Лісабон

столиця Португалії, найбільше місто держави і адміністративний центр однойменного адміністративного округу
(Перенаправлено з Ліссабон)

Лісабо́н (порт. Lisboa; МФА: [ɫɨʒ.ˈbo.ɐ]) — столиця та найбільше місто Португалії, політичний, економічний та культурний центр країни. Адміністративний центр однойменного дистрикту. Найзахідніша столиця материкової Європи та єдина на узбережжі Атлантичного океану.

Лісабо́н
Lisboa
CastleSaintGeorge.jpg
Rua Augusta Arch - April 2019 (cropped).jpg
Lisboa May 2013-6.jpg
Belem Tower - April 2019 (2).jpg
Se Cathedral (34242766515) (cropped).jpg
Lisboa - Portugal (176333940).jpg
Torre da Ajuda - Lisboa - Portugal (351938803).jpg
Av. da Liberdade - Lisboa (75390463).jpg
+29.12.2021, Blick vom 12. Deck eines Kreuzfahrschiffes. 14 jpg.jpg
Прапор Лісабонуd Герб
Прапор Герб

Координати 38°42′28″ пн. ш. 9°08′20″ зх. д. / 38.70804200002777407° пн. ш. 9.13901600002777670° зх. д. / 38.70804200002777407; -9.13901600002777670Координати: 38°42′28″ пн. ш. 9°08′20″ зх. д. / 38.70804200002777407° пн. ш. 9.13901600002777670° зх. д. / 38.70804200002777407; -9.13901600002777670

Країна Flag of Portugal.svg Португалія[1]
Регіон Лісабонський регіон
Дистрикт Лісабон
Історична провінція Ештремадура
Межує з

сусідні нас. пункти
Оейраш, Амадора, Одівелаш, Лоуреш ?
Внутрішній поділ
  • Campo de Ouriqued, Ажуда, Ештрела[d], Алваладе, Areeiro (Lisbon)d, Бенфіка, Беату, Луміар, Avenidas Novas (Lisbon)d, Belémd, Олівайш, Алкантара, Камполіде, Санта-Клара[d], Санта-Марія Майорd, Santo António (Lisbon)d, São Vicented, Карніде, Parque das Naçõesd, Арроюш, Сан-Домінгуш-де-Бенфіка, Misericórdiad, Пеня-де-Франса, Марвіла
  • Голова Fernando Medinad
    Перша згадка 205 до н. е.
    Площа 100,05 ± 0,01 км²[2]
    Висота центру 100 ± 100 м
    Водойма Тахо
    Населення 545 923 осіб (2021)[3]
    Агломерація Великий Лісабон
    Катойконім порт. lisboeta
    ісп. lisboeta
    фр. lisbonnin
    фр. lisbonnine
    фр. lisbonnais
    фр. lisbonnaise
    фр. lisboète
    есп. Lisbonano
    англ. Lisboner
    фр. Lisboète[4]
    фр. Lisbonnine[4]
    фр. Lisbonnin[4]
    нід. Lissabonner[5]
    вен. lisbonezo
    Міста-побратими Бісау (1983)[6], Прая (1983)[6], Макао (1982)[6], Ріо-де-Жанейро (1981)[6], Будапешт (1992)[6], Буенос-Айрес (1992)[6], Кашеу (1988)[6], Луанда (1988)[6], Мадрид (1979)[6], Губернаторство Малакка (1984)[6], Мапуту (1982)[6], Монтевідео (1993)[6], Рабат (1988)[6], Сан-Томе (1985)[6], Загреб (1977)[6], Салвадор (1995)[6], Туніс (1993)[6], Вифлеєм (1995)[6], Малакка (1984)[6], Київ (2000)[7], Пекін (2007)[6], Панаджі (1989)[6], Бразиліа
    Часовий пояс UTC+0 і UTC+1
    Поштовий індекс 1000–1900
    GeoNames 2267057
    OSM r5400890  ·R
    Офіційний сайт cm-lisboa.pt
    Лісабо́н. Карта розташування: Португалія
    Лісабо́н
    Лісабо́н
    Лісабо́н (Португалія)

    Права міського самоврядування має з 1147 року. Поділяється на 24 парафії. За адміністративним поділом чинним до 1976 року був складовою провінції Ештремадура. Займає стратегічно важливе положення у гирлі річки Тахо, за 15 км від Атлантичного океану. Захоплений 1147 року військами першого португальського короля Афонсу І. 1255 року став столицею Португальського королівства. У XV—XVII століттях, в Добу великих географічних відкриттів, був одним із передових цивілізаційних центрів світу. Зруйнований Лісабонським землетрусом (1755). Відбудований зусиллями помбальського маркіза Себаштіана де Карвалю. У ХХ столітті розрісся завдяки поглинанню сусідніх поселень і розвитку передмість. Головні пам'ятки — Лісабонський собор і Замок святого Георгія.

    НазваРедагувати

    За найпоширенішою версією, назва міста походить від фінікійського виразу Alis-Ubbo (благословенна затока) завдяки своєму вигідному розташуванню у широкому гирлі, але існують і інші версії, як наприклад «Olipsso» чи «Lixbunã». Схематично походження слова «Lisboa» прийнято передавати так: Olisipo > Ulixibona > Al-Ušbuna > Lixbona > Lixbõa > Lisboa.

    ГеографіяРедагувати

    Лісабон розташований на заході Португалії, на півдні округу Лісабон, на правому березі річки Тежу, у її гирлі. Найвища точка — 226 метрів над рівнем моря (Парк Монсанту), є найзахіднішою столицею Європи.

    Лісабон межує на півночі з муніципалітетом Лореш, на північному заході — з муніципалітетом Одівелаш, на заході — з муніципалітетами Амадора і Оейраш. На сході й півдні омивається водами річки Тежу і Атлантичного океану.

    Разом зі своїми числе́нними передмістями (в тому числі і північні райони Сетубальського округу) утворює Лісабонську агломерацію (порт. Área Metropolitana de Lisboa), населення якої перевищує 2 млн осіб.

    Історичний центр міста розташований на семи пагорбах (порт. Sete colinas), причому деякі вулиці настільки вузькі, що унеможливлює проїзд громадського транспорту. У місті є 3 фунікулери та один вертикальний ліфт Санта-Жушта. У західній частині міста розташовані його легені — лісопарк Монсанту загальною площею понад 10 км². Місто відвоювало значну територію у річки, головним чином з 19 століття, що дозволило будівництво широких проспектів у нижній його частині, а також створення залізничного сполучення і портових споруд. Саме на таких територіях збудовано найсучасніші Парк Націй і Культурний Центр Беленя.

    КліматРедагувати

    Лісабон — одна з найтепліших європейських столиць, з кліматом що у значній мірі обумовлений Гольфстримом. Весна може бути від сирої до жаркої сонячної (11…26 °C) з деякими зливами, літо — сухе та спекотне з деяким вітром і температурами між 16 та 29 °C. Осінь тепла і нестабільна, з температурами від 12 до 27 °C і зима, як правило, — дощі та сирість, з незначним сонцем (8…18 °C). Найнижча зареєстрована температура −2,2 °C, найвища — 43 °C.

    Сніг випадає дуже рідко — востаннє це було 29 січня 2006 року та 28 січня 2007 року, сталося це після більш як сорокарічної паузи. У середньому місто отримує 3300 годин сонця і 100 днів дощу на рік[11].

    Місто знаходиться у зоні, котра характеризується середземноморським кліматом. Найтепліший місяць — серпень із середньою температурою 23 °C (73,4 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою 11,3 °С (52,3 °F)[12].

    Клімат Лісабона
    Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
    Абсолютний максимум, °C 20,6 24,8 28,3 29,4 35 41,5 40,6 37,9 37,1 32,6 25,6 23,2 41,5
    Середній максимум, °C 14,5 15,9 18,2 19,2 21,4 24,8 27,5 27,8 26,2 22,1 18 15,2 20,9
    Середня температура, °C 11,3 12,6 14,3 15,3 17,3 20,3 22,7 23 21,7 18,4 14,8 12,4 17
    Середній мінімум, °C 8,1 9,2 10,4 11,5 13,3 15,9 17,9 18,1 17,3 14,6 11,5 9,5 13,1
    Абсолютний мінімум, °C 0,4 1,2 2,9 5,5 6,9 10,3 13,1 13,8 10,7 8 3,9 2,4 0,4
    Норма опадів, мм 96.8 90.2 51.2 64.7 55.6 17.2 6.1 6.8 28.5 79.8 107.1 121.8 725.8
    Днів з опадами 13,3 13 10,4 12,7 9,5 4,8 1,9 2,5 5,8 11 12,2 14,9 112
    Днів з дощем 16 16 15 16 13 9 5 4 8 13 15 17 147
    Вологість повітря, % 80 80 75 70 70 70 65 65 70 75 80 85 73.8
    Джерело: Weatherbase

    ІсторіяРедагувати

    Античність. Вестготи. МавриРедагувати

     
    Місто «Olissipo» знаходилось на території римської провінції Лузітанії

    За народною легендою, місто Лісабон було засноване давньогрецьким героєм Одісеєм (порт. Ulisses, Odisseu), і як Рим, виникло на семи пагорбах.

    Перше поселення заснували фінікійці близько 1200 р. до н. е. і це друга найстаріша європейська столиця після Афін[13].

    Вигідне географічне розташування міста сприяло його швидкому розвитку. Так, з появою у регіоні Кельтів, вони почали змішуватися з місцевими населенням, що і дало початок виникненню племен, що розмовляли кельтською мовою. Найвірогідніше, стародавні греки протягом тривалого часу мали в гирлі річки Тежу торговельний пункт. Але тогочасні конфлікти у Середземномор'ї призвели до залишення міста греками, головним чином завдяки карфагенянам, що на той час домінували в регіоні. Занепад Римської імперії та феодалізація суспільства призвели до завоювань її західної частини германськими, гунськими та іншими племенами. Під кінець римського панування «Olissipo» стало одним із перших міст, що прийняли християнство. Першим єпископом міста був Сан-Ґенс. У той час місто зазнає значних пограбувань варварами, аланами, стає частиною Суевського королівства, і врешті решт, переходить до вестготів із Толедо, які називають його «Ulishbona». Пограбування та комерційний занепад на той час містечка «Ulishbuna» тривали до початку VII століття, коли маври, скориставшись громадянською війною в Толедському королівстві, захоплюють Іберійський півострів у 711 році. Отже у 719 році місто перейшло до маврів, які назвали його «al-Lixbûnâ» арабською мовою та побудували фортифікацію.

    На початку вересня 844 року мусульманський Лісабон здобули вікінги. Вони 13 днів грабували місто й вирізали частину міського населення.

    Королівство ПортугаліяРедагувати

     
    Капітуляція сарацинів Лісабона перед Афонсу І.
     
    Лісабонський землетрус
     
    План перебудови 1756 р.

    Мусульманська окупація Лісабона тривала до 1147 року, коли місто звільнив перший португальський король Афонсу І. 1179 року він надав йому форал, яким визнав за поселенням статус містечка та муніципальні самоврядні права. Статус столиці Лісабон отримав 1255 року, завдяки своєму вигідному стратегічному розташуванню. Було відновлено єпархію, яка у XIV столітті стає метрополією. Вже до кінця XIII століття місто перетворюється на важливий порт, завдяки морському сполученню з Північною Європою, а в 1290 році за короля Дініша I відкривається перший у країні університет, який у 1308 році перенесли до міста Коїмбри.

    6 грудня 1383 року міщани Лісабона повстали проти королеви-регентші Леонори, прогнали її і проголосили «захисником королівства» авіського магістра Жуана. 16 грудня вони створили самоврядну раду — Дім двадцяти чотирьох. У відповідь до Португалії вдерся кастильський король Хуан I, зять вигнаної королеви. 29 травня 1384 року він оточив португальську столицю й тримав її в облозі чотири місяці. Лісабон врятувався чудом: серед кастильців спалахнула епідемія чуми, яка викосила половину їхнього війська. 3 вересня нападники зняли облогу й повернулися до Кастилії. Наступного 1385 року кортеси обрали Жуана новим королем Португалії. 14 серпня у вирішальній битві при Алжубарроті він вщент розбив кастильських інтервентів. За допомогою лісабонців Жуан І відстояв суверенітет країни й добився утвердження Авіської династії на португальському троні. Він та його нащадки розпочали завоювання в Африці та дослідження Атлантики.

    Тісна співпраця з італійцями, що домінували у Середземномор'ї ще з часів Римської імперії, приносить місту низку важливих географічних відкриттів у спільних експедиціях — архіпелаги Азорських островів, Мадейри та Канарських островів. Ці острови дозволили заснувати нові морські порти, корисні з точки зору нових комерційних зв'язків. Численні морські експедиції відправлялись із Лісабона у XV—XVII століттях. Найвідомішою стала експедиція під керівництвом Васко да Гама у 1497—1498 роках, підкреслюючи таким чином важливість міста як морського порту та торговельного центру Європи.

    На зміну Авіській династії у 1580 році приходять кастильські Габсбурги (Іберійська унія).

    13 червня 1589 року англійські пірати під проводом Френсіса Дрейка здійснили морський напад на Лісабон, проте португальці його успішно відбили[14].

    У 1640 році португальцям вдається відновити незалежність і королем стає Жуан IV. У місті будується приблизно 40 нових монастирів (крім тридцяти вже існуючих на той час), а на початку XVIII століття, за часів короля Жуана V, у місті будується грандіозна для тих часів споруда — акведук «Вільних Вод» (порт. Aqueduto das Águas Livres), висота котрого сягає 70 метрів (див. галерею зображень).

    1 листопада 1755 року Лісабон зруйнували великий землетрус і цунамі. Відновленням міста займався міністр Себаштіан де Карвалю. Столиця відродилася лише під кінець XVIII століття. Нововідбудоване місто, центральна частина якого набуває прямокутних форм і отримує назву на честь маркіза.

    Восени 1807 року між Наполенівською Францією і Португалією спалахнула війна. 29 листопада португальський уряд на чолі з принцом-регентом Жуаном втік із Лісабона до Бразилії, а 30 листопада столицю безкровно зайняли французькі війська під проводом генерала Жан-Андоша Жюно. Французька окупація тривала до 1811 року.

    Республіка ПортугаліяРедагувати

    У 1910 році Португалію вперше проголошено республікою, що існувала до 1926 року, коли праві сили встановлюють у країні диктаторський режим Нової Держави на чолі з Салазаром, що тривав до 25 квітня 1974 року.

    Цього дня в країні відбулася Революція гвоздик, в результаті якої було скинуто півстолітню диктатуру на чолі з послідовником Салазара Марселу Каетану, а 25 квітня стає національним святом — днем свободи[15]. Відтоді в Лісабоні і в країні встановлюється демократія (сьогодні муніципальною палатою керує Соціалістична партія на чолі з мером Антоніу Коштою). У країні починається нова ера економічних перетворень і вже через 10 років після падіння диктаторського режиму, в 1985 році тодішній португальський президент Маріу Суареш підписав угоду про вступ країни до Європейського Союзу (сталося це у Монастирі єронімітів).

    У 1988 році у центрі Лісабона (місцевість Шіаду) сталася пожежа, що знищила значну частину архітектурної спадщини міста та зону його традиційної комерції[16].

    Сьогодні Лісабон розвивається у швидкому ритмі, не відстаючи від інших європейських столиць, — покращується його інфраструктура та системи безпеки, охорони здоров'я, спорту та ін. У 1994 році місто було Європейською столицею Культури, у 1998 році відкрито другий міст через річку Тежу, у тому ж році у місті було реалізовано Всесвітню виставку Expo 1998 присвячену океанам, у 2004 році в рамках чемпіонату Європи з футболу, що проходив у Португалії, місто було ареною 10 футбольних матчів (на стадіонах Алваладе XXI і Луж). У 2008 році оголошено також про будівництво нового міжнародного аеропорту, третього мосту через річку Тежу серед інших грандіозних проектів.

    Адміністративний поділРедагувати

    Сучасний поділ містаРедагувати

     
    Структура міста після 2012 року
       Історичний центр
       Західний Лісабон
       Центральний Лісабон
       Східний Лісабон
       Північний Лісабон

    Старий поділ містаРедагувати

     
    Структура міста до 2012 року

    До 2012 року Лісабон поділявся 53 парафії, згруповані у 4 райони (порт. bairros).

    Традиційні квартали:

    • Байрос — це старі квартали на семи пагорбах, з яких починалося місто.
    • Алфама — квартал простого люду.
    • Байру-Алто — район лісабонської богеми[17].

    НаселенняРедагувати

    Кількість мешканців[18]
    1864 1878 1890 1900 1911 1920 1930 1940 1950 1960 1970 1981 1991 2001 2011
    190 311 240 740 300 964 351 210 431 738 484 664 591 939 694 389 783 226 802 230 769 044 807 937 663 394 564 657 547 733

    ЕкономікаРедагувати

     
    Сучасний Лісабон

    Лісабон є найбагатшим містом країни — ВВП на душу населення перевищує середньоєвропейський показник, причому в економіці домінує сфера послуг. Лісабонський порт є найактивнішим на атлантичному узбережжі Європи. Більшість багатонаціональних компаній, присутніх у Португалії, розміщена саме в Лісабоні. Він також є 9-м містом у світі, що приймає найбільше конгресів світового рівня[19].

    Лісабонська агломерація є надзвичайно індустріалізованою, особливо в північних районах Сетубальського адміністративного округу (нафтопереробна, текстильна промисловість, судоремонтні та рибопереробні заводи). Саме через це португальську столицю визнано найважливішим після Мадрида економічним та фінансовим центром Іберійського півострова.

    ТранспортРедагувати

    Лісабон є важливим транспортним вузлом як Португалії, так і Іберійського півострова загалом. До транспортних магістралей міста Лісабона належать швидкісні автомагістралі (в тому числі платні A-1, A-2, A-5), залізничне та водне сполучення. Важливу роль у транспортному сполученні мають міжнародний аеропорт «Портела», 2 мости через р. Тежу, річковий транспорт, а у внутрішньоміських пасажирських перевезеннях — метро, автобусний транспорт, трамвайні мережі.

    АеропортРедагувати

    Лісабонський аеропорт є важливим не тільки для Лісабонської агломерації. Він обслуговує також населення з прилеглих адміністративних округів. Розташований у північній околиці міста (3-й квартал). З аеропорту «Київ» до Лісабона двічі на тиждень виконує рейси авіакомпанія Wizz Air.

    У зв'язку з постійним зростанням пасажирообігу, а повітряний пасажиропотік Лісабона становить близько 10 млн осіб на рік, у 2008 році прийняте рішення про будівництво нового міжнародного аеропорту в Алкошете.

    ЗалізницяРедагувати

    Головними залізничними вокзалами Лісабона є станції Оріенте та Санта-Аполонія. Залізничні маршрути розходяться від міста у двох магістральних напрямках: Лінія Північна (Порту) та Лінія Південна (Алгарве), та трьох приміських  — Лінія Сінтри, Лінія Кашкайша, Лінія Азамбужи.

    МетроРедагувати

     
    Станція метро «Террейру-ду-Пасу», відкрита у 2007 р.[20]

    Перший португальський метрополітен було відкрито 29 грудня 1959 року. На 2017 рік побудовано 4 лінії (синя, зелена, жовта та червона) загальною довжиною 44,2 км, що нараховують 56 станцій (з них 6 вузлові), які обслуговують приблизно 0,5 млн пасажирів щодня. Спорудження червоної лінії було пов'язане з проведенням у місті міжнародної експозиції Expo 1998. У майбутніх планах (2010—2020) розширення жовтої ліній у південному напрямку до з'єднання із зеленою. Вартість квитка залежить від зони (для першої зони становить 0,75 євро, для другої — 1,05 євро). Лісабонське метро зв'язує місто з двома іншими містами — Амадора та Одівелаш (обидва належать до другої зони).

    ТрамвайРедагувати

     
    Трамвай 28 в Шіаду

    Лісабонський трамвай з'явився у 1901 році і став другим у країні після міста Порту. Сьогодні його функціонування обмежене до п'яти маршрутів (E12, E15, E18, E25, E28), виключно в історичній частині міста, крім 15-го, який сягає передмістя Алжеш (район Оейраша). Загальна довжина трамвайних колій 48 км, кількість рухомого складу — 58 одиниць (в тому числі 40 історичних). Обслуговується державним підприємством «Карріш», має послугу оренди.

    МостиРедагувати

    Перший міст через річку Тежу був споруджений ще за часів португальського диктатора Салазара у 1962—1966 роках — так званий підвісний міст довжиною 2277 м і 70 м у висоту. З моменту відкриття (6 серпня 1966 року) і до Революції гвоздик носив ім'я диктатора  — міст Салазара. У 1974 році назву було змінено на честь революції — Міст імені 25 квітня. Це одночасно автомобільний (платний у північному напрямку) і залізничний міст, що з'єднує місто з півднем, зокрема з містом Алмадою та Сетубальським адміністративним округом. Щороку в середині березня через міст проходить маршрут Лісабонського напівмарафону (з цього приводу автомобільний рух припиняється на декілька годин, а охочі пробігти мостом мають можливість це зробити).

    Другим лісабонським мостом є вантовий міст Вашку да Гама, спорудження якого планувалось ще задовго до початку будівництва, — збудований до міжнародної експозиції Expo 1998 (відкритий 4 квітня 1998 року). Зі своєю довжиною 17,3 км є найдовшим мостом у Європі та 5-м у світі. Міст є виключно автомобільним — з'єднує місто Лісабон у його східній частині з містом Монтіжу Сетубальського адміністративного округу і південними регіонами країни, є платним.

    КультураРедагувати

    АрхітектураРедагувати

     
    Муніципальна площа та будинок мерії в Лісабоні
     
    Замок святого Георгія

    Лісабон по праву вважається перлиною португальських міст. Місто дуже багате на історико-архітектурні пам'ятки, причому в Лісабоні гармонійно поєднується архітектурна спадщина різноманітних стилів: замок IX—XIV ст. ст., романський собор XII ст. (перебудований у XVIII ст.), готичний монастир кармелітів (1389—1423 роки, нині в ньому діє археологічний музей), башта Белен у мануельському стилі (1515—1521), розкішні палаци (Беленський палац, Мафрський палац і палац Келуш — бароко; Ажудський палац і палац Сан-Бенту — класицизм) та численні храми, виконані в національному стилі, а також бароко (базиліка Ештрела, церкви святого Вісенте ді Фора, Консейсау Велья, Святого Роке, Музей церковного сакрального мистецтва), монументальний Національний пантеон. У XX столітті в Лісабоні з'явились яскраві взірці постмодернізму. Замок святого Георгія — одна з будівель, що вціліла після землетрусу 1755 року. Тепер це найвища точка Лісабона. Санта-Жуста — ліфт, що сполучає район Байру-Алто із центральним кварталом Байшу[21].

    Лісабон перетинається широкими бульварами, які виводять до великих майданів, посередині яких зазвичай встановлені монументальні пам'ятники переважно діячам національної історії та культури. Визначними серед вулиць (власне бульварів) Лісабона є бульвар Свободи (Avenida da Liberdade), бульвар Фонтеш Перейра де Мелу (Avenida Fontes Pereira de Melo), бульвар Алміранте Реїша (Avenida Almirante Reis) та бульвар Республіки (Avenida da República).

    ЦерквиРедагувати

    ПалациРедагувати

    МузеїРедагувати

    Докладніше: Музеї Лісабона

    Наука та освітаРедагувати

    Вищі навчальні закладиРедагувати

    Середні навчальні закладиРедагувати

    ТеатриРедагувати

    СпортРедагувати

    Лісабон у футбольній Прімейрі-Лізі представлений трьома клубами — ФК «Бенфіка», ФК «Спортінг» та ФК «Белененсеш», кожен із яких свої домашні матчі проводить на власному стадіоні — «Да Луж», «Алваладе XXI» і «Рештелу» відповідно. Перших два стадіони за класифікацією УЄФА є п'ятизірковими і приймали по п'ять матчів європейської футбольної першості, що проходила в країні у 2004 році. Саме лісабонський стадіон «Луж» був ареною історичного фінального матчу між збірними командами Греції та Португалії, у якому греки вибороли «золото» чемпіонату[22].

    Міста-побратимиРедагувати

    Місто Країна Дата угоди Місто Країна Дата угоди
    Загреб   Хорватія 15 червня 1977 року Луанда   Ангола 11 жовтня 1988 року
    Мадрид   Іспанія 31 травня 1979 року Кашеу   Гвінея-Бісау 14 листопада 1988 року
    Ріо-де-Жанейро   Бразилія 10 червня 1980 року Будапешт   Угорщина 28 вересня 1992 року
    Мапуту   Мозамбік 20 березня 1982 року Буенос-Айрес   Аргентина 1992 року
    Макау   КНР 20 травня 1982 року Гімарайш   Португалія 29 червня 1993 року
    Сан-Томе   Сан-Томе і Принсіпі 26 травня 1983 року Туніс   Туніс 3 вересня 1993 року
    Бісау   Гвінея-Бісау 31 травня 1983 року Париж   Франція 1998 року
    Малакка   Малайзія 19 січня 1984 року Київ   Україна 26 жовтня 2000 року
    Салвадор   Бразилія 3 квітня 1985 року Сан-Паулу   Бразилія 2007 року
    Бразиліа   Бразилія 28 червня 1985 року Афіни   Греція ?
    Прая   Кабо-Верде 26 травня 1986 року Нікосія   Кіпр ?
    Рабат   Марокко 22 березня 1988 року Нью-Джерсі   США ?

    Лісабон і українціРедагувати

    1880 року Володимира Антоновича відрядили за кордон на один рік, і того ж року він бере участь як депутат від університету Св. Володимира і як член Московського археологічного товариства в IX археологічному з'їзді в Лісабоні.

    Проспект України (порт. Avenida da Ucrânia) — проспект у Четвертому кварталі міста Лісабона. Знаходиться у північно-східній частині португальської столиці поблизу станції «Бела-Вішта» Лісабонського метрополітену. Пролягає від проспекту Республіки Болгарії (порт. Avenida da República de Bulgária) до Кільця Бела-Вішти (порт. Rotunda da Bela Vista).

    Посольство України в Португальській Республіці розташовано на Av. das Descobertas 18.

    Садиба спілки Українців у Потругалії, Rua Félix Correia Nº1, 2-Esq 1500—271.

    15 вересня 2019 року на площі Італії в Лісабоні відрито погруддя Тараса Шевченка[23].

    СвітлиниРедагувати

    ПанорамаРедагувати

    Панорама Лісабона, погляд з Шіаду (Chiado). Вгорі замок святого Георгія, праворуч Альфама (Alfama), собор Святого Антонія (Igreja de Santo Antonio a Se) та річка Тежу (Tejo), на передньому плані дахи Байши (Baixa).

    Див. такожРедагувати

    ПриміткиРедагувати

    1. а б archINFORM — 1994.
    2. https://www.ine.pt/xportal/xmain?xpid=INE&xpgid=ine_indicadores&indOcorrCod=0008350&selTab=tab0National Institute of Statistics.
    3. PordataFundação Francisco Manuel dos Santos.
    4. а б в http://cnig.gouv.fr/wp-content/uploads/2020/02/CNT-PVM_r%C3%A9vis%C3%A9_2020-01-27-1.pdf
    5. https://vrttaal.net/taaladvies-taalkwestie/lissabon
    6. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш ACORDOS DE GEMINAÇÃOЛісабон.
    7. https://old.kyivcity.gov.ua/files/2018/2/15/Mista-pobratymy.pdf
    8. European Portuguese: Convert Text to IPA Transcription (довідка).
    9. лиссабон // Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов).
    10. Olisipo [Архівовано 29 червня 2020 у Wayback Machine.] // Charlton T. L.; Charles Short C. A Latin Dictionary, Oxford: Clarendon Press, 1879.
    11. Середні показники клімату на сайті www.strawberryworld-lisbon.com [Архівовано 7 вересня 2008 у Wayback Machine.](порт.)
    12. Клімат Лісабона
    13. 30 most interesting facts about Portugal. travel drafts (амер.). 12 вересня 2017. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 4 квітня 2020. 
    14. Lima, D. P. de. O attaque dos ingleses a Lisboa em 1589 contado por uma testemunha // Lisboa e seu termo: estudos e documentos, Vol. 1. Lisboa, 1947.
    15. Історія міста на офіційній вебсторінці муніципальної палати Лісабона [Архівовано 15 травня 2008 у Wayback Machine.] (порт.)
    16. Хронологія міста на офіційній вебсторінці муніципальної палати Лісабона [Архівовано 16 квітня 2008 у Wayback Machine.] (порт.)
    17. Міла Тєшаєва: У пошуках саудадеш// Український тиждень № 23 (188) від 9 червня 2011 [1] [Архівовано 23 червня 2011 у Wayback Machine.]
    18. Instituto Nacional de Estatística (Recenseamentos Gerais da População). Архів оригіналу за 10 липня 2017. Процитовано 27 вересня 2017. 
    19. Лісабон є 9-м містом у світі, що приймає найбільше конгресів світового рівня [Архівовано 14 жовтня 2007 у Wayback Machine.] (порт.)
    20. Вебсторінка станції «Террейру-ду-Пасу» на офіційному сайті Лісабонського метрополітену[недоступне посилання з червня 2019] (англ.)
    21. У пошуках саудадеш — Український тиждень. Архів оригіналу за 23 червня 2011. Процитовано 6 липня 2011. 
    22. Greece win Euro 2004. BBC. 4 липня 2004. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 27.11.2008. (англ.)
    23. Парнікоза, Іван (17.05.2020). Лісабон. Українські сліди. https://www.pslava.info/ (українська). Микола Жарких. 

    ДжерелаРедагувати

    ПосиланняРедагувати