Басараб Ольга Михайлівна

українська громадська і політична діячка

О́льга Михайлівна Басара́б (Левицька) (1 вересня 1889, с. Підгороддя, Рогатинський повіт, Австро-Угорщина, нині Рогатинський район, Івано-Франківська область, Україна — 13 лютого 1924, м. Львів, Друга Польська Респубілка) — громадська діячка Галичини початку XX століття, організаторка благодійної діяльності, учасниця Українського жіночого союзу (Відень), Союзу Українок (Львів), Комітету допомоги пораненим і полоненим (Відень), Комітету допомоги цивільному населенню (Відень), дипломат УНР і ЗУНР.

Ольга Басараб (Левицька)
Basarab Olga.jpg
Ольга Левицька у скаутському однострої
Ім'я при народженні Ольга Левицька
Народилася 1 вересня 1889(1889-09-01)
с. Підгороддя, Рогатинський повіт Австро-Угорщина
Померла 13 лютого 1924(1924-02-13) (34 роки)
м. Львів, Польща
Поховання Янівський цвинтар
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
ЗУНР ЗУНР
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of Poland (1927–1980).svg Друга Польська Республіка
Національність українка
Місце проживання Львів
Діяльність політична діячка, лідерка спільноти
Галузь social engagementd[1] і Політична діяльність[1]
Alma mater Перемишлянський український інститут
Знання мов польська і українська[1]
Партія УВО
Конфесія УГКЦ
Рід Левицькі
Батько Михайло Левицький
Мати Сабіна Стрільбицька
Брати, сестри Северин Левицький
У шлюбі з Дмитро Басараб
Нагороди
  • Відзнака австро-угорської армії
  • Почесна срібна медаль Міжнародного товариства Червоного Хреста з військовою відзнакою
Герб

«Рогаля»

ЖиттєписРедагувати

РодинаРедагувати

Ольга Левицька народилася 1 вересня 1889 року у родині відомого громадського діяча Михайла Левицького (гербу Рогаля і Сабіни Стрільбицької гербу Сас. Мала старшу сестру Іванну та молодшого брата Северина. Рано втратили батьків (1902-го помер батько, 1904 року мати).

ОсвітаРедагувати

Навчалася в приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері (Сілезія), ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі (1902—1909) та однорічних курсах у Віденській торговій академії[de]. З 1910 року працювала в страховому товаристві «Дністер», Земельному іпотечному банку. У 1910—1911 роках викладала у торговій школі та водночас проходила практику в Українському Кредитовому Союзі у Тернополі.[2]

ОдруженняРедагувати

10 жовтня 1914 року одружилася з українцем із Буковини, студентом «Львівської Політехніки» Дмитром Басарабом. Молодята повінчалися в церкві святої Варвари у Відні.

Їхнє знайомство відбулось ще під час перебування у Перемишлі, де Дмитро навчався у гімназії. Пізніше, вже студентом-політехніком, Дмитро освідчився їй у коханні. Він займався громадською діяльністю, очолював студентську організацію «Основа», активно долучався до дебатів, на яких обговорювались теми національно-визвольного руху поневолених народів Австро-Угорщини.

Невдовзі чоловік отримав повістку до війська і опинився на фронті, у чині молодшого офіцера австро-угорської армії. Менше, ніж через рік після одруження, 22 червня 1915 року Дмитро загинув на італійському фронті й був нагороджений посмертно Хрестом за Заслуги ІІІ класу Австро-Угорської імперії.

Суспільно-політична діяльністьРедагувати

Політичну кар'єру Ольга Басараб розпочала як працівниця уряду Євгена Петрушевича. Стала організатором 1 жіночої чоти Легіону УСС у Львові. У 1918—1923 роках Ольга Басараб працювала секретарем українського посольства у Фінляндії, бухгалтером посольства України у Відні, водночас була українською розвідницею. З метою збору військово-стратегічної та політичної інформації вона відвідувала Данію, Німеччину, Норвегію та інші держави. Провадила харитативну й просвітницьку діяльність у «Комітеті допомоги раненим і полоненим» у Відні та в «Комітеті допомоги цивільному населенню», за що відзначена міжнародною організацією Червоного Хреста. Член управи Українського жіночого союзу у Відні.

Після ліквідації дипломатичних представництв УНР 1923 року Ольга переїхала до Львова, де стала членом Головної управи філії Союзу українок у Львові, активно співпрацювала з Українською військовою організацією, була зв'язковою полковника Євгена Коновальця.

АрештРедагувати

Як член УВО О. Басараб була заарештована польською поліцією[pl]. О шостій годині ранку 9 лютого 1924 року до квартири, яку вона винаймала разом зі Стефанією Савицькою на вул. Виспянського (тепер — Вишенського), увірвалася польська поліція. Під час обшуку з шафи з-під одягу Ольги Басараб випадково випав пакунок. Жінка підняла його і притиснула до себе. Жест здався поліціянтам підозрілим. У пакунку виявили розвідувальні матеріали про дислокацію військових частин всієї польської армії й обох жінок було вирішено заарештувати. Їх звинуватили в шпигунстві водночас на користь ваймарської Німеччини та більшовицької України та ув'язнили в тюрмі по вул. Яховича, де Ольга Басараб провела три дні (нині — академіка Кучера № 5, де тепер розташовано РВВС Шевченківського району).

ЗагибельРедагувати

Під час жорстоких допитів, що їх проводив слідчий львівської в'язниці (Бригідки) Міхал Кайдан, Ольга відмовилася свідчити. Два останніх допити відбулися 12 лютого: перший провели відразу після обіду, другий, виснажливий, тривав з 9 вечора до 3 години ночі. На ранок 13 лютого Левицьку знайшли повішеною за нез'ясованих обставин на ґратах вікна камери № 7. Дослідження показали, що останні дні життя Ольга провела, зазнаючи страшних тортур, зокрема, на тілі були численні гематоми, сліди від катування електричним струмом, у жінки були вивернуті суглоби[3].

Завдяки агентам УВО у цій в'язниці не вдалося приховати факту смерті Ольги Басараб. Маніпуляції польської поліції спричинили масове обурення. Кампанію протесту розпочав «Союз українок» (Ольга була бухгалтером цього товариства) 20 лютого, акцію продовжили інші українські товариства Львова, Галичини й осередків еміграції. Голова українського клубу в Сеймі Республіки Польща Сергій Хруцький виступив з інтерпеляцією (депутатським запитом). Єврейський клуб узагалі вимагав створити спеціальну депутатську комісію для дослідження умов утримання в'язнів у польських в'язницях. Польська влада змушена була розпочати слідство.

26 лютого відбулася ексгумація тіла Ольги Басараб. Після розтину трупа загиблу перепоховали на Янівському цвинтарі за участі декількох тисяч львів'ян і кількасот поліціянтів. Очолили похоронну процесію десять священників. Домовину з тілом несли студенти. Після похорону відбулася масова демонстрація.

Серед лікарів, які проводили розтин, був єдиний українець — доктор Мар'ян Панчишин. Адвокатом родини загиблої був Степан Шухевич. Слідство у справі загибелі О. Басараб невдовзі припинили «за відсутністю складу злочину».

Похована на полі № 13 Янівського цвинтаря.

Нагороди та визнанняРедагувати

  1. За благодійну працю на фронтах Першої світової війни Ольга Басараб-Левицька нагороджена пам'ятною відзнакою австро-угорської армії (у 1917 році, з нагоди четвертої річниці Різдва);
  2.   почесною срібною медаллю Міжнародного товариства Червоного Хреста з військовою відзнакою (нім. Silberne Ehrenmedaille vom Roten Kreuz Österreich, на банті для жінок[4]), завіреною почесним головою Червоного Хреста ерцгерцогом Францом Сальваторе[ru].

Вшанування пам'ятіРедагувати

Вулиці, названі на її честьРедагувати

На честь О. Басараб-Левицької названо вулиці міст України, зокрема Львова, Луцька, Івано-Франківська, Стрия.

Організації, названі на її честьРедагувати

У літературіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Czech National Authority Database
  2. Б. Мельничук, Б. Пиндус. Басараб Ольга Михайлівна… — С. 88.
  3. Олександр Вітолін. Жінки в армії: 7 берегинь з багнетом й кулеметом. weekend.today. Вікенд. Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 26 січня 2022. 
  4. Адаменко Дмитрий (9 червня 2010). Почетное отличие Красного Креста. ah.milua.org (рос.). История государства Габсбургов. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 11 червня 2022. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати