Іваничук Роман Іванович
Роман Іванович Іваничук | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Роман Іванович Іваничук | |||||||
![]() Роман Іванович Іваничук, вересень 2008 | |||||||
Ім'я при народженні | Роман Іванович Іваничук | ||||||
Народився |
27 травня 1929[1] Трач, Косівський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка | ||||||
Помер |
17 вересня 2016[1] (87 років) Львів, Львівська область, Україна | ||||||
Поховання | |||||||
Країна |
![]() ![]() ![]() | ||||||
Національність | українець | ||||||
Діяльність | прозаїк | ||||||
Сфера роботи | література[2] | ||||||
Alma mater | ЛНУ імені Івана Франка | ||||||
Мова творів | українська | ||||||
Роки активності | 1954—2016 | ||||||
Напрямок | Історична і філософська проза | ||||||
Жанр | Історичні роман і повість, новели та оповідання, есеї | ||||||
Членство | СП СРСР і НСПУ | ||||||
Партія | КПРС[3] | ||||||
Нагороди |
| ||||||
Премії |
| ||||||
Звання |
![]() | ||||||
| |||||||
![]() | |||||||
![]() |
Рома́н Іва́нович Іваничу́к (27 травня 1929, Трач, Косівський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка — 17 вересня 2016, Львів, Львівська область, Україна) — український письменник, політичний та громадський діяч, один із організаторів Товариства української мови ім. Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України (з 1960), народний депутат України І-го скликання (1990–1994). Заслужений працівник культури України.
Лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка, Літературної премії імені Андрія Головка, премії ім. Мазепи. Герой України (2009).
Життєпис Редагувати
Народився 27 травня 1929 року в родині вчителя села Трач, тепер Косівський район, Івано-Франківська область, Україна. Його стрийко — Михайло Іваничук, учений-геоморфолог, вояк Легіону УСС та УГА. Удома в батька була велика бібліотека, тому з дитинства Роман багато читав.
Навчався в початковій школі в рідному селі, з 1942 року в Коломийській гімназії, перетвореній після більшовицької окупації на Коломийську СШ № 1, яку закінчив у 1947 р. На бажання батька вступив на геологічний факультет Львівського університету, але покинув його, оскільки прагнув здобути філологічну освіту. Один рік пропрацював учителем початкової школи в рідному селі.
У 1948 р. знову вступив до Львівського університету на філологічний факультет (українську філологію), але через те, що не хотів йти до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, на нього написали донос, і в 1949 р. Романа Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність».
Відслужив три роки в армії (в Азербайджанській РСР) і в 1953 р. поновився у Львівському університеті.
У 1954 р. у студентському альманасі Львівського університету опублікував свою першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріла критика.
По закінченні у 1957 р. Львівського університету поїхав працювати учителем української мови і літератури у селище Щирець Львівської області. Продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.
У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.
У 1961 році переїхав до Львова. Від 1963 року працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (до 1990 р.).
В цей період виходять збірки новел Р. Іваничука «Не рубайте ясенів» (1961), «Під склепінням храму» (1961), «Тополина заметіль» (1965). У 1968 році вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.
У зв'язку з нагінками Р. Іваничук зосереджується на історичній прозі. Тему наступного роману «Черлене вино» — про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431—1432 роках у ході так званих «Воєн Свидригайла» — підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Роман вийшов друком у 1977 році. Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова. За ним з'явився роман «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI — початку XVII ст. у Львові. Обидва стали популярними. За роман «Манускрипт з вулиці Руської» Р. Іваничук у 1979 р. отримав премію ім. А. В. Головка. У третьому «львівському романі» «Вода з каменю» (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича. Наступний роман «Четвертий вимір» (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора. За них у 1985 р. автор удостоївся Державної премії УРСР ім. Т. Т. Шевченка. Після цього вийшов історичний роман «Шрами на скалі» (1987) про стосунки Івана Франка з письменниками угрупування Молодої музи.
У період Перебудови бере активну участь у національно-визвольному русі. У червні 1988 року на пропозицію Ігоря Мельника погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови. У 1990 р. Роман Іваничук завідував відділом прози журналу «Дзвін». Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.
Помер на 88-му році життя, вранці 17 вересня 2016 року у Львові[4][5]. Президент Петро Порошенко висловив співчуття рідним та близьким[6].
Був похований 19 вересня в одній могилі зі своєю першою дружиною Софією на 3 полі Личаківського цвинтаря у Львові.
Нагороди та премії Редагувати
- Звання Герой України з врученням ордена Держави (16 січня 2009) — за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження Української держави, плідну літературну і громадську діяльність[7]
- Орден «За заслуги» II ст. (29 вересня 2006) — за значний особистий внесок у соціально-економічний і духовний розвиток Львова та з нагоди 750-річчя заснування міста[8]
- Орден «За заслуги» III ст. (8 грудня 1998) — за вагомий особистий внесок у збагачення національної культурної спадщини України, вагомі творчі здобутки і активну громадську діяльність[9]
- Заслужений працівник культури України (3 грудня 1993)[10]
- Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)[11]
- Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу[12]
Роман Іваничук — лауреат Літературної премії ім. А. Головка (1979)[13], премії ім. І. Мазепи (1999).
Творчість Редагувати
У доробку письменника двадцять історичних романів, якими він намагається заповнити білі плями в нашій історії. Його твори перекладені, зокрема, французькою, російською та іншими мовами.
Твори Редагувати
- збірка новел «Прут несе кригу» (др. 1958);
- збірка новел «Не рубайте ясенів» (1961);
- збірка новел «Під склепінням храму» (1961);
- роман-трилогія «Край битого шляху» (1962(1964));
- збірка новел «Тополина заметіль» (1965);
- роман «Мальви» (написаний 1965—1967; друк. 1968); виданий вдруге під назвою «Яничари»;
- збірка новел «Дім на горі» (1969);
- збірка новел «Сиві ночі» (1975);
- повість «Місто» (написаний 1972—1975; др. 1977);
- роман «Черлене вино» (написаний 1974—1976; др. 1977);
- роман «Манускрипт з вулиці Руської» (написаний 1976—1978; др. 1979);
- збірка новел «На перевалі» (1980);
- роман «Вода з каменю» (написаний 1978—1981; др. 1982);
- роман «Саксаул у пісках»;
- роман «Четвертий вимір» (написаний 1980—1984; др. 1984);
- повість «Сьоме небо» (1985) — продовження повісті «Місто»;
- роман «Шрами на скалі» (написаний 1984—1986 др. 1987);
- роман «Журавлиний крик» (написаний 1968; др. 1988);
- роман «Бо війна війною» (др. в журналі «Жовтень» у 1989; окремим виданням у 1991);
- роман «Орда» (др. 1992);
- роман «Ренегат»;
- роман «Євангеліє від Томи»;
- автобіографічна книга «Благослови, душе моя, Господа…» (1993);
- спогади «Дороги вольні і невольні» (1999);
- роман «Вогненні стовпи» (2006);
- роман «Через перевал» (2008);
- роман «Хресна проща» (2011);
- роман «Торговиця» (2012);
- роман «Генерали імперії»;
- роман «Країна Ірредента» (Львів, 2007);
- роман «Злодії та Апостоли» (Львів—Коломия, 2003—2004)
Примітки Редагувати
- ↑ а б National Library of Israel Names and Subjects Authority File
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ http://web.archive.org/web/20170208180329/http://zbruc.eu/node/26557
- ↑ Помер український письменник Роман Іваничук. ukranews.com. Українські новини. 17 вересня 2016. Архів оригіналу за 18 вересня 2016.
- ↑ Помер 87-річний письменник Роман Іваничук. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 17 вересня 2016.
- ↑ Порошенко висловив співчуття. Архів оригіналу за 23 жовтня 2016. Процитовано 18 вересня 2016.
- ↑ Указ Президента України № 27/2009 від 16 січня 2009 року «Про присвоєння Р. Іваничуку звання Герой України»
- ↑ Указ Президента України № 793/2006 від 29 вересня 2006 року «Про нагородження працівників підприємств, установ та організацій міста Львова»
- ↑ Указ Президента України № 1337/98 від 8 грудня 1998 року «Про відзначення нагородами України активістів Всеукраїнського товариства „Просвіта“ імені Тараса Шевченка»
- ↑ Указ Президента України № 575/93 від 3 грудня 1993 року «Про присвоєння почесних звань України діячам Всеукраїнського товариства „Просвіта“ імені Т. Г. Шевченка»
- ↑ Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю „20 років незалежності України“». Архів оригіналу за 30 листопада 2012. Процитовано 23 серпня 2011.
- ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України – ювілейною медаллю "25 років незалежності України"»
- ↑ Журнал перець 1980 06. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 9 травня 2022. Процитовано 11 квітня 2021.
Джерела Редагувати
- Бартко О. А. Іваничук Роман Іванович [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. — Т. 11 : Зор — Как. — С. 78. — ISBN 978-966-02-6092-4.
- Герасимова Г. П. Іваничук Роман Іванович [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 398. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- Дончик В. Г., Бойко Л. С. та ін. Роман Іваничук // Історія української літератури ХХ століття // у двох книгах, кн. 2. — К. : Либідь, 1995. — С. 344—350.
Посилання Редагувати
- Іваничук Роман Іванович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. — Т.3: І—Л : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2013. — С. 55.
- Біографія і твори Романа Іваничука на «Українському Центрі» [Архівовано 19 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Життя та творчість Романа Іваничука на сайті Бібліотеки української літератури [Архівовано 22 вересня 2013 у Wayback Machine.]
- Іваничук Роман Іванович // Сайт «Герої України» [Архівовано 3 лютого 2018 у Wayback Machine.]
- Письменник Роман Іваничук: Література — це храм, а не дім розпусти
- Роман Іваничук: Не хочу працювати на комп'ютері. Моя думка скрапує з кінчика чорнильної ручки [Архівовано 5 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Роман Іваничук: Щоб здобути незалежність, мусимо пройти Хресну прощу [Архівовано 14 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- Роман Іваничук: Коли на кожній сторінці книжки матюк, то це не література, це — бордель[недоступне посилання]
- Меч і мисль: творчість Романа Іваничука у національних вимірах української культури. Збірник наук. пр. [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.]