Щирець

місто (екс-смт), Львівський район, Україна

Щире́ць — селище в Україні, у Львівському районі Львівської області. Адміністративний центр Щирецької селищної громади.

Селище Щирець
Герб Щирця
Вигляд на Щирець з Золотої Гори восени
Вигляд на Щирець з Золотої Гори восени
Вигляд на Щирець з Золотої Гори восени
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Львівський район
Громада Щирецька селищна громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засновано 1113
Перша згадка 1125
Магдебурзьке право 1397
Статус із 2024 року
Площа 2.49 км²
Населення 5764 (01.01.2017)[1]
Густота 2302,4 осіб/км²;
Поштовий індекс 81160
Телефонний код +380 3230
Географічні координати 49°39′04″ пн. ш. 23°51′21″ сх. д. / 49.65111° пн. ш. 23.85583° сх. д. / 49.65111; 23.85583Координати: 49°39′04″ пн. ш. 23°51′21″ сх. д. / 49.65111° пн. ш. 23.85583° сх. д. / 49.65111; 23.85583
Водойма річка Щирка,
озера: Княжна, Безодня, Щирецьке, Заповідник, Горішнє, Кольонівське


Відстань
Найближча залізнична станція: Щирець I, Щирець II
До райцентру:
 - автошляхами: 12 км
До обл. центру:
 - залізницею: 24 км
 - автошляхами: 28 км
Селищна влада
Адреса 81160, Львівська область, Львівський район, смт Щирець
Карта
Щирець. Карта розташування: Україна
Щирець
Щирець
Щирець. Карта розташування: Львівська область
Щирець
Щирець
Мапа

Щирець у Вікісховищі

Засноване 1113 р. На території поселення існувала німецька колонія Розенберг[2].

Географія ред.

Щирець розташований в Опіллі на правому березі річки Щирець, притоки Дністра, за 25 км на південний захід від Львова на залізничній лінії Львів — Стрий — Чоп.

Історія ред.

Про Щирець уперше згадується в літописі під 1113 роком (за іншими даними — 1125) як про руське поселення.

Стародавній Щирець містився на невисокому, пласкому пагорбі (тепер тут центральна площа Щирця). Місто зі всіх боків було оточене мурами, підступитись до яких було доволі важко: з західного боку пагорба протікав (і нині протікає) невеликий струмок, який впадав у інший, більший струмок (притока річки Щирки), що проходив з південного боку пагорба, а зі сходу була річка Щирка. Щоб утруднити доступ до стін, на струмках зводили греблі. Отже місто з трьох боків оточували водні перепони і болота. Лише з півночі не існувало таких перепон, тому там було вирито глибокий рів (тепер тут проходить дорога на сусіднє село Піски).

1241 — Щирець знищений монгольським військом.

1391 — Ян з Тарнова, воєвода сандомирський і староста руський[3], посприяв створенню в Щирці римо-католицької парафії.

1397 — польський король Владислав II Ягайло надав містові магдебурзьке право.

1516 — Щирець спалений і знищений татарами.

13 листопада 1509 року король Сигізмунд I Старий у Львові видав привілей, за яким Щирець повторно отримував магдебурзьке право та дотацію. Причиною цього було знищення міських привілеїв.[4]

У податковому реєстрі 1515 року в місті документується піп (отже, уже тоді була церква) і міський млин[5].

У 1516 році король знову видав привілей для міста, яке перед цим спалили татари: Щирець на 8 років звільнявся від данин і поборів.[4]

XVI—XVII  ст. — місто кілька разів руйнують татари.

В червні 1594 року король Сигізмунд ІІІ Ваза в Стокгольмі видав привілей, за яким війтівство в Щирці отримав Себастьян Собеський.[6]

1621 — Щирець спалений татарами.

1638 — місто постраждало від великої пожежі, про що згадано у Львівському літописі: «В тім же року 1638 весна було барзо сухая, не хотіл дощ падати… Радимно вшистко вигоріло, Яворув, Тишовці, Щирець міста погоріли…»[7]. Приблизно того ж часу місто вславилося виробництвом гіпсу та вапна.

1645 — з Щирецького ключа на хоругви князя Вишневецького і частини німецьких найманців з королівської гвардії, крім встановленої норми, було забрано продуктів ще на 10 389 флоринів.

1648—1654 — жителі Щирця брали участь у визвольній війні українського народу, особливо в період, коли військо Богдана Хмельницького підійшло під Львів.

1662 — зазначено, що через постій військового обозу в Щирці під час польсько-шведської війни жителі його зовсім розорені, більшість ланів не засіваються.

У складі імперії Габсбурґів ред.

 
Щирець на початку ХХ ст.

1772 — після першого поділу Польщі місто ввійшло до складу володінь Габсбурґів (того часу належало родині Потоцьких).

Станом на 1808 у колонії Розенберґ мешкали 54 протестанти[8].

XIX ст.— у Щирці діяли каменярня та фабрика гіпсу.

1873 — через Щирець прокладено «залізницю Ерцгерцога Альбрехта», яка з'єднала міста Львів і Стрий.

1888 — у Щирці створили першу в Галичині філію Руського педагогічного товариства (згодом т-во «Рідна школа»).

3 березня 1918 в місті відбулось «свято державності та миру» (віче на підтримку дій уряду Української Народної Республіки), в якому взяли участь близько 10 000 осіб[9].

Західноукраїнська Народна Республіка ред.

1 листопада 1918 в місті та повіті Щирець було встановлено владу ЗУНР. Того дня щирецький військовий комісар ЗУНР Василь Тибінка звітував, що 200 українських вояків перебрали владу в місті, 30 стрільців під командуванням хорунжого Миколи Опоки скеровані до Львова[10].

Щирець став центром сформованої в листопаді групи «Південь ІІ» або як ще її називають група «Щирець». До кінця грудня її командантом був Констянтин Слюсарчук. А сама група розміщувалася на становищах Дубової Долини біля Любеня Великого. З січня тут вже розташовувався один з прифронтових штабів 7-ї Стрийської бригади (пізніше Львівської) на чолі з отаманом Альфредом Бізанцом.

17 травня 1919 місто було захоплене польськими військами після удару груп полковника В.Сікорського та генерала В.Єнджеєвського на позиції 7-ї Львівської бригади УГА[11].

ІІ Річ Посполита ред.

27 березня 1934 р. Щирець отримав статус міста[12]. Тоді в ньому проживало приблизно 1500 осіб.

 
Вірш на пошану замордуваних НКВС 26 мешканців Щирця та довколишніх сіл Лани, Хоросно, Піски, Гуменець, Красів, Добряни, Сердиця.

Друга світова війна ред.

Важких втрат зазнав Щирець під час Другої світової війни. В ніч проти 27 червня 1941, напередодні вступу гітлерівських військ, під гуркіт трактора НКВД замордувало 26 мешканців Щирця та довколишніх сіл Лани, Хоросно, Піски, Гуменець, Красів, Добряни, Сердиця[13]. 7 липня 1941 знайдені тіла були перепоховані громадськістю на Горішньому кладовищі Щирця.

Під час німецької окупації майже все єврейське населення Щирця вивезене до табору смерті в Белжцю і там знищене.

Після війни ред.

За радянських часів Щирець деякий час (1939—1941, з 1944 до початку 1960-х рр.) був районним центром (згодом територію Щирецького району приєднали до Пустомитівського).

Оскільки селище розташоване відносно близько до Львова, воно вважається перспективним і тут активно розбудовують «приватний сектор».

Населення ред.

У 1880 році в Щирці мешкало 1754 особи: 1385 євреїв, 103 німці, 183 поляки та 112 українців. 1900 року було 1730 мешканців: 1324 євреї, 166 греко-католиків, 138 римо-католиків та 102 особи інших віросповідань. 1910 року — 1614 мешканців: 1264 євреї, 165 українців, 113 поляків, 62 німці.

У 2001 році було 5496 мешканців. Склад населення в селищі за рідними мовами у 2001 році був таким:

Мова Число ос. Відсоток
українська 5 394 98,14
польська 56 1,02
російська 35 0,64
молдовська 5 0,09
білоруська 4 0,07
вірменська 1 0,02
інші мови 1 0,02

Економіка ред.

Виробництво будівельних матеріалів (гіпсовий завод).

В смт Щирець є одна ЗОШ та Ліцей імені Героя України Богдана Ільківа.

Пам'ятки архітектури ред.

Щирець відомий визначними архітектурними пам'ятками:

Музей пам'яті жертв сталінських репресій ред.

Персоналії ред.

Уродженці ред.

Пов'язані зі Щирцем ред.

Поховані ред.

  • Клим Олег Іванович — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни, адвокат. Загинув під горою Карачун від крововтрати внаслідок попадання осколку артилерійської міни.

Старости ред.

Див. Категорія:Щирецькі старости

Світлини ред.

Див. також ред.

Німецькі колонії Львівського повіту

Примітки ред.

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Олешко О., Петришин Г. Поява і господарська діяльність німецьких поселенців на Галичині та архітектурна специфіка німецьких колоній. — Львів
  3. Родовід Тарновських [Архівовано 19 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  4. а б Szczerzec… — S. 852.
  5. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 153 — Warszawa : Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  6. Henryk Gmiterek. Sobieski Sebastian h. Janina (ok. 1552—1615) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 2000. — Polska Akademia Nauk, PAU. — Tom XXXIX/4, zeszyt 163. — S. 509. (пол.)
  7. Львівський літопис і Острозький літописець. — К., 1970. — С. 119.
  8. Монолатій І. (упорядкування, передмова). Німецькі колонії Галичини у таблицях. Довідник. — Коломия, 2000. — С. 16, табл. № 1.
  9. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 23.
  10. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 37.
  11. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 185.
  12. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 27 marca 1934 r. o podniesieniu niektórych miasteczek w województwie lwowskiem do rzędu miast, objętych ustawą gminną z 1889 r. [Архівовано 17 вересня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
  13. Свідчення про вбивство енкаведистами мешканців Щирця й околиць. Архів оригіналу за 26 червня 2014. Процитовано 2 травня 2014.
  14. Hieronim E. Wyczawski. Pirawski (Piravius) Tomasz (ok. 1568—1625) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1981. — Tom XXVI/…. — Zeszyt 11…. — S. 538. (пол.)

Джерела ред.

Посилання ред.