Відкрити головне меню

Фредді Мерк'юрі

британський музикант, вокаліст, автор пісень
(Перенаправлено з Фредді Меркюрі)

Фре́дді Ме́рк'юрі (англ. Freddie Mercury, справжнє ім'я: Фаррух Бульсара, Farrokh Bulsara, нар. 5 вересня 1946, Занзібар, Занзібарський султанат — пом. 24 листопада 1991, Лондон) — британський співак, автор пісень і музичний продюсер, відомий передусім як лідер, вокаліст та клавішник рок-гурту Queen. Прославився своїм яскравим сценічним образом і чотирьох-октавним вокальним діапазоном.[1][2][3] Написав і виконав багато хітів Queen, зокрема «Bohemian Rhapsody», «Killer Queen», «Somebody to Love», «Don't Stop Me Now», «Crazy Little Thing Called Love», «We Are the Champions». Виступаючи в складі гурту Queen, мав водночас і сольну кар'єру, а іноді був продюсером та запрошеним музикантом для інших колективів.

Фредді Мерк’юрі
Freddie Mercury
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я Фаррух Булсара
Дата народження 5 вересня 1946(1946-09-05)
Місце народження Занзібар, нині Танзанія біля берегів Африки
Дата смерті 24 листопада 1991(1991-11-24) (45 років)
Місце смерті Кенсінгтон, Лондон, Велика Британія
Роки активності 1969–1991
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Національність Індійці у Великій Британії і Парси
Релігія Зороастризм
Професія музикант
Співацький голос тенор
Жанр Рок
Глем-рок
Хард-рок
Рок-опера
Псевдоніми

Фредді Мерк'юрі

Ларрі Люрекс
Колективи The Hectics, Ibex/Wreckage, Queen
queenonline.com
Q: Цитати у Вікіцитатах
Файли у Вікісховищі?

Народився в сім'ї парсів у Занзібарському султанаті, виріс там, а також в Індії, а в підлітковому віці переїхав з родиною до графства Міддлсекс (Англія). 1970 року разом з гітаристом Браяном Меєм і барабанщиком Роджером Тейлором створив гурт Queen. Помер 1991 року, у віці 45 років, внаслідок ускладнень СНІДу, лише за день до смерті оголосивши про свою хворобу.

1992 року Мерк'юрі посмертно нагородили премією «Brit Awards» за видатний внесок у британську музику, а на стадіоні Вемблі в Лондоні відбувся грандіозний концерт на його честь. 2001 року, разом з іншими музикантами «Queen», його включили до Зали слави рок-н-ролу. Крім того, 2003 року внесли до Зали слави піснярів, а 2004-го — до Британської музичної зали слави[en]. 2002 року Мерк'юрі посів 58-ме місце в опитуванні 100 найвизначніших британців, проведеному компанією BBC. За нього постійно голосують як за одного з найвидатніших співаків в історії популярної музики.[4][5][6]

У 2008 році Мерк'юрі посів 18 місце в списку «100 найвидатніших співаків усіх часів» за версією американського журналу «Rolling Stone».[3]

Раннє життяРедагувати

 
Будинок в Занзібарі, де жила сім'я Мерк'юрі в його ранні роки

Фредді Мерк'юрі (справжнє ім'я Фаррух Бульсара, гуджараті ફારોખ બલસારા, Pharōkh Balsārā) народився 5 вересня 1946 року в Кам'яному місті на острові Занзібар, розташованому на схід від африканського узбережжя (тоді — Занзібарський султанат під британським протекторатом[en], нині територія Танзанії) в родині британського службовця.[7][8] Його батьки — Бомі (1908—2003) і Джер Бульсара (1922—2016),[a][9] були парсами з Гуджарату (регіон у провінції Бомбей у Британській Індії).[b] Фаррух (ім'я, дане при народженні, що означає «щасливий») виховувався у зороастрійських традиціях, пізніше це знайшло відбиток в його творчості.[11] Сім'я Бульсара переїхала на Занзібар для того, щоб його батько продовжив працювати касиром у Британському колоніальному офісі[en]. Фредді мав молодшу сестру на ім'я Кашміра.[12]

Фаррух провів більшу частину свого дитинства в Індії, де у віці семи років почав брати уроки фортепіано.[13] 1954 року, коли йому виповнилось вісім років, його віддали вчитися в школу Святого Петра[en] — школу-інтернат для хлопчиків у британському стилі, в місті Панчґані[en] неподалік від міста Мумбаї.[14] У 12 років він створив шкільний ансамбль «The Hectics», де виконував кавер-версії на пісні рок-н-рольних музикантів, таких як Кліф Річард і Літл Річард.[15][16] Стверджувалося[ким?], що на його становлення як музиканта у той час дуже вплинула боллівудська співачка Лата Мангешкар,[17] хоча один з колишніх товаришів Мерк'юрі по «The Hectics» сказав, що «це нісенітниця. Єдиною музикою, яку він слухав і грав, була західна поп-музика».[18] Один з його тогочасних друзів пригадує, що Фаррух мав «надприродну здатність, почувши мелодію по радіо, докладно відтворити її на піаніно».[19] Саме в цей період він став називати себе «Фредді», адже англомовним одноліткам було не дуже зручно вимовляти його справжнє ім'я. У лютому 1963 року повернувся на Занзібар, де жив з батьками в їхній квартирі.[20]

 
Синя меморіальна дошка English Heritage на Гладстон-Авеню, 22, Фелтем, Лондон

У 17 років Мерк'юрі разом із родиною втік із Занзібару з міркувань безпеки, через Занзібарську революцію[en] 1964 року, під час якої загинули тисячі арабів та індійців.[21] Сім'я переїхала в невеликий будинок на Гладстон-Авеню 22, Фелтем у Міддлсексі, Англія. Мерк'юрі вступив в Айлворт-Політехнік (нині Коледж Вест-Темз) у Західному Лондоні, де вивчав мистецтво. Врешті здобув диплом фахівця з художньої графіки та дизайну в Коледжі мистецтв Челсі (нині Ілінгський кампус Університету Західного Лондона). Пізніше він використав художні навички, створивши геральдичний герб гурту «Queen».

Після закінчення університету грав у складі низки гуртів і, щоб заробляти гроші на прожиття, разом з подругою Мері Остін відкрив ятку на Кенсингтонському ринку в Лондоні, де продавав поношений одяг і свої малюнки. Також працював у аеропорту Хітроу. Друзі час від часу згадують його як тихого і сором'язливого юнака, який виявляв великий інтерес до музики.[22] У 1969 році приєднався до «ліверпульського» гурту «Ibex», пізніше перейменованого на «Wreckage». Деякий час жив у квартирі над ліверпульським пабом «The Dovedale Towers».[23][24] Оскільки цей гурт ніяк не зміг розкрутитися, він приєднався до іншого колективу під назвою «Sour Milk Sea». Однак до початку 1970-х років гурт також розпався.[25]

У квітні 1970 року Мерк'юрі познайомився з гітаристом Браяном Меєм і барабанщиком Роджером Тейлором, які раніше грали в гурті під назвою «Smile». 1971 року до них приєднався басист Джон Дікон. Попри застереження інших членів та студії «Trident», що на початках займалась менеджментом гурту, Мерк'юрі вибрав назву «Queen». Пізніше він казав: «Вочевидь це дуже по-королівськи і звучить розкішно. Це сильна назва, дуже універсальна і безпосередня. Звичайно ж я усвідомлював гейський підтекст, але то була лише одна з граней».[26] Приблизно тоді ж він взяв собі псевдонім Мерк'юрі.[27] Незадовго до виходу їхнього першого альбому він створив логотип гурту Queen, в якому поєднав знаки зодіаку всіх чотирьох членів: двоє левів (Дікон і Тейлор), рак (Мей), а також дві феї для діви (Мерк'юрі). Леви обіймають стилізовану літеру Q, рак вчепився за літеру зверху і над його спиною піднімаються язики полум'я, обидві феї розташовані під левами. Всередині літери Q розміщена корона, а весь логотип перебуває під прикриттям величезного Фенікса. Весь символ має деяку схожість з гербом Великої Британії, особливо леви, які його тримають.[28]

Кар'єраРедагувати

СпівакРедагувати

 
Фредді Меркьюрі в 1977 році
 
Відомий вокальний діапазон Мерк'юрі

Хоча природний голос Мерк'юрі зазвичай потрапляв у діапазон баритону, але більшість пісень він виконував у діапазоні тенора.[29] Його вокальний діапазон простягався від басу низький F (F2) до сопрано високий F (F6).[30] Він міг, застосувавши белтинг[en], піднятись до тенору — високий F (F5). Біограф Девід Брет[en] описав його голос як такий, що «наростає упродовж кількох тактів від глибокого, хриплого рок-гарчання до ніжного, тремтливого тенору, потім до високої, досконалої колоратури, кришталево чистої на верхніх нотах».[31] Іспанська співачка-сопрано Монсеррат Кабальє, з якою Мерк'юрі записав альбом, висловила думку, що «різниця між Фредді і майже всіма іншими рок-зірками була в тому, що він продавав голос».[32] Вона додає:[30]

« Його техніка була захопливою. Жодних проблем з темпом, він співав з гострим відчуттям ритму, вокальний діапазон був дуже добрим і він міг легко ковзати з одного регістра на інший. Він володів великою музикальністю. Його фразування було тонким, ніжним і солодким або енергійним і потужним. Він міг знайти потрібне забарвлення або експресивний відтінок для кожного слова.
Оригінальний текст (англ.)
His technique was astonishing. No problem of tempo, he sang with an incisive sense of rhythm, his vocal placement was very good and he was able to glide effortlessly from a register to another. He also had a great musicality. His phrasing was subtle, delicate and sweet or energetic and slamming. He was able to find the right colouring or expressive nuance for each word.
»

Вокаліст The Who Роджер Долтрі[en] назвав Мерк'юрі «найкращим віртуозом серед рок-н-рольних співаків усіх часів. Він міг співати в будь-якому стилі. Він міг би змінити свій стиль від рядка до рядка і, о Боже, це було мистецтво. І він був блискучим у ньому.»[33]

2016 року дослідницька група під керівництвом професора Крістіана Гербста провела дослідження, щоб зрозуміти що ж такого особливого було в голосі Мерк'юрі.[34] Команда визначила, що співак мав значно швидше вібрато і використовував унтертони[en], що робило його голос унікальним, особливо порівняно з оперними співаками, і підтвердила вокальний діапазон від f#2 до G5 (трохи більш як 3 октави), але вони не змогли підтвердити наявність чотирьох октав.[35] Дослідники вивчали зразки вокалу з 23 наявних у продажу записів «Queen», його сольні роботи, а також серії інтерв'ю покійного артиста. Вони також використали ендоскопічні відеокамери для вивчення рок-співака, якого залучили для імітації співочого голосу Мерк'юрі.[36]

КомпозиторРедагувати

Мерк'юрі написав 10 з 17 пісень для альбому «Queen» «Greatest Hits»: «Bohemian Rhapsody», «Seven Seas of Rhye», «Killer Queen», «Somebody to Love», «Good Old-Fashioned Lover Boy», «We Are the Champions», «Bicycle Race», «Don't Stop Me Now», «Crazy Little Thing Called Love» і «Play the Game».[37] 2003 року його посмертно ввели до Зали слави піснярів, а в 2005 році Британська академія піснярів, композиторів і авторів[en] посмертно вшанувала його Нагородою Айвора Новелло за видатне зібрання пісень.[38][39]

Найцікавішим аспектом у написанні пісень Мерк'юрі було широке коло жанрів, котрі він використовував. Зокрема, поміж інших стилів, туди входили рокабілі, прогресивний рок, геві-метал, госпел і диско. Як він пояснив в інтерв'ю 1986 року, «я ненавиджу робити те ж саме знову, і знову, і знову. Мені подобається бачити те, що зараз відбувається в музиці, кіно і театрі, і об'єднувати всі ці речі».[40] Порівняно з багатьма популярними авторами, Мерк'юрі зазвичай писав музично складний матеріал. Наприклад, «Богемна Рапсодія» ациклічна за структурою і містить десятки акордів.[41][42] Він також написав шість пісень для альбому Queen II, які містять багато ключових змін і складний матеріал. З іншого боку, «Crazy Little Thing Called Love» містить лише кілька акордів. Хоча Мерк'юрі нерідко писав дуже складні гармонії, але стверджував, що ледь уміє читати ноти.[43] Більшість пісень він написав на фортепіано, часто використовуючи акорди, що були заскладними для його товариша по колективу, гітариста Браяна Мея.[41]

Живі виступиРедагувати

 
Мерк'юрі виступає наживо у вересні 1984 року

Мерк'юрі відомий своїми живими концертними виступами, що збирали стадіони по всьому світу. Він демонстрував надзвичайно театральний стиль, який часто, великою мірою, залучав глядачів до участі в шоу. Автор журналу «The Spectator» описав його як «виконавця, що дражнить, шокує і в кінцевому підсумку зачаровує слухачів різними екстравагантними версіями самого себе».[44] Девід Бові, який виступав на концерті пам'яті Фредді Мерк'юрі і записав пісню «Under Pressure» разом із Queen, похвалив Мерк'юрі за стиль виконання, і сказав: «З-поміж найбільш театральних рок-виконавців Фредді пішов далі за всіх… Я бачив його на концерті тільки один раз, і, як то кажуть, він, безперечно, був людиною, яка могла тримати аудиторію у своїх руках».[45] Гітарист Queen Браян Мей писав, що Мерк'юрі може примусити «навіть людину з останнього ряду стадіону відчувати зв'язок».[46] Головним реквізитом Фредді на сцені стала зламана мікрофонна стійка. Випадково зірвавши її з важкої підставки під час одного з ранніх виступів, він зрозумів, що її можна обігрувати безкінечно.[47]

Одним з найпам'ятніших виступів Мерк'юрі в складі «Queen» став концерт «Live Aid», що відбувся 13 липня 1985 року в Лондоні, під час якого вся аудиторія стадіону (72 тисячі глядачів) плескала, співала та колихалась в унісон. У цьому концерті також узяли участь Пол Маккартні, Ерік Клептон, Девід Бові, Мадонна, «U2», «The Who», Стінг та інші тогочасні рок-зірки. 12 супутників транслювали шоу для 1,6 мільярда телеглядачів у всьому світі. Цей виступ «Queen» музичні експерти згодом оголосили найвеличнішим шоу за всю історію рок-музики. Результати показали в телевізійній програмі під назвою «найвидатніші виступи в світі».[48][49] Потужна, стійка нота Мерк'юрі під час секції а капела стала відомою як «Нота, яку чутно по всьому світі».[50] Переглядаючи «Live Aid» у 2005 році, один критик написав: «ті, хто складають списки величних рок-фронтменів і віддають перші місця Мікові Джаггеру, Роберту Планту тощо, припускаються жахливого недогляду. Фредді, як можна пересвідчитись з його аполонівського та діонісійського[en] виступу на Live Aid, був безперечно найбільш богоподібним серед усіх».[51]

 
Мерк'юрі на концерті Rock in Rio у Бразилії, 1985.

Упродовж своєї кар'єри Мерк'юрі дав разом з «Queen» близько 700 концертів у різних країнах по всьому світі. Примітною особливістю концертів «Queen» був великий розмах. Він якось пояснив: «ми — Сесіль Б. Демілль рок-н-ролу, завжди хочеться робити все більше і краще».[40] «Queen» став першим західним гуртом, який грав на південноамериканських стадіонах, побивши світові рекорди з відвідуваності концертів на стадіоні «Морумби» в Сан-Паулу в 1981 році.[52] 1986 року «Queen» став першим колективом, що зіграв за «залізною завісою», виступивши в Будапешті перед аудиторією 80 000, і це був один з найбільших рок-концертів, які будь-коли проводились у Східній Європі.[53] Останній його живий виступ[en] з Queen відбувся 9 серпня 1986 року в маєтку Небворт-Гаус[en] в Англії і зібрав аудиторію близько 150 тисяч осіб.[54] Під звуки британського національного гімну «Боже, бережи королеву» який зіграли наприкінці концерту, одягнутий у мантію Мерк'юрі, тримаючи золоту корону над головою, попрощався з глядачами.[55]

ІнструменталістРедагувати

 
Мерк'юрі грав на ритм-гітарі під час концерту Queen у Франкфурті, Німеччина, 1984.

В дитинстві, живучи в Індії, Мерк'юрі до дев'яти років навчався гри на фортепіано. Пізніше, живучи в Лондоні, він познайомився з гітарою. Значна частина музики, яка йому подобалася, була орієнтованою на гітару: його улюбленим музикантами в той час були «The Who», «The Beatles», Джимі Гендрікс, Девід Бові, і «Led Zeppelin». Він часто критично відгукувався про свій рівень володіння обома інструментами і на початку 1980-х років почав активно запрошувати інших клавішників. Зокрема, найняв Фреда Мендела[en] (канадський музикант, який також співпрацював з «Pink Floyd», Елтоном Джоном і гуртом Supertramp) для роботи над своїм першим сольним проектом. Починаючи з 1982 року Мерк'юрі співпрацював з Морганом Фішером[en] (виступав з «Queen» на концерті під час туру «Hot Space leg»)[56]. А починаючи з 1985 року й надалі співпрацював з Майком Мораном[en] (у студії) і Спайком Едні[en] (на концертах).

Мерк'юрі грав на фортепіано в багатьох найпопулярніших піснях гурту, зокрема: «Killer Queen», «Bohemian Rhapsody», «Good Old-Fashioned Lover Boy», «We Are the Champions», «Somebody to Love» і «Don't Stop Me Now». Він використовував концертні фортепіано, а в студії різні клавішні інструменти, наприклад клавесин. А з 1980 року в студії почав також часто використовувати синтезатори. Він був віртуозним піаністом, а його гра — зазвичай дуже оригінальною, з особливим акцентом на ритмі. Однак, зі слів товариша по гурту Браяна Мея, Фредді не був достатньо задоволеним своєю грою на фортепіано і з часом став рідше користуватись інструментом, оскільки хотів рухатись по сцені і розважати публіку.[57] Мерк'юрі написав багато гітарних рядів, хоча мав лише початкові навички гри на цьому інструменті. Такі пісні, як «Ogre Battle» і «Crazy Little Thing Called Love», були написані на гітарі; другу з них Мерк'юрі грав на ритм-гітарі і на сцені і в студії.[58]

Сольна кар'єраРедагувати

Окрім роботи в ансамблі «Queen», Мерк'юрі випустив два сольні альбоми — «Mr. Bad Guy» (1985) та «Barcelona» (1988), а також кілька синглів. Хоча його сольна робота стала не настільки комерційно успішною, як більшість альбомів «Queen», все ж обидва ці альбоми та кілька синглів дебютували в ТОП-10 британських чартів. Його перша спроба записати сольний альбом, під псевдонімом Ларрі Люрекс, припадає на 1972 рік. У той час «Queen» записували свій дебютний альбом, а Робін Джеффрі Кейбл, що працював у музичному проекті, був головним інженером «Trident Studio». Кейбл залучив Мерк'юрі до виконання головних вокальних партій у піснях «I Can Hear Music» і «Goin' Back». 1973 року обидві пісні вийшли одним синглом. За одинадцять років по тому Мерк'юрі взяв участь у записі реміксу на пісню «Love Kills» Річарда «Волфі» Волфа[en] в альбомі 1984 року (пісня також використовується у титрах наприкінці фільму «Заряджена зброя 1» медіа-компанії National Lampoon, Incorporated) і як саундтрек до відреставрованого фільму Фріца Ланга «Метрополіс» 1927 року. Ця пісня, яку написав Джорджо Мородер у співпраці з Мерк'юрі, дебютувала під номером 10 у британських чартах. Її продюсували Мородер і Рейнгольд Мак[en]. Мак також продюсував сингл 1987 року «Hold On», який Мерк'юрі записав з акторкою Джо Дер для німецької екшн-драми «Zabou[de]».[59]

«Mr. Bad Guy» (1985) і «Barcelona» (1988) — два повних альбоми Мерк'юрі, створених поза гуртом. «Mr. Bad Guy» дебютував у першій десятці британського чарту. 1993 року ремікс на пісню «Living on My Own», синглу з альбому, посмертно посів перше місце[en] в британському чарті.[60] Пісня також принесла Мерк'юрі посмертно Нагороду Айвор Новело від Британської академії піснярів, композиторів і авторів[en].[61] Критик «Allmusic» Едуардо Рівадавія описує пісню «Mr. Bad Guy», як «видатну від початку до кінця» і висловлює думку, що Мерк'юрі «виконав гідну похвали роботу, що простирається на незвідану територію».[62] Зокрема, провідне місце в звучанні альбому займає синтезатор, що невластиво для попередніх альбомів Queen.

Свій другий альбом «Barcelona» він записав разом із оперною примою сопрано Монсеррат Кабальє, яку Мерк'юрі вже давно обожнював. Ця робота поєднує в собі елементи популярної музики та опери. Багато критиків були не впевнені щодо якості цього альбому, один назвав його «найбільш дивним диском року», тим часом як Кабальє назвала альбом «Barcelona» одним із найбільших успіхів у своїй кар'єрі.[63] Альбом став комерційно успішним,[64] а титульний трек альбому дебютував під № 8 у Великій Британії і також був хітом в Іспанії.[65] Він отримав широку популярність в ефірі як офіційний гімн літніх Олімпійських ігор 1992 (пройшли в Барселоні через рік після смерті Мерк'юрі). Кабальє заспівала її наживо в прямому ефірі на відкритті Олімпіади, з Мерк'юрі на екрані, і ще раз перед початком фіналу Ліги чемпіонів 1999 між Манчестер Юнайтед і мюнхенською Баварією в Барселоні.[66]

Окрім двох сольних альбомів Мерк'юрі записав ще кілька сольних пісень, включно з його власною версією хіту «The Great Pretender» гурту «The Platters», який дебютував у британському чарті 1987 року під № 5.[67] У вересні 2006 року у Великій Британії вийшла збірка сольних робіт Мерк'юрі, присвячена 60-річчю від дня його народження. Альбом дебютував у Топ-10 Британії.[68]

У 1981—1983 роках Мерк'юрі записав кілька треків з Майклом Джексоном, зокрема і демо-записи «State of Shock[en]», «Victory» і «There Must Be More to Life Than This».[69][70] Жоден з цих спільних проектів офіційно не виходив у той час, хоча існують піратські копії записів. Джексон записав сингл «State of Shock» з Міком Джаггером для альбому «The Jackson 5» Victory[en].[71] Мерк'юрі включив сольну версію пісні «There Must Be More To Life Than This» у свій альбом «Mr. Bad Guy».[72] Врешті «Queen» переробили цю пісню і включили її у свій альбом Queen Forever 2014 року.[73]

Окрім співпраці з Майклом Джексоном, Мерк'юрі і Роджер Меддоуз-Тейлор заспівали для титульного треку студійного релізу Біллі Скваєра[en] «Emotions in Motion» 1982 року, а згодом взяли участь у записі двох треків для релізу «Enough Is Enough»[en] 1986 року, вокально у пісні «Love is the Hero» і музичним аранжуванням пісні «Lady With a Tenor Sax».[74]


Особисте життяРедагувати

Упродовж усієї кар'єри Мерк'юрі його приватне життя оповивали чутки про бісексуальність та наркоманію, що стало предметом публікацій у жовтій пресі. Хоча сам співак неодноразово казав, що, якби він жив так, як приписують йому ЗМІ, — він давно б помер, і часто жалівся на самотність та неможливість будувати особисте життя через «зірковий» статус та важку працю, яка займала весь вільний час. Костюмер Мерк'юрі писав у своїх спогадах, що розваги, секс, куріння та наркотики не були для Фредді важливими. На його думку, наркотиком для Фредді було самовираження: результат найтяжчого напруження всіх його моральних та фізичних зусиль.

СтосункиРедагувати

 
Мерк'юрі  жив на Стаффорд-терас 12  у Кенсінґтоні (Лондон), до переїзду на Гарден Лодж

На початку 1970-х у Мерк'юрі мав тривалі стосунки з Мері Остін, з якою він познайомився через гітариста Браяна Мея. Він жив з Остін кілька років у Західному Кенсінгтоні[en] (Лондон). Однак, до 1977-го року стосунки зайшли в глухий кут, що зрештою призвело до розриву з Мері. У середині 1970-х співак розпочав роман з американським службовцем звукозаписувальної фірми «Elektra Records» і в грудні 1976 року розповів Остін про свою сексуальність, що призвело до припинення їхніх романтичних стосунків.[75][76] Співак полишив їхню спільну квартиру і переселився на Стаффорд-терас, 12 у Кенсінґтоні та купив Остін квартиру неподалік. Мерк'юрі та Мері Остін залишались близькими друзями довгі роки, причому Фредді весь час говорив про неї як про свого єдиного вірного друга. У своєму інтерв'ю 1985 року Мерк'юрі казав про Мері: «Усі мої кохані питали мене, чому вони не можуть замінити Мері (Остін), але це просто неможливо. Єдиний друг, якого маю — це Мері, і я не хочу більше нікого. Як на мене, вона була моєю неформальною дружиною. На мою думку, це був шлюб. Ми віримо один одному, і мені цього достатньо. Я не зміг би закохатись у когось іншого так само, як я закохався в Мері».[77] Мерк'юрі також написав кілька пісень, присвячених Мері, найвідоміша з яких «Love of My Life». Останнє помешкання Мерк'юрі, маєток «Garden Lodge» за адресою Логан-Плейс[en] 1, що був маєтком у стилі грегоріанської архітектури на двадцять вісім номерів, оточений доглянутим садом площею чверть акра і високою цегляною стіною, дістався Остін.[78] У своєму заповіті Мерк'юрі залишив його Остін, а не партнерові Джиму Гаттону, сказавши їй: «ти була моєю дружиною і він був би твоїм у будь-якому випадку».[79] Фредді став хрещеним батьком старшого сина Мері, Річарда.[57]

За повідомленнями, на початку — у середині 1980-х років він мав зв'язок із Барбарою Валентин, австрійською акторкою, яка знялась у відео на пісню «It's a Hard Life».[80][81] Проте, за іншими даними, Валентин була «просто другом», а Мерк'юрі насправді в той час зустрічався з німецьким ресторатором Вінфрідом Кірхербергером.[82] 1985 року він розпочав ще одні тривалі стосунки, з перукарем Джимом Гаттоном (1949—2010).[83] Гаттон, у якого в 1990 році виявили ВІЛ, жив з Мерк'юрі упродовж останніх шести років його життя, доглядав за ним під час його хвороби і знаходився біля його ліжка, коли той помер. Гаттон сказав, що Фредді помер з весільною обручкою на руці, яку Гаттон дав йому.[джерело?]

Дружба з Кенні ЕвереттомРедагувати

Радіо-діджей Кенні Еверетт[en] познайомився з Мерк'юрі в 1974 році, коли запросив співака на своє ранкове шоу на радіо «Capital London». Як одні з найбільш яскравих, епатажних і улюблених британських артистів, вони одразу стали близькими друзями, адже у них було багато спільного. Еверетт відіграв важливу роль у ранньому успіху Queen, коли в 1975 році, озброївшись попередньою копією синглу «Bohemian Rhapsody», Мерк'юрі пішов до Еверетта. Хоча про себе Еверетт сумнівався, що якась станція крутитиме пісню тривалістю понад 6 хвилин, але нічого не сказав Мерк'юрі, помістив пісню на програвач і, прослухавши її, сказав у захваті: «забудь, це буде номер один на століття». Хоча «Capital Radio» офіційно не прийняло пісню, та анархічний Еверетт став без упину розповідати про запис, який він має, але не може ввімкнути, аж поки пісня «випадково» почала грати, а Еверетт заявив: «ой, мій палець напевно послизнувся». Комутатор станції розривався від дзвінків слухачів, які хотіли знати, коли випустять пісню. Одного дня Еверетт пустив її в ефір 36 разів.[84]

У 1970-х роках їхня дружба стала ближчою, коли Еверетт став радником і наставником Мерк'юрі, а Мерк'юрі, як довірена особа Еверетта, допоміг тому прийняти свою сексуальність.[85] На початку — у середині 1980-х років, вони продовжували досліджувати свою гомосексуальність, а також експерименти з наркотиками, і хоча вони ніколи не були коханцями, постійно разом досліджували нічне життя Лондона.[85] До 1985 року вони розійшлися через сварку щодо поглядів на використання та спільне вживання наркотиків. Їх дружба стала ще напруженішою коли колишня дружина Еверетта «Леді Лі»[en] в своїй автобіографії викрила його нетрадиційну орієнтацію, і Мерк'юрі став на її бік.[85] 1989 року, коли вони обоє мали проблеми зі здоров’ям, Мерк'юрі з Евереттом знову почали розмовляти і змогли помиритись.[85]

Сексуальна орієнтаціяРедагувати

У той час як деякі коментатори стверджували, що Мерк'юрі приховував свою сексуальну орієнтацію від громадськості,[86][32][87] інші стверджували, що він був «відкритим геєм».[88][89] У грудні 1974 року журналіст «New Musical Express» запитав його прямо: «То як щодо нахилів?», на що Мерк'юрі відповів: «Ти хитрун. Cкажімо так: були часи, коли я був молодий і зелений. Через це проходять всі школярі. Я брав участь у школярських витівках. Деталізувати я не збираюся». 1967 року, лише за сім років до того, гомосексуальні стосунки між дорослими чоловіками, старшими 21 року, декриміналізували в Сполученому Королівстві. У 1980-х роках він часто дистанціювався від свого партнера Джима Гаттона під час публічних заходів.[90] У жовтні 1986 року газета «Сан» заявила, що Мерк'юрі «зізнався в низці гомосексуальних зв'язків на одну ніч».[91]

За час кар'єри Мерк'юрі його яскраві сценічні виступи часом наштовхували журналістів на думку про його сексуальність. Дейв Діксон, переглянувши виступ Queen 1984 року на стадіоні Вемблі для журналу «Kerrang!», помітив звертання «camp» з боку Мерк'юрі до аудиторії і навіть описав його поведінку як «повії, що набундючено кривляється і позує».[92] 1992 року Джон Маршалл з «Gay Times» висловив таку думку: «[Мерк'юрі] був "короловею сцени" ("scene-queen") і не боявся публічно показувати своє гейство, але не збирався аналізувати або виправдовувати власний 'спосіб життя'… Ніби цим він казав світові: „'я такий, який є. Ну і що?' І це саме по собі було певною заявою.“[93]

ОсобистістьРедагувати

Хоча на сцені Мерк'юрі культивував яскравий тип особистості, він був боязким і нерішучим поза сценою, особливо поруч з людьми, яких не знав добре,[19][32][94] і давав дуже мало інтерв'ю. Якось він сказав про себе: «коли я виступаю, я — екстраверт, але всередині я зовсім інша людина».[95] Перебуваючи на сцені співак купався в променях любові від своїх слухачів. У своїй передсмертній записці Курт Кобейн згадує, як він «захоплювався і заздрив, коли Мерк'юрі, здавалося, любив насолоджуватися любов'ю і обожнюванням натовпу».[96][97]

1987 року Мерк'юрі відзначив свій 41-й день народження в Pikes Hotel[en] (Ібіца), через кілька місяців після того, як дізнався, що в нього ВІЛ.[98] Мерк'юрі дуже сильно шукав розради у тому відпочинку і був близьким другом власника готелю, Ентоні Пайка, який описав співака як «найкрасивішу людину, що я коли-небудь зустрічав у своєму житті. Таку цікаву і щедру.»[99] За даними біографа Леслі-Енн Джонс[en], Мерк'юрі «відчував себе там як вдома. Він грав у теніс, відпочивав біля басейну, а вночі відвідував гей-клуб або бар».[100] Вечірку, яка відбулася 5 вересня 1987 року, описували як «найнеймовірніший приклад надмірності, яку цей середземноморський острів коли-небудь бачив». Її відвідали близько 700 осіб.[101] Торт у формі Храму Святого Сімейства Ґауді створили спеціально для вечірки, хоча справжній торт розвалився і його замінили на 2-метрову губку з нотами пісні Мерк'юрі «Барселона». Менеджер Queen Джим Біч[en] отримав рахунок на відшкодування збитків, де порахували 232 розбиті шибки.

ЗахопленняРедагувати

За свідченням сучасників, Фредді Мерк'юрі був дуже цікавою людиною, з величезним почуттям гумору. Він любив класичну оперу та балет (це видно з його костюмів на початку кар'єри), цікавився мистецтвом Японії та колекціонував японські витвори мистецтва.

Фредді мешкав у великому будинку із садом. У нього було кілька кішок (якось водночас у нього їх жило десять), які були його найулюбленішими тваринами. Його альбом «Mr. Bad Guy» та пісня «Delilah» були присвячені кішкам, також Мерк'юрі знімався у відео в костюмах, що нагадували кішок (наприклад, в відеокліпі для «These Are the Days of Our Lives»). Також тримав у своєму маєтку у спеціальному басейні золотих коропів.

Був палким прихильником відомої американської кіноактриси Мерилін Монро. Зі співачок найбільше захоплювався талантом Арети Франклін. Його улюблені напої — горілка та шампанське.

Хвороба і смертьРедагувати

 
Студія звукозапису Mountain Studios в Монтре (Швейцарія), де Queen записувалися з 1978 по 1995 рік. Мерк'юрі записав свій останній вокал тут у травні 1991 року. У грудні 2013 року студію відкрили для вільного відвідування під назвою «Queen Studio Experience», просячи прихильників жертвувати гроші на благодійний фонд Mercury Phoenix Trust.

У жовтні 1986 року британська преса повідомила, що в клініці на Гарлі-Стріт[en] зробили аналіз крові Мерк'юрі на ВІЛ/СНІД. Репортер газети Сан Г'ю Віттоу[en] запитав співака про цей випадок в аеропорту Хітроу, коли той повертався з Японії. Мерк'юрі заперечував, що мав венеричне захворювання. Як стверджував його партнер Джим Гаттон у своїй книзі «Mercury and Me», Фредді діагностували ВІЛ ще навесні 1987 року. Однак, того самого року співак у публічному інтерв'ю стверджував, що отримав негативний результат аналізу на ВІЛ. Попри його заперечення, протягом наступних кількох років британською пресою продовжували повзти чутки, які підігрівалися змінами у зовнішньому вигляді Мерк'юрі, відсутністю турів Queen та повідомленнями колишніх коханців у різних таблоїдах. До 1990 року чуток про його здоров'я було дуже багато.[102] На церемонії нагородження Brit Awards 1990[en], яка відбулася 18 лютого в Лондоні в Театрі «Домініон», помітно кволий Мерк'юрі востаннє з'явився на сцені, коли приєднався до решти музикантів Queen, щоб отримати нагороду за видатний внесок у музику.[103][104] До кінця життя його постійно переслідував натовп фотографів, а газета «The Sun» випустила серію статей, в яких переконувала, що Фредді серйозно хворий, зокрема, у статті від листопада 1990 року, коли показала зображення виснаженого Мерк'юрі на головній сторінці, під заголовком: «Це офіційно — Фредді важко хворий».[105]

Однак, Мерк'юрі і його найближче оточення колег і друзів, яким він міг довіряти, постійно спростовували ці розповіді. Навіть після однієї статті на першій шпальті, опублікованої 29 квітня 1991 року, яка зображувала Мерк'юрі дуже виснаженим, під час однієї з його, рідкісних на той час, появ на публіці.[106] Висловлювали думку, що він міг би зробити внесок у підвищення обізнаності про СНІД, якби раніше повідомив про свою ситуацію і боротьбу із хворобою.[107][108] Мерк'юрі зберігав стан свого здоров'я в таємниці, щоб захистити тих, хто був поруч із ним. У своєму інтерв'ю 1993 року Браян Мей підтвердив, що Фредді розповів іншим музикантам гурту про свою хворобу набагато раніше.[109][110] У знятому в травні 1991 року музичному відео на пісню «These Are the Days of Our Lives» яке стало останньою появою Мерк'юрі перед камерою, він постає дуже худим.[111] Інші музиканти були готові до запису, коли Мерк'юрі відчув, що може прийти в студію, на годину або дві. Мей казав про Мерк'юрі: «Він просто весь час повторював: "Пиши мені більше. Напиши мені якусь річ. Я хочу просто співати і робити це, коли я піду, то ви зможете просто завершити це." Йому не було страшно, зовсім».[112] Джастін Ширлі-Сміт, який працював помічником інженера під час тих останніх сесій, каже: «це важко пояснити людям, але то не було сумно, то було дуже щасливо. Він [Фредді] був одним з найсмішніших людей, яких я колись зустрічав. З ним я сміявся майже весь час. [Про свою хворобу] Фредді казав "я не буду думати про неї, я просто збираюся робити щось."».[112]

У червні 1991 року, після завершення своєї роботи з Queen, Мерк'юрі зачинився в вдома в Кенсінґтоні (західний Лондон). Колишня партнерка, Мері Остін, була особливою розрадою в його останні роки. І в останні кілька тижнів його життя здійснювала регулярні візити до Фредді додому, щоб доглядати за ним.[113] Наприкінці свого життя Мерк'юрі почав втрачати зір, і його стан погіршився настільки, що співак не міг залишити ліжко.[113] Через погіршення стану Мерк'юрі вирішив пришвидшити свою смерть, відмовившись приймати ліки, а пив лише знеболювальне.[113]

22 листопада 1991 року Мерк'юрі викликав менеджера Queen Джима Біча (англ. Jim Beach) до свого Кенсінґтонського будинку в Лондоні, щоб підготувати публічну заяву. Наступного дня, 23 листопада, її оприлюднили для преси від імені Мерк'юрі:[109]

« «Враховуючи чутки, що ходили в пресі останні два тижні, я хочу підтвердити: аналіз моєї крові підтвердив наявність ВІЛ. У мене СНІД. Я вважав за потрібне тримати цю інформацію в таємниці, щоб зберегти спокій рідних та близьких. Однак прийшов час повідомити правду моїм друзям та прихильникам у всьому світі. Я сподіваюсь, що кожний приєднається до боротьби з цією жахливою хворобою».
Оригінальний текст (англ.)
Following the enormous conjecture in the press over the last two weeks, I wish to confirm that I have been tested HIV positive and have AIDS. I felt it correct to keep this information private to date to protect the privacy of those around me. However, the time has come now for my friends and fans around the world to know the truth and I hope that everyone will join with me, my doctors and all those worldwide in the fight against this terrible disease. My privacy has always been very special to me and I am famous for my lack of interviews. Please understand this policy will continue.
»
 
Зовнішні стіни останньої домівки Мерк'юрі, Garden Lodge, за адресою Логан-Плейс, 1, західний Лондон, стали храмом на честь покійного співака. Світлина від 2014 року.

Увечері 24 листопада 1991 року, приблизно о 19:00, всього за 24 години після оприлюднення заяви, Мерк'юрі помер у віці 45 років у своєму будинку в Кенсінґтоні.[114] Офіційною причиною смерті названо бронхіальну пневмонію, спричинену СНІДом.[115] Близький друг співака, Дейв Кларк[en] з гурту The Dave Clark Five, провів ніч біля ліжка Мерк'юрі, коли той помирав. Мері Остін подзвонила батькам і сестрі Мерк'юрі, щоб повідомити цю звістку,[116] а газет і телебачення вона дісталась рано-вранці 25 листопада.[117]

27 листопада Мерк'юрі відспівали в Крематорії Західного Лондона[en]. Оскільки за життя співак не відвідував релігійної служби, то його похорон пройшов за зороастрійським ритуалом. У церемонії взяли участь Елтон Джон, музиканти гурту Queen, а також рідні та близькі Фредді Мерк'юрі. Звучали арії Монсеррат Кабальє та Арети Франклін, яких він обожнював за життя.[118][119] Його труну несли в каплицю під звуки «Take My Hand, Precious Lord/You've Got a Friend» у виконанні Арети Франклін.[120] Згідно з заповітом Мерк'юрі, Мері Остін отримала його кремовані останки і поховала їх у невідомому іншим місці. Остін заявила, що не повідомлятиме місця поховання.[121][122]

Журналістам вдалося розшукати меморіальну дошку, яка може належати легендарному виконавцю. Імовірно, місцем останнього спочинку музиканта стало кладовище Кенсал-Ґрін у Західному Лондоні. На бронзовій плиті викарбувано ім'я Фарруха Бульсари, дати народження і смерті збігаються. Нижче — напис французькою мовою, що в перекладі означає: «Я завжди буду поряд із тобою всім серцем». У кінці фрази — літера М, що можна інтерпретувати як ініціал Мері Остін. Церемонія прощання з Мерк'юрі відбулася на Кенсал-Ґрін, де відбулася кремація. Після цього в пресі тривалий час точилися дискусії довкола місця поховання Фредді. За іншою версією, попіл розвіяли над Женевським озером у Швейцарії.[1]

У своєму заповіті Мерк'юрі залишив більшість свого майна, включно з будинком та авторськими правами на записи, Мері Остін, а все, що залишилось — своїм батькам та сестрі. Крім того, він залишив £500,000 кухарю Джо Фанеллі; £500,000 особистому помічникові Пітеру Фрістоуну; £100,000 водієві Террі Гіддінгсу; і £500,000 Джиму Гаттону.[123] Мері Остін і досі живе разом із своєю сім'єю в будинку Мерк'юрі на Лоґан-плейс в Кенсінґтоні (англ. Logan Place, Kensington).[123] Зовнішні стіни останньої домівки Мерк'юрі, Ґарден Лодж, за адресою Логан-Плейс, 1, західний Лондон, стали храмом на честь покійного співака, охочі вшанувати пам'ять розмальовують стіни ґрафіті.[124] Через три роки після його смерті, журнал Тайм-аут повідомив, що «після смерті Фредді, стіни зовні будинку стали найбільшим храмом рок-н-ролу в Лондоні».[124] Прихильники продовжують відвідувати це місце, щоб вшанувати пам'ять через записки, які вони залишають на стінах.[125] 2000 року Гаттон долучився до створення життєпису Мерк'юрі під назвою «Фредді Мерк'юрі, Нерозказана історія», а також у листопаді 2006 року дав інтерв'ю газеті Таймс, приурочене до 60-ї річниці співака.[126]

СпадщинаРедагувати

Посмертна славаРедагувати

 
Воскова скульптура Фредді Мерк'юрі в Музеї мадам Тюссо (Лондон)

Важко сказати наскільки смерть Мерк'юрі підвищила популярність Queen. У США, де популярність гурту знизилася в 1980-х роках, продажі альбомів Queen різко зросли 1992 року, через рік після смерті співака.[127] 1992 року один американський критик зазначив, що «те, що циніки називають фактором 'мертвої зірки' зіграло свою роль — Queen перебуває в розпалі відродження».[128] Фільм Світ Вейна[en], у якому звучить «Богемська рапсодія», також вийшов 1992 року.[129] За даними Американської асоціації компаній звукозапису до 2004 року Queen продав у США 34,5 мільйона альбомів, близько половини з яких розійшлись після смерті Мерк'юрі.[130]

За оцінками, станом на 2006 рік світові продажі платівок Queen за увесь час становили понад 300 мільйонів примірників.[131] У Великій Британії Queen загалом провели більше тижнів у чартах UK Albums Chart, ніж будь-який інший музичний виступ (включаючи The Beatles)[132], а Queen's Greatest Hits є найпродаванішим альбомом[en] усіх часів у Великій Британії.[133] Дві пісні Мерк'юрі, «We Are the Champions» і «Bohemian Rhapsody», також визнані найкращими піснями всіх часів у головних опитуваннях Sony Ericsson[134] та Книги рекордів Гіннеса,[135] відповідно. Обидві пісні увійшли до Зали слави Греммі[en]; «Bohemian Rhapsody» у 2004 році, а «We Are the Champions» — 2009-му.[136] У жовтні 2007 року читачі журналу Q визнали відео на пісню «Bohemian Rhapsody» найвизначнішим кліпом усіх часів.[137]

Фредді Мерк'юрі досі лишається одним із найулюбленіших виконавців у всьому світі. Його неймовірні сценічні образи і манера поведінки на сцені відомі навіть людям, далеким від музики. У 1992 році Мей, Тейлор та Дікон разом зі світовими рок-зірками дали концерт на стадіоні «Вемблі» в Лондоні в пам'ять про Мерк'юрі, прибуток від якого (понад 19,4 млн. фунтів) спрямували у фонди боротьби зі СНІДом. Телетрансляція цього концерту зібрала понад 1 мільярд глядачів по всьому світі. 1995 року вийшов альбом «Made In Heaven», що містив записи, які не виходили за життя Фредді, а також обробки старих пісень. Ім'я Фредді Мерк'юрі стало своєрідною маркою в музиці, синонімом періоду 1980-х. Багато хто з сучасних співаків намагається наслідувати Мерк'юрі, але ще жодному з них не вдалося досягти такого ж успіху, якого досягли Фредді Мерк'юрі та Queen за 20 років спільної роботи.

Відеокліп на пісню «Bohemian Rhapsody», яку написав Фредді, став одним із перших відеокліпів в історії шоу-бізнесу, а сама пісня отримала статус «Найкращої пісні тисячоліття». Такою ж відомою (якщо не більше) є ще одна пісня Мерк'юрі «We Are the Champions», яка стала неофіційним гімном переможців великих спортивних змагань. Нарешті, окремо «Barcelona», його спільна робота з оперною зіркою Монсеррат Кабальє, стала неофіційним гімном Олімпіади 1992 року.

Посмертний альбом QueenРедагувати

У листопаді 1995 року Queen випустили альбом Made in Heaven, де представлено невидані роботи Мерк'юрі 1991 року, а також уривки з минулих років і перероблені версії сольних робіт решти членів колективу.[138] На обкладинці альбому зображений пам'ятник Фредді Мерк'юрі з краєвидом Женевського озера, на який накладено будиночок на березі озера, який він орендував. Саме там він написав і записав свої останні пісні в Mountain Studios.[138] Вкладка до альбому містить слова «присвячується безсмертному духові Фредді Мерк'юрі.»[138]

Окрім таких композицій, як «Too Much Love Will Kill You» і «Heaven for Everyone», альбом також містить пісню «Mother Love», останній запис вокалу, зроблений Мерк'юрі перед смертю, для якого він використав драм-машину, до якої Мей, Тейлор і Дікон пізніше додали інструментальний трек.[139] Після завершення передостаннього вірша Мерк'юрі сказав іншим членам колективу, що «почуває себе не дуже добре» і заявив: «я закінчу її коли повернуся, наступного разу». Однак він вже більше не повертався до студії, тож останній куплет пісні пізніше записав Мей.[112]

Вшанування пам'ятіРедагувати

 
Статуя Фредді Мерк'юрі з краєвидом Женевського озера в Монтре (Швейцарія)

Статую в Монтре (Швейцарія), роботи скульптора Ірени Седлецької[en], звели як вшанування пам'яті Мерк'юрі.[140] Заввишки майже 10 футів (3 м) на тлі краєвиду Женевського озера, її відкрили 25 листопада 1996 року батько Мерк'юрі і Монсеррат Кабальє в присутності колег по гурту Браяна Мея і Роджера Тейлора.[141] Починаючи з 2003 року фанати з усього світу збираються у Швейцарії щороку, аби вшанувати пам'ять співака в рамках «Пам'ятного дня Фредді Мерк'юрі Монтре» в перші вихідні вересня. Гурт The Bearpark And Esh Colliery Band виступив біля пам'ятника Фредді Мерк'юрі 1 червня 2010 року.[142]

У 1997 році троє членів Queen, що залишились, випустили пісню «No-One but You (Only the Good Die Young)», присвячену Мерк'юрі і всім тим, хто помер занадто рано.[143] 1999 року Royal Mail випустила марку з зображенням Мерк'юрі на сцені в рамках серії Millennium stamp[en].[144][145]

2009 року зірку на честь Мерк'юрі відкрили у Фелтемі[en] (Лондон), куди його сім'я переїхала після прибуття до Англії в 1964 році. Зірку в пам'ять про досягнення Мерк'юрі представили на Фелтем Хай-Стріт його мати Джер Бульсара і товариш по Queen Браян Мей.[146]

 
Статуя Мерк'юрі над входом до Театру «Домініон» у Вест-енді

Статуя Мерк'юрі стояла над входом до Театру «Домініон» в лондонському Вест-Енді[en] з травня 2002 року до травня 2014 року, поки там йшов мюзикл We Will Rock You[en] у спільній постановці Queen і Бена Елтона[en].[147][148] Впродовж 2009 року триб'ют на честь Queen демонстрували на відеонавісі Fremont Street Experience[en] у Центрі Лас-Вегаса[en] .[149] У грудні 2009 року велику модель Мерк'юрі з вдягнутим тартаном виставили на огляд в Единбурзі як рекламу постановки Will Rock You в театрі Плейгаус.[150]

2011 року, на честь 65-ї річниці від дня народження Мерк'юрі, компанія Google присвятила цій події свій дудл.[151] Він містив анімаційну вставку на пісню Мерк'юрі «Don't Stop Me Now».[152] Посилаючись на «покійного, великого Фредді Меркюрі» у своїй інавгураційній промові до Зали слави рок-н-ролу 2012 року Guns N' Roses цитували слова Мерк'юрі з його пісні «We Are the Champions»; «я розкланювався, виходив на заклики з-за куліс, ви принесли мені славу і багатство, і все, що з нею пов'язано, і я дякую вам усім».[153][154]

Вшанували пам'ять Queen і Мерк'юрі під час Церемонії закриття[en] літніх Олімпійських ігор 2012 у Лондоні. Виконання гуртом пісні «We Will Rock You» з Джессі Джей розпочалось з відео, де Мерк'юрі спілкується з публікою під час концерту на стадіоні Вемблі 1986, а публіка 2012 року на Олімпійському стадіоні реагувала відповідно.[155][156]

Жабу роду Mercurana, виявлену 2013 року в штаті Керала (Індія), назвали на вшанування пам'яті, оскільки «запальна музика Мерк'юрі надихнула авторів». Крім того, неподалік від місця відкриття Фредді провів більшу частину свого дитинства.[157]

1 вересня 2016 року сестра співака Кашміра Кук і Браян Мей відкрили синю табличку[en] організації English Heritage на будинку Мерк'юрі за адресою Гледстоун Авеню, 22, у Фелтемі (західний Лондон).[158] Державний секретар з питань культури[en] Великої Британії Карен Бредлі, що була присутня на церемонії, назвала Мерк'юрі «одним з найвпливовіших британських музикантів», і додала, що він «є світовим кумиром, чия музика торкнулася життя мільйонів людей у всьому світі».[159] 5 вересня 2016 року, до 70-річчя від дня народження Мерк'юрі, астероїд 17473 Freddiemercury назвали на його честь.[160]

Важливе значення в історії боротьби зі СНІДомРедагувати

Оскільки Мерк'юрі став першим з-поміж рок-зірок, хто помер від СНІДу, то його смерть стала важливою подією в історії цієї хвороби.[161] У квітні 1992 року решта членів гурту Queen заснували фонд Mercury Phoenix Trust та організували Концерт пам'яті Фредді Мерк'юрі, який відбувся 20 квітня 1992 року, щоб відзначити життя і спадщину Мерк'юрі, а також зібрати гроші для досліджень в галузі СНІДу.[162] Відтоді фонд Mercury Phoenix Trust зміг зібрати мільйони фунтів для різних благодійних організацій, пов'язаних зі СНІДом. Той концерт відбувся на Лондонському стадіоні «Вемблі» в присутності 72 тис. глядачів і в ньому взяли участь різноманітні знамениті гості, зокрема, Роберт Плант (із Led Zeppelin), Роджер Долтрі[en] (із The Who), Extreme, Елтон Джон, Metallica, Девід Бові, Енні Леннокс, Тоні Айоммі (із Black Sabbath), Guns N' Roses, Елізабет Тейлор, Джордж Майкл, Def Leppard, Seal, Лайза Міннеллі та U2 (за допомогою супутникового зв'язку). Елізабет Тейлор назвала Мерк'юрі «надзвичайною рок-зіркою, що пронеслась через наш культурний ландшафт, мов комета небом».[163] Концерт транслювався в прямому ефірі в 76 країнах, а загальна глядацька аудиторія за оцінками становила близько 1 мільярда осіб.[164]

Місце в рейтингах найвпливовіших осібРедагувати

Декілька опитувань, проведених за останні десятиліття, показують, що репутація Фредді Мерк'юрі можливо й справді посилилася після його смерті. Наприклад, згідно з опитуванням 2002 року, яке відбулося в ефірі BBC, він посів 58-му місце в списку "100 найвизначніших британців".[165] В японському національному опитуванні 2007 року "100 найвпливовіших героїв" він посів 52-ге місце.[166] Попри те, що гей-активісти критикували Мерк'юрі за приховування свого ВІЛ-статусу, автор Пол Расселл включив його у свою книгу "100 геїв: рейтинг найвпливовіших геїв і лесбіянок минулого і сьогодні".[167] 2008 року Мерк'юрі посів 18-е місце у рейтингу "100 найкращих співаків усіх часів" журналу Rolling Stone.[3] Мерк'юрі визнали найкращим співаком серед чоловіків у рейтингу MTV "22 найвидатніші голоси в музиці".[88] У 2011 році Мерк'юрі посів друге місце в читацькому рейтингу журналу «Rolling Stone» "Найкращі вокалісти всіх часів".[97]

Зображення на сценіРедагувати

24 листопада 1997 року в Нью-Йорку відкрилася монодрама[en] про життя Фредді Мерк'юрі під назвою Мерк'юрі: Загробне життя і часи рок-бога[en].[168] У ній показано життя Фредді Мерк'юрі: його пошуки спасіння і своєї справжньої сутності.[169] П'єсу написав режисер Чарльз Мессіна[en], а роль Мерк'юрі зіграв Халід Гонсалвеш[en] (né Paul Gonçalves), а потім Амір Дарвіш[en].[170] Біллі Скваєр[en] відкрив одну з вистав акустичним виконанням пісні «I Have Watched You Fly», яку він написав про Мерк'юрі.[171]

Зображення в кіно і на телебаченніРедагувати

Біографічний ФільмРедагувати

У вересні 2010 року Браян Мей оголосив у інтерв'ю BBC[172], що Саша Барон Коен, відомий за своїми комедійними персонажами Бората, Ali G та Бруно, пройшов проби на роль Мерк'юрі в біографічному фільмі. Журнал Тайм похвалив цей вибір, відзначивши вміння актора співати і його схожість із Мерк'юрі.[173] Автором сценарію мав стати Пітер Морган[en], номінант премії «Оскар»-номінація за його кіносценарії Queen і Фрост проти Ніксона. Фільм, співпродюсером якого мала стати фірма Роберта де Ніро TriBeCa Productions, здебільшого мав зображувати період заснування Queen, а також переддень знаменитого концерту Live Aid. Зйомки планували почати десь 2011 року.[174]

У квітні 2011 року Мей підтвердив, що підготовка до виробництва триває. Він сказав, що гурт схвалив початок роботи знімальної групи наприкінці 2011 року, а завзяття Барона Коена було ключем до успіху.[175] Проте, в липні 2013 року, Барон Коен залишив цю роль через творчі розбіжності з учасниками гурту Queen.[176] Мей сказав, вони розлучилися в добрих стосунках, і додав, що гурт відчував, що присутність Коена відволікає.[177]

У грудні 2013 року оголосили, що Бена Вішоу, відомого за роллю Q у фільмах про Джеймса Бонда[en] 007: Координати «Скайфолл» і 007: Спектр, обрали замість Коена на роль Мерк'юрі.[178] Режисером оголосили британського актора і режисера Декстера Флетчера[en], але він полишив проект у березні 2014 року.[179] Виробництво мало розпочатися влітку 2014 року; будь-яка затримка призвела б до появи нових проблем, оскільки Вішоу мав розпочати роботу над наступним фільмом про Джеймса Бонда до кінця року.

Наприкінці 2015 року продюсери GK Films найняли Ентоні Маккартена[en] на написання нового сценарію.[180] У березні 2016 року, під час інтерв'ю на Шоу Говарда Стерна[en], Коен розповів про свій відхід і творчі розбіжності з Меєм і Тейлором — зокрема про те, чи буде сюжет фільму розповідати про події після смерті Мерк'юрі 1991 року, а також щодо команди, до якої увійшли Морган, Девід Фінчер і Том Гупер.[181] 4 листопада 2016 року оголосили, що фільмом тепер займатимуться 20th Century Fox, New Regency і GK Films, зйомки повинні були розпочатися на початку 2017 року. Роль Мерк'юрі мав грати Рамі Малек, а на посаду режисера обрали Браяна Сінгера.[182][183]

Світова прем'єра фільму відбулася 23 жовтня 2018 року у Вемблі Арені, він отримав велику кількість різноманітних нагород і порцію критики за історичні неточності.

Інші зображенняРедагувати

Мерк'юрі з'явився як другорядний персонаж у телевізійній драмі BBC, Найкращий смак: історія Кенні Еверетта[en], яка вперше вийшла в ефір у жовтні 2012 року. Його зіграв актор Джеймс Флойд[en].[184]

Актор Джон Блант зіграв співака у програмі Історія Фредді Мерк'юрі: Хто хоче жити вічно, яка вперше вийшла в ефір у Великій Британії на 5 каналі у листопаді 2016 року. Хоча програму розкритикували за зосередження на любовному житті та сексуальності Мерк'юрі, але гра Бланта і його подібність до співака отримали схвалення.[185]

ДискографіяРедагувати

Див. також: Дискографія Queen
  1. «Mr. Bad Guy» (Альбом вийшов 29 квітня 1985 року)
  2. «Barcelona» (Альбом вийшов 10 жовтня 1988 року)
  3. «The Freddie Mercury Album» (Альбом вийшов 17 листопада 1992 року)
  4. «The Great Pretender» (Альбом вийшов 24 листопада 1992 року тільки у США)
  5. «Freddie Mercury — Remixes» (Альбом вийшов 1 листопада 1993 року в Болівії, Бразилії, Італії, Голандії та Японії)
  6. «The Solo Collection» (Бокс сет вийшов 23 жовтня 2000 року у Великій Британії, Європі та Японії)
  7. «Solo» (Альбом вийшов у 2000 році)
  8. «Lover of Life, Singer of Songs — The Very Best of Freddie Mercury Solo» (Альбом вийшов 4 вересня 2006 року)

ВідеографіяРедагувати

  1. «The Video EP» (VHS-випуск вийшов 21 липня 1986 року)
  2. «The Great Pretender» (VHS-випуск вийшов 16 березня 1987 року тільки у Великій Британії)
  3. «The Barcelona EP» (VHS-випуск вийшов 6 лютого 1989 року)
  4. «The Video Collection» (DVD-випуск вийшов 23 жовтня 2000 року)
  5. «The Video Collection» (VHS-випуск вийшов 6 листопада 2000 року)
  6. «Lover of Life Singer of Songs» (DVD-випуск вийшов 4 вересня 2006 року)
  7. «Lover of Life, Singer of Songs» (Collectors Edition 2CD+2DVD — випуск вийшов 20 листопада 2006 року)

КоментаріРедагувати

  1. Прізвище Бульсара походить від назви міста і округу, які тепер називаються Валсад і належать до індійського штату Гуджарат. У XVII столітті Бульсар був одним із центрів зороастрійської релігії (чотири інші також були на території теперішнього Гуджарату), тож зрештою «Бульсара» є відносно поширеним прізвищем серед парсійських зороастрійців.
  2. У свідоцтві про народження Мерк'юрі[10] його батьки визначили себе «національність: британські індійці» і «раса: парси». Парси — це етнічна група персів, які проживають на Індійському субконтиненті понад 1000 років.

ПриміткиРедагувати

  1. Independent, 2006
  2. Christie Taylor. Dance: Deux the fandango.//The Sunday Times, June 18 2006, 1:00am(англ.)
  3. а б в RollingStone.com – 100 Greatest Singers of All Time // Rolling Stone. — Дата звернення: 27.09.2014.(англ.)
  4. list. — Amiannoying.com. — Дата звернення: 27.09.2014.
  5. Classic Rock, "50 Greatest Singers in Rock, " May 2009
  6. Freddie Mercury biography / Prato Greg // AllMusic. — Дата звернення: 24.01.2011.
  7. Birth certificate mr-mercury.co.uk(англ.)
  8. Freddie Mercury (real name Farrokh Bulsara) Biography : [арх. 10.08.2011]. — Inout Star. — Дата звернення: 11.07.2010.
  9. Freddie's Mum - R.I.P. / Brian May. — 2016. — 18 листопада.(англ.)
  10. "Linda B", 2000.
  11. Sky, 1992, с. 8–9
  12. The Great Pretender - Interview with Freddie's sister Kashmira (The Mail On Sunday, 26th November 2000) // Queen Online.(англ.)
  13. Queen Online — History: Freddie Mercury, Archived on 8 August 2010.(англ.)
  14. Jones, 1998.
  15. Hodkinson, 2004, с. 2,61.
  16. Bhatia, Shekhar (16 October 2011). Freddie Mercury's family tell of singer's pride in his Asian heritage (en-GB). ISSN 0307-1235. Процитовано 27 February 2018. (англ.)
  17. Fitzpatrick, Liam (2006). Farrokh Bulsara. Time. Архів оригіналу за 23 May 2011. Процитовано 28 April 2012. (англ.)
  18. 'Freddie Mercury was a prodigy': Rock star's Panchgani school bandmates remember 'Bucky' / Anvar Alikhan // Scroll.in. — 2016. — 5 вересня.(англ.)
  19. а б O'Donnell, 2005.
  20. Lesley-Ann Jones (2012). «Mercury: An Intimate Biography of Freddie Mercury». p. 327. Simon and Schuster,
  21. Plekhanov, 2004, с. 91
  22. Davis, 1996, с. 1,10
  23. Hodkinson, Mark (1995). Queen The Early Years. Omnibus Press. с. 117. ISBN 0-7119-6012-7. (англ.)
  24. The pub that hosted John lennon and Freddie Mercury needs your band... – Liverpool Echo – Jade's Music Blog[недоступне посилання] : [арх. 02.02.2014]. — Musicblog.merseyblogs.co.uk, 2008. — 8 серпня. — Дата звернення: 08.02.2014.
  25. Skala, 2006.
  26. Highleyman, 2005.
  27. SutcliffeHinceMack, 2009, с. 22(англ.)
  28. Queen Logo. — Famouslogos.net. — Дата звернення: 01.06.2016.
  29. Evans, David; Peter Freestone (2001). Freddie Mercury: an intimate memoir by the man who knew him best. London: Omnibus. с. 108–9. ISBN 0-7119-8674-6. (англ.)
  30. а б Soto-Morettini, D. (2006). Popular Singing: A Practical Guide To: Pop, Jazz, Blues, Rock, Country and Gospel. A & C Black. ISBN 978-0713672664. (англ.)
  31. Bret, 1996, с. 26.
  32. а б в Cain, 2006.
  33. O'Donnell, Jim (2013). Queen Magic: Freddie Mercury Tribute and Brian May Interview
  34. Why Freddie Mercury's Voice Was So Great, As Explained By Science / NPR Staff // NPR.org. — NPR News "All Things Considered", 2016. — 25 квітня.(англ.)
  35. {{cite journal |authors=Christian T. Herbst, Stellan Hertegard, Daniel Zangger-Borch, Per-Åke Lindestad |url=http://www.tandfonline.com/doi/full/10.3109/14015439.2016.1156737#.VyTNYfkrLIU |title=Freddie Mercury—acoustic analysis of speaking fundamental frequency, vibrato, and subharmonics |date=15 April 2016 | journal=Logopedics Phoniatrics Vocology |volume=42 |number=1 |doi=10.3109/14015439.2016.1156737}(англ.)}
  36. Scientists explain Freddie Mercury's incredible singing voice // Foxnews.com. — 2005. — 19 квітня.(англ.)
  37. Queen – Greatest Hits, Vols. 1 // AllMusic. — Дата звернення: 27.09.2014.(англ.)
  38. 2003 Award and Induction Ceremony: Queen. — Songwritershalloffame.org. — Дата звернення: 08.01.2018.(англ.)
  39. «The 50th Ivor Novello Awards» Архівовано 12 червень 2018 у Wayback Machine.. The Ivors. Retrieved 8 January 2018(англ.)
  40. а б Wenner, 2001.
  41. а б Queen, 1992.
  42. Aledort, 2003.
  43. Coleman, 1981.
  44. Blaikie, 1996.
  45. Ressner, 1992
  46. Happy birthday, Freddie Mercury / Brian May, CBE. Guitarist. — Googleblog.blogspot.com, 2011. — 4 вересня. — Дата звернення: 09.02.2014.
  47. Lenig, Stuart (2010) The Twisted Tale of Glam Rock (p. 81). Books.google.com. Retrieved 30 October 2017(англ.)
  48. Minchin, 2005.
  49. BBC News, 2005b.
  50. 30 fun facts for the 30th birthday of Live Aid / Briony McKee // Digital Spy. — Hearst Corporation, 2015. — 13 липня.(англ.)
  51. Harris, 2005.
  52. Bret, 1996, с. 91.
  53. Billboard – 16 Aug 1986. Books.google.com. Процитовано 27 September 2014. 
  54. Jones, 1999.
  55. Grech, Herman (20 November 2011). Mercury's magic lives forever (8 February 2015). Times of Malta. 
  56. QUEEN CONCERTS - Complete Queen live concertography / Mr.Scully // www.queenconcerts.com.
  57. а б Longfellow, 2006
  58. Lights! Action! Sound! It's That Crazy Little Thing Called Queen. — Queenonline.com. — Дата звернення: 27.09.2014.(англ.)
  59. Zabou (Original Motion Picture Soundtrack). — discogs.com. — Дата звернення: 24.11.2016.
  60. Rees та Crampton, 1999, с. 811.
  61. Dafydd Rees, Luke Crampton (1999). «Rock Stars Encyclopedia». p. 811. DK Pub.(англ.)
  62. Rivadavia, (nd).
  63. Bradley, 1992.
  64. Larkin, Colin (1998) The encyclopedia of popular music: Louvin, Charlie — Paul, Clarence, Volume 5 Page 3633. Macmillan, 1998
  65. Rees та Crampton, 1999, с. 810.
  66. Queen's Greatest Hits 3. — BBC.co.uk, 2005. — 7 квітня. — Дата звернення: 27.09.2014.(англ.)
  67. Rees та Crampton, 1999, с. 809.
  68. Roberts, David (2006). British Hit Singles & Albums. London: Guinness World Records Limited
  69. Freddie Mercury – Collaborations: Michael Jackson. — Ultimatequeen.co.uk. — Дата звернення: 27.09.2014.(англ.)
  70. Freddie Mercury: 10 Things You Didn't Know Queen Singer Did. Rolling Stone. Процитовано 27 February 2018. (англ.)
  71. Michael Jackson: the king of pop. Books.google.com. Процитовано 27 September 2014. (англ.)
  72. There Must Be More To Life Than This. — Ultimatequeen.co.uk. — Дата звернення: 27.09.2014.
  73. Queen Forever - Queen | Songs, Reviews, Credits | AllMusic // AllMusic.(англ.)
  74. QueenVault.com – Freddie + / Adam Unger. — Queenvaultom. — Дата звернення: 27.09.2014.(англ.)
  75. Jones, Lesley-Ann (2011). Freddie Mercury: The Definitive Biography. Hatchette. с. 3 chapter 7, Mary. (англ.)
  76. Teckman, 2004, part 2.
  77. Jones, p. 83(англ.)
  78. Laura Jackson. (2011). «Freddie Mercury: The biography». Hatchette(англ.)
  79. Austin, Mary (12 November 2011). Інтерв'ю з Midge Ure. «The Mysterious Mr Mercury». BBC Radio 4. http://www.bbc.co.uk/programmes/b0171x1k. Процитовано 12 November 2011. (англ.)
  80. The Star – AIDS Kills The King of Rock. — Queen archives, 1991. — 25 листопада. — Дата звернення: 09.01.2011.(англ.)
  81. Freddie's Loves (documentary). Channel 5. .
  82. Raab, Klaus (17 May 2010). The Love of Sebastianseck. Suddetsche Zeitung. Процитовано 15 April 2017. 
  83. Sweeney, Ken (4 January 2010). Partner of Queen star Freddie buried. Irish Independent (Dublin). Процитовано 27 August 2010. 
  84. Kenny Everett – The best possible way to remember a true pioneer. The Independent. Процитовано 19 January 2015. .
  85. а б в г «When Freddie Mercury Met Kenny Everett» (1 June 2002). Channel 4
  86. Januszczak, 1996.
  87. Landesman, 2006
  88. а б Fitzpatrick, 2006.
  89. BBC News, 2006
  90. Hutton, 1994.
  91. Do I Look Like I'm Dying Of Aids? Fumes Freddie. The Sun. 18 October 1986. .
  92. Kerrang! – UK – Queen, Wembley Arena London : [арх. 07.10.2007] // Queen Cuttings. — Дата звернення: 29.08.2013.
  93. Leung, Helen Hok-Sze. Undercurrents: Queer Culture and Postcolonial Hong Kong. HBC Press. с. 88. (англ.)
  94. Das, 2006.
  95. Myers, 1991.
  96. Kurt Cobain's Suicide Note. — kurtcobainssuicidenote. — Дата звернення: 16.09.2016.
  97. а б 2. Freddie Mercury : [арх. 15.04.2011] // Readers Pick the Best Lead Singers of All Time. — Rolling Stone, 2011. — 12 квітня. — Дата звернення: 09.03.2014.
  98. Jackson, Laura (6 October 2011). Freddie Mercury: The biography. Little, Brown Book Group. с. 187–190. ISBN 978-0-7481-2907-2. Процитовано 9 April 2013. 
  99. The Beach: Hedonism – LAST OF THE INTERNATIONAL; PLAYBOYS ; Pike's is a notorious Ibiza hotel where anything goes / Husband, Stuart. — The Independent, accessed via HighBeam Research[en], 2002. — 4 серпня. — Дата звернення: 09.04.2013.
  100. Jones, Lesley-Ann (13 October 2011). Freddie Mercury: The Definitive Biography: The Definitive Biography. Hodder & Stoughton. с. 212. ISBN 978-1-4447-3370-9. Процитовано 9 April 2013. 
  101. Just months after finding out he had AIDS he threw the biggest and wildest birthday party for 700 people. — The People, accessed via HighBeam Research, 1996. — 26 травня. — Дата звернення: 09.04.2013.
  102. Bret, 1996, с. 138
  103. The Highs and Lows of the Brit Awards. News.bbc.co.uk. 2 December 1999. Процитовано 27 September 2014. 
  104. Queen, Freddie Mercury, Roger Taylor, Brian May, BRITS 1990[недоступне посилання] : [арх. 07.10.2014]. — Brts.co.uk. — Дата звернення: 27.09.2014.
  105. Jackson, 1997.
  106. Tragic Face of Freddie Mercury The Sun
  107. Ressner, 1992.
  108. Sky, 1992, с. 163
  109. а б Bret, 1996, с. 179.
  110. Heir Apparent With Freddie Mercury Dead And Queen Disbanded, Brian May Carries On The Tradition. — Queenarchives.com. — Дата звернення: 27.09.2014.
  111. Sherwin, Adam (30 May 2011). Final Freddie Mercury performance discovered. The Independent (London). Процитовано 27 September 2014. 
  112. а б в Inside the studio where Freddie Mercury sang his last song. The Telegraph. 25 October 2015. 
  113. а б в Mary Austin Shares Her Memories – March, 17th 2000. — Freddie.ru. — Дата звернення: 27.09.2014.
  114. 1991: Giant of rock dies. News.bbc.co.uk. 24 November 1991. Процитовано 27 September 2014. 
  115. Biography Channel, 2007.
  116. This week the Queen idol would've been 65... now pop star Dave Clark reveals: 'Freddie chose to die when his life stopped being fun'. Mail Online (London). 9 September 2011. Процитовано 27 September 2014. 
  117. CEEFAX: Singer Freddie Mercury dies, aged 45. — Дата звернення: 04.09.2011.
  118. Elton's Sad Farewell[недоступне посилання] : [арх. 12.10.2014]. — Mr-mercury.co.uk. — Дата звернення: 27.09.2014.
  119. Freddie, I'll Love You Always[недоступне посилання] : [арх. 12.10.2014]. — Mr-mercury.co.uk. — Дата звернення: 27.09.2014.
  120. David Bret (2014). «Freddie Mercury: An Intimate Biography». p. 198. Lulu.com
  121. The Encyclopedia of Dead Rock Stars: Heroin, Handguns, and Ham Sandwiches. Books.google.com. Процитовано 27 September 2014. 
  122. Wigg, David (30 March 2013). Freddie Mercury: Queen star's lover Mary Austin cursed by his fortune. Mail Online (London). Процитовано 27 September 2014. 
  123. а б Wigg, 2000.
  124. а б Kenneth Womack, Todd F. Davis (2012). «Reading the Beatles: Cultural Studies, Literary Criticism, and the Fab Four». p. 174. SUNY Press.
  125. Rob Humphreys (2008). Rough Guide to London". p. 338. Rough Guides, 2008
  126. Teeman, 2006
  127. RIAA, 2007.
  128. Brown, 1992.
  129. Billboard 25 July 1992. p.8. Books.google.com. 
  130. Gold & Platinum – 22 November 2009[недоступне посилання] : [арх. 01.07.2007]. — RIAA. — Дата звернення: 22.11.2009.
  131. Cota, 2006
  132. BBC, 2005a.
  133. Brown, 2006.
  134. Haines, 2005
  135. CNN, 2002
  136. Grammy Hall of Fame Award[недоступне посилання] : [арх. 22.01.2011] // The GRAMMYs. — Дата звернення: 27.09.2014.
  137. BBC News, 2007.
  138. а б в Made in Heaven. — Queenonline.com. — Дата звернення: 27.09.2014.
  139. Lemieux, Patrick (2013). The Queen Chronology: The Recording & Release History of the Band. Lulu. с. 86. 
  140. Mercury, heavy metal and a jazz explosion. Traveller. Процитовано 27 September 2014. 
  141. Montreuxmusic/Freddie Mercury[недоступне посилання] : [арх. 26.03.2012]. — Montreuxmusic. — Дата звернення: 07.10.2014.
  142. Middleton, 2004.
  143. Queen Press Release – No One But You. — Queenarchives.com. — Дата звернення: 27.09.2014.
  144. BBC: Entertainment: Mercury and Moore head millennium stamps. News.bbc.co.uk. 24 May 1999. Процитовано 27 September 2014. 
  145. Millennium Series. The Entertainers' Tale (1999). — Collect GB Stamps. — Дата звернення: 09.01.2011.
  146. Freddie Mercury memorial unveiled in Feltham (From Richmond and Twickenham Times). — Richmondandtwickenhamtimes.co.uk, 2009. — 24 листопада. — Дата звернення: 09.01.2011.
  147. ''We Will Rock You'' – Introduction & Credits[недоступне посилання] : [арх. 23.02.2010]. — Ultimatequeen.co.uk. — Дата звернення: 09.01.2011.
  148. For the first time ever...Queen: Ten great hits from the sensational rock band. The Mail On Sunday (London). Процитовано 6 February 2011. 
  149. Las Vegas...Queen tribute rocks tourists at Fremont St. experience![недоступне посилання] : [арх. 10.07.2012]. — Julian1st.wordpress.com, 2009. — 17 січня. — Дата звернення: 09.01.2011.
  150. Queen News – December 2009. — Brianmay.com. — Дата звернення: 27.09.2014.
  151. Freddie Mercury Google doodle celebrates Queen singer's birthday // mirror. — Дата звернення: 27.09.2014.
  152. Freddie Mercury Google Doodle / Google Inc // Video. — Дата звернення: 05.09.2011.
  153. "Guns N' Roses Quoted Queen's Freddie Mercury at RRHOF Induction Speech" на сайті YouTube. Retrieved 27 July 2012
  154. Greene, Andy (23 April 2012). Steven Adler on Axl Rose: 'I'm Done With Him'. Rolling Stone. Retrieved 27 July 2012
  155. Olympics closing ceremony: A long goodbye to the Games. BBC News. 13 August 2012. Процитовано 27 September 2014. 
  156. Silverman, Rosa (13 August 2012). Record TV audience for Olympics Closing ceremony. Telegraph.co.uk (London). Процитовано 27 September 2014. 
  157. Robin Kurian Abraham; R. Alexander Pyron; Ansil B. R.; Arun Zachariah; Anil Zachariah (2013). Two novel genera and one new species of treefrog (Anura: Rhacophoridae) highlight cryptic diversity in the Western Ghats of India. Zootaxa 3640 (2): 177–189. doi:10.11646/zootaxa.3640.2.3. 
  158. Blue Plaque unveiled on Freddie Mercury's first London home. BBC News. 2 September 2016. 
  159. Freddie Mercury Awarded English Heritage Blue Plaque. English Heritage. 11 November 2016. 
  160. Freddie Mercury: Asteroid named after late Queen star to mark 70th birthday. BBC News. 5 September 2016. 
  161. National AIDS Trust, 2006
  162. Stothard, 1992
  163. Freddie Mercury Tribute. — Queenarchives.com. — Дата звернення: 27.09.2014.
  164. ABC Television, 2007
  165. BBC – 100 great British heroes. BBC News. 21 August 2002. Процитовано 11 July 2010. 
  166. "James", 2007
  167. Russell, 2002
  168. Freddie Mercury To Rise Again, Off-B'way, Nov. 24[недоступне посилання] : [арх. 21.10.2012] / David Lefkowitz // Playbill. — 1997. — 24 листопада.
  169. Marone, Mark (13 December 1997). On Stage. Billboard. с. 46. 
  170. Bohemian Rhapsody: Freddy Mercury Play Begins Performances Off Broadway, Jan. 11[недоступне посилання] : [арх. 21.10.2012] / Robert Simonson // Playbill. — 2004. — 11 січня.
  171. Barron, James; Martin, Douglas (18 February 1998). PUBLIC LIVES; Theater Records. The New York Times. 
  172. Sacha Baron Cohen to play Freddie Mercury. BBC News. 17 September 2010. Процитовано 22 September 2010. 
  173. Sacha Baron Cohen to Play Freddie Mercury. TIME.com. 17 September 2010. Процитовано 27 September 2014. 
  174. 'Is it because I has a mankini?' Ali G creator to take on Queen: Sacha Baron Cohen to play Freddie Mercury in a film about the star's colourful life. The Independent (London). 18 September 2010. Процитовано 22 September 2010. 
  175. Sacha Baron Cohen is perfect to play Freddie Mercury but we can't mess up his legacy, says Brian May[недоступне посилання] : [арх. 24.07.2012] // dailyrecord. — Дата звернення: 27.09.2014.
  176. Sacha Baron Cohen Exits Freddie Mercury Biopic Over Creative Differences With Queen[недоступне посилання] : [арх. 23.07.2013] / Nikki Finke // Deadline Hollywood. — 2013. — 22 липня. — Дата звернення: 22.07.2013.
  177. BRIAN MAY SPEAKS ON QUEEN BIOPIC PROBLEMS // Ultimate Classic Rock. — Дата звернення: 27.09.2014.
  178. Ben Whishaw joins Freddie Mercury biopic. BBC News. 10 December 2013. Процитовано 10 December 2013. 
  179. Dexter Fletcher 'leaves Mercury biopic'. BBC News. 14 March 2014. Процитовано 14 March 2014. 
  180. ‘Theory Of Everything’s Anthony McCarten Scripting Freddie Mercury Pic For GK Films; Ben Whishaw In The Wings?[недоступне посилання] : [арх. 16.10.2016] / Mike Fleming Jr // Deadline. — 2015. — 18 листопада. — Дата звернення: 05.11.2016.
  181. Sacha Baron Cohen Says David Fincher Eyed Queen Biopic, Producers Wanted Freddie Mercury To Die Mid-Movie / Kevin Jagernauth // www.indiewire.com.
  182. Queen Movie Amping Up With Bryan Singer & Rami Malek As Freddie Mercury[недоступне посилання] : [арх. 05.11.2016] / Mike Fleming Jr // Deadline. — 2016. — 4 листопада. — Дата звернення: 05.11.2016.
  183. MR. ROBOT'S RAMI MALEK TO PLAY QUEEN SINGER FREDDIE MERCURY FOR X-MEN DIRECTOR BRYAN SINGER / Jordan Sirani // IGN. — 2016. — 4 листопада. — Дата звернення: 05.11.2016.
  184. Best Possible Taste: The Kenny Everett Story. — BBC, 2012. — 7 жовтня. — Дата звернення: 21.10.2012.
  185. Troy Nankervis (20 November 2016). Channel 5's Freddie Mercury doco-drama blasted for 'wooden' acting by fans. Metro. Архів оригіналу за 22 November 2016. Процитовано 22 November 2016. 

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати