Відкрити головне меню

Різдвяні свята в Україні  — у рідновірів — час після Коляди.[1] У християн — Різдво Христове, яке відзначають 25 грудня за григоріанським календарем сповідники західного обряду (римо-католики) та протестантських церков і за новоюліанським календарем — східного обряду. Греко-католики та деякі християни східного обряду святкують Різдво за застарілим юліанським календарем, тому за григоріанським свята тривають з 6 по 19 січня. Період різдвяних свят з його традиційною обрядовістю увібрав у себе найбільш типові види народно-драматичної творчості українців.

Українська різдвяна марка

ПочатокРедагувати

 
Дідух у Львові

Початок святкового часу — здобування нового вогню, який запалюють на припічку 12-ма полінами, що їх заготовляли 12 днів, для 12 різних страв, які приготують на Святу вечерю. А започатковує Різдвяні свята дідух — символ-знак, який вноситься до хати на Святий вечір, і[2] є сигналом про початок святвечірньої обрядовості. Саме внесення дідуха до хати — суцільне розвинене обрядове дійство, позначене рядом театральних елементів.

Докладніше: Дідух

Святий вечірРедагувати

Докладніше: Святий Вечір

Свята вечеря — центральна традиція у святвечір. Цього дня господині зазвичай готують дванадцять різних страв, головною з яких є кутя. Традиційно в цей день дорослі не їдять до сходу першої вечірньої зірки (Вифлеємської зірки, яка символізує появу на світ Ісуса), дітей трохі годують в обід. А ввечері всі члени родини у святковому одязі збиралися за столом, заставленим стравами.[3]

За традицією під час Святої вечері на покутті стоїть дідух — останній обжинковий сніп, у склад якого входять: овес, жито, пшениця, льон. Дідух знаходиться у хаті протягом тижня: його присутність приносить в родину гарний настрій, затишок і святковість.

Свята вечеря розпочинається молитвою. На столі запалюють різдвяну свічку — пам'ять про душі предків. За святковий стіл засідає вся сім'я, у тому числі немовлята.[4] Господар благословить вечерю:

«Дай, Боже, дочекати всім у здоров’ї до другого року»

пробує кутю, хрестить і підкидає до стелі. Якщо прилипає хоч трішки — на врожайний рік. Якщо в хаті хтось помер, то і для нього кладуть ложку.

Спочатку їдять кутю, а потім і решту страв. Повечерявши, колядують.[4]

Різдво ХристовеРедагувати

 
«Поклоніння пастухів» (з празничного ряду іконостасу). ІІ пол. XVII ст. Львівська обл.

На Різдво Христове люди йдуть на святкове богослужіння до церкви. Зазвичай літургія починається вночі.

КолядуванняРедагувати

Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно хлопці. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом'яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «жид», «смерть з косою» тощо. Проте обов'язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»).

Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу і, коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров'я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.

Вертепний ляльковий театрРедагувати

Живий вертепРедагувати

Докладніше: Живий вертеп

Інші Різдвяні містеріїРедагувати

Водіння козиРедагувати

«Водіння кози» відбувається у щедрий вечір. Центральним моментом цього ритуального дійства є танець «Кози», її «вмирання» та «воскресіння», що символізує колообіг завмирання та відродження природи.

Святкові ігриРедагувати

Святкова гра «Маланка»Редагувати

У цій грі беруть участь більше дійових осіб, ніж у «Козі», хоча дієві особи майже всі ті самі, що й у «Козі»: дід у масці, єврей, коза, циган, фершал, сама Маланка.[2]

 
Колядники із «зіркою»

МаріїРедагувати

На другий день Різдва, 8 січня, святкують Марії, Святої родини (Ісуса, Марії і Йосифа), по-церковному — Собор Пресвятої Богородиці.[5]

Обрядодій в ці дні не виконують, лише співають колядки і вертеп, зрідка ходять вітати іменинників — Марію.[5]

Щедрий вечірРедагувати

Щедрий вечір — друге свято різдвяного циклу через тиждень (31 грудня, або 13 січня за старим стилем) після Коляди. Щедрий вечір — день християнської святої преподобної Меланії. Цей день ще називали Меланки. За традицією, святкування супроводжувалося обходом хат із побажанням людям щастя, здоров'я і добробуту в Новому Році. Щедрують теж театралізованими групами: «Меланка» і «Василь» та «Ряжені».

Докладніше: Щедрування та Щедрівки

Старий Новий рік — ВасиляРедагувати

Свято МаланкиРедагувати

Свято Маланки було на Монастирищині, збереження цього спостерігається на придністровській частині Тернопільщини. Обряд «Маланки» бере свій початок із дохристиянських часів.[5] Обрядових страв не готують.

Водохреща. ЙорданРедагувати

Водохреща (водосвяття) — третє свято різдвяного циклу. Свято пов'язане з культом води та поклоніння Дані[джерело?], про що свідчить його народна назва Йордан, або Ярдань — «осонцення води». Із утвердженням християнства воно набуло нового змісту і за співзвучністю назви почало асоціюватись із хрещенням Ісуса Христа у річці Йордан.[2]

Докладніше: Водохреща

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати