Відкрити головне меню

Савицька Стефанія
SavyckaSt.jpg
Народилася 15 липня 1891(1891-07-15)
м. Перемишль
Померла 15 липня 1977(1977-07-15) (86 років)
Торонто, Канада
Громадянство ЗУНР ЗУНР
Польща Польща
Flag of Ukraine.svg Українська держава (1941)
УРСР
Канада Канада
Національність українка
Діяльність економіст
Відомий завдяки українська громадська діячка, активістка жіночого руху.
Родичі Батьки: Ілля і Катерина
У шлюбі з Михайло Матчак

Стефа́нія Сави́цька-Матча́к (15 липня 1891, Перемишль  — 15 липня 1977, Торонто)  — українська громадська діячка, активістка жіночого руху, економіст.

Зміст

ОсвітаРедагувати

Стефанія Савицька народилася у Перемишлі в сім'ї дрібних міщан Іллі та Катерини (з дому Сарабай) Савицьких.

Початкову освіту здобула в народній школі. З 1903 р. по 1909 р. вчилася в ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі. Уже в перший рік навчання потоваришувала з Ольгою Левицькою (Басараб). Після закінчення ліцею вони разом навчалися на однорічних торговельних курсах при приватній академії у Відні (у той час жінок в Австрії не допускали до навчання у державній Торговельній академії). Тут запізналися зі студентами Віденського університету Дмитром Донцовим, Остапом Грицаєм, Никифором Гірняком та іншими. Перебування у австрійській столиці — культурному й політичному центрі імперії, спілкування з інтелектуальним товариством духовно збагатило С. Савицьку.

Громадське діяльністьРедагувати

Після повернення до Львова вона працювала в банку, стала членом «Просвіти», «Жіночої Громади», брала активну участь в українському державному будівництві. Разом з Ольгою Басараб мешкала на квартирі на вул. Висп'янського (тепер Вишенського), 34. 25 листопада 1918 року була заарештована польською поліцією, сиділа у в'язниці. Після звільнення виїхала до Австрії, де взяла участь у заснуванні Українського Жіночого Союзу. 1921 року повернулася до Львова, де стала працювати бухгалтером у нафтовій компанії «Прем'єр». Брала участь у підготовці та проведенні Всеукраїнського Жіночого з'їзду, який відбувся у Львові 21 — 22 грудня 1921 року. З'їзд об'єднав розрізнені українські жіночі товариства в «Союзі Українок» (СУ). С. Савицька була обрана до Головного Виділу та Надзірної Ради СУ. Метою СУ була активізація жінок, піднесення їхнього освітньо-кваліфікаційного рівня, суспільно-харитативна праця тощо. У рамках цієї діяльності СУ у 1922 році С. Савицька стала співзасновницею кооперативи домашнього промислу «Українське Народне Мистецтво» (УНМ). Кооператива змогла об'єднати відомих майстринь народного мистецтва та домогосподарства, забезпечити збут їхньої продукції, готувати їм талановиту заміну, пропагувати вироби мистецького промислу на численних виставках, в тому числі й міжнародних.

АрештРедагувати

Коли в липні 1923 року до Львова повернулася Ольга Басараб, то Савицька запросила її знову замешкати разом в квартирі на вул. Висп'янського 34. Басараб почала працювати бухгалтером в Головній Управі львівської філії СУ, продовжуючи активну співпрацю з Українською Військовою Організацією. О 6-й ранку 9 лютого 1924 року польські поліцаї увірвалися до їх квартири, де під час обшуку виявили та вилучили тексти зібраної О. Басараб розвідувальної інформації та заарештували обох жінок. Їх звинуватили в шпигунстві водночас на користь Німеччини та більшовицької України й ув'язнили у тюрмі. Після інтенсивних допитів уранці 13 лютого Ольгу Басараб знайшли повішеною за нез'ясованих обставин на вишитому рушнику на ґратах вікна камери. Завдяки агентам УВО у в'язниці поліції, яка намагалася приховати смерть Ольги Басараб, не вдалося цього зробити. СУ розпочав активну кампанію протесту, яку підхопили і продовжили інші українські товариства Галичини й осередків еміграції.

 
Тюремна знимка С. Савицької, 1924 р.

С. Савицька була випущена з в'язниці лише в листопаді 1924 року. Вона стала почесним членом СУ, знову була обрана до Головного Виділу СУ, на прохання якого стала діловодом кооперативи УНМ. Зміцнюючи економічне становище кооперативи, доклала чимало зусиль до заснування журналу «Нова хата», який пропагував народні мистецтво та промисли.

У 1931 році одружилася з Михайлом Матчаком — визначним військовим і політичним діячем, співзасновником УВО, публіцистом та книговидавцем.

Під час першої радянської окупації в 1939—1941 рр. їм вдалося уникнути репресій. С.Савицька продовжувала працювати інженером-плановиком у нафтовій компанії «Прем'єр». Під час війни працювала бухгалтером в кооперативі УНМ. У 1944 році разом з чоловіком виїхала до Австрії.

7 лютого 1947 агенти НКВС викрадають її чоловіка з англійської зони Відня і літаком перевозять до Києва, де його «за зраду батьківщини» засуджують до 25-річного ув'язнення.

ЕміграціяРедагувати

С. Савицькій вдалося емігрувати до США, де вона працювала бухгалтером в українській кооперативі «Базар» (Філадельфія), адміністратором журналу товариства «Союз Українок Америки» «Наше життя», в канцелярії товариства.

Коли С. Савицька довідалася про звільнення у 1956 році чоловіка з концентраційного табору, вона розпочала боротьбу за його повернення до Відня, звідки його викрали. Завдяки її старанням уряд Австрії надав йому громадянство. Але це не допомогло визволити її чоловіка. Як не допомогли Міжнародний Комітет Червоного Хреста та інтервенція Елеонори Рузвельт, дружини Франкліна Рузвельта. Матчак Михайло помер у 1958 році в домі інвалідів в Зубнові біля селища Потьма, Мордовія в Росії.

Останні роки життя С.Савицька прожила в Торонто (Канада) під опікою своєї родички Євгенії Савицької-Вербицької. Померла на 86-у році життя у 1977 році.

ДжерелаРедагувати