Кодекс законів про працю України

Кодекс законів про працю України (скор. КЗпП) — кодекс, який регулює в Україні трудові правовідносини. Регулювання таких правовідносин фокусується на процесові оплатного виконання роботи (на відміну від регулювання оплатного виконання роботи в цивільних правовідносинах, яке фокусується передусім на її результатові), тобто КЗпП регулює час роботи і відпочинку, заохочення та стягнення з працівників, гарантії для останніх із боку роботодавця тощо.

Кодекс законів про працю України
Закон України
Малий Державний Герб України
Загальна інформація
Повна назва: Кодекс законів про працю України
Абревіатура: КЗпП
Номер: 322-VIII
Дати
Прийнятий: 10 грудня 1971
Діє/діяв з: 17 грудня 1971
Остання редакція: 2 грудня 2017
Статус: Чинний

Кодекс законів про працю України було прийнято ще в радянський період і після проголошення незалежності України він не приймався в новій редакції, було лише додано та оновлено частину статей Кодексу, внаслідок чого він у цілому вважається застарілим нормативно-правовим актом[1].

Право на працю в Україні гарантоване статтею 43 Конституції України і КЗпП розвиває положення даної норми Основного закону. Право громадян України на працю — це право громадян України, що забезпечується державою, на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, вільний вибір професії, роду занять і роботи.

Див. також Трудове право

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Венедіктов, Сергій (2017). Правове регулювання праці у Великобританії: прогресивний досвід і перспективи для України (українська). Київ: Ніка-Центр. с. 57. ISBN 978-966-7067-23-6.