Вікіпедія

Вернадський Володимир Іванович

український науковець у галузі геології, геохімії, екології, філософ та громадський діяч, перший президент Української академії наук
(Перенаправлено з Вернадський Володимир)
Це стабільна версія, перевірена 20 листопада 2024.

Володи́мир Іва́нович Верна́дський (28 лютого [12 березня] 1863(18630312), Санкт-Петербург, Російська імперія — 6 січня 1945, Москва, Російська РФСР, СРСР) — український та російський[11][12][13] науковець і філософ. Природознавець, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, вчення про біосферу, ноосферу, космізм.

Володимир Іванович Вернадський
рос. Влади́мир Ива́нович Верна́дский
рос. Владиміръ Ивановичъ Вернадскій
Володимир Вернадський
Народився28 лютого (12 березня) 1863[2][4]
Санкт-Петербург, Російська імперія[1][4]
Помер6 січня 1945(1945-01-06)[1][2][…] (81 рік)
Москва, СРСР[1][4]
·інсульт
ПохованняНоводівичий цвинтар
КраїнаСРСР СРСР Російська імперія (до 1917 року)
Національністьукраїнець
Місце проживанняРосійська імперія
СРСР
Санкт-Петербург[4]
Санкт-Петербург[4]
ДіяльністьАкадемік Петербурзької АН (з 1912), професор Московського університету
Галузьгеологія, кристалографія[5], мінералогія, геохімія, radiogeologyd, біологія, Біогеохімія[5], філософія і історія геології
Відомий завдякиприродознавець, філософ, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму.
Alma materСанкт-Петербурзький Імператорський університет (1885)[6]
Науковий ступіньдоктор природничих наук, доктор наук[d], докторський ступінь[6] і магістр[4]
Науковий керівникДокучаєв Василь Васильович і Андреас Арцруні
ВчителіБекетов Андрій Миколайович і Коновалов Дмитро Петрович
Відомі учніФерсман Олександр Євгенович, Зільбермінц Веніамін Аркадійович і Бруновський Бруно Карлович
Знання мовросійська[7][5][8], українська, французька і німецька
ЗакладСанкт-Петербурзький державний університет, Імператорський Санкт-Петербурзький університет[d], Імператорський Московський університетd, ТНУ[4], Академія наук СРСР, МДУ[4], НАНУ[9][4], Радієвий інститут ім. В. Г. Хлопінаd[4], Q48945052?[10] і Сільськогосподарський науковий комітет України[10]
ЧленствоНАНУ, Російська академія наук[6] і Наукове товариство імені Шевченка
Посадапрофесор і член Державної ради Російської імперії[d]
ПартіяКонституційно-демократична партія (1918)[6]
Конфесіяпозаконфесійний ("...Вспомнил, что я дал при переписи ответ: "Верующий вне христианских церквей"..." --- Вернадский В. И. Дневник. 1926‑1938 )
БатькоВернадський Іван Васильович
МатиВернадська Ганна Петрівна
Родичібатько — Іван Васильович
(1821–1884)
мати — Ганна Петрівна Константинович (1837–1898)
сестри — Ольга та Катерина
брат — Микола
У шлюбі зНаталія Єгорівна Старицька (1861–1942)
ДітиГеоргій (1887–1973)
Ніна Толь (Вернадська) (1898–1986)
Автограф
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора — 1943
Сталінська премія — 1943
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вернадський.

Академік Імператорської Академії наук (від 1909 року). Професор Московського університету (від 1898)[14].

Один із засновників Української академії наук, її дійсний член (від 1918) і перший голова-президент (від 01.01.1919 до 31.12.1921).

Засновник Національної бібліотеки Української держави в Києві (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).

Організатор і директор Радієвого інституту (1922—1939), Біохімічної лабораторії (з 1929 року; зараз Інститут геохімії й аналітичної хімії імені В. І. Вернадського РАН).

Дійсний член НТШ. Почесний член багатьох академій (Паризької, Чеської, низки інших) та наукових товариств.

Син Івана Вернадського, батько Григорія Вернадського.

Збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямів сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення.

Біографія

ред.

Ранні роки

ред.

Народився 28 лютого (12 березня) 1863(18630312) року в Санкт-Петербурзі в сім'ї економіста Івана Васильовича Вернадського та музичної педагогині Ганни Петрівни Вернадської.

Дитячі роки (1868—1875) провів в Україні — у Полтаві і в Харкові; ще хлопчиною бував у Києві, жив у будинку на Липках, де мешкала й померла його бабуся — В. Константинович. У 1873 році Володимир Вернадський вступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився три роки.

  •  
    Будинок 1-ї чоловічої гімназії в Харкові, зараз Харківський державний професійно-педагогічний коледж імені В.І. Вернадського
  •  
    Меморіальна дошка на фасаді будівлі коледжу

У дитинстві величезний вплив на його розвиток мав батько, який дуже ретельно та послідовно займався вихованням і освітою свого сина. Саме він прищепив Володимирові інтерес і любов до українського народу, його історії та культури. Майбутній учений згадував, що перед переїздом із Харкова до Петербурга вони з батьком були за кордоном і в Мілані в газеті Петра Лаврова «Вперед» прочитали про циркуляр, що забороняв у Росії друкувати українською мовою. У спогадах він писав:

  Це справило величезне враження на батька і розмови, з цим пов'язані, сильно на мене тоді подіяли. Батько розказував історію України зовсім не так, як її викладали в гімназії. Він часто згадував, що Петербург побудували на кістках українців (будували Петербург козаки з полків Івана Мазепи). Повернувшись до Петербурга, я постарався ознайомитись із українською літературою. У бібліотеці батька знайшов розрізнені номери «Основи» та інші українські видання. Добував українські книги у букіністів, дещо отримував із-за кордону. Детально розпитував батька про Шевченка, Куліша, Максимовича, Квітку-Основ'яненка, котрих він особисто знав, а також про Кирило-Мефодіївське братство, про Костомарова тощо.  

У Петербурзі 15-річний юнак занотував у щоденнику 29 березня 1878 року:

  Страшенно притісняють українців. Драгоманову навіть в Австрії не дозволили видавати газету українською мовою. У Росії зовсім заборонено друкувати книги моєю рідною мовою. На канікулах я з усією ретельністю візьмуся за неї. В Києві, коли в якомусь домі побачать портрет Шевченка, то його відбирають.  

Закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету.

Рід

ред.

Рід Вернадських має глибокі українські корені. Його предок Верна під час визвольної війни українського народу 1648—1654 років виступав на боці козаків, діти служили в козацтві старшинами. Дворянство вислужив дід Василь, який відтоді став писатися Вернадським.

Батько Володимира, Іван Васильович, народився в Києві, очолював кафедру в Київському університеті, з переїздом до Москви очолював кафедру в Московському університеті. Через чотири роки після народження Володимира батьки переїхали до Харкова. Сім'я відвідувала родичів на Полтавщині.

  •  
    Батько Володимира — Іван Васильович, 1860 рік
  •  
    Мати Володимира — Ганна Вернадська
  •  
    Володимир і його сестри Ольга та Катерина, 1868 рік
  •  
    Родина Володимира Вернадського (зліва направо):
    Георгій Вернадський (стоїть), Ніна Вернадська, Наталія Вернадська, Володимир Вернадський, Ніна Вернадська-Толь
  •  
    Діти В. І. Вернадського Георгій та Ніна

У 1886 році Володимир Вернадський одружився з Наталією Єгорівною Старицькою, з якою познайомився ще 1885 року.

1887 року у Вернадських народився син Георгій (згодом став професором російської історії Єльського університету в США). У ті ж роки Володимир Вернадський поїхав на два роки в закордонне відрядження (Італія, Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія). Він працював у хімічних і кристалографічних лабораторіях, здійснив геологічні експедиції, знайомився з новітньою науковою і філософською літературою, узяв участь у Лондонському геологічному конгресі, став членом-кореспондентом Британської асоціації наук. Після захисту докторської дисертації в 1897 році Вернадський став професором Московського університету. 1898 року у Вернадських народилась донька Ніна (згодом вона стала лікарем-психіатром).

Наукова робота та громадська діяльність

ред.

У 1917—1921 роках працював в Україні, організатор і перший голова-президент Української Академії наук, почесний академік низки закордонних академій.

Наукові праці присвячені дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі та значенню радіоактивних елементів в її еволюції. Творець науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу, історик науки, філософ, натураліст. Член ЦК партії конституційних демократів (кадетів), член Тимчасового уряду Росії в ранзі товариша міністра, голова комісії Міністерства освіти та мистецтв уряду Української держави за часів гетьмана Павла Скоропадського.

Займаючись практикою природознавства, Вернадський відвідував Україну, брав участь в одному з петербурзьких гуртків, де вирували дискусії, суперечки. «Упрямый украинец, себе на уме», — так висловилася якось про Вернадського одна з учасниць гуртка. На час першої російської революції Вернадський — вже відомий професор, а також борець за свободу висловлювання думок, демократію. Громадська активність Вернадського, зрозуміло, була не до душі урядовим органам, які збирали агентурні повідомлення про науковців. На знак протесту проти урядової політики Вернадський покинув Московський університет і переїхав до Петербурга, продовжуючи політичну і наукову діяльність. Перебіг революційних подій спонукав його до праці в Тимчасовому уряді. Після жовтневого перевороту Вернадський не здав позицій, підписав звернення, в якому були і такі слова: «…зусиллями народу буде покладено кінець пануванню насильників». За наказом влади почалося переслідування тих, хто підписав звернення. Вернадський переїхав до Полтави.

За поглядами він був соціалістом, незважаючи на перебування в партії кадетів.

У квітні 1918 року прийшов до влади гетьман Скоропадський, проголосили Українську державу. Вернадського запросили до Києва. Тут він очолив Комісію з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. З Москви до Києва переїхали понад 20 відомих науковців. «Декілька днів не писав, — читаємо в щоденнику, — а між тим у ці дні йшла інтенсивна робота і думки, і діяльності, особливо у зв'язку з вищою школою і академією наук. Я якось відчуваю, як глибше і сильніше я охоплюю всю цю область життя і одержую можливість прояву в ній своєї волі, своєї думки». Цікаве листування з приводу створення Академії між Грушевським і Вернадським. Вернадський був прихильником створення Академії на зразок Петербурзької Академії наук. Грушевський писав з цього приводу: «Ви знаєте, що у нас тепер немає достатньої кількості науковців-українців за межами українознавства. Отже, ми повинні звернутися до росіян. Мине ще чимало часу, доки сили ці у нас з'являться». Позиція Вернадського була такою: «Важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України. Звичайно, треба вести ці дослідження в найширшому загальнолюдському масштабі. Треба якнайшвидше створювати кафедри і лабораторії, інститути, які спочатку, можливо, й будуть зайняті росіянами. Але становище скоро зміниться, бо посади в академії виборні. Дуже скоро заявлять про себе місцеві сили».

13 вересня 1918 року на засіданні комісії за доповіддю Вернадського ухвалили заснувати щорічні асигнування на наукові роботи, експедиції тощо. Комісія подбала про Ботанічний сад Києва, про створення Геодезичного інституту, розробила Статут академії. У жовтні Вернадського обрали першим президентом Української Академії наук (УАН). Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського — почалося створення біогеохімічної лабораторії. Першим відкриттям було повідомлення про наявність в організмі мишей нікелю. Геохімічне дослідження рослин стало основою гіпотези, що в землі є вже відомі тоді 87 хімічних елементів. З приходом більшовиків становище УАН погіршилося. Вернадський захворів на висипний тиф і всю зиму 1919—1920 років лікувався. Подальший життєвий шлях Вернадського склався так: 1920 рік — його обирали ректором Таврійського університету, 1921 рік — повернувся до Петрограда, його призначили директором Радієвого інституту, 1922—1926 роки — відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії. З поверненням до Ленінграда видав монографії «Біо-сфера», «Нариси з геохімії», організував відділ живої речовини в АН СРСР, Комісію з вивчення важкої води і головував у ній. У 1935 р. переїхав до Москви, взяв участь в організації низки наукових комісій, працював над проблемою «життя в космосі». У роки війни його евакуювали у Борове Кокчетавської області. У 1944 році видав останню свою працю «Декілька слів про ноосферу».

Творча спадщина

ред.

Різнопланова творча спадщина Вернадського привертає увагу багатьох науковців світу. Важливе місце в його діяльності займали, зокрема, мінералогія і кристалографія. Серед основних завдань мінералогії Вернадський поставив питання генези мінералів:

  Мінералогія є хімією земної кори. Вона ставить завдання вивчення як продуктів природних хімічних процесів, так званих мінералів, так і самих процесів. Вона вивчає зміни продуктів і процесів у часі в різних природних умовах земної кори. Вона досліджує взаємні природні асоціації мінералів (їх парагенезис) і закономірності в їх утворенні.  

Вернадський розглянув історію виникнення в земній корі важливих мінералів, визначив хімічний склад і фізико-хімічні умови утворення багатьох мінеральних видів.

  Геохімія — наука двадцятого століття,— Вона могла виникнути лише після появи сучасного наукового уявлення про атоми і хімічні елементи, але корені її сягають глибоко в минуле науки… Геохімія науково вивчає хімічні елементи, тобто атоми земної кори і наскільки можливо — всієї планети. Вона вивчає їх історію, їх розподіл і рух у просторі — часі, їх генетичне на нашій планеті співвідношення.  

Все життя працював Вернадський над проблемами радіогеології.

  Зараз можна і потрібно говорити про новостворену науку — радіологію, науку про радіоактивні властивості нашої планети, про те, що відбувається в ній, про їй властиві, особливо радіоактивні явища. Ця нова галузь знань перебуває у швидкому становленні і повинна зараз бути освоєна і продумана і теоретично, і практично. Бо вона не тільки має для нас глибоке значення, оскільки зв'язує з новою фізикою і новою хімією — в конкретній земній ситуації — науці про життя і про нас самих, але й тому, що вона дає в руки людини нові шляхи і нові форми оволодіння природою, нову силу.  

Вернадський також став творцем нового наукового напрямку, який пізніше переріс у самостійну науку — біохімію:

  Я впевнений в тому, що в основі геології лежить хімічний елемент — атом і що в навколишній природі — в біосфері — живі організми відіграють першочергову, можливо головну роль. Виходячи з цих ідей виникли в нас і геохімія і біогеохімія.  

Перу Володимира Вернадського, крім наукових, належать і філософські твори. В. І. Вернадський у першій половині XX сторіччя створив учення про ноосферу (від грец. νόος — розум і σφαῖρα — куля, тобто сфера розуму), в основу якого поклав ідею про гармонійне входження людини та її господарської діяльності у біогенний колообіг речовин. [15]

Вернадський і Україна

ред.

Ставлення Вернадського до «українського питання» було суперечливим. З одного боку, він визнавав необхідність розвитку української мови, культури, освіти, вимагав визнання наявності окремого українського народу, що йшло всупереч із позицією владної верхівки Російської імперії. З іншого боку, Вернадський не сприймав ідей відокремлення України від Росії, заперечував проти швидкої українізації, запровадженої Центральною Радою, спочатку розглядав Українську академію наук як регіональне відділення Петербурзької АН (хоча потім перейшов на позицію незалежності УАН)[16].

Перед смертю науковець передав до Академії наук України свої спогади, в яких зазначав:

  Я вірю у велике майбуття і України, й Української академії наук…  

Він добре знав історію України, свого роду: по батьковій лінії Вернадські — учасники визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Його прадід навчався в Києво-Могилянській академії. Батько — киянин Іван Вернадський (1821—1884) — науковець-економіст, противник кріпацтва, прибічник соціалістичних ідей та громадського землеволодіння, прихильник ідей ринкової економіки. Дружина Володимира Івановича теж з давнього українського роду Старицьких. Свої роздуми про долю України науковець виклав у багатьох працях, зокрема, в статті «Українське питання і російська громадськість». У щоденнику вченого є такий запис 30 серпня 1920 р.: "Я не можу собі уявити і не можу змиритися з падінням Росії... Але, з другого боку, огидні риси ледачої, неосвіченої тварини, якою є російський народ — російська інтелігенція не менше за її рабів, хижа й продажна, те історичне «варварство», яке так яскраво відображається довкола, примушує часом зневіритися в майбутньому Росії і російського народу. Немає чесності, немає звички до праці, немає широких розумових інтересів, немає характеру й енергії, немає любові й свободи... Адже російська демократія — це царство ситих свиней»[17].

Провів одне літо Володимир і в садибі українського письменника Квітки-Основ'яненка. Читання творів українських письменників, знайомство з побутом українців, мабуть, і дали привід відгукнутися про циркуляр, який забороняв у Росії друкування українською мовою, такими словами: «Що це значить? Як це і для чого?». Після жовтневого перевороту Вернадський підписує звернення, в якому були і такі слова: «зусиллями народу буде покладено кінець пануванню насильників»[18]. З наукових джерел відомо, що молодий Вернадський був небайдужий до історії України. Зокрема, читав і польські книги про історію України, написав статтю «Українське питання та російське суспільство», де чітко та аргументовано подав обґрунтування автономістських прагнень українства. Українській проблематиці присвячені й інші публікації вченого, зокрема статті «Про автономію», «Одне із завдань дня», «Доля Української академії наук», «Про організацію місцевої влади», рукопис «Про Угорську Русь з 1848 р.» тощо[19]. Під впливом батька Володимир віддав перевагу все ж природознавству (що й стало приводом для вступу на фізико-математичний факультет).

Вшанування пам'яті

ред.
 
Портрет Володимира Вернадського на банкноті номіналом 1000 грн
 
 
 
 
Поштові марки на честь академіка Вернадського

Вибрані публікації

ред.
  • Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Т. 1 : Володимир Іванович Вернадський і Україна. Кн. 1 : Науково-організаційна діяльність (1918—1921) / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т історії України ; [уклад.: О. С. Онищенко, Л. А. Дубровіна, Н. М. Зубкова та ін. ; редкол.: А. Г. Загородній та ін.]. — К. : [б. в.], 2011. — 699 с. — Тит. арк., текст парал. укр., рос. — ISBN 978-966-02-6294-2.
  • Вибрані праці академіка В. І. Вернадського. Т. 1 : Володимир Іванович Вернадський і Україна. Кн. 2 : Вибрані праці / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т історії України ; [уклад.: О. С. Онищенко, В. М. Даниленко, Л. А. Дубровіна та ін. ; редкол.: А. Г. Загородній та ін.]. — К. : [б. в.], 2011. — 584 с. — Текст парал. укр., рос. — На обкл.: Вибрані наукові праці В. І. Вернадського. — Бібліогр. в тексті. — ISBN 978-966-02-6293-9.
  • Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Т. 2 : Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими. Кн. 1 : Листування: А-Г / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т історії України, Рос. акад. наук ; [уклад.: О. С. Онищенко, Л. А. Дубровіна, Н. М. Зубкова та ін. ; редкол.: А. Г. Загородній та ін.]. — К. : [б. в.], 2011. — 824 с. — Тит. арк., парал. укр., рос., англ. ; текст: укр., рос. — ISBN 978-966-02-6599-8.
  • Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Т. 2 : Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими. Кн. 2 : Листування: Д-Я. Ч.1 : Д-Н / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т історії України, Рос. акад. наук ; [уклад.: О. С. Онищенко, Л. А. Дубровіна, Н. М. Зубкова та ін. ; редкол.: А. Г. Загородній та ін.]. — К. : [б. в.], 2012. — 742 с. — Тит. арк., парал. укр., рос., англ. ; текс.: укр., рос. — ISBN 978-966-02-6600-1.
  • Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Т. 3 : Хімічна будова біосфери Землі та її оточення / [уклад.: Л. С. Лисюк та ін. ; редкол.: С. В. Волков (голова) та ін.] / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Ін-т заг. та неорган. хімії ім. В. І. Вернадського ; ред. рада: Б. Є. Патон (голова) та ін. — К. : [б. в.], 2012. — 507 с. — Тит. арк. парал. укр., рос., англ. Текст: укр., рос. — Бібліогр.: с. 476—488. — ISBN 5-02-004361-3.
  • Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Т. 4 : Геохімія живої речовини / [уклад.: І. А. Акімов та ін.]. Кн. 1 / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т зоології ім. І. І. Шмальгаузена, Ін-т геохімії навколиш. середовища ; ред. рада: Б. Є. Патон (голова) та ін. — К. : [б. в.], 2012. — 504 с. — Тит. арк., парал. укр., рос., англ. Текст: рос. — ISBN 978-966-02-6470-0.
  • Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Т. 4 : Геохімія живої речовини / [уклад.: І. А. Акімов та ін. ; редкол.: Е. В. Соботович (голова) та ін.]. Кн. 2 / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т зоології ім. І. І. Шмальгаузена, Ін-т геохімії навколиш. середовища ; ред. рада: Б. Є. Патон (голова) та ін. — К. : [б. в.], 2012. — 576 с. — Тит. арк., парал. укр., рос., англ. Текст: рос. — Бібліогр.: с. 487—489. — ISBN 978-966-02-6469-4.
  • Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Т. 5 : Мінералогічна спадщина Володимира Івановича Вернадського / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Ін-т геохімії, мінералогії та рудоутворення ; [уклад.: Г. О. Кульчицька та ін.] ; редкол.: Б. Є. Патон (голова) та ін. — К. : [б. в.], 2012. — 828, [4] с. — Тит. арк., парал. укр., рос., англ. Текст.: укр., рос. — Бібліогр. в кінці розділів. — ISBN 978-966-02-6503-5.
  • Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Т.6 : Історія природних вод. Кн. 1 : Водневисті мінерали / [редкол.: В. М. Шестопалов (голова) та ін.] / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Ін-т геол. наук НАН України ; ред. рада: Б. Є. Патон (голова) [та ін.]. — К. : [б. в.], 2012. — 754 с. : іл. — Тит. арк., парал. укр., рос., англ. Передм.: укр. Текст: рос. — ISBN 978-966-02-6545-5.
  • Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Т. 6 : Історія природних вод. Кн. 2 : Досвід гідрохімії і геохімії вод Землі. Статті. Коментарі / [редкол.: В. М. Шестопалов (голова) та ін.] / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Ін-т геол. наук НАН України ; ред. рада: Б. Є. Патон (голова) [та ін.]. — К. : [б. в.], 2012. — 757—1104 с. : іл. — Тит. арк., парал. укр., рос., англ. Текст: укр., рос. — Бібліогр.: с. 1082—1090. — ISBN 978-966-02-6546-2.
  • Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Т. 7 : Праці з геохімії та радіогеології. Кн. 1 / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т геохімії навколиш. середовища ; [уклад.: Е. В.  Соботович, В. В. Долін ; редкол.: Е. В.  Соботович та ін.]. — К. : [б. в.], 2012. — 824 с. : іл. — Тит. арк., парал. укр., рос., англ. ; текст: укр., рос. — Бібліогр. в тексті. — ISBN 978-966-02-6427-4.
  • Вибрані наукові праці академіка В.  І.  Вернадського. Т. 8 : Праці з історії, філософії та організації науки ; / голова ред. ради Б. Є. Патон, Коміс. з наук. спадщини акад. В.  І.  Вернадського, Центр дослідж. наук.-техн. потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України/ [голова редкол. Б. А. Маліцький ; уклад. А. С. Литвинко та ін., автори коментарів Г. А. Будзика, О. В. Букалов, В. І. Онопрієнко, та їн.]. — К. : Фенікс, 2012.  – 658 с. — Парал. тит. арк. укр., рос. та англ. мовами. — Текст: укр. та рос.   — ISBN 978-966-651-892-0. — ISBN 978-966-651-921-7.
  • Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Т. 9 : Володимир Іванович Вернадський. Щоденники (1917—1921) / НАН України, Коміс. з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Рос. акад. наук, Архів РАН ; [уклад.: С. М.  Кіржаєв та ін. ; редкол.: А. Г. Загородній та ін.]. — К. : [б. в.], 2011. — 660 с. — Тит. арк., парал. укр., рос., англ. ; текст: укр., рос. — ISBN 978-966-02-6586-8.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г Виноградов А. П. Вернадский Владимир Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1971. — Т. 4 : Брасос — Веш. — С. 536–537.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ а б в г д е ж и к л Колчинский Э. И. Владимир Иванович Вернадский (1863–1945), Vladimir I. Vernadsky (1863–1945) // Историко-биологические исследования — 2013. — Т. 5, вып. 3. — С. 90–93. — ISSN 2076-8176; 2500-1221
  5. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ CONOR.Sl
  8. ↑ Geltman D. V. Владимир Леонтьевич Комаров: краткий биографический очерк, Vladimir Leontyevich Komarov: a short biography // Историко-биологические исследования — 2020. — Vol. 12, Iss. 4. — P. 12–37. — ISSN 2076-8176; 2500-1221 — doi:10.24411/2076-8176-2020-14002
  9. ↑ а б Коваленко С. Д. Научно-организационная деятельность Cельскохозяйственного научного комитета Украины (1918–1927) по координации отраслевых исследований, The Ukranian Agricultural Scientifi c Committee (1918–1927) in Coordination of Scientifi c Research in Agriculture // Историко-биологические исследования — 2012. — Т. 4, вып. 3. — С. 64–78. — ISSN 2076-8176; 2500-1221
  10. ↑ Вернадський Володимир Іванович // Універсальний словник-енциклопедія / гол. ред. ради чл.-кор. НАНУ М. Попович. — 3-тє вид., перероб., доп. — К. : Всеувито. Новий друк. — 2003. — 1414 с.
  11. ↑ Honoring Vladimir Vernadsky: Russian-Ukrainian Scientist's 150th Year Wraps Up. web.archive.org. 3 лютого 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 30 червня 2019.
  12. ↑ Vladimir Ivanovich Vernadsky. European Geosciences Union (EGU) (брит.). Архів оригіналу за 23 жовтня 2021. Процитовано 30 червня 2019.
  13. ↑ http://www.nas.gov.ua/UA/PersonalSite/Pages/Biography.aspx?PersonID=0000001865 Біографія: Вернадський Володимир Іванович (12.03.1863-06.01.1945).— Офіційний сайт НАН України
  14. ↑ Тома, Леонід (2018). Володимир Вернадський (українська) . Харків: Фоліо. с. 119. ISBN 978-966-03-8233-6.
  15. ↑ Гирич, 1996, с. 735–756..
  16. ↑ Вернадський, Володимир Іванович (2011). Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Т. 9. Володимир Іванович Вернадський. Щоденники (1917-1921) / ред. : А. Г. Загородній, О. С. Онищенко, В. А. Смолій. Київ: НАН України, Комісія з наукової спадщини академіка В. І. Вернадського, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т історії України, РАН, Архів. с. 742 с.
  17. ↑ 12 Березня минуло 145 років з дня народження Володимира Вернадського [Архівовано 2021-01-16 у Wayback Machine.] // Слово Просвіти. — 24.03.2008.
  18. ↑ Володимир Іванович Вернадський — вчений, організатор науки, політик, публіцист // Україна ХХ  ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей. Випуск спеціальний / Ред. кол.: С. І. Білокінь, В. М. Даниленко (відп. ред.), О. В. Добржанський та інш. — К.: Інститут історії України НАН України, 2013. — Вип. 18. — 384 с.
  19. ↑ Google вшанував Володимира Вернадського, 12 березня 2013
  20. ↑ Інформація щодо перейменування вулиць, проспектів, провулків, інших об'єктів топоніміки міста Дніпропетровська, 26 листопада 2015. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 2 грудня 2015.
  21. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 липня 2017. Процитовано 11 грудня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  22. ↑ вулиця Вернадського · Харків, Харківська область, Україна, 61000. вулиця Вернадського · Харків, Харківська область, Україна, 61000 (uk-US) . Процитовано 13 лютого 2022.
  23. ↑ Як та чому перейменовують вулиці у Запоріжжі. Запорозька Січ. Процитовано 12 січня 2017.
  24. ↑ Коршак, Наталія (11 вересня 2023). Чи перейменують парк Горького та інші вулиці в Одесі: результати голосування. Суспільне. Архів оригіналу за 10 жовтня 2023. Процитовано 12 грудня 2023.
  25. ↑ Jamie Hyneman Joins Max Polyakov to Judge Best Hardware Startups at Vernadsky Challenge 2017. noosphereglobal.com (амер.). Процитовано 17 жовтня 2017.
  26. ↑ Національний банк упорядковує номінальний ряд банкнот і монет гривні
  27. ↑ 1000uah. 1000uah.bank.gov.ua. Архів оригіналу за 15 липня 2019. Процитовано 1 листопада 2019.
  28. ↑ Пам'ятна банкнота номіналом 1000 гривень зразка 2019 року до 30-річчя незалежності України. Процитовано 28 червня 2022 року.

Джерела

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вернадський_Володимир_Іванович&oldid=43950126