Відкрити головне меню

Явора

село в Турківському районі Львівської області України

Явора — (старі назви — Явора Верхня, Явора Долішня, Явори) село в Україні, в Турківському районі Львівської області. Населення становить 1332 осіб. Орган місцевого самоврядування — Явірська сільська рада[1], до якої також належать села Мала Волосянка і Стоділка.

село Явора
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Турківський район
Рада/громада Явірська сільська рада
Код КОАТУУ 4625587801
Основні дані
Засноване 1431
Населення 1332
Площа км²
Густота населення 666 осіб/км²
Поштовий індекс 82522
Телефонний код +380 3269
Географічні дані
Географічні координати 49°11′38″ пн. ш. 23°04′06″ сх. д. / 49.19389° пн. ш. 23.06833° сх. д. / 49.19389; 23.06833Координати: 49°11′38″ пн. ш. 23°04′06″ сх. д. / 49.19389° пн. ш. 23.06833° сх. д. / 49.19389; 23.06833
Середня висота
над рівнем моря
552 м
Водойми Стрий
Місцева влада
Адреса ради 82522, Львівська обл., Турківський р-н, с.Явора , тел. 3-91-17
Карта
Явора. Карта розташування: Україна
Явора
Явора
Явора. Карта розташування: Львівська область
Явора
Явора
Явора. Карта розташування: Турківський район
Явора
Явора
Мапа

Зміст

ГеографіяРедагувати

Село розташоване в Українських Карпатах, на березі річки Стрий, поруч з райцентром Турка, всього за 4 кілометри від нього. Через село пролягає автодорога Т1402, яка зв'язує Турківський район з Трускавцем, Бориславом і трасою Е 471 у Миколаївському районі, біля села Пісочна.Також від села починається невелика автодорога, яка зв'язує Малу і Велику Волосянки з трасою Н 13. Навколо села — одразу дві залізничні станції Бойківська та «Явора».

ІсторіяРедагувати

Файл:Yavora.JPG
Селянська хата у Яворі

Село було засноване в XIII столітті. Заклали його на місці непрохідних яворових лісів відважні люди, які героїчно захищали свою землю від ворога. У цьому нас переконують зображення мучеників-воїнів (початок 13 ст.) на звороті ікони Івана Златоуста. Колись тут була фортеця Собань, яка захищала від розбійницьких нападів торговельний шлях з Угорщини на Самбір і Львів, відомий як «Руська путь»[2].

1349 р. — Галичина була захоплена Польським королівством. А тутешні землі увійшли до складу Самбірського повіту, Руського воєводства[3][4].

Перша письмова згадка про село Явора припадає на 1431 р[5]. Саме тоді польський король Ягайло надав привілей за військові заслуги угорському графові Іванові Волоху та його синам — Занкові, Ходку, Іванкові на землі в Турківщині. Один з його синів — Занко — осів у Яворі, започаткувавши тут шляхетcький рід Яворських[6].

Яворські мали придомки: Бальович, Бобрович, Цибович, Червакович, Дубін, Фаєвич, Гольдич, Горошкевич, Юсипович, Ігнацевич, Косачевич, Котарбович, Леневич, Ліскович, Мартич, Острашевич, Петрусевич, Перкевич, Пішкович, Романович, Зубович, Шустійович та інші[7].

1772 р. — Галичину захопила Австрійська імперія, а село увійшло до складу Самбірського циркулу Королівства Галичини і Лодомерії, а з 1856 р. — до Турецького повіту[8].

Після закінчення Першої світової війни у 1918 р., Австро-Угорська імперія розпалась. В листопаді 1918 р. на західноукраїнських землях постала ЗУНР, на яку відразу напала Польща[9]. Село підпорядковувалось Самбірському військовому округу, Львівської області[10].

До кінця липня 1919 р. полякам (за допомогою прибулої з Франції Армії Галлера) вдалось захопити територію Галичини. Явора, відоповідо до нового адміністративного поділу, увійшло у 1920 р. до Турчанського повіту, Львівського воєводства[11].

У 1930-х Явора була одним із центрів КПЗУ. Спершу 1931 року вони надавали допомогу страйкарям лісопильні в Турці, а 1932-го поліція заарештовала 12 селян-комуністів, з них 7 осіб засуджено у Самборі до тюремного ув'язнення[12].

Вересень 1939 р. — СРСР анексував Галичину. Село 17 січня 1940 р. було включене до Турківського району Дрогобицької області УРСР[13].

У межах примусової колективізації радянські окупанти 1940-го організували в селі колгосп імені Леніна. Правда, проіснував він до того часу, коли у село увійшли інші — німецькі окупанти.

Червень 1941 р. — Німеччина напала на СРСР, захопивши українські землі. Село перебувало у складі Дистрикту Галичина, який був включений до Польського генерал-губернаторства[14]. У вересні 1944 р. село було звіленне від німецьких окупантів, увійшовши до складу спершу Дрогобицької, а потім до Львіської області УРСР[15].

Під час Радянсько-німецької війни в Червону Армію пішло 278 односельчан, з них 62 — загинули смертю хоробрих, 62 — нагороджені орденами і медалями[16].

На початку 1960-х років у селі було збудовано Явірську гідроелектростанцію[17].

У 1967 році встановлено обеліск на честь односельчан, які загинули на війні[18].

Були й серед місцевих жителів ті, які боролись за незалежність України у лавах повстанців УПА. Зокрема, у радянських документах згадуються такі жителі села, причетні до повстанського руху як Голдич Микола, Гошівський Микола (Габрусишин), Зиґмунд Франк, Ігнацевич Марія Павлівна, Ігнацевич Степан Михайлович, Романович Дмитро Якович, Романович Єва (за чоловіка — Михайла — виселена на Сибір), Романович Іван Іванович, Юсипович Микола Іванович, Яворський Михайло Степанович[19].

Після повернення радянської влади, створено радгосп «Комсомолець» із центральною садибою у Яворі. За місцевим радгоспом у радянські часи було закріплено 1774 га сільгоспугідь, зокрема 530 га ріллі. У селі вирощували льон, картоплю, розводили велику рогату худобу.

У селі працював лісопильний та асфальтно-бетонний заводи, початкова та восьмирічна школи, дитсадок, народний дім, два фельдшерсько-акушерських пункти, будинок побуту, відділення зв'язку та шість магазинів[20].

ЦерквиРедагувати

Церква Вознесіння Господнего постала у 1995 році[21] за проектом турківськх архітекторів Михайла Лофія та Івана Бесєдіна. Розташована на схилі гори, мурована з білої цегли з дерев'яними верхами. Хрещата в плані, з прямокутним вівтарем, бабинцем, та укороченими бічними раменами. до вівтаря по боках прилягають прямокутні ризниці. Наву на низькому дерев'яному світловому восьмерику вінчає приплюснута баня, завершена ліхтарем з маківкою і хрестом. Дві менші бані на невеликих восьмериках вінчають двосхилі дахи бабинця і вівтаря.

Церква перенесення мощів Святого Миколая постала у 1902 році, а у 1956 році – згоріла. У 1990 році розпочалось будівництво нової церкви шляхом розбудови існуючої дзвіниці. Нова церква належить до УАПЦ[22]. Первісно до дзвіниці, перетвореної на бабинець, приставили ширшу наву і вужчий вівтар з двома захристіями. Наву і вівтар вкрили низькими восьмибічними наметами на восьмериках. Пізніше над всіма трьома об'ємами встановили шоломові бані на високих світлих восьмериках[23].

Сучасне селоРедагувати

У сучасній Яворі процвітає зелений туризм. Зокрема, приймають гостей Агрооселя «У Ліди» і Агрооселя «ЧерТур»[24].

У селі працюють сімейна лікарська амбулаторія, НВК, будинок культури і бібліотека.

Також діють такі приватні підприємства як МПП «Ромашка», СФГ Юсиповича І. І., ТзОВ «Берест-2005», ТзОВ «МІК», ТзОВ «Рута», АТзОВ «Прикарпаття», ТзОВ «Хімтех», ТзОВ «Термінал», ПП «Лілія-91», ССГ «Мрія»[25].

У 2006 р. була модернізована занедбана радянська гідроелектростанція[26]. На даний час офіційно оформлена як ТзОВ «Явірська гідроелектростанція»[27].

ПерсоналіїРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Перейменоване рішенням Львівської обласної ради від 3 червня 2008 року.
  2. Янкович-Височанський М. Драго-Саси. «Повага і честь-важливий поступ на шляху відродження української нації» // Турка — перлина Карпат
  3. Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство наприк. XIII- в першій пол. XIV ст. // Галицько-Волинське князівство. — Київ: Наукова думка, 1984. — 176 с.
  4. Коротка історія Галичини // Історичне Прикарпаття.
  5. Jawora // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T.III, Warszawa : nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880—1914. — S. 512—513.
  6. Воронко Б. Витоки шляхетських родів Турківщини (До історії Івана Волоха з Турки).
  7. Янкович-Височанський М.Драго-Саси. «Повага і честь-важливий поступ на шляху відродження української нації» // Турка — перлина Карпат
  8. Історія утворення Турківського району // Офіційний сайт Турківської райдержадміністрації
  9. Коротка історія Галичини // Історичне Прикарпаття.
  10. Полянський О. Західна Україна у двох революціях.- Тернопіль: Джура, 1998.— С. 42.
  11. Коротка історія Галичини // Історичне Прикарпаття.
  12. Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С.697-698.
  13. Історія утворення Турківського району // Офіційний сайт Турківської райдержадміністрації
  14. Коротка історія Галичини // Історичне Прикарпаття
  15. Історія утворення Турківського району // Офіційний сайт Турківської райдержадміністрації.
  16. Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С.697-698.
  17. Худицький В. Карпати: для всіх чи для малої енергетики? // ПОТІК. Електронний інформаційний вісник. — 2012. — Випуск. 23. — С. 3-5.
  18. Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С.697-698.
  19. Горбаль М. Довідник-пошуковець. Реєстр осіб, пов'язаних з визвольною боротьбою на теренах Дорогобиччини 1939—1950 рр. (за архівними документами). — Торонто-Львів: «Літопис УПА» , 2005. – С.812.
  20. Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С.697-698.
  21. Село Явора // Турка.com.ua
  22. Офіційний сайт Львівської єпархії УАПЦ
  23. Інформація про храми Турківського району на сайті РДА
  24. Список агроосель Туркіського району // Турка — перлина Карпат
  25. Явора // Довідник компаній.
  26. Худицький В. Карпати: для всіх чи для малої енергетики? // ПОТІК. Електронний інформаційний вісник. — 2012. — Випуск. 23. — С. 3-5.
  27. Явора // Довідник компаній.

ДжерелаРедагувати

  • Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.
  • Jawora // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T.III, Warszawa: nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880—1914.

ПосиланняРедагувати