Успіння Богородиці

релігійна подія, яку відзначають Церкви східного обряду
(Перенаправлено з Успіння)

Успі́ння Пресвятої Богородиці (грец. Κοίμησις Θεοτόκου, Koímēsis Theotokou; лат. Dormitio Mariae; церк.-слов. Ѹ҆спе́нїе бцⷣы) — день закінчення земного життя святої Діви Марії, матері Ісуса Христа. За християнською традицією називається успінням, а не смертю. За переказами цього дня апостоли зібралися в Єрусалимі для прощання і поховання Богородиці. Відзначається як велика урочистість в східних християнських церквахправославних і католицьких церквах, а також вірменській церкві. За григоріанським і новоюліанським календарями святкується щорічно 15 серпня, за юліанським — 15 (28) серпня. У римо-католицькій церкві того ж дня святкують урочистість Внебовзяття Діви Марії, події що відбулася відразу після Успіння. Інша назва — Успення[1].

Успіння Пресвятої Богородиці
Успіння Пресвятої Богородиці
Ікона Успення Ель Греко, 16 століття (Успенський собор, Ермуполіс).
Ким святкується Східне християнство
Дата
CMNS: Успіння Богородиці у Вікісховищі

ОписРедагувати

 
Успіння і Внебовзяння Марії (Італія, 1370)
 
Успіння Діви Марії (Караваджо, 1606)
 
Успіння Богородиці.

Немає історичних даних, як довго Марія ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано.

Після Пятидесятниці Діва Марія перебувала в Єрусалимі близько 10 років. Подальше життя Богоматері описане тільки в апокрифічних джерелах, що не увійшли в Біблію і не мають догматичного авторитету. Зокрема «Слово святого Івана Богослова про Успіння Пресвятої Богородиці» кін. V — поч. VI ст. що зберігається в Національній бібліотеці Франції.

Під час гоніння Ірода на юну Церкву Христову (Дії 12:1–3), Пресвята Діва Марія разом з апостолом Іоанном Богословом в 43 році пішла в Ефес (на західному узбережжі Малої Азії), в якому проповідувати Євангеліє випав жереб апостолу Івану Богослову. Молилась і займалась рукоділлям, і відвідувала місця, які стосуються земного життя її Сина що рано пішов з життя. Вона була також на Кіпрі у святого Лазаря Чотириденного який був там єпископом, і на Святій Горі Афонській, про яку, як каже святий Стефан Святогорець, Матір Божа пророчо сказала: «Це місце буде Мені в жереб, даний Мені від Сина і Бога Мого. Я буду Заступниця місцю цьому і Богу молитимусь за нього».

Передання про тілесне піднесення Богоматері на Небо поділяють християни і Православної, і Католицької Церков. Відсутній у Православ'ї урочистий момент увінчання (коронування) Діви Марії як «Цариці Небесної» Ісусом Христом — улюблений сюжет західного релігійного мистецтва живопису. Успінню Пресвятої Богородиці посвячено багато храмів в Україні, починаючи з ХІ ст. і аж до наших днів, зокрема: Успенський собор Києво-Печерської Лаври, собор Успіння Пресвятої Богородиці у Володимирі-Волинському, Успенський собор в Галичі, Успенський собор Єлецького монастиря в Чернігові, храм Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі, Успенська церква на Руській, Латинський кафедральний собор у Львові, та Успенський собор Почаївської лаври, церква Успіння Пресвятої Богородиці в селі Кам'янобрід.

Символічно, що Успіння — останнє дванадцяте свято православного церковного року (завершується 28 серпня за новим стилем). А першим загальнохристиянським святом Нового року є Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня н. ст.).

Основу свята Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та одностайна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства але в Євангелії про цю подію немає свідчень.

Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят. Святкування його почалося в Єрусалимі невдовзі після Собору в Ефесі (431 р.). Первісне святкування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося «Свято Марії-Богоматері». В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого (†529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня «Пам'ять Богородиці», тобто пам'ять її Успіння. У Сирії в п'ятому столітті це свято мало назву «Пам'ять Блаженної».

Аж у шостому столітті свято отримує свою теперішню назву: «Успіння Пресвятої Богородиці». У перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння одночасно. Олександрійський патріарх Теодосій (†567) приписав святкувати Успіння 6 січня, а свято її Внебовзяття 9 серпня. Ефіопська Церква і сьогодні 6 січня святкує «Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії», а 9 серпня «Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо». Вірменська церква святкує Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви святкували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582602) поширив свято Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він здобув перемогу над персами.

ІконографіяРедагувати

 
Ікона Феофана Грека

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Бурій В. М. Народно-православний календар / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2009.
  • Скабалланович М. Успение Пресвятой Богородицы. — К., 2004.
  • Рашковский Е. Б. С высоты Востока… — М., 1993. — С. 71—77. (рос.)

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Успіння Богородиці