Дзюба Іван Михайлович

Іва́н Миха́йлович Дзю́ба (нар. 26 липня 1931, с. Миколаївка, Волноваський район) — український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАНУ, другий Міністр культури України (1992–1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України.

Дзюба Іван Михайлович
Іван Дзюба у 2004 році
1-й Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка
Час на посаді:
10 жовтня 2001 — 30 серпня 2005
Президент	Леонід Кучма, Віктор Ющенко
Попередник	—
Наступник	Роман Лубківський
2-й Голова Комітету з Державних премій України імені Тараса Шевченка
Час на посаді:
13 липня 1999 — 10 жовтня 2001
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Володимир Яворівський
Наступник	—
2-й Міністр культури України
Час на посаді:
17 листопада 1992 — 19 серпня 1994
Президент	Леонід Кравчук, Леонід Кучма
Попередник	Лариса Хоролець
Наступник	Дмитро Остапенко (Міністр культури і мистецтв України; з 1995)
Народився	26 липня 1931(1931-07-26) (88 років) село Миколаївка, Волноваський район, Українська Соціалістична Радянська Республіка,  СРСР
Громадянство	СРСР →  Україна
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Співголова Головної редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України».

Головний редактор журналу «Сучасність» (у 1990-х роках), редактор відділу перекладної літератури видавництва «Дніпро» (у 1969—1972 роках), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «Євроатлантика» тощо.

Життєпис

Народився в селянській сім'ї с. Миколаївка Ольгинського району Сталінської області.

1932 — родина, рятуючись від Голодомору, переїхала в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, потім — в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ), де Іван Дзюба закінчив середню школу № 1. До 17 років розмовляв російською.

Закінчив російську філологію в Донецькому педагогічному інституті, згодом аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.

Друкуватися почав з 1959.

В 1962 році звільнений з посади завідувача відділу критики журналу «Вітчизна» «за ідеологічні помилки», а в 1965 — з роботи у видавництві «Молодь».

31 липня 1963 взяв участь (разом із Т. Цимбал, М. Коцюбинською, І. Драчем, С. Тельнюком, М. Вінграновським, Ю. Назаренком, І. Жиленко) в несанкціонованому творчому вечорі в Першотравневому парку Києва, присвяченому 50-річчю з дня смерті Лесі Українки.

У вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (Київ) разом із Василем Стусом і В'ячеславом Чорноволом вийшов на сцену з першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції.

1965 року написав памфлет «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (перше видання — Лондон, 1968; журнал «Вітчизна», 1990, № 5—7) — про загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві. Автор власноруч надіслав її до найвищих керівних органів УРСР у сподіванні, що влада врахує перегини в національній політиці й «виправиться».

У 1970-х роках був підданий гонінням за погляди, висловлені в окремих публікаціях. Зокрема, 1972 року був виключений зі Спілки письменників України.

В рамках погрому української інтелігенції 1972 року, влада знову повернулася до його публіцистичної праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?». За офіційною інформацією, ЦК КПУ постановою від 7 лютого 1972 року доручив комісії в складі А. Д. Скаби (голова), В. Ю. Євдокименка, Ю. О. Збанацького, В. П. Козаченка, Л. П. Нагорної, П. О. Недбайла, В. А. Чирка, М. З. Шамоти та П. Й. Ящука розглянути листа Івана Дзюби, адресованого першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту та голові Ради Міністрів УРСР Володимирові Щербицькому, та додану до листа працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

15 лютого 1972 р. комісія, «проаналізувавши згаданий лист та матеріал І. Дзюби, а також вивчивши матеріали зарубіжної антирадянської преси і радіо за період з 1966 по 1972 рік» комісія «прийшла до висновку, що підготовлений Дзюбою матеріал „Інтернаціоналізм чи русифікація?“ є від початку й до кінця пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР». Василь Стус називав рецензію цієї комісії «з відверто поліційними, кровожерними заявами», а про самих рецензентів Дзюби писав що «їхня вина в проведенні масових репресій така сама, як і штатних кагебістів. Вони такі самі душогуби, як слідчі і судді.»

1973 — Київський обласний суд засудив його до 5 років ув'язнення і 5 років заслання за «антирадянську» працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Згодом звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Після «помилування» його не оголосили «тунеядцем» завдяки авіаконструктору Олегу Антонову, який знайшов йому роботу коректора у багатотиражці Київського авіазаводу.

Восени 1989 року був одним зі співзасновників Народного Руху України

З 1991 — головний редактор журналу «Сучасність», згодом — голова редакцiйної ради.

В листопаді 1992 року став другим міністром культури незалежної України (до 1994). Їздив на роботу в громадському транспорті, соромлячись користуватися службовим авто.

1999–2005 — очолював Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Один із учасників ініціативної групи «Першого грудня».

З 2001 року — почесний доктор НаУКМА.

Член Українського ПЕН.

Погляди

Іван Дзюба; офіційна світлина КДБ перед арештом Дзюби у 1973 році

«Попри все пережите, особливо у ХХ столітті, український народ значною мірою зберіг свою культурно-генеративну енергію, здатність породжувати нові творчі сили і давати ґрунт для інтелектуальних звершень і художніх шукань. Але маємо трагічний парадокс: у нас багатa й самобутня культура, однак протягом століть її відтісняли на периферію суспільства, буття й людської свідомості, і тепер аж ніяк не можемо сказати, що нинішнє українське суспільство формується в лоні національної культури. Незважаючи на здобуття незалежності й усіх, пов'язаних з цим позитивних факторів, культурно наше суспільство залишається колоніальним, або усе ще колонізованим.

Одним із найважливіших завдань бачиться мені введення української мови коло сучасних комп'ютерних комунікацій. Тобто, йдеться про зміну форми функціонування культурних текстів. У східних регіонах потрібна рішуча підтримка української культури та українського слова (книга, газета, радіо, телебачення) української освіти за допомогою ринкових і законодавчих механізмів.»

У липні 2018 року підтримав відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова

Проблеми зі здоров'ям

Іван Дзюба захворів на туберкульоз легень ще у студентські роки. Потреба у постійному лікуванні й певних умовах життя задля виживання давало КДБ чудовий інструмент тиску на Дзюбу. На думку дослідників, саме через загострення хвороби під час його арешту 1972 року, Дзюба був змушений до певної міри піддатися «слідчому тиску» партії та КДБ і «покаятися», інакше він просто не пережив би найближчу зиму в таборі.

Твори

Книги

• «Звичайна людина чи міщанин?» (1959)
• Інтернаціоналізм чи русифікація? («Самвидав», 1965), «Інтернаціоналізм чи русифікація?» видавалася українською, англійською, італійською, китайською, російською, французькою мовами.
• Грані кристала (1978)
• На пульсі доби: штрихи до портретів письменників народів СРСР (1981)
• Стефан Зорян в історії вірменської літератури (1982)
• Вітчизна у нас одна (1984)
• Автографи відродження (1986)
• Садріддін Айні (1987)
• У всякого своя доля (1989)
• Бо то не просто мова, звуки (1990)
• Застукали сердешну волю… (1995)
• Між культурою та політикою (1998)
• Спрага (2001).
• Пастка. 30 років із Сталіним, 50 — без Сталіна, (ч. 1), (ч. 2) (2003)
• Тарас Шевченко (2005)
• З криниці літ. У 3-х томах (2006—2007)
• Тарас Шевченко: Життя і творчість (2008)
• Спогади і роздуми на фінішній прямій (2008)
• Не окремо взяте життя (2013). ISBN 978-966-06-0634-0
• «Нагнітання мороку: від чорносотенців ХХ ст. до українофобів початку ХХІ ст.» (2011)
• Донецька рана України: Історико-культурологічні есеї. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2015. — 78 с.
• Чорний романтик: Сергій Жадан. К.: Либідь, 2017.

Статті та лекції

• Вимирання слова (2004)
• Микола Хвильовий: «Азіятський ренесанс» і «психологічна Европа» (2005)
• Дзюба І. М. Донецька рана України: Історико-культурологічні есеї / НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2015. — 78 с. — (Студії з регіональної історії. Степова Україна) ISBN 978-966-02-7536-2 http://podolyanin.com.ua/m/history/8920/

Редакція та упорядкування

• Редактор 10-томної серії «Україна. Антологія пам'яток державотворення X—XX ст.», упорядник її 5-го тому «Романтики національного відродження (1800—1863 роки)» (2009).

Автор вступних статей

• І. Фізер, Психо-лінгвістична теорія літератури Олександра Потебні: метакритичне дослідження. — К.: Обереги, 1996
• М. Павлишин, Канон та іконостас. — К.: Час, 1997
• Україна: антологія пам'яток державотворення, Х-ХХ ст.: у 10 т. — К.: Основи, 2009
• Порода: Антологія українських письменників Донбасу. Упорядкування Веніаміна Білявського і Микити Григорова. Передмова Івана Дзюби. — К.: Легенда, 2017, 2017. — 384 с.

Кінематографічна діяльність

Автор сценаріїв фільмів:

• Василь Симоненко (1988 в кіно)
• Українці. Надія (1992 в кіно)

Співавтор сценаріїв стрічок «Тарас Шевченко. Заповіт» (1992, 3 с., «Поет і княжна»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 7 с., «На цій окраденій землі»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 8 с., «Душа з призначенням прекрасним»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 9 с., «Доле моя, де ти?»), «Поет і княжна» (1999, у співавт.) та ін.

Нагороди і відзнаки

• 26 липня 2001 року указом Президента України Л. Д. Кучми присвоєне звання Герой України з врученням ордена Держави — за визначні трудові досягнення, заслуги перед Україною у розбудові її державності та відродженні національної духовності..
• Кавалер Ордену Свободи (16 січня 2009) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.
• Державна премія Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва 1991 року (у галузі журналістики і публіцистики)  — за серію публіцистичних виступів «Бо то не просто мова, звуки…», статті «Україна і світ», «Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?» (27 лютого 1991).
• Державна премія України в галузі науки і техніки 2017 року — за роботу «Шевченківська енциклопедія» (у складі колективу)
• Книга Івана Дзюби «Тарас Шевченко. Життя і творчість» видавництва «Києво-Могилянська академія» стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2008» в номінації «Хрестоматія — Критика, біографії, мемуари».
• Лауреат Міжнародна премія від 1990 року фундації Антоновичів, за есе «У всякого своя доля».
• Міжнародна літературна премія від 1996 року Фундації Івана Багряного.
• Лауреат літературної недержавної премії Олеся Білецького, та наукової премії НАН України імені Володимира Вернадського.

Посилання

• Іван Дзюба. Інтернаціоналізм чи русифікація?
• ^{[недоступне посилання з липень 2019} Мирослав Попович. Перевідкривач: до 70-річчя Івана Дзюби // Дзеркало тижня. — 2001. — 28 лип.]^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
• Юрій Шаповал. ^{[недоступне посилання з липень 2019} Досвітній вогонь. 1965 року з'явився всесвітньо відомий памфлет Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» // Дзеркало тижня. — 2005. — 25 черв.]^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
• Сюндюков Ігор. В Українському домі відзначали 40-у річницю з часу оприлюднення знаменитої праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» // День. — 2005. — 18 листоп.
• Олена Зварич. Іван Дзюба: В Європі немає держав, які не мають універсальних енциклопедій… Крім України // Україна молода. — 2006. — 8 груд.
• ^{[недоступне посилання з липень 2019} Віталій Жежера. Література і ластівки. Сьогодні академіку Іванові Дзюбі — 80 літ // Голос України. — 2011. — 26 лип.]^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
• Право бути собою в своєму народі // Урядовий кур'єр. — 2011. — 26 лип.
• «Ми — двомовні, а нас за це називають націоналістами» — Іван Дзюба // Країна. — 2011. 22 лип.
• Письменницький довідник // Національна спілка письменників України
• Максим Стріха. Відвага бути «білим круком» // Україна молода. — 2011. — 22 лип.
• Дзюба І. Україна перед Сфінксом майбутнього. — Київ: КМ Academia, 2001. — 34 с. — Інавґураційна лекція Почесного доктора НаУКМА, прочитана 15 жовтня 2001 р.

Джерела та література

• М. Г. Желєзняк. Дзюба Іван Михайлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 378. — ISBN 966-00-0405-2.
• М. Г. Жулинський. Дзюба Іван Михайлович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
  пошук онлайн
• Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 136—138.
• Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2011. — 216 с.
• Іван Дзюба. На трьох континентах. — К.: Кліо, 2013.
• Закон України: «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті» (Документ 314-19, чинний, поточна редакція — прийнятий 09.04.2015)
• Олександр Горобець Іван Дзюба: списаний і забутий?
• Надія Частакова. Іван Дзюба: Дух і творчість (2016, «Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ»)