Рогатинський повіт
| Округ | Бережанський (до 1867) |
| Коронний край | .svg){kind=small} Королівство Галичини та Володимирії
|
| Країна |  Австрійська імперія.svg){kind=small} Австро-Угорщина
|
| Центр | Рогатин |
| Створений | 1854 |
| Площа | 1131,94 км² (1880) |
| Населення | 85 132 (1880) |
| |
| Найбільші міста | Рогатин, Бурштин |
Рогатинський повіт — історична адміністративна одиниця на українських землях, що входила до складу Австро-Угорщини, Західно-Української Народної республіки, Польщі, УРСР і Третього Райху. Адміністративним центром повіту було місто Рогатин.
У складі Королівства Галичини та ВолодимиріїРедагувати
Утворений у 1854 р. У 1867 р. під час адміністративної реформи місцевого самоврядування розпорядженням міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини 23 січня 1867 року повіт збережений і збільшений.
У 1880 р. повіт поділявся на 93 кадастральні гміни, до складу повіту входило 105 поселень. Територія повіту поділялась між двома судовими округами-повітами (Рогатинський і Бурштинський).[1] 1 червня 1905 р. з судового повіту Бурштин виокремлено судовий повіт Більшівці.
Детальніше: Рогатинський повіт (Королівство Галичини та Володимирії).
ЗУНРРедагувати
Повітовим комісаром був адвокат д-р Михайло Воробець, його змінив Євстахій Миронович. Делегатом до УНРади був обраний Іван Сенчина (УРП).[2]
Повіт входив до Тернопільської військової області ЗУНР.
| Цей розділ потребує доповнення. (жовтень 2016) |
Під польською окупацієюРедагувати
| Рогатинський повіт | |
|---|---|
|
пол. Powiat rohatyński | |
|
| |
| Місто | Рогатин |
| Найбільше місто | Рогатин |
| Країна | .svg){kind=small} Польська Республіка
|
| Регіон | Станіславське воєводство |
| Гміни | 102 (1921), 14 (1934—1939) |
| Населення | |
| - повне | 127 300 (1931) |
| - густота | 111 |
| Площа | |
| - повна | 1 147 км² |
| Дата заснування | 1867 |
| Дата ліквідації | 17 січня 1940 |
| |
Включений до складу Станіславського воєводства Польщі після утворення воєводства у 1920 році на окупованих землях ЗУНР. До складу повіту входило 169 поселень (з них 3 міста, 99 сільських гмін, 67 фільварків) зі 21 763 житловими будинками. Загальна чисельність населення повіту складала 109 534 осіб (за даними перепису населення 1921 року), з них 79 127 — греко-католики, 21 827 — римо-католики, 8 420 — юдеї, 96 — інших визнань. Українці гуртувались у товариства «Просвіта», «Сільський господар»[3], «Січ», «Каменярі».
Зміни адміністративного поділуРедагувати
1 січня 1923 р. розпорядженням Ради Міністрів з розпарцельованого (розділеного) фільварку в Журові утворено нову самостійну адміністративну гміну Луковець Журівський.[4].
1 жовтня 1931 р. сільська гміна (самоврядна громада) Слобода Букачівська Рогатинського повіту ліквідована і її територію приєднано до сільської гміни Букачівці того ж повіту.[5].
1 липня 1934 р. частина забудови і земель села Залужжя загальною площею 244,6242 га передана до складу міста Рогатин.[6].
У відповідності до розпорядження міністра внутрішніх справ Польщі від 21 липня 1934 року «Про поділ повіту Рогатинського у воєводстві Станіславівському на сільські гміни», 1 серпня 1934 року в Рогатинському повіті були утворені об'єднані сільські ґміни з дотогочасних сільських ґмін.
Міста (Міські ґміни)Редагувати
- містечко Болшовце (Більшівці) — місто з 1934 р.
- містечко Бурштин — місто з 1934 р.
- м. Рогатин
Сільські ґміниРедагувати
Кількість:
1920—1923 рр. — 98
1923—1931 рр. — 99
1931—1934 рр. — 98
1934—1939 рр. — 11
* Виділено містечка, що були у складі сільських ґмін та не мали міських прав.
НаселенняРедагувати
Українці-грекокатолики становили 71 % населення повіту (1907).[7].
У 1939 році в повіті проживало 138 720 мешканців (101 280 українців-грекокатоликів — 73,01 %, 9 240 українців-латинників — 6,66 %, 15 025 поляків — 10,83 %, 3 400 польських колоністів міжвоєнного періоду — 2,45 %, 9 685 євреїв — 6,98 % і 90 німців та інших національностей — 0,06 %)[8].
У складі СРСРРедагувати
19 вересня 1939 року більшовицькі війська повністю зайняли територію повіту. 27 листопада 1939 р. повіт включений до складу новоутвореної Станіславської області. Як адміністративна одиниця повіт скасований у січні 1940 р. у зв'язку з поділом його території на 4 райони — кожен із кількох колишніх ґмін (Більшівцівський район — із ґмін Болшовце, Конкольнікі й Ліпіца Дольна, Бурштинський район — Бурштин і Конюшки, Рогатинський район — Рогатин, Подкамєнь і Пукув, Букачівський район — Букачовце, Журув і Кнігиніче).
Третій РайхРедагувати
Під час німецької окупації у 1941-1944 рр. Рогатинський повіт був відновлений як адміністративна одиниця Крайсгауптманшафту Бережани Дистрикту Галичина. Відновлений також був і поділ на гміни (волості). Після зайняття території повіту в липні 1944 р. Червоною армією був відновлений поділ на райони.
СучасністьРедагувати
В даний час на території Рогатинського повіту розташовані дві адміністративних одиниці Івано-Франківської області — Рогатинський та частково Галицький райони.
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ Rohatyński powiat // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1888. — Т. IX : Poźajście — Ruksze. (пол.)
- ↑ Олег ПАВЛИШИН. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД - ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ).
- ↑ Як на Прикарпатті сто років тому розвивалося сільське господарство? ФОТО. — «Вікна», 2019.11.14.
- ↑ Dz.U. 1922 nr. 101 poz. 926 (пол.)
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 4 sierpnia 1931 r. o zniesieniu gminy wiejskiej Słoboda Bukaczowiecka w powiecie rohatyńskim, województwie stanisławowskiem. (пол.)
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 25 czerwca 1934 r. wydane w porozumieniu z Ministrem Sprawiedliwości o zmianie granic miasta Rohatyna w powiecie rohatyńskim, województwie stanisławowskiem. Dz. U. 1934 nr. 56 poz. 499 (пол.)
- ↑ Українці. Частка у населенні повітів
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 69.
ДжерелаРедагувати
- Mielcarek A. Podziały terytorialno-administracyjne II Rzeczypospolitej w zakresie administracji zespolonej. — Warszawa: Neriton, 2008. — 231 s. — ISBN 978-83-7543-400-2. (пол.)