочинку» і вони не вважалися обов'язковими. Точний перелік їх варіювався від року до року і часто — від місцевості до місцевості. Крім того, хоча РПЦ й відмовилася від використання григоріанського чи новоюліанського календаря, вихідні на релігійні свята (крім рухомих) надавалися за новим стилем і після цієї відмови (у 1923 році було прийнято церковне і політичне рішення про перехід на новий стиль). Так, в окремі роки неробочим днем ставало 6 серпня (Преображення, Спас). В окремих місцевостях України у деякі роки святковим був також День пам'яті Тараса Шевченка — 10 чи 11 березня.

У 1927—1928 роках «революційні свята» 1 травня і 7 листопада стали відзначатися 2 дні — 2 травня (з 1929) і 8 листопада (з 1928) стали неробочими. Тоді ж кількість «особливих днів відпочинку» була зменшена до 6.

Постановою РНК СРСР від 24 вересня 1929 року усі «особливі дні відпочинку» були скасовані, як і деякі інші. Неробочих днів залишилося тільки 5:

  • 22 січня — День пам'яті 9 січня 1905 року і пам'яті В. І. Леніна
  • 1 і 2 травня — дні Інтернаціоналу
  • 7 і 8 листопада — дні річниці жовтневої революції.

Назви свят у подальшому зазнавали змін, але їх кількість і дати залишалися незмінними до 1936 року.

День 22 січня залишався неробочим до 1951 року. Інші неробочі дні, які відзначалися в СРСР і УРСР:

  • з 1948 року: 1 січня — Новий рік
  • з 1966 року: 8 березня — Міжнародний жіночий день
  • у 1945-47 та з 1965 року: 9 травня — Свято Перемоги у Великій вітчизняній війні
  • у 1945-46: 3 вересня — День перемоги над Японією
  • у 1981—1990 роках: 7 жовтня — День конституції СРСР
  • у 1937—1980 роках: 5 грудня — День (сталінської) конституції СРСР.

Варто зауважити, що на загальносоюзному рівні зміну дати Дня конституції з 5 грудня на 7 жовтня було проведено ще у 1977 році, але у законодавстві УРСР це було відображено лише 29 липня 1981 року.[10]

З 1981 року і до початку розпаду СРСР тут було 8 офіційних неробочих днів:

  • 1 січня — Новий рік,
  • 8 березня — Міжнародний жіночий день,
  • 1 і 2 травня — Дні міжнародної солідарності трудящих,
  • 9 травня — День Перемоги,
  • 7 жовтня — День Конституції СРСР,
  • 7 і 8 листопада — річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції.

З відновленням незалежності УкраїниРедагувати

У березні 1991 року офіційний перелік неробочих днів поповнився релігійними святами (християнство східного обряду):

Щоправда, ще до прийняття цих змін, у січні 1991 року Різдво вже не було робочим. Про це свідчить Постанова ВР УРСР «Про пропозиції щодо святкових і неробочих днів в Українській РСР». Поява ж у переліку неробочих Великодня і Трійці спочатку не призвела до збільшення загальної кількості вихідних, адже норму про перенесення вихідних у разі співпадіння їх зі святами було прийнято лише у 1995 році.

У червні 1991 року Верховна Рада постановила включити до списку неробочих 16 липня як День незалежності України (на честь прийняття у 1990 році Декларації про державний суверенітет України та виключила з нього свято радянської конституції — 7 жовтня[12]. Відтак кількість неробочих днів у 1991 році (і до 1996) становила 11 за рік.

У червні 1992 року дату святкування Дня незалежності було змінено на 24 серпня.[13]

27 січня 1995 року парламент вніс зміни до іншої статті КЗпП, згідно з якими у разі співпадіння святкового неробочого дня з вихідним, вихідним ставав наступний робочий день[14], таким чином загальний баланс вихідних та робочих днів зберігався щороку. Але наприкінці 1997 року це доповнення усунули іншим законом[15]. Та 8 квітня 1999 року був прийнятий ще один закон[16], який це правило відновив.

Прийняття Конституції України у 1996 році поповнило перелік святкових неробочих днів[17]. Вперше неробочий день на День Конституції України українці мали 28 червня 1997 року (це була субота, отож вихідним стало 30 червня).

У лютому 2000 року були скасовані «листопадові вихідні» — 7 і 8 листопада ставали звичайними робочими днями[18]. Тож кількість святкових неробочих днів тепер дорівнювала десяти.

У березні 2015 року статус неробочого отримав День захисника України 14 жовтня[19]

У листопаді 2017 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів». Відповідно до нього, неробочим днем ставало 25 грудня — Різдво Христове, а День міжнародної солідарності трудящих став зватися Днем праці і відзначатися протягом одного дня — 1 травня. Враховуючи ці зміни, загальна кількість святкових неробочих днів з 2018 року знову дорівнює 11-и.

Наміри упорядкування переліку неробочих днівРедагувати

У січні 2017 року Український інститут національної пам'яті виступив з пропозиціями упорядкування календаря державних свят України. Науковці Інституту розробили законопроект «Про державні та інші свята, пам'ятні дати і скорботні дні»[20]. Як зазначається у пояснювальній записці до документу: «Нинішня система державних свят і пам'ятних дат в Україні поєднує в собі успадковані від радянської доби та запроваджені в часи незалежності. Така ситуація не сприяє конструюванню національної ідентичності Українського народу. Систему державних свят і пам'ятних дат, комеморативні практики потрібно оптимізувати, аби вони стали складовою гуманітарної державної політики». Законопроект має на меті чітко структурувати перелік свят в Україні, визначити, які з них мають бути неробочими, та визначити, за ким залишається право призначати, змінювати та скасовувати свята. Основні положення законопроекту:

Законопроект перебував на громадському обговоренні до 1 березня 2017 року. За його підсумками у квітні УІНП вніс зміни до законопроекту:

  • вводиться категорія міжнародних днів, куди відносяться міжнародні свята, що відзначаються і в Україні. Сюди передусім відносяться День боротьби за права жінок 8 березня (робочий день) та День праці 1 травня (неробочий день);
  • відмова від запровадження свят Дня Шевченка та Дня сім'ї;
  • повернення до законопроекту свята Трійці (з вихідним понеділком після неї);
  • як свято (але без надання вихідного) встановлюється 25 грудня — Різдво Христове за григоріанським календарем, водночас 7 січня залишається неробочим як Різдво Христове за юліанським календарем[21].

Таким чином, кількість свят у порівнянні з попередньою версію законопроекту не змінюється — 9. У порівнянні з сучасним станом відміняються вихідні 8 березня і 2 травня, а 8 травня стане вихідним замість 9-го. З урахуванням відміни переносів вихідних для більшості свят щорічна кількість неробочих днів, пов'язаних зі святами, зменшиться з 11 до 6-8 (у різні роки).

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Кодекс законів про працю України, 27 березня 2015 року, сайт Верховної Ради України
  2. Католицьке Різдво буде вихідним, а 2 травня — робочим днем
  3. Урядовий Кур'єр: В Україні з'явився ще один вихідний: 14 жовтня — День захисника України
  4. Прийняття Закону про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів (16.11.2017)
  5. В Україні 25 грудня — вихідний день, а 2 травня — робочий день
  6. Вихідні в березні: скільки відпочиватимуть українці - 24 Канал. 24 Канал. Процитовано 2018-02-21. 
  7. стор. 3378, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж-Нью-Йорк-Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 19802000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  8. Центр досліджень визвольного руху Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 145—167 ст.
  9. Партизанськими дорогами з командиром «Залізняком»: Словникова частина — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1997.- 359 с., ISBN 966-538-009-5
  10. Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР»
  11. Закон УРСР «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході республіки до ринкової економіки»
  12. Закон УРСР «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР»
  13. Закон України «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України»
  14. Закон України «Про внесення доповнення до статті 67 Кодексу законів про працю України»
  15. Закон України «Про визнання такою, що втратила чинність, частини третьої статті 67 Кодексу законів про працю України»
  16. «Про внесення зміни до статті 67 Кодексу законів про працю України»
  17. Закон України «Про внесення доповнення до статті 73 Кодексу законів про працю України»
  18. Закон України «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України»
  19. Закон України «Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України»
  20. Текст законопроекту на сайті УІНП
  21. ІНСТИТУТ ПІДГОТУВАВ НОВУ РЕДАКЦІЮ ЗАКОНОПРОЕКТУ ПРО СВЯТА

ПосиланняРедагувати