Курбський Андрій Михайлович
Андрі́й Ку́рбський (рос. Андрей Михайлович Курбский, пол. Andrzej Kurbski, Andrzej Krupski; бл. 1528, Московія —1583, Миляновичі) — князь династії Рюриковичів, московський боярин, воєвода; урядник Великого князівства Литовського, шляхтич Речі Посполитої. Вважається в історії Росії першим російським дисидентом, «перший російський політичний біженець»[2]. Був близьким другом і великим полководцем царя Івана Грозного, перш ніж стати одним із його найзапекліших супротивників. Його листування з царем після заслання в Польщу є унікальним джерелом для історії Росії 16 століття. Курбський з відзнакою брав участь у поході царя Івана IV на Казань, Крим і Лівонію, став губернатором Тарту, але через гнів царя мусив тікати до польського короля в Лівонію. 30 квітня 1564 року втік до Литви, мотивуючи це прихованими репресіями. Він написав історію Івана IV, що представляє психологічний інтерес. Велику історичну та літературну цінність має його полемічне листування з царем, уривки з якого можна знайти в Історії російської культури Альфреда Єнсена. У 1573 році він написав політичний памфлет, у якому висловив перші самостійні принципи несхвалення сповзання Івана до самодержавства. У своїх творах Курбський звинувачує царя в серії патологічно жорстоких злочинів, але історики досі сперечаються, чи варто вірити його заявам.
| Андрій Курбський | |
|---|---|
| рос. Андрей Курбский | |
 князь Курбський біля Зарайську | |
| Ім'я при народженні | Андрій |
| Псевдо | Андрій Крупський пол. Andrzej Krupski |
| Народився | 1528 Московія |
| Помер | 1583 Миляновичі |
| Підданство |  Московське царство,  Велике Князівство Литовське,  Річ Посполита |
| Діяльність | письменник, воєначальник, публіцист |
| Відомий завдяки | полководець, письменник |
| Знання мов | російська |
| Учасник | Лівонська війна[1] |
| Титул | князь, шляхтич |
| Посада | Кревський староста |
| Військове звання | воєвода |
| Конфесія | християнство |
| Рід | Курбські |
| Батько | Михайло Михайлович |
| Мати | Марія Михайлівна Тучкова-Морозова |
| Родичі | брати Іван і Роман |
| Брати, сестри | Ivan Kurbskyd |
| У шлюбі з | 1) Єфросинія 2) Марія Юріївна Гольшанська 3) Олександра Петрівна Семашко |
| Діти | Семен; Марина, Дмитро[ru] |
 герб «Леварт» | |
Життєпис
ред.У Великому Князівстві Литовському Речі Посполитої був записаний під прізвищем Крупський[3][4][5] гербу «Леварт»[6]. Деякі сучасні російські історики вважають з погляду сучасної паспортної системи, що ця зміна прізвища сталася помилково[7].
До 1564 був учасником Лівонської війни.
На початку правління Івана Грозного Курбський обіймав найвищі адміністративні й військові посади. Згодом між ними виникнули суперечності щодо внутрішньої і зовнішньої політики, що врешті призвело до того, що 30 квітня 1564 року князь Андрій Курбський перейшов на службу до польського короля Сигізмунда II. Отримав від короля значні земельні володіння на Волині, зокрема Ковель, Вижву, Миляновичі та 28 прилеглих до них сіл.
З 1570 року мав феодальний конфлікт із князем Андрієм Вишневецьким.
Листувався з Кадіяном Чапличем; обурення князя викликав факт надання ним притулку у своїх маєтностях одному з товаришів Феодосія Косого (Ігнатію) — визнавцю юдаїстично-раціоналістичного напрямку в християнстві — після їхнього прибуття з Москви до ВКЛ.[8]
1581 року склав заповіт перед військовим походом, яким заповів третій дружині та їхнім дітям усе майно.[9]
Сім'я та діти
ред.Після втечі його за наказом Івана Грозного перша дружина князя Андрія була ув'язнена з сином.
Друга дружина — княжна Марія Гольшанська, донька князя Юрія Івановича (він був її третім чоловіком);[10] з нею розлучились, стосунки залишились ворожими. Бл. 1581 року подала на нього позов до суду митрополита через незаконне, на її думку, розлучення. У відповідь він записав в актові книги гродського суду Володимира на неї донос про її зради, привів 2 свідків. Справа закінчилась укладення мирової між колишнім подружжям
Третя — Олександра Семашко, прожив з нею 3 роки, мав дітей[11].
Літературні твори
ред.- «Сказания князя Курбского». Изд. 3-е, исправленное и дополенное, Н. Устрялова. — СПб.: в типографии императорской Академии Наук, 1868 г. (рос.)
- Курбский А. М. История о великом князе Московском / Составление, вступительная статья, комментарии Золотухиной Н. М. — Москва: УРАО, 2001 г. [Архівовано 27 вересня 2014 у Wayback Machine.]; «История князя великого Московского о делех, яже слышахом у достоверных мужей и яже видехом очима нашима»; (рос.)
- «Четыре письма к Грозному»; (рос.)
- «Письма» к разным лицам; из них 16 вошли в 3-е изд. «Сказаний князя Курбского» Н. Устрялова (СПб, 1868 г.), одно письмо издано Сахаровым в «Москвитянине» (1843 г., № 9) и три письма — в «Православном Собеседнике» (1863 г. кн. V—VIII). (рос.)
- «Предисловие к Новому Маргариту» («Маргарит Новый»); изд. в первый раз Н. Иванишевым в сборнике актов: «Жизнь князя Курбского в Литве и на Волыни» (г. Киев, 1849 г.), перепечатано Устряловым в «Сказании князя Курбского». (рос.)
- "Предисловие к книге Дамаскина «Небеса» изданное князем Оболенским в «Библиографических Записках» 1858 г. № 12). (рос.)
- «История Флорентийского собора», компиляция; напечатано в «Сказании князя Курбского» стр. 261-8; о ней см. 2 статьи С. П. Шевырева — «Журнал Министерства народного просвещения», 1841 г. кн. I, и «Москвитянин» 1841 г. т. III. (рос.)
- «Примечания (на полях) к переводам из Златоуста и Дамаскина» (напечатаны професором А. Архангельским в «Приложениях» к «Очеркам истории западно-русской литературы», в «Чтениях Общества Истории и Древностей» 1888 г. № 1). (рос.)
- Перевод Курбского Андрея: диалог патриарха Геннадия, Богословие, Диалектика и др. сочинения Дамаскина (см. статью А. Архангельского в «Журнал Министерства народного просвещения» 1888 г., № 8), некоторые сочинения Дионисия Ареопагита, Григория Богослова, Василия Великого, отрывки из Евсевия и проч. (рос.)
Музика
ред.Андрію Курбському присвячений фото та аудіо енхансед CD альбом — Петров-Тверський «У дельті Міссісіпі» (С) 2010 р.
Театр
ред.Андрію Курбському присвячена п'єса «Зрада, Государ!»[12][13].
Кіно
ред.- Андрія Курбського у російському фільмі Павла Лунгіна «Цар» представлено як друга дитинства Пилипа Количева та Івана Мономаховича[14].
|
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Примітки
ред.- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 194.
- ↑ Frost, Robert I. (2000). The Northern Wars: War, State, and Society in Northeastern Europe, 1558—1721. Modern wars in perspective. Upper Saddle River, New Jersey: Pearson Education. — P. 25-26. — ISBN 0-582-06429-5. (англ.)
- ↑ Wolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy. — Warszawa, 1895. — Cz. 1. — S. 194—197 (Kurbski-Jaroslawski).— Cz. 2, str. 662 (Kozar-Krupski)
- ↑ с.504-506 tom 1 (Index, Tesserae gentiliciae in regno Poloniae s M. D. Lit.), «Orbis Poloni», Simone Okolski, Cracov, 1641;
- ↑ c.554 (herb Krupskich), «Poczet herbow szlachty Korony Polskiey y Wielkiego Xięstwa Litewskiego: gniazdo y perspektywa staroświeckiey cnoty», Potocki Wacław, Krakow, 1696 r.;
- ↑ с. LII «Skorowidz do herbow» (с. 871) «Herby Rycerstwa Polskiego. przez Bartosza Paprockiego zebrene i wydane r. p. 1584 (1789). Wydanie Kazimierza Jozefa Turowskiego. Krakow. Nakladem wydawnictwa biblioteki polskiej. 1858».
- ↑ Морозов Б. Н., «Князья Курбские на службе в России в XVII в.» // Историк во времени: Третьи Зиминские чтения: Докл. и сообщ. науч. конф. / Рос. гос. гуманит. ун-т. Ист.-архив. ин-т. Рос. Акад. наук. Ин-т рос. истории, Санкт-Петербург, фил. Ин-та рос. истории, Археогр. комис, Гос. архивная служба Российской Федерации; Сост.: Е. А. Антонова, И. Н. Данилевский, Р. Б. Казаков, В. А. Муравьев, Л. Н. Простоволосова, М. Ф. Румянцева; Вступ. Ю. Н. Афанасьев. — Москва, 2000. — 208 с. (рос.)
- ↑ Chodyński K. Czaplic Szpanowski Kadian, h. Kierdeja (†po 1575) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — T. IV/2, zeszyt 17. — S. 171. (пол.)
- ↑ Левицький О. Сім'я і побут українців у XVI ст. / На переломі. — К. : Україна, 1994. — С. 253. — ISBN 5-319-01070-2.
- ↑ Książęta Holszanscy i Dubrowiccy (01) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Левицький О. Сім'я і побут українців у XVI ст.… — С. 253—254.
- ↑ «Измена, государь! [Архівовано 23 травня 2015 у Wayback Machine.]», Открытая история — театр, сайт «Театральное дело» (рос.)
- ↑ «Измена, государь! [Архівовано 5 серпня 2018 у Wayback Machine.]», Афиша, сайт Театр ОТКРЫТАЯ ИСТОРИЯ (рос.)
- ↑ Фильм «Царь Иван» [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.], сайт «Solovki Encyclopaedia» (рос.)
- ↑ «Иоанн Грозный — Андрей Курбский [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]», сайт «Россия-1» (рос.)
Джерела та література
ред.- Грузін Д. В. Курбський Андрій Михайлович [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 516. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Курбський, Андрій // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. Волинь і Центральна Україна. — Київ : Академія наук України, Інститут української археології, Українська правнича фундація, видавництво Наукова думка, 1993. — С. 395, 321 (схема IV — 11). — ISBN 5-12-003024-6. (укр.)
- Кирпичников А. И. Курбский, Андрей Михайлович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Корсакова В. Курбский, Андрей Михайлович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
- Экземплярский А. В. Ярославские князья // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
- Филюшкин А. Андрей Курбский. — Москва : Молодая гвардия, 2008. — (Жизнь замечательных людей; Вып. 1337 (1137)) — ISBN 978-5-235-03138-8.
- Солодкин Я. Г. Первое послание Ивана Грозного А. М. Курбскому в русской книжности и дипломатическом обиходе конца XVI — начала XVII в // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. — 2003. — № 2 (12). — С. 81-82.
- Переписка Ивана Грозного с Андреем Курбским. — Москва, 1993 г. (рос.)
- Широкорад А. Б. «Украина — противостояние регионов», «АСТ», Москва, 2010. — ISBN 978-5-17-060253-7, ст. 50 (рос.)
- «Славянская энциклопедия»: XVII век в 2-х томах. Т. 1. А-М. / Авт-сост. В. В. Богуславский. — Москва: Олма-Пресс, 2004 г. — 780 с. — С. 301. ISBN 5-224-02249-5, ISBN 978-5-224-02249-6 (рос.)
- Ундольский В. М.[ru], «Славяно-русские рукописи» (Очерк славяно-русской библиографии), г. Москва, 1870 г. (рос.)
Посилання
ред.- Курбський [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Курбський Андрій [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 796. — 1000 екз.
- Едвард Кінан. Відповідь Чарлзові Гальперіну на статтю «Едвард Кінан і листування Курбського-Грозного під прицілом»
- кн. А. М. Курбский. Сказания князя Курбского на сайте «Руниверс» (рос.)
- кн. А. М. Курбский. Повесть о Великом князе Московском (рос.)
- Собрание сочинений А. М. Курбского, опубликованное Институтом русской литературы (Пушкинским Домом) Российской академии наук (рос.)