Букачівці

селище міського типу Рогатинського райну

Букачі́вці — селище міського типу, адміністративний центр Букачівської селищної об'єднаної територіальної громади, Івано-Франківського району, Івано-Франківської області.

смт Букачівці
Bukachevtsy pgt coa XIX.gif
Герб Букачівців
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Івано-Франківський район
Рада Букачівська селищна рада Букачівської СОТГ
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване
Перша згадка 1438
Магдебурзьке право 12 березня 1510.
Статус із 1940 року
Площа 3,5 км²
Населення 1251 (01.01.2018)[1]
Густота 357,4 осіб/км²
Поштовий індекс 77065
Телефонний код +380 3435
Географічні координати 49°15′30″ пн. ш. 24°29′50″ сх. д. / 49.25833° пн. ш. 24.49722° сх. д. / 49.25833; 24.49722Координати: 49°15′30″ пн. ш. 24°29′50″ сх. д. / 49.25833° пн. ш. 24.49722° сх. д. / 49.25833; 24.49722
Висота над рівнем моря 245 м
Водойма р. Свірж


Відстань
Найближча залізнична станція: Букачівці
До райцентру:
 - автошляхами: 51,1 км
До обл. центру:
 - залізницею: 51 км
 - автошляхами: 51,1 км
Селищна влада
Адреса 77065, Івано-Франківська обл., Іван-Франківський р-н, смт Букачівці, вул. Чорновола, 34
Голова селищної ради Вітер-Любиневич Олександра Іванівна
Вебсторінка [Букачівська селищна рада]
Карта
Букачівці. Карта розташування: Україна
Букачівці
Букачівці
Букачівці. Карта розташування: Івано-Франківська область
Букачівці
Букачівці

ГеографіяРедагувати

Розташоване на лівому березі Дністра, за 51 км від Івано-Франківська. Залізнична станція на лінії Львів-Чернівці. До складу Букачівської СОТГ входять наступні села : Букачівська Слобода, Витань, Посвірж, Козари, Колоколин, Чагрів, Чернів, Вишнів, Зруб, Журавенко, Луковець-Вишнівський та Луковець-Журівський. Букачівецький протопресвітеріат УГКЦ охоплює 21 парафію.[2]

ІсторіяРедагувати

Перша згадка в письмових джерелах про Букачівці датується у 1438 роком[3]. Ян Кола «Старший» (іноді зветься «Колюшко», підписувався «з Далеєва, Гринівців, Жовтанців»), галицький підкоморій 1455 р., (?—1472) гербу Юноша 1469 року під час ревізії королівщин пред'явив багато привілеїв з наданнями та записами сум, зокрема, 200 гривень від Короля Людовика на Букачівцях, Козарах, Вишневі, Молодинчому (Młodzieńce)[4].

12 березня 1510 року дідичі села Букачівці Станіслав та Вільбранд отримали від короля Сигізмунда Старого привілей на заснування однойменного містечка з магдебурзьким правом[5]. Торговий шлях Львів — Галич, що пролягав через місто, сприяв розвиткові торгівлі й ремесел. Можливо в цей час тут з'явилися і перші євреї[6]. Станом на 1765 рік тут існував єврейський кагал, було 327 євреїв[6].

У травні 1745 року тут "гостювали" опришки.

З печаток другої половини XIX ст. відомий старовинний герб Букачівців: постать Пресвятої Діви Марії з немовлям Ісусом, яка виходить із хмари.

Під впливом першої російської революції жителі селища у 1906 році взяли участь в аграрному страйку.

1 жовтня 1931 р. сільська гміна (самоврядна громада) Слобода Букачівська Рогатинського повіту Станіславського воєводства ліквідована і її територію приєднано до сільської гміни Букачівці того ж повіту[7].

У 1939 році в селі проживало 3850 мешканців (1170 українців, 1030 поляків, 450 польських колоністів, 50 латинників, 860 євреїв)[8]. Єврейське населення знищено під час Другої світової війни[6].

З грудня 1939 по 13 березня 1959 рік Букачівці — районний центр. З 1959 по 2020 рр. — центр Букачівської селищної ради, Рогатинського району, Іван-Франківської області.

29 березня 1944 року в цьому селі, угорські солдати розстріляли 18 українських селян тільки за те, що сімох їхніх товаришів по службі в цьому районі могли викрасти вояки УПА[9].

17 жовтня 1944 р. сотня «Ромка» здійснила наскок на райцентр.[10]

Збереглася синагога, документи свідчать, що її збудовано близько 1727 року, перебудовано біля 1797 року[6]. Після Другої світової війни її перебудували на цех пекарні[6]. Біля неї розміщено міську лазню — колишня міква[6].

Відомі людиРедагувати

  • проживає В. І. Котнюк — учасник громадянської війни в Іспанії.
  • Єжи Каліновський — дідич, проживав тут у великопанській резиденції.[11]
  • Джус Василь Богданович (1974—2019) — прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

УродженціРедагувати

  • Мазур Михайло Йосифович (нар. 4 травня 1955) — журналіст, письменник; заслужений журналіст України, секретар Івано-Франківської обласної організації НСЖУ[12]; автор фотовиставки «Букачівці — моя мала Батьківщина» та книги «Букачівці. Опільське містечко на берегах Свіржа», присвячених селу[13]

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. Букачівецький протопресвітеріат. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021. 
  3. Akta grodzkie i ziemskie [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.]… — Lwów, 1887. — T. XX — S. 32. — № 264—265.
  4. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich [Архівовано 31 грудня 2018 у Wayback Machine.]. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1907. — Cz. 1. — T. 10. — S. 345—346. (пол.)
  5. Matricularum Regni Poloniae Summaria. - pars.IV. vol.1. - №970. Архів оригіналу за 20 травня 2021. 
  6. а б в г д е Слободян, 2004, с. 213.
  7. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 4 sierpnia 1931 r. o zniesieniu gminy wiejskiej Słoboda Bukaczowiecka w powiecie rohatyńskim, województwie stanisławowskiem. [Архівовано 24 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  8. Кубійович В. Етнічні групи південно-західної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 66.
  9. Motyka Grzegorz. Ukraińska partyzantka, 1942—1960. — Warszawa, 2006. — s. 278-279
  10. Реабілітовані історією. ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ. Книга перша. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2004. — С. 28. — [Архівовано 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.] ISBN 966-8090-63-2
  11. Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 56. (пол.)
  12. Спілка єднає не внесками, а цікавими справами, – Михайло Мазур. НСЖУ, 08/05/2020. Архів оригіналу за 14 липня 2020. Процитовано 11 липня 2020. 
  13. Михайло Мазур присвятив фотовиставку своїй малій батьківщині. Курс, 22.08, 2014. Архів оригіналу за 12 липня 2020. Процитовано 11 липня 2020. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати