Верховина

смт в Івано-Франківській області (Україна)
(Перенаправлено з Жаб'є)

Верхови́на (до 27.12.1962 р. — село Жаб'є) — селище міського типу в Івано-Франківській області, адміністративний центр Верховинського району та Верховинської районної ради. Розташоване на висоті 620 м над рівнем моря, на березі річки Чорний Черемош, за 150 км від Івано-Франківська і за 31 км від залізничної станції Ворохта. Осередок гуцульської культури.

смт Верховина
Verkhovyna's herb.jpg
Герб Верховини
Новостворений логотип Гуцульської столиці - Верховина!
Новостворений логотип Гуцульської столиці - Верховина!
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Верховинський район
Рада Верховинська селищна рада
Код КОАТУУ: 2620855100
Основні дані
Засноване Перша пис. згадка 1424
Статус із 21.05.1962 року
Площа 51.8 км²
Населення 5847 (01.01.2017)[1]
Густота 112,8 осіб/км²
Поштовий індекс 78700
Телефонний код +380 3432
Географічні координати 48°09′06″ пн. ш. 24°48′49″ сх. д. / 48.15167° пн. ш. 24.81361° сх. д. / 48.15167; 24.81361Координати: 48°09′06″ пн. ш. 24°48′49″ сх. д. / 48.15167° пн. ш. 24.81361° сх. д. / 48.15167; 24.81361
Висота над рівнем моря 620 м
Водойма р. Чорний Черемош
Відстань
Найближча залізнична станція: Ворохта
До станції: 32,1 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 119 км
Селищна влада
Адреса 78700, Івано-Франківська обл., Верховинський р-н, м. Верховина, вул. Івана Франка, 3
Голова селищної ради Мицканюк Василь Миколайович
Веб-сторінка Офіційний сайт Верховини
Карта
Верховина. Карта розташування: Україна
Верховина
Верховина
Верховина. Карта розташування: Івано-Франківська область
Верховина
Верховина

Commons-logo.svg Верховина у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

Перша писемна згадка про селище датується 1424 роком: 17 серпня Жаб'є згадане у грамоті великого князя Лева-Свидригайла[2]. Франко колись сказав: «Ось Жаб’є - гуцуська столиця. Нема. Мовляють села понад Жаб’є. І більшого лиха шукати дарма.», так, саме до 1962 року Верховина називалася Жаб’єм, існують різні версії походження назви чи то від болота, на якому оселилися перші жителі чи то від імені першого жителя, який ймовірно походив з Франції, та називався Жаб’єном, точної інформації ніхто не знає. Та, всежтаки 1962 року відбулося перейменування, цікавим є факт, що Верховину хотіли назвати Франківськом, на честь прізвища Івана Франка. Назва Верховина дісталася через безліч верхів, якими вона оточена, коли дивитися з висоти, то вона справді нагадує чашу, тобто знаходиться в умовній ямі, оточеною верхами та горами.

У давнину ділилося на дві частини: Жаб'є-Ільці та Жаб'є-Слупійка, мало багато присілків: Красний Луг, Кривополе, Волова, Ходак, Віпче, Замагура. У різні часи до ґміни Жаб'я належали села Бистрець, Дземброня, Топільче, Зелене, Явірник, Буркут.

Сьогодні ділиться також на присілки: Слупійка, Безвідне, Центр, Віпче, Ровенька, Пушкар, Жаб’євський потік, Багни та Грабовець. Це справді дуже цікаво, адже вважається що залежно від присілка виділяється певна ментальність та психологія жителя. Наприклад жителей Жаб’євського потоку характеризують чудовими акторськими здібностями, навіть цей «закуток» так за гуцульсиким діалектом так називають присілок, також іменують як «гуцульський голівуд» , саме тут знімали фільми «Анничка» 1968 р. , «Тіні забутих предків» 1964 р. , «Олекса Довбуш» 1959 р. , «Тіні незабутих предків» 2013 р. ,та багато інших фільмів знімались та знімаються сама тут, а місцеві жителі грали та продовжують грати ролі у них.

Або, для прикладу жителі Віпча, характеризуються надмірною активністю, адже це один з найвисокогірніших присілків, також, надзвичайною любов’ю до танців та співів, саме жителі цього присілку мають найкращий музичний слух, з своїми танцями та музикою вони об’їхали цілу Європу, та навіть США.

У 1772 році в результаті першого поділу Польщі між Росією, Пруссією та Австрією землі теперішнього Верховинського району увійшли до Австрії.

Майнове розшарування, національне пригноблення, посилена експлуатація населення гірських сіл викликали масове незадоволення селян. Своєрідною формою боротьби та виявом стихійного протесту селянства проти чинного ладу був опришківський рух. Багато жителів села Жаб'є діяли в загонах Олекси Довбуша, І. Пискливого, Пинті, Бойчука, Баюрака. Масовим явищем серед горян стали скликання віча — нової форми визвольного руху кінця XIX століття. В першій половині XIX ст. у Жабйому і сусідніх селах діяли опришки на чолі з М. Штолюком.

Під час Першої світової війни в околицях села Жаб'є та інших сіл точилися бої між австрійцями та росіянами. Багато гуцулів воювали у складі австрійської армії, особливо у легіоні Українських січових стрільців.

У квітні 1920 року відбулося селянське повстання (отримало назву «Гуцульське повстання»), яке було придушене польською владою. Учасникам Гуцульського повстання 1920 року споруджено пам'ятний знак.

З 1921 до 1939 року Верховина входила до складу Польщі. 1 квітня 1928 р. вилучено присілки (хутори) Дземброня, Бистрець, Зелене і Явірник із гміни (громади) Жаб'є та з них утворено самоврядну адміністративну гміну Дземброня[3]. 17 вересня 1939 р. на підставі пакту Молотова — Ріббентропа, радянські війська вступили на територію Галичини.

Культура та традиціїРедагувати

Культура та традиції — це напевно найцікавіші теми у розповідях про гуцулів. Отже, перш за все культура та традиції починаються з традиційного одягу. У жінок, зазвичай це: довга вишита сорочка, кужух, зґарди на шиї(дорогоцінна гуцульська прикраса ручної роботи, де наместини переплетені з старовинними монетами), запаски(своєрідна "спідниця", але складається з двох частин задньої і передньої), попрушка(своєрідний пояс, що утримує запаски), хустка, зимою ще сардак(зимовий верхній одяг), на ногах капчури та постоли(взуття). У чоловіків: кужух, капчури, постоли, подовжена сорочка, пасок, тузінки(чоловічі штани), кресаня(капелюх), рогата шапка(зимова шапка). Також, одяг змінюється у зв’язку з святами та порами року. Франко писав, що який чудовий вигляд мають гори, коли гуцули мов ті квіточки спускаються по них у кольоровому традиційному одязі в неділю до церкви.


Щодо традицій, то їх надзвичайно багато. Почнемо з початку календарного року, 6 січня як і в цілій Україні гуцули святкують Святий вечір, ще від давна і до сьогодні у кожному будинку готується 12 пісних страв, з яких головна — це кутя, також дістається глиняний посуд, на краї стола повинні стояти колачі, вижливо, щоб вони простояли до кінця свят, аж до Водохреща, а під стіл ставится отава, що символізує народження Христа. Запалюється свічка, яка горітиме до кінця вечері, люди моляться, а потім вечеряють, починаючи з куті. Поки не зійде перша зіронька за стіл не сідають, поки не прийде перший колядничок з столу ніхто не встає. Після того, як хоча б один колядничок завітав до господарів, можна навідуватись до родичів. Зазвичай ходиться до старших родичів, бабусів чи дідусів.


Зранку після Святого вечора, наступає Різдво, найочікуваніше свято для гуцулів. Починається свято з церковної літургії в церкві, після літургії партії дорослих колядників(тільки чоловіки) починають колядувати навколо церкви, казкове дійство тоді у Карпатах. Після коляди біля церкви, священник благословляє колядників, і ті відправляються прославляти Бога, обходять кожен будинок, кожну сім’ю, аж до Водохрестя. На роботі беруть відпустки, ті хто працюють, цікаво є те, що роблять вони це абсолютно безкоштовно, а всі гроші йдуть на благодійність або до церкви. Родини на Різдво збирають разом, стіл тоді ще багатший як на Великдень, з року в рік вже сформувалися дати, коли колядники завітають у той чи інший двір, тому якщо сьогодні колядники мають прийти для прикладу до одного дому, вся родина збирається до тих родичів, святкує, чекає на колядників, колядують за столом і самі, згодом, пригощають колядників та слухають їх колядки.


На Старий новий рік або Василія, у Верховині ходить Маланка, переодягнуті зазвичай діти, у різних героїв ходять від будинку до будинку, колядують та показують вистави. Готується у цей вечір лише вареники, з різними начинками.


От і приходять останні зимові свята, 18 січня святкується третій святий вечір, святиться біля церкви вода, після освячення, також готується 12 пісних страв, але спочатку п’ється вода, згодом всі приступають до вечері, хоч і називається це вечерею, за стіл сідають після літургії, приблизно о 14:00, і це обов’язково перший прийом їжі. 19 січня Водохреща, рано також гуцули п’ють тогорічну воду і снідають, стіл уже багатий як на Різдво, після літургії всі відправляються до річок, колядники вже до Водохреща мали обійти всі двори, після освяти води у Чорному Черемоші, люди набирають воду додому у прикрашені баночки, купаються для оздоровлення, а вечером святкують останнє зимове свято. Для колядників це таємниче свято, адже зустрінуться вони аж через рік, тому у них святкування найгучніше, називається Розколяда, зазвичай вибірця(головний з колядників)влаштовує Розколяду для колядників, ті приходять з своїми дружинами, святкують, колядують.


Такі гучні зимові свята, від Нового року і до Водохреща. Інші пори року не такі повні свят як зима, але також слід візначити, що майже всі гуцули тримають строгий піст перед Великоднем, особливо важливим є останній, страсний тиждень, тоді починається велика підготовка до Великодня. На Вербну неділю всі йдуть до церкви, потім святять бечку(так у Верховині називають вербу) і кажуть: «Не я б’ю, бечка б’є, за тиждень Великдень» . У страсний четвер у Верховині, діти «гріють діда», це давня гуцульська традиція, нагадує американський Хелоувін, але ніхто не розмальовується, навпаки, дітей одягають у нові речі, і після школи діти йдуть «гріти діда», ходжуть від будинку, до будинку, три рази під дверима кричуть «Грійте Діда!», господарі виносять солодощі, до самої ночі діти «гріють діда», а солодощів вдома вистачає до літа, потім у кожному дворі запалюється ватра, що також символізує цей день(Вшанування померлих перед святами). На Великдень у традиційному одязі всі йдуть святити паски, паски печуть вдома, тому вони надзвичайно смачні і гарні, а згодом родини збираються разом.

На Зелені свята будинки прикрашають зеленню дерев, але особливого святкування немає. На Зелену неділю також у храмі святкова літургія. Після зелених свят у Карпатах починається сезон весіль, зазвичай тиждень для гостів нареченого, тиждень для гостів нареченої. Один тиждень класичне весілля, другий традиційне гуцульське. Традиційне гуцульське починається з одягання нареченої та нареченого, у нареченої ситуація складніша, адже один головний убір важе близько 4 кг, і вплітають його у волосся. Потім сідають всі за столи перед вінчанням, хресні батьки, та батьки плетуть віночки для нового подружжя, потім відбувається «проща» , де наречені просять прощення у батьків, таким чином закінчується їх дитинство та починається доросле життя. Дружби та дружки прикрашають весільне деревце, потім всі разом танцюють перший танець та відпрвляються на вінчання.

Також, на Верховинщині чітко збережена культура. Дуже багато жителів регіону є вправними художниками, письменниками, режисерами, акторами. Ще більше вправними музикантами та танцюристами. На гуцульщині музичні інструменти відіграють дуже важливу роль, адже жодна подія, не відбувається без них, навіть про смерть сповіщає трембіта, інстумент, який є найдовшим у світі та створений також у Карпатах. Гуцульська народна музику є неймовірно гарною, а пісні називають співанками. Народний танець називається гуцулка.

Також, не можна, не згадати про музейну справу, адже ніхто не знає скільки точно музеїв у Верховині, є різні музеї , і ліжникарства, і сироваріння, і Довбуша, і Франка, навіть гуцульської магії, де розповідають про мольфарів та про інше.

В цілому гуцульські традиції це надзвичайна річ, адже дуже важко знайти регіон України та світу, де б так точно збереглись традиції та кульура.


Господарство і соціальна сфераРедагувати

Говорячи про побут гуцулів, на думку спадає дуже багато речей, адже відверто кажучи гуцули дуже вправні господарі. Перш за все, Верховинщина славиться сільським господарством та полонинами. На Гуцульщині виробляється понад 7 видів сирів та багато інших унікальних молочних продуктів.

Побут у етнічних гуцулів досить цікавий, славляться гуцули великими господарствами та хазяйновитістю, у кожного гуцула у дворі має бути пивниця, стайня, бужарка, оборіг, стодоля, дриворуб та ще багато інших прибудов.

Відомо, що у Верховині також створену власну породу коней «Гуцулик», спочатку коники- гуцулики допомагали людям у господарстві, а згодом почали відігравати роль і домашнього улюбленця.

Не можна і не згадати про грибне господарство, адже де, якщо не у Верховині, ви зможете відправитись у полювання за грибами. З найвідоміших грибів, то у Верховині це: білі гриби, підпеньки, голубінки, грузді, маслюки, рижики, лисички, бабині вуха та підберезники.

На території Верховинської селищної ради проживає близько 7500 жителів, налічується 2050 дворів. Земельні ресурси, придатні для ведення сільського господарства, незначні: 1347 га сінокосів, 1158 га пасовиськ, ріллі — 40, садів — 20, без рослинного покрову — 93, решта 2199 га — ліси. Це зумовлює структуру господарства селища — переважно лісозаготівля і тваринництво.

У Верховині працюють: районна лікарня, поліклініка, фельдшерсько-акушерські пункти.

Спортивні змагання проводяться на місцевому комплексі «Черемош», також є трамплін для стрибків на лижах, діє спортивна школа.

ТранспортРедагувати

З місцевої автостанції курсують автобуси до Івано-Франківська, інших населених пунктів області, а також до Києва та Чернівців. Селищного громадського транспорту, окрім таксі, немає.

ОсвітаРедагувати

У Верховині працює 9 освітніх закладів, зокрема гуманітарно-прикладний ліцей, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, середня школа-інтернат, загальноосвітня школа І ступеня на присілку Синиці, школа-садок І ступеня, ясла-садок «Сонечко»[4], заочна загальноосвітня школа ІІ-ІІІ ступенів, дитяча юнацька спортивна школа та будинок школяра.

Верховинський коледж туризму і готельного господарства ПНУ

Центр гуцульської культуриРедагувати

«Ось Жаб'є, Гуцульська столиця. Нема, мовляють, села понад Жаб'є, і більшого лиха шукати дарма…» Іван Франко, 1884 рік.

Верховина є центром гуцульської культури. З 1991 року під керівництвом Романа Кумлика (1948—2014) виступає відомий ансамбль «Черемош», розвиваються й інші колективи народної самодіяльності. У селищі функціонують державні та приватні музеї.

МузеїРедагувати

 
Хата-музей фільму «Тіні забутих предків»

Функціонують Народний дім, клуби, центральна районна бібліотека та її філії, районна дитяча бібліотека, дитяча школа мистецтв, ліцей.

Культові спорудиРедагувати

  • церква Успіння Пресвятої Богородиці, ПЦУ
  • церква Святого Юрія Побідоносця, УГКЦ
  • церква Святої Анни, УПЦ МП

Церква Успіння Пресвятої БогородиціРедагувати

Зведена у XVIII сторіччі — це одна з найдавніших будівель у селищі і є яскравим зразком гуцульської народної архітектури. В усій Україні вона є одним з найбільших дерев'яних архітектурних споруд. У 1991 році Храпчук Андрій, разом з своєю дружиною Храпчук Анною очолили релігійну громаду, за участю парафіян, підприємців, активістів та небайдужих людей і розпочали будівництво храму. Відомо, що 1944 року, в літній, спекотний день згоріла церка у Верховині, яка була побудована 1880 року. Радянська влада всіма силами утверджувала безбожництво, тому на місці спаленої церки збудували райком компартії, люди ходили молитися в сусідні села Ільці та Криворівню. За три роки релігійній громаді вдалося відбудувати церкву. Громада та жителі Верховини найбільше завдячують Храпчуку Андрію Андрійовичу та його сім’ї, який взяв на свої плечі найбільшу ношу. В день освячення церкви 28 серпня 1994 року, Андрія Храпчука визнано "Людиною року" ,парафіяни навіть склали про нього співанку.З усіх боків вона оточена невисоким парканом, виконаним з дерева та каменю. Зроблені з дерева і повторюють архітектуру храму різьблені ворота, які вінчає висока склепінчаста арка і три купола з хрестами. Будівля храму має прямокутну форму, увінчана чотирма куполами, які завершуються ажурними сріблястими хрестами. Пофарбована в жовтий колір.

ТуризмРедагувати

У Верховині швидкими темпами розвивається туризм. Функціонує табір та школа рафтингу. Охочі мають змогу спливати на байдарках, рафтах, каяках, сходити на вершини Карпат, рибалити та займатися скелелазанням. Функціонує гірськолижний курорт Верховина.

Молоді люди віком до 18 років мають можливість відпочити у дитячому оздоровчому комплексі «Верховина».

Природоохоронні територіїРедагувати

На південь від Верховини розташований ландшафтний заказник місцевого значення Чивчино-Гринявський.

Видатні людиРедагувати

НародилисяРедагувати

Пов'язаніРедагувати

Цікаві фактиРедагувати

Ґражда XIX ст. з селища розташована в Національному музеї народної архітектури та побуту України.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати